–озд≥л 44
ƒ–”√ј  Ћј—»„Ќј —»“”ј÷≤я: ≈ѕќ’ј ћ≤ –ќ≈ ќЌќћ≤„Ќќѓ “≈ќ–≤ѓ
І “еоретичн≥ засади неокласичноњ доктрини
ќстанн¤ третина XIX ст. ознаменувалась настанн¤м другоњ кла-сичноњ ситуац≥њ в економ≥чн≥й теор≥њ. Ќа той час з розвитком рин-кового господарства ≥ продуктивних сил перед економ≥стами постали питанн¤, на ¤к≥ традиц≥йна класична доктрина не могла дати ви-черпноњ в≥дпов≥д≥. —оц≥ально-економ≥чн≥ висновки та узагальненн¤ ортодоксальноњ теор≥њ ви¤вились недостатн≥ми дл¤ анал≥зу ринко-вого п≥дприЇмництва, що швидко розвивалос¤. ќсобливоњ актуаль-ност≥ набуло питанн¤ ≥ндив≥дуальноњ повед≥нки суб'Їкт≥в господа-рюванн¤, тобто проблеми м≥кроеконом≥ки, ≥ економ≥чний анал≥з почав розвиватись саме в цьому напр¤м≥. ≤ хоча один з фундатор≥в неокласичноњ теор≥њ ј. ћаршалл вважав, що нов≥ доктрини лише доповнюють стар≥, розширюють, розвивають, ≥нод≥ виправл¤ють њх, часто надають њм ≥ншоњ тональност≥, по-новому розставл¤ють акцен-ти, але дуже р≥дко спростовують њх ≥ що неокласична теор≥¤ Ї лише детал≥зованою чи осучасненою верс≥Їю класичноњ доктрини, все ж пер≥од розвитку м≥кроеконом≥чного розвитку економ≥чноњ науки ви¤вивс¤ дуже пл≥дним з погл¤ду в≥дкритт¤ нових метод≥в досл≥д-женн¤, анал≥зу функц≥онуванн¤ та пор≥вн¤льноњ ефективност≥ рин-ковоњ, чи ц≥новоњ, системи розпод≥лу ресурс≥в, досл≥дженн¤ впливу р≥зних форм орган≥зац≥њ економ≥ки на ц≥ни, попит, пропозиц≥ю тощо.
Ќеокласична доктрина успадкувала в≥д своњх попередник≥в - ортодокс≥в - так≥ принципово важлив≥ постулати механ≥зму функ-ц≥онуванн¤ ринкового господарства, ¤к саморегульован≥сть економ≥ки, ефективн≥сть ц≥новоњ ≥нформац≥њ, тотожн≥сть умов заощадженн¤ та ≥нвестуванн¤.
ѕроте наприк≥нц≥ XIX ст. цей перел≥к було доповнено ще двома, ¤ких не знала класична теор≥¤: абсолютна гнучк≥сть ц≥н та швидка њх реакц≥¤ на порушенн¤ р≥вноваги ≥ розпод≥л доход≥в в≥дпов≥дно до граничноњ продуктивност≥ фактор≥в виробництва (земл¤, прац¤, кап≥тал).
ќднак найголовн≥шим було те, що на зм≥ну глобальним пробле-мам економ≥чного зростанн¤, зб≥льшенн¤ та розпод≥лу нац≥ональ-ного багатства м≥ж класами, що були центральними в роботах кла-сик≥в (в≥д ј. —м≥та до ƒж. —т. ћ≥лл¤), друга класична ситуац≥¤ при-несла досл≥дженн¤ ц≥ноутворенн¤ товар≥в на окремих ринках та найважлив≥ших чинник≥в, що впливають на нього: законом≥рно-стей формуванн¤ споживчого попиту; вар≥юванн¤ пропозиц≥њ з точки зору повед≥нки окремих ф≥рм у р≥зних ринкових умовах; сп≥вв≥дно-шенн¤ попиту та пропозиц≥њ залежно в≥д р≥зних форм ринк≥в; функ-ц≥онуванн¤ ринк≥в фактор≥в виробництва ≥ механ≥зму розпод≥лу ре-сурс≥в та доход≥в.
“еоретичними засадами неокласичноњ доктрини Ї м≥кроеконом≥ч-ний анал≥з ≥ маржинал≥зм. ;
ћ≥кроеконом≥чний анал≥з бере св≥й початок у прац¤х французь-ких економ≥ст≥в ј.  урно та ∆. ƒюпюњ.
јвгусту  урно (1801-1877) належить заслуга в≥дкритт¤ закону попиту, ¤кий стверджуЇ, що попит Ї функц≥Їю ц≥ни: D = f(P) (де D - попит, P - ц≥на). «м≥на величини попиту в≥дбуваЇтьс¤ п≥д впли-вом зм≥ни ц≥н при умов≥, що вс≥ ≥нш≥ детерм≥нанти залишаютьс¤ пост≥йними. ≈коном≥чний анал≥з  урно грунтувавс¤ на емп≥рич-них спостереженн¤х ≥ фактах, в результат≥ узагальненн¤ ¤ких в≥н д≥йшов висновку ≥ граф≥чно показав, що крива попиту пов'¤зуЇ в часовому в≥др≥зку об'Їм продажу ≥ ц≥ну, за ¤кою товар було реал≥-зовано.
ј.  урно на основ≥ свого методу розробив р≥зноман≥тн≥ модел≥ повед≥нки ф≥рми, фундаментом ¤ких була саме крива попиту. Ќай-б≥льш в≥домими Ї його монопольна та дуопольна модел≥. ј.  урно анал≥зував монопол≥ю ¤к чистий випадок ≥ визначав криву попиту D = f(–), функц≥ю сукупного доходу R = –f(P)та функц≥ю гранич-ного доходу ћ = f(–) + –f(–), де f(–) < 0, ¤к об'Їктивно задан≥ дл¤ монопол≥ста. ѕот≥м ц≥ функц≥њ в≥н з≥ставл¤в з функц≥¤ми гранич-них та сукупних витрат, щоб довести, що доход максим≥зуЇтьс¤, коли ћ— = ћR, де ћ— - граничн≥ витрати, а ћR - граничний доход.
як стверджував  урно, будь-¤ке ймов≥рне розширенн¤ вироб-ництва буде припинене виробником, коли зб≥льшенн¤ витрат пере-вищуЇ зб≥льшенн¤ прибутку.
«аклавши основи теор≥њ чистоњ монопол≥њ, ј.  урно розробив також концепц≥ю дуопол≥њ, ¤ка стала фундаментом таких важливих в економ≥чному анал≥з≥ ≥дей, ¤к модель недосконалоњ конкуренц≥њ та теор≥¤ ≥гор.
“еор≥¤ дуопол≥њ (два продавц≥) виходить з конкуренц≥њ ≥ пол¤гаЇ в тому, що покупц≥ оголошують ц≥ни, а продавц≥ пристосовують св≥й обс¤г випуску продукц≥њ до цих ц≥н.  ожний дуопол≥ст оц≥нюЇ функ-ц≥ю попиту на продукц≥ю ≥ лише пот≥м встановлюЇ к≥льк≥сть дл¤ продажу, допускаючи при цьому, що обс¤г випуску конкурента Ї незм≥нним.
∆юль ƒюпюњ (1804-1866), ¤к ≥  урно, прийшов до висновку про обернену залежн≥сть м≥ж ц≥нами та к≥льк≥стю товар≥в, на ¤к≥ Ї попит. ѕроте, на в≥дм≥ну в≥д останнього, в≥н розгл¤дав функц≥ю попиту ¤к функц≥ю граничних корисностей: функц≥¤ попиту нахи-лена негативно (низх≥дна), оск≥льки додаткова корисн≥сть, отрима-на в≥д куп≥вл≥ додаткових одиниць того самого товару, завжди зни-жуЇтьс¤.
∆. ƒюпюњ проанал≥зував проблему ц≥нност≥ сусп≥льних благ, д≥йшовши висновку, що вона може бути вищою, н≥ж це в≥добра-жаЇ фактично сплачена за них ц≥на, оск≥льки переважна б≥ль-ш≥сть людей готова заплатити за ц≥ послуги б≥льше, н≥ж плат¤ть насправд≥.
ўе у 1844 р. ∆. ƒюпюњ в робот≥ "ѕро вим≥рюванн¤ корисност≥ громадських роб≥т" дав свою ≥нтерпретац≥ю взаЇмозв'¤зку гранич-ноњ корисност≥ та попиту, а також запропонував р≥вн¤нн¤ дл¤ кри-воњ споживанн¤.
ќтже, вже в середин≥ XIX ст. були розроблен≥ м≥кроеконом≥чн≥ засади формуванн¤ ц≥ни, в≥дпов≥дно до ¤ких процес ур≥вноважен-н¤ ц≥н ≥ к≥лькостей продукц≥њ розгл¤давс¤ ¤к результат ринкового обм≥ну.
ўе одна теоретична засада неокласичного анал≥зу - маржина-л≥зм - сформувалас¤ в останн≥й третин≥ XIX ст. …ого по¤ва знаме-нувала поворот економ≥чноњ теор≥њ в б≥к потреб ≥ корисност≥ ¤к ос-новного фактора ц≥нност≥, в б≥к граничного анал≥зу. ÷ей поворот мав глибоке кор≥нн¤. ўе у XVIII ст. французький економ≥ст –.  он-д≥ль¤к та ≥тал≥Їць ‘. √ал≥ан≥ висловили принципово нову ≥дею про суб'Їктивний характер ц≥нност≥ та залежн≥сть величини ц≥нност≥ реч≥ в≥д ≥нтенсивност≥ потреби в н≥й. ќднак спроби побудувати тео-р≥ю ц≥нност≥ на основ≥ корисност≥ наштовхувались на серйозну перешкоду - в≥домий "парадокс —м≥та", ¤кий пол¤гав у тому, що блага з високою споживною варт≥стю (наприклад, природн≥ вода, пов≥тр¤ тощо) можуть мати малу м≥нову варт≥сть або не мати њњ зовс≥м ≥ навпаки (наприклад, д≥аманти, прикраси з дорогоц≥нних метал≥в тощо).
Ѕезпосередн≥м попередником маржинал≥ст≥в був н≥мецький еко-ном≥ст √. √оссен, ¤кий першим сформулював закони психолог≥чноњ оц≥нки благ. «м≥ст його концепц≥њ можна коротко сформулювати так: блага мають ц≥нн≥сть дл¤ суб'Їкта лише в тому випадку, коли њх к≥льк≥сть менша за необх≥дну, ≥ ц¤ ц≥нн≥сть зменшуЇтьс¤ з додан-н¤м кожноњ додатковоњ одиниц≥.
” 70-≥ роки XIX ст. ц≥ ≥дењ були доповнен≥ та вдосконален≥ за допомогою граничного анал≥зу ("marginal analysis"), ¤кий дав назву ц≥й теч≥њ економ≥чноњ думки.
≤снувало к≥лька г≥лок маржинал≥зму: австр≥йська, англ≥йська, швейцарська, американська та ≥н. ”с≥х њх об'Їднувало не лише гра-ничний анал≥з та оперуванн¤ граничними величинами, а й р¤д ме-тодолог≥чних постулат≥в: неприйн¤тн≥сть ≥дей молодоњ ≥сторич-ноњ школи про в≥дсутн≥сть загальних економ≥чних закон≥в та хибн≥сть абстрактно-лог≥чного методу досл≥дженн¤; прагненн¤ до ≥деолог≥чноњ нейтральност≥ анал≥зу; примат обм≥ну над виробни-цтвом; трактуванн¤ економ≥чних суб'Їкт≥в ¤к однор≥дних та р≥в-ноправних.
¬иход¤чи з примату обм≥ну над виробництвом, маржинал≥сти вивчали так звану "чисту економ≥ку". ¬они поставили перед собою питанн¤: ¤к≥ так зван≥ внутр≥шн≥ закони визначають утворенн¤ ц≥н-ност≥ та ц≥ни, а також розпод≥л доход≥в, ¤кщо у¤вити, що людина керуЇтьс¤ в своњй д≥¤льност≥ "принципом гедон≥зму" (що в перекла-д≥ з грецькоњ означаЇ насолода), тобто виходить з прагненн¤ до задоволенн¤ свого ≥нтересу. ¬≥дпов≥даючи на це питанн¤, маржи-нал≥сти в≥дкрили так зван≥ ун≥версальн≥ закони граничноњ корис-ност≥ та граничноњ продуктивност≥.
ѕредставники австр≥йськоњ суб'Їктивноњ школи стверджували, що ц≥нн≥сть визначаЇтьс¤ граничною корисн≥стю, що ц≥нн≥сть "вироб-ничих благ" (засоб≥в виробництва) обумовлена ц≥нн≥стю продуко-ваних ними споживчих благ, що доходи -це ц≥на фактор≥в ви-робництва, отже, вони п≥дпор¤дковуютьс¤ загальному закону ц≥н-ност≥.
Ћ. ¬альрас (Ћозаннська школа) стверджував, що на ринку абсо-лютно в≥льноњ конкуренц≥њ ц≥на залежить в≥д ≥нтенсивност≥ т≥Їњ ос-танньоњ потреби, ¤ка повинна бути задоволена. ÷е робить можли-вим ур≥вноважити пропозиц≥ю та попит, ≥ в ц≥лому економ≥ка чис-тоњ конкуренц≥њ забезпечуЇ р≥вновагу ц≥ни продукту та фактор≥в його виробництва.
ќск≥льки маржинал≥зм, ¤к вважали його представники, вивчаЇ ун≥версальн≥ закони, а також не залежить в≥д ≥деолог≥њ, предмет його маЇ бути "в≥чним", тобто це повинна бути така проблема, ¤ка не зм≥нюЇтьс¤ з розвитком сусп≥льства ≥ не зач≥паЇ чињсь класов≥ ≥нтереси.
ћаржинал≥сти д≥йшли висновку, що предметом њх досл≥дженн¤ маЇ бути проблема рац≥онального розпод≥лу обмежених ресурс≥в, поза≥сторична за своеюсуттю. ”. ƒжевонс, представник англ≥йського маржинал≥зму, дав таке визначенн¤ предмету економ≥чноњ теор≥њ:
"ƒано: певне число людей з р≥зноман≥тними потребами та вироб-ничими можливост¤ми, котр≥ волод≥ють землею та ≥ншими джере-лами сировини; необх≥дно визначити: спос≥б використанн¤ њхньоњ прац≥, що максим≥зуЇ корисн≥сть продукту".
ћаржинал≥зм вперше поставив на наукову основу ≥нтуњтивне у¤вленн¤, зг≥дно з ¤ким ц≥нн≥сть блага маЇ бути прив'¤зана до ко-рисного ефекту. ÷е р≥шенн¤ грунтувалось на такому м≥ркуванн≥:
в теор≥њ ц≥нност≥ мова не повинна йти про всю сукупн≥сть потенц≥й-ноњ корисност≥ будь-¤кого блага в ц≥лому, а лише про конкретну корисн≥сть, ¤ку приносить певна к≥льк≥сть даного блага.
” цьому розмежуванн≥ сукупноњ корисност≥ блага (тобто корис-ност≥ усього запасу чи ус≥Їњ доступноњ даному ≥ндив≥ду к≥лькост≥ блага) ≥ його граничноњ корисност≥ (тобто корисност≥ останньоњ оди-ниц≥ з цього запасу чи з ц≥Їњ доступноњ к≥лькост≥) - головне кон-цептуальне нововведенн¤, привнесене у теор≥ю ц≥нност≥ маржина-л≥змом, зокрема јвстр≥йською школою граничноњ корисност≥.
¬ умовах масового розвитку виробництва споживних вартос-тей, ц≥нноостей маржинал≥зм намагавс¤ в≥дкинути трудову тео-р≥ю вартост≥, ¤к ≥ вс≥ ≥нш≥ теор≥њ, що розгл¤дали ц≥нн≥сть, варт≥сть з боку витрат, пропозиц≥њ, виробника.  атегорично стверджува-лос¤, що в оц≥нц≥ блага не можна брати за вих≥дну величину вит-рати сусп≥льноњ прац≥, а сл≥д виходити з його корисност≥ та р≥д-кост≥. ÷≥нн≥сть, на думку представник≥в јвстр≥йськоњ школи, за-лежить виключно в≥д корисност≥ ≥ н≥¤к не може визначатись витратами виробництва. “акий н≥г≥л≥зм стосовно виробництва був ¤вно надм≥рний ≥ п≥ддававс¤ справедлив≥й та аргументован≥й критиц≥.
Ќаприк≥нц≥ XIX ст. стало очевидним, що дл¤ побудови струн-коњ та лог≥чноњ теор≥њ ц≥нност≥ корисн≥сть може слугувати не менш пл≥дним в≥дправним пунктом, н≥ж прац¤. ѕроте теор≥¤ граничноњ корисност≥ ви¤вилась такою самою недостатньою та одноб≥чною, ¤к" ≥ витратна теор≥¤ вартост≥, до ¤коњ зводили трудову теор≥ю вар-тост≥.
ƒл¤ вир≥шенн¤ проблеми ц≥нност≥ необх≥дно було поЇднати ко-рисн≥сть ≥з сусп≥льними витратами, створити загальну теор≥ю з≥став-ленн¤ результат≥в та витрат.
Ћише п≥сл¤ того, ¤к це було зроблено фундаторами сучасного неокласичного анал≥зу ј. ћаршаллом та Ћ. ¬альрасом, нова теор≥¤ здобула практично загальне визнанн¤.
І 2. ј. ћаршалл початок неокласичного анал≥зу
«наченн¤ теоретичного здобутку англ≥йського економ≥ста ј. ћар-шалла (1842-1924) виходить далеко за просторов≥ та часов≥ рамки його житт¤ та д≥¤льност≥. «агальновизнано, що запропонован≥ ним ≥дењ л¤гли в основу одного з найважлив≥ших розд≥л≥в сучасноњ еконо-м≥чноњ теор≥њ - м≥кроеконом≥ки, визначили њњ структуру, постулати та категор≥альний апарат. ј. ћаршалл спр¤мував економ≥чний анал≥з на розробку розгорнутоњ теор≥њ ц≥ни, досл≥дженн¤ фактор≥в, що фор-мують попит та пропозиц≥ю, забезпечують њх р≥вновагу.
¬ир≥шуючи ц≥ проблеми, ј. ћаршалл вводить в економ≥чну тео-р≥ю пон¤тт¤ еластичност≥ попиту на споживч≥ товари та вторинно-го попиту на фактори виробництва, надлишку споживанн¤, репре-зентативноњ ф≥рми, кваз≥ренти, надлишку попиту, економ≥й та ≥нш≥, ¤к≥ вплинули на подальший розвиток пон¤т≥йного апарату еконо-м≥чноњ теор≥њ.
ј. ћаршалл по сут≥ обмеживс¤ вивченн¤м проблеми ц≥ноутво-ренн¤ з позиц≥й окремих п≥дприЇмств (а саме, стосовно представ-ницькоњ ф≥рми, п≥д ¤кого в≥н розум≥в ф≥рму ≥з середн≥ми галузеви-ми характеристиками). “аким чином в≥н заклав основу м≥кроеко-ном≥чного анал≥зу, в ¤кому законом≥рност≥ ц≥ноутворенн¤ ц≥лком зводились до досл≥дженн¤ функц≥ональних зв'¤зк≥в м≥ж попитом та пропозиц≥Їю товар≥в ≥ фактор≥в виробництва.
¬ ц≥лому пл≥дн≥сть п≥дходу ј. ћаршалла пол¤гаЇ в тому, що в≥н створив засади розвитку м≥кроеконом≥чного розд≥лу сучасноњ еко-ном≥чноњ теор≥њ, що займаЇтьс¤ передус≥м вивченн¤м проблем ц≥но-утворенн¤ стосовно окремих товар≥в, п≥дприЇмств ≥ ринк≥в.
¬ир≥шальне значенн¤ дл¤ формуванн¤ методолог≥њ неокласичноњ теор≥њ мало введенн¤ ј. ћаршаллом фактора часу в економ≥чн≥ до-сл≥дженн¤, а також широке застосуванн¤ ним частково-р≥вноваж-ного п≥дходу та функц≥онального анал≥зу.
¬ анал≥з≥ ц≥ни ј. ћаршалл надавав виключного значенн¤ факто-ру часу. ¬≥н перший обгрунтував в≥дм≥нност≥ у взаЇмозв'¤зку м≥ж витратами та ц≥ною залежно в≥д того, ¤кий п≥дх≥д (коротко-, се-редньо- чи довгостроковий) покласти в основу анал≥зу. ј. ћаршалл сформулював правило, зг≥дно з ¤ким ц≥на у короткостроковий пе-р≥од р≥вноваги попиту та пропозиц≥њ значною м≥рою залежить в≥д попиту, тод≥ ¤к при продовженн≥ пер≥оду р≥вноваги зростаЇ вплив витрат виробництва, а ц≥на товару завд¤ки внутр≥шн≥й та зовн≥ш-н≥й економ≥њ знижуЇтьс¤ до певного "нормального р≥вн¤". ј. ћар-шалл використовував фактор часу не т≥льки в анал≥з≥ ц≥ни, а й попиту, пропозиц≥њ, доход≥в тощо.
«багаченню методолог≥њ економ≥чного досл≥дженн¤ спри¤в роз-роблений ≥ широко використаний ј. ћаршаллом частково-р≥вно-
важний п≥дх≥д, ¤кий пол¤гаЇ у застосуванн≥ у своњх узагальненн¤х припущенн¤ сЇ≥ег≥з раг≥№из або "при ≥нших р≥вних умовах", тобто в≥н припускав, що вс≥ ≥нш≥ фактори, за виключенн¤м тих, ¤к≥ в≥н в даний момент розгл¤даЇ, залишаютьс¤ незм≥нними. “акий метод спрощував процес анал≥зу шл¤хом вид≥ленн¤ впливу того фактора, ¤кий досл≥джуЇтьс¤.
ѕредставники класичноњ школи в своњх наукових пошуках за-стосовували причинно-насл≥дковий анал≥з. –озробл¤ючи теор≥ю ц≥н-ност≥, вартост≥, ј. —м≥т, ƒ. –≥кардо та ≥нш≥ намагалис¤ в≥днайти њњ "джерело", щоб показати, ¤к вона випливаЇ з д≥њ ¤когось одного абсолютного економ≥чного закону.
Ќа противагу причинно-насл≥дковому анал≥зу ј. ћаршалл за-стосував функц≥ональний анал≥з, ¤кий оперуЇ не "абсолютними", а в≥дносними категор≥¤ми, тобто в≥н анал≥зував економ≥чн≥ ¤вища не за принципом руху в≥д "фундаментальних причин" до "поверхових ¤вищ", а за принципом взаЇмозалежност≥, взаЇмного визначенн¤ та взаЇмного впливу.
¬≥дштовхуючись в≥д розвинутоњ ним теор≥њ ц≥нност≥ ¤к м≥нового в≥дношенн¤ виробника та споживача через механ≥зм взаЇмозв'¤з-ку вартост≥ та корисност≥, ј. ћаршалл п≥д≥йшов до створенн¤ влас-ноњ теор≥њ ц≥ни ¤к результату з≥ткненн¤ на ринку ц≥ни пропозиц≥њ з боку продавц≥в (з њхньою ор≥Їнтац≥Їю на витрати виробництва) та ц≥ни попиту з боку споживач≥в (з њх ор≥Їнтац≥Їю на граничну ко-рисн≥сть). «в≥дси ринкова ц≥на визначалась ¤к р≥вноважна функ-ц≥ональних залежностей попиту та пропозиц≥њ.
ќтже, ј. ћаршалл в≥дд≥лив проблему ц≥нност≥ (вартост≥) в≥д про-блеми ц≥ноутворенн¤, в≥дмовивс¤ в≥д мон≥стичного по¤сненн¤ ц≥н-ност≥ (¤к це робилось до нього класиками та маржинал≥стами). ¬≥н по¤снював ц≥ни ц≥нами, тобто ринкову ц≥ну ц≥нами попиту та про-позиц≥њ. ѕри такому п≥дход≥ до проблеми зникли причинно-насл≥д-ков≥ зв'¤зки, ≥ на перше м≥сце висунулись зв'¤зки функц≥онального характеру.
ƒоробок ј. ћаршалла в розвитку метод≥в економ≥чного анал≥зу пол¤гаЇ в тому, що саме йому вдалос¤ остаточно поЇднати досл≥-дженн¤ в галуз≥ економ≥чноњ теор≥њ з математичним апаратом, дати "зелене св≥тло" подальшому бурхливому ≥ пл≥дному розвитку мате-матичноњ економ≥ки, що д≥стала назву економетрики, та пов'¤заних з нею дисципл≥н та напр¤м≥в.
—л≥д також в≥дм≥тити внесок видатного украњнського економ≥ста ™. —луцького (1880-1948), ¤кий започаткував так≥ в≥дгалуженн¤ економетр≥њ, ¤к теор≥¤ повед≥нки споживача ≥ анал≥з числових р¤-д≥в, завд¤ки чому зв≥льнив функц≥ю корисност≥ в≥д чисто суб'Їк-тивного трактуванн¤, в≥д розповсюдженого на той час у¤вленн¤ про можлив≥сть визначенн¤ ступен¤ корисност≥ благ.
” 1915 р. ™. —луцький опубл≥кував в ≥тал≥йському журнал≥ "—≥ог-пањње аед≥≥ есопот≥зц геу≥з≥а" працю "ƒо теор≥њ збалансованого бюд-жету споживача", в ¤к≥й поставив п≥д сумн≥в гедон≥стичну концеп-ц≥ю маржинал≥зму. «астосувавши ординал≥стський п≥дх≥д (п≥зн≥ше його використовували так≥ видатн≥ економ≥сти, ¤к ƒж. ’≥кс, –. јл-лен, ѕ. —амуельсон), ™. —луцький сформулював корисн≥сть у вигл¤-д≥ чисто емп≥ричного пон¤тт¤, зв'¤зав цю функц≥ю з рухом ц≥н ≥ до-ход≥в.
¬икориставши категор≥ю "в≥дданн¤ переваг споживачам", в≥н зро-бив вдалу спробу зв≥льнити функц≥ю корисност≥ в≥д суто суб'Їктив-ного трактуванн¤, перен≥с акцент ≥з безперспективноњ у методоло-г≥чному план≥ проблеми визначенн¤ ступен¤ корисност≥ благ на проблему пор≥вн¤нн¤ в≥дносних р≥вн≥в корисностей р≥зних благ. “аким чином, був зроблений серйозний крок у напр¤м≥ зв≥льненн¤ теор≥њ попиту ≥ пропозиц≥њ в≥д жорсткоњ прив'¤зки до пон¤тт¤ "суб'Їк-тивна ц≥нн≥сть", поЇднанн¤ анал≥зу функц≥њ корисност≥ з грошови-ми доходами ≥ споживчим бюджетом.
І 3. –озробка Ћ. ¬альрасом теор≥њ загальноњ економ≥чноњ р≥вноваги
‘ормуванн¤ неокласичноњ теор≥њ завершилось розробкою сис-теми загальноњ економ≥чноњ р≥вноваги та њњ математичною ≥нтерпре-тац≥Їю, зд≥йсненою швейцарським економ≥стом Ћ. ¬альрасом (1834- 1910). ÷¤ теор≥¤ акцентуЇ увагу на на¤вност≥ широкоњ та складноњ системи взаЇмозв'¤зк≥в у сучасн≥й економ≥ц≥. ¬она контрастуЇ ≥з спробами ”. ƒжевонса та теоретик≥в јвстр≥йськоњ школи знайти просту причинну залежн≥сть м≥ж граничною корисн≥стю та ц≥нами споживчих ≥ виробничих благ.  р≥м того, теор≥¤ контрастуЇ ≥ з част-ково-р≥вноважним анал≥зом ј. ћаршалла, ¤кий ≥гнорував взаЇмо-зв'¤зки вс≥Їњ економ≥чноњ системи, фокусуючись на специф≥ц≥ ок-ремих ф≥рм та ринк≥в.
≤ хоча попередники Ћ. ¬альраса (‘.  ене, ј.  урно) розум≥ли, що економ≥ка складаЇтьс¤ з багатьох взаЇмопов'¤заних частин ≥ що дл¤ вир≥шенн¤ ¤кихось проблем певноњ частини економ≥чноњ систе-ми необх≥дно проанал≥зувати всю систему та њњ взаЇмозв'¤зки, про-те вони або не займалис¤ математичною ≥нтерпретац≥Їю м≥кроеко-ном≥чних в≥дносин ( ене), або вважали проблему економ≥чноњ р≥в-новаги недос¤жною дл¤ математичного анал≥зу ( урно).
Ћ. ¬альрас оволод≥в проблемою; передбаченою його попередни-ками, ≥ продемонстрував, що ц¤ проблема вир≥шуЇтьс¤, принаймн≥ в принцип≥.
ћодель загальноњ р≥вноваги ¬альраса в≥дзначаЇтьс¤ насамперед широтою охоплюванн¤ економ≥чних процес≥в. ¬≥н використовував
систему моделей. ѕереход¤чи в≥д простого до складного, ¬альрас поступово включав у систему загальноњ р≥вноваги все нов≥ компо-ненти: теор≥ю обм≥ну, теор≥ю виробництва, теор≥ю кап≥тал≥зац≥њ.
ћатематична ≥нтерпретац≥¤ системи загальноњ економ≥чноњ р≥в-новаги ¬альраса показуЇ, що вс≥ зм≥нн≥ величини системи пов'¤зан≥ в≥дносинами функц≥ональноњ залежност≥, тому њх значенн¤ повинн≥ бути встановлен≥ одночасно, тобто одномоментно повинн≥ бути вста-новлен≥ вс≥ ц≥ни р≥вноваги ≥ в≥дпов≥дн≥ њм ур≥вноважен≥ к≥лькост≥ виробничих послуг ≥ готових продукт≥в.
Ѕ≥льш≥сть економ≥ст≥в вважають, що теор≥¤ економ≥чноњ р≥внова-ги Ћ. ¬альраса, досконала за своЇю математичною формою, Ї до-сить обмеженою за зм≥стом. ¬альрас не зд≥йснив широкого статис-тичного досл≥дженн¤, необх≥дного дл¤ забезпеченн¤ конкретних р≥шень кожного з р≥вн¤нь системи. ¬ д≥йсност≥ тут ≥снують велик≥ проблеми в специф≥кац≥њ в≥дпов≥дних р≥вн¤нь точними терм≥нами та в збор≥ даних такого великого об'Їму.
ћожна зазначити й те, що система ¬альраса маЇ ¤скраво вира-жений статичний характер: стан р≥вноваги на вс≥х ринках, обумов-лений даними перевагами споживач≥в, даною к≥льк≥стю виробни-чих ресурс≥в ≥ ф≥ксованими виробничими коеф≥ц≥Їнтами, встанов-люЇтьс¤ на певний момент.
ƒж. ’≥кс, лауреат Ќобел≥вськоњ прем≥њ, в≥дм≥чаЇ, що ¬альрас "не п≥д≥йшов до закон≥в формуванн¤ зм≥н його системи загальноњ р≥в-новаги. ¬≥н м≥г сформулювати умови, ¤к≥ торкаютьс¤ ц≥н, встанов-лених з урахуванн¤м даних ресурс≥в ≥ даних переваг, але в≥н не по¤снив, що станетьс¤, коли смаки чи ресурси зм≥н¤тьс¤".
ќднак на¤вн≥сть цих проблем не означаЇ приниженн¤ важли-вост≥ внеску Ћ. ¬альраса у розвиток економ≥чноњ теор≥њ. Ќа в≥дм≥ну в≥д ј. ћаршалла Ћ. ¬альрас все ж продемонстрував здатн≥сть анал≥-зувати складну економ≥чну проблему саме з допомогою математич-ного ≥нструментар≥ю. Ѕ≥льше того, в≥н зум≥в показати, що р≥вновага домогосподарств ≥ ринк≥в споживчих товар≥в узгоджуЇтьс¤ з р≥вно-вагою ф≥рм ≥ ринк≥в фактор≥в виробництва. ѕодальш≥ пошуки еко-ном≥чно зм≥стовного вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми призвели до серйоз-них позитивних нововведень в методах економ≥чного анал≥зу.
—тановленн¤ ≥ розвиток другого класичного стану, ¤к ≥ першого, в р≥зних крањнах в≥дзначалис¤ нац≥ональною специф≥кою ≥ в≥дбива-ли њњ. ¬ ”крањн≥ ц¤ специф≥ка ви¤вилась у тому, що, по-перше, кла-сичний стан настав дещо п≥зн≥ше пор≥вн¤но ≥з «ах≥дною ™вропою. ѕо-друге, маржинал≥зм ≥ неокласичний напр¤м в економ≥чн≥й теор≥њ були менше поширен≥. “аке становленн¤ супроводжувалос¤ б≥льш гострим протиборством з ≥ншими теор≥¤ми (особливо марксизму та ≥сторичноњ школи). ѕо-третЇ, пошук консенсусу серед економ≥-ст≥в ви¤вивс¤ в ориг≥нальних спробах поЇднанн¤ теор≥й трудовоњ вартост≥ та граничноњ корисност≥, граничноњ продуктивност≥ факто-р≥в виробництва ƒж. Ѕ.  ларка ≥ ћ. ≤. “уган-Ѕарановського, а та-кож виникненн≥ такого специф≥чного ¤вища, ¤к "легальний марк-сизм"*.
—еред украњнських економ≥ст≥в - представник≥в маржинал≥з-му - вид≥л¤ютьс¤, окр≥м ™. ™. —луцького, професори  ињвського ун≥верситету ƒ. ≤. ѕ≥хно (1853-1913), ќ. ƒ. Ѕ≥л≥мович (1876-1963), професор Ќоворос≥йського ун≥верситету –. ћ. ќрженцький (1863- 1923). ¬они були не лише добре знайом≥ з економ≥ко-математични-ми прац¤ми зах≥дних вчених, а й сам≥ зд≥йснили ориг≥нальн≥ досл≥-дженн¤, ¤к≥ справили значний вплив на розвиток св≥товоњ еконо-м≥чноњ думки XX ст.