–озд≥л 37
ѕќЋ≤“» ј ƒ≈–∆ј¬Ќќ√ќ –≈√”Ћё¬јЌЌя ≈ ќЌќћ≤ »
І 1. ѕол≥тика державного регулюванн¤ ¤к складова частина господарськоњ системи
¬исокорозвинена ринкова економ≥ка - це оптимальне поЇднанн¤ засад, притаманних товарному виробництву (конкуренц≥¤, попит ≥ пропозиц≥¤, в≥льне ц≥ноутворенн¤), та ц≥леспр¤мованоњ пол≥тики державного регулюванн¤ економ≥чних процес≥в. ƒержавне регу-люванн¤ доповнюЇ ринковий механ≥зм, що в сукупност≥ становить Їдину систему макроеконом≥чного регулюванн¤ народного госпо-дарства.
–озвинена ринкова економ≥ка не означаЇ ¤коњсь "абсолютноњ свободи" ≥ "в≥льноњ гри" економ≥чних сил, що спр¤мовуютьс¤ "не-видимою рукою" саморегульованоњ конкуренц≥њ. Ќеобмежена еконо-м≥чна свобода ≥снувала лише на ранн≥х ступен¤х розвитку товарно-го виробництва ≥ формуванн¤ ринкових в≥дносин, коли функц≥онува-ло безл≥ч пор≥вн¤но однакових за розм≥рами кап≥талу, переважно др≥бних ≥ середн≥х п≥дприЇмств, м≥ж ¤кими точилас¤ конкурентна боротьба за ринок збуту товар≥в. «а умов в≥льноњ конкуренц≥њ ринков≥ сили попиту й пропозиц≥њ стих≥йно, через в≥льне ц≥ноутворен-н¤ визначали оптимальн≥ пропорц≥њ виробництва та його економ≥ч-ну ефективн≥сть. √оловними регул¤торами сусп≥льного виробницт-ва були в≥льний ринок ≥ конкуренц≥¤. ƒержава лише створювала загальн≥ умови дл¤ функц≥онуванн¤ приватних кап≥тал≥в. « розвит-ком в≥дносин власност≥ та вдосконаленн¤м орган≥зац≥њ сусп≥льного виробництва розширилис¤ сфера ≥ напр¤ми пол≥тики державного втручанн¤ в економ≥чн≥ та соц≥альн≥ процеси. √оловним завданн¤м пол≥тики централ≥зованого економ≥чного регулюванн¤ стало роз-в'¤занн¤ суперечностей м≥ж частковою монопол≥стичною плано-м≥рн≥стю ≥ товарними в≥дносинами, ¤к≥ залишалис¤ загальною фор-мою економ≥чних зв'¤зк≥в у сусп≥льств≥;
ƒл¤ сучасних умов характерн≥ переплетенн¤ ринкових з дер-жавними методами регулюванн¤ та њх поЇднанн¤.  ожен з них маЇ свою сферу застосуванн¤ ≥ в≥дпов≥даЇ певним ≥нтересам суб'Їкт≥в власност≥ та господарюванн¤. ѕроте вони зб≥гаютьс¤ в тому, що ≥ держава, ≥ ринок привод¤ть у в≥дпов≥дн≥сть частков≥ планом≥рност≥, властив≥ окремим господарським одиниц¤м.
¬ умовах високорозвиненоњ ринковоњ економ≥ки, ¤ка характери" зуЇтьс¤ на¤вн≥стю великоњ к≥лькост≥ не'лише др≥бних ≥ середн≥х п≥д-приЇмств, а й великих виробничих комплекс≥в, про "в≥льну гру" еко-ном≥чних сил не може бути й мови. ўодо д≥алектики розвитку еко-ном≥ки крањн «аходу та еволюц≥њ механ≥зму њњ регулюванн¤ американ-ський економ≥ст ѕ. —амуельсон писав, що, .мабуть, јмерика XIX ст. п≥д≥йшла ближче, н≥ж. будь-¤ка ≥нша крањна, до стану laissezfaire (не-втручанн¤. -јвт.), ¤кий  арлейль назвав "анарх≥¤ плюс констебль". –езультатом цього ви¤вилис¤ ц≥ле стол≥тт¤ прискореного економ≥ч-ного розвитку та обстановка ≥ндив≥дуальноњ свободи. ќднак це приз-вело також до пер≥одичних економ≥чних цикл≥в, виснаженн¤ природ-них ресурс≥в, ¤к≥ не в≥дновлюютьс¤, до б≥дност≥ й багатства, розкла-ду державного апарату, ¤к≥ пересл≥дують р≥зн≥ ÷≥л≥, ≥ часом до вит≥с-ненн¤ монопол≥Їю саморегульованоњ конкуренц≥њ*.
” б≥льшост≥ ≥ндустр≥альне розвинених крањн «аходу значно п≥д-вищилас¤ економ≥чна роль держави. “е, що держава Ї центральним органом пол≥тичноњ влади в крањн≥, надаЇ њй можлив≥сть використо-вувати норми правового примусу ≥ розпор¤джатис¤ значними еко-ном≥чними ресурсами. ¬она не лише стала власником багатьох за-вод≥в, земельних д≥л¤нок, зал≥зниц≥, морських порт≥в, аеродром≥в, ф≥нансових ресурс≥в, а й заволод≥ла ц≥лими галуз¤ми економ≥ки, ¤к≥ потребують дл¤ свого розвитку величезних кап≥таловкладень ≥ найменше ор≥Їнтован≥ на прибуткове функц≥онуванн¤ (атомна ≥ косм≥чна промислов≥сть, енергетика тощо).
” б≥льшост≥ крањн ринковоњ економ≥ки держав≥ належить близько третини нац≥онального багатства, вона перерозпод≥л¤Ї через бюд-жет половину валового нац≥онального продукту, зд≥йснюЇ до 20 в≥д-сотк≥в кап≥таловкладень в економ≥ку. Ќаприклад, у —Ўј п≥д контро-лем ур¤ду виробл¤Їтьс¤ до 20 в≥дсотк≥в нац≥онального продукту, третину його становл¤ть податки ≥ загальний обс¤г ур¤дових витрат.
«ростанн¤ економ≥чноњ рол≥ держави, њњ втручанн¤ в процес сус-п≥льного виробництва ≥ висока концентрац≥¤ останнього модиф≥ку-вали традиц≥йний механ≥зм саморегулюванн¤ економ≥ки, р≥зко об-межили д≥ю стих≥йних ринкових сил. ƒержава прийн¤ла на себе ц≥лу низку регулюючих функц≥й, особливо щодо розвитку держав-ного сектора економ≥ки, а також ринковоњ кон'юнктури.
ƒовгол≥тн¤ практика державного втручанн¤ в економ≥ку дала змогу виробити в≥дпов≥дн≥ методи ≥ важел≥, в результат≥ чого еконо-м≥чна система стала високоефективною. ѕол≥тика державного ре-гулюванн¤ даЇ можлив≥сть нейтрал≥зувати численн≥ руйн≥вн≥ про-цеси ≥ небажан≥ в≥дхиленн¤, ¤к≥ пер≥одично переривають ≥ дефор-мують рух економ≥чного циклу.
≈коном≥чна пол≥тика держави формуЇтьс¤ св≥домо через мере-жу орган≥в державного апарату, сусп≥льн≥ ≥нститути, засоби масо-воњ ≥нформац≥њ. ¬ажливу роль в цьому в≥д≥грають п≥дприЇмницьк≥ орган≥зац≥њ, ф≥нансов≥ групи та "групи тиску". ѕ≥дприЇмницьк≥ ор-ган≥зац≥њ, наприклад Ќац≥ональна рада французьких п≥дприЇмц≥в, ‘едеральний союз н≥мецькоњ промисловост≥.  онфедерац≥¤ бри-танськоњ промисловост≥,  онф≥ндустр≥¤ (≤тал≥¤), ѕредставництво ф≥нансових ≥ промислових к≥л (‘≥нл¤нд≥¤) та ≥н., беруть участь у вир≥шенн≥ найб≥льш важливих питань з економ≥ки ≥ пол≥тики. ¬они готують економ≥чн≥ проекти ≥ рекомендац≥њ дл¤ орган≥в державноњ ≥ мун≥ципальноњ влади, впливають на розробку ≥ прийн¤тт¤ багатьох закон≥в ≥ указ≥в, у певних випадках зд≥йснюють контроль за њх ви-конанн¤м.
‘≥нансов≥ групи мають безпосередн≥ контакти з органами дер-жавноњ влади. ќск≥льки в кожн≥й з розвинених крањн њх склалос¤ по дек≥лька, то м≥ж ними точитьс¤ боротьба за л≥дерство ≥ отриманн¤ певних п≥льг. Ќаприклад, у —Ўј л≥дерами Ї групи ћорган≥в, –ок-феллер≥в, кал≥форн≥йська на чол≥ з "Ѕенк оф јмерика", у ¬елико-британ≥њ - "Ћлойдз", "Ѕарклейз", в Ќ≥меччин≥ - групи на чол≥ з "ƒойче банк", "ƒрезденер банк" та " омерцбанк".
"√рупи тиску" зародилис¤ у —Ўј, сьогодн≥ вони широко вико-ристовуютьс¤ в крањнах «ах≥дноњ ™вропи та в ≥н. ¬они формуютьс¤ з метою впливу на оф≥ц≥йних представник≥в державноњ адм≥н≥страц≥њ ≥ член≥в ур¤ду при розв'¤занн≥ таких питань, ¤к оподаткуванн¤, ц≥ноутворенн¤, регламентац≥¤ ринк≥в, право на створенн¤ нових п≥дприЇмств тощо. “ак, в ≤спан≥њ ≥нтереси приватного сектора представл¤ють 9 таких груп: в паперов≥й промисловост≥ - ≤нститут па-перу, в металург≥њ - —оюз виробник≥в чорних метал≥в, у суднобу-дуванн≥ - “ехн≥ко-торговельне управл≥нн¤ суднобуд≥вник≥в та ≥н.
ћ≥сце пол≥тики державного регулюванн¤ в господарськ≥й сис-тем≥ Ї сталим, проте його масштаби ≥ форми не залишаютьс¤ не-зм≥нними. ƒ≥њ державноњ адм≥н≥страц≥њ не обов'¤зково вт≥люютьс¤ у певних заходах щодо управл≥нн¤ нац≥ональною економ≥кою. –егу-люванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ ≥ тод≥, коли держава в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д реал≥-зац≥њ цих заход≥в, ¤кщо вони стають недоц≥льними з точки зору макроеконом≥чноњ та соц≥альноњ ефективност≥.
Ќезважаючи на те що централ≥зоване ≥ ринкове регулюванн¤ за своЇю суттю Ї антиподами, вони пост≥йно взаЇмод≥ють м≥ж собою. ÷е спри¤Ї забезпеченню економ≥чноњ та пол≥тичноњ стаб≥льност≥ вс≥Їњ сусп≥льноњ системи. ѕол≥тика державного регулюванн¤ не п≥д-пор¤дкована закону самозростанн¤ кап≥талу, вона враховуЇ розста-новку вс≥х соц≥альних сил, що не завжди адекватне прагненню ве-ликих приватних власник≥в або монопол≥й чи ол≥гопол≥й. √оловна мета державного втручанн¤ в економ≥чний розвиток - забезпе-ченн¤ безперервност≥ процесу в≥дтворенн¤ нац≥онального госпо-дарства ¤к Їдиного ц≥лого, дос¤гненн¤ економ≥чноњ ефективност≥ на макрор≥вн≥. ѓњ реал≥зац≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ через св≥доме визначенн¤ сусп≥льних потреб, можливостей ≥ шл¤х≥в њх задоволенн¤.
І 2.  онцепц≥њ макроеконом≥чноњ р≥вноваги в систем≥ ринкового господарства ¤к п≥дірунт¤ економ≥чноњ пол≥тики
ўе в XIX ст. пер≥одичне виникненн¤ економ≥чних криз, що су-проводжувалис¤ зниженн¤м ц≥н, банкрутствами п≥дприЇмств, зрос-танн¤м безроб≥тт¤, змусило численних представник≥в економ≥чноњ науки й господарськоњ практики вдатис¤ до розробки пол≥тики дер-жавного регулюванн¤ економ≥ки з метою стаб≥л≥зац≥њ њњ розвитку. Ќайефективн≥шими ≥нструментами њњ ви¤вилис¤ державн≥ ф≥нанси, грошовий об≥г ≥ кредит. «авд¤ки њм стало можливим зд≥йснювати в≥дпов≥дну ф≥скальну, кредитно-грошову, структурну та ≥нвестиц≥йну пол≥тику ≥ впливати на рух промислового циклу, а також регулюва-ти м≥жнародн≥ економ≥чн≥ та валютн≥ в≥дносини.
¬ окрем≥ пер≥оди економ≥чноњ ≥стор≥њ ѕ≥дприЇмницького сусп≥ль-ства ф≥нансовим ≥ грошово-кредитним важел¤м макроеконом≥чно-го регулюванн¤ в≥дводилас¤ неоднакова роль. ѕр≥оритетним було то регулюванн¤ економ≥ки через систему податк≥в ≥ державних ви-трат, то регулюванн¤ руху промислового циклу через кредитно-грошову сферу. «астосуванн¤ тих чи ≥нших метод≥в визначалос¤ передус≥м тим, ¤коњ економ≥чноњ доктрини дотримувалис¤ л≥дери
пол≥тичних парт≥й, що приходили до влади, або ¤к≥ теч≥њ та школи економ≥чноњ думки брали гору в той чи ≥нший пер≥од ≥стор≥њ.
Ќаприк≥нц≥ XIX - на початку XX ст. у св≥тов≥й економ≥чн≥й думц≥ набула поширенн¤ неокласична пол≥теконом≥¤. ѓњ нар≥жним каменем був постулат про абсолютну стаб≥льн≥сть економ≥ки, що розвиваЇтьс¤ на засадах приватноњ власност≥ ≥ саморегульованоњ конкуренц≥њ. Ќеокласики вважали, що економ≥ка в своЇму розвит-ку зазнаЇ впливу лише з боку так званих реальних фактор≥в, зо-крема попиту й пропозиц≥њ, конкуренц≥њ, розм≥ру та розпод≥лу ре-сурс≥в, квал≥ф≥кац≥йного р≥вн¤ робочоњ сили тощо. ’арактерною особлив≥стю неокласичноњ теор≥њ була зосереджен≥сть на м≥кроеко-ном≥чному анал≥з≥, в основ≥ ¤кого були д≥¤льн≥сть приватно-п≥дпри-Їмницькоњ ф≥рми, њњ м≥сце на ринку ≥ в≥дносини з ≥ншими комерц≥й-ними п≥дприЇмствами. ўодо анал≥зу макроеконом≥чних процес≥в (валовий нац≥ональний продукт, нац≥ональний доход, сукупн≥ ≥нвес-тиц≥њ, загальна зайн¤т≥сть тощо), то в≥н лишавс¤ поза њњ увагою.
Ќеокласики, особливо раннього пер≥оду, вважали, що грош≥ не в≥д≥грають суттЇвоњ рол≥ в економ≥чному розвитку, тому впливати через них на рух промислового циклу неможливо. Ќа њх думку, грош≥ - лише "вуаль", ¤ка прикриваЇ реальн≥ економ≥чн≥ процеси ≥, зокрема, угоди куп≥вл≥-продажу, ¤к≥ Ї по сут≥ бартерними опера-ц≥¤ми.
¬≥домий економ≥ст-неокласик - французький учений ∆. Ѕ. —ей. …ому належить розробка теор≥њ ринку, в ¤к≥й економ≥чна система виступаЇ ¤к модиф≥кована модель натурального господарства з влас-тивим йому простим (бартерним) товарообм≥ном. ўодо грошей, то њм в≥дводилас¤ пасивна роль посередника в товарообм≥нних опера-ц≥¤х.
∆. Ѕ. —ей вважав, що оск≥льки товари на ринках представл¤ють один одного, то пропозиц≥¤ сама автоматично створюЇ дл¤ себе попит, внасл≥док чого не може б≥льш-менш тривалий час ≥снувати н≥ надлишковий попит, н≥ надм≥рна пропозиц≥¤ товар≥в. ѕропозиц≥¤ товар≥в ур≥вноважуЇтьс¤ попитом, а продаж товару Ї одночасно ≥ його куп≥влею, тому економ≥чна система здатна автоматично, за до-помогою власних регулюючих механ≥зм≥в усувати порушенн¤ своЇњ внутр≥шньоњ р≥вноваги. Ќайефективн≥шим з них, на думку ∆. Ѕ. —е¤, Ї еластичн≥сть "в≥дносних" ц≥н, тобто ц≥н одних товар≥в в≥дносно ц≥н ≥нших товар≥в. √нучк≥ ц≥ни, ¤к≥ швидко реагують на попит ≥ пропозиц≥ю товар≥в, Ї своЇр≥дним механ≥змом стих≥йного перели-ванн¤ кап≥талу ≥ прац≥ з≥ сфери виробництва одних вид≥в товар≥в на виробництво ≥нших. —аме ц¤ моб≥льн≥сть ресурс≥в ≥ забезпечуЇ вста-новленн¤ р≥вноваги в економ≥ц≥.
ўодо загального р≥вн¤ ц≥н, то це питанн¤ не привертало до себе особливоњ уваги неокласик≥в, оск≥льки нав≥ть прот¤гом б≥льш-менш тривалого часу так зван≥ абсолютн≥ ц≥ни не зазнавали пом≥тних коливань.
ѕор≥вн¤на стаб≥льн≥сть загального ≥ндексу ц≥н у друг≥й половин≥ XIX ст. - на початку XX ст. по¤снювалас¤ ≥снуванн¤м системи золотомонетного стандарту з властивим йому механ≥змом автома-тичного саморегулюванн¤ грошовоњ системи. “ому за цих еконо-м≥чних умов ≥нфл¤ц≥¤ не набула розвитку, ¤кщо не зважати на окрем≥ пер≥оди зростанн¤ ц≥н виключно з причин цикл≥чних чин-ник≥в.
ѕроте згодом, в м≥ру нагромадженн¤ господарського досв≥ду ≥ зростанн¤ суперечностей в процес≥ в≥дтворенн¤ сусп≥льного кап≥та-лу, серед економ≥ст≥в все б≥льше почала утверджуватис¤ думка про те, що грошова сфера в≥д≥граЇ важливу роль в економ≥чному роз-витку. √осподарська практика все переконлив≥ше св≥дчила, що не-дооц≥нка грошового чинника в ринков≥й економ≥ц≥ призводить до ≥гноруванн¤ ц≥лоњ низки важел≥в, ¤кими можна впливати на рух промислового циклу. «'¤вилис¤ теоретичн≥ погл¤ди, зг≥дно з ¤кими диспропорц≥њ, що виникають у процес≥ сусп≥льного виробництва, та й сам цикл≥чний характер його розвитку по¤снювались саме пору-шенн¤ми у сфер≥ грошового об≥гу й кредиту. як насл≥док в еконо-м≥чн≥й науц≥ виникла ц≥ла школа, ¤ка давала чисто монетарне по¤с-ненн¤ внутр≥шнього механ≥зму розвитку економ≥чного циклу, а та-кож зумовлених ним аномал≥й у сусп≥льному господарств≥.
Ќайнов≥шим теоретиком монетарноњ природи розвитку товарноњ економ≥ки був англ≥йський економ≥ст –. ƒж. √оутр≥. ¬ його прац¤х найповн≥ше ≥ найпосл≥довн≥ше викладена монетарна концепц≥¤ роз-витку ринковоњ економ≥ки. ƒл¤ –. ƒж. √оутр≥ промислово-товарний цикл був чисто грошовим ¤вищем у тому розум≥нн≥, що зм≥на грошо-вого потоку Ї Їдиною ≥ достатньою причиною зм≥н економ≥чноњ ак-тивност≥, чергуванн¤ розкв≥ту ≥ депрес≥й, пожвавленоњ та нежвавоњ торг≥вл≥. якщо попит на товари, виражений у грошах (тобто грошо-вий пот≥к), зб≥льшуЇтьс¤, торг≥вл¤ жвав≥шаЇ, виробництво розширю-Їтьс¤, ц≥ни зростають. якщо попит зменшуЇтьс¤, торг≥вл¤ слабк≥шаЇ, виробництво скорочуЇтьс¤, ц≥ни знижуютьс¤.
Ќа думку –. ƒж. √оутр≥, ц≥ процеси регулюютьс¤ в≥дпов≥дною грошово-кредитною пол≥тикою центрального банку крањни. ¬≥н вва-жав, що грошовий пот≥к складаЇтьс¤ в основному з кредитних за-соб≥в (чек≥в, вексел≥в та ≥нших кредитних папер≥в), а не з гот≥вки. ќск≥льки кредитн≥ засоби створюютьс¤ банком, то њм ≥ в≥дводитьс¤ головна роль при визначенн≥ обс¤гу ≥ швидкост≥ грошового потоку.
«а монетарною концепц≥Їю господарськоњ кон'юнктури –. ƒж. √о-утр≥, фаза пожвавленн¤ економ≥чного циклу починаЇтьс¤ тод≥, коли банки видають позики на спри¤тливих дл¤ тих, хто позичаЇ, умовах, тобто за ¤комога нижчий процент ≥ у велик≥й к≥лькост≥, оск≥льки дешевий ≥ необмежений кредит стимулюЇ д≥лову активн≥сть. ѕроцес актив≥зац≥њ господарськоњ кон'юнктури, ¤кий починаЇтьс¤ в резуль-тат≥ влитт¤ в економ≥ку кредитних ресурс≥в, дал≥ посилюЇтьс¤ завд¤-ки взаЇмозалежност≥ м≥ж динам≥кою зростанн¤ товарних ц≥н ≥ зб≥ль-шенн¤м попиту на позичковий кап≥тал. √осподарське п≥днесенн¤ три-ваЇ доти, поки банки з ¤кихось причин не обмежують кредити функ-ц≥онуючим господарським суб'Їктам.  редитна рестрикц≥¤ банк≥в обумовлюЇ послабленн¤ грошового потоку в господарство, обс¤г су-купного попиту зменшуЇтьс¤, в результат≥ чого фаза п≥днесенн¤ зм≥-нюЇтьс¤ спадом. ÷ей зворотний процес супроводжуЇтьс¤ ¤вищами, протилежними тим, ¤к≥ в≥дбувалис¤ при кредитн≥й експанс≥њ банк≥в, а саме: обмеженн¤ кредиту зумовлюЇ спов≥льненн¤ швидкост≥ грошо-вого об≥гу, зниженн¤ товарних ц≥н тощо.
як ≥ ≥нш≥ прихильники монетарноњ теор≥њ кон'юнктури, –. ƒж. √оут-р≥ дотримувавс¤ думки, що грошово-кредитн≥ чинники Ї вир≥шаль-ними в розвитку економ≥чного циклу ≥ його регулюванн≥. ¬≥н ≥ його посл≥довники стверджували, що, доки розширюЇтьс¤ кредит, виник-ненн¤ кризи малоймов≥рне.  риза Ї пр¤мим насл≥дком кредитноњ рестрикц≥њ. якби кредит не обмежувавс¤, то активна фаза торгово-промислового циклу могла б тривати безмежно.
¬важаючи, що цикл≥чн≥ коливанн¤ залежать в≥д банк≥вських опе-рац≥й ≥ що регулюванн¤м кредиту можна усунути ц≥ коливанн¤, –. ƒж. √оутр≥ писав: "—воЇчасна ≥нтервенц≥¤ центральних банк≥в св≥ту, ¤ка перешкоджаЇ експанс≥њ кредиту, перш н≥ж вона зайде надто далеко, зв≥льнить в≥д необх≥дност≥ його наступного скорочен-н¤. –≥вень ц≥н в усьому св≥т≥ стане в≥дносно стаб≥льним, безроб≥тт¤ ≥ ф≥нансов≥ кризи, пов'¤зан≥ ≥з зниженн¤м ц≥н, будуть знищен≥"*.
"¬елика депрес≥¤" початку 30-х рок≥в XX ст., ¤ка глибоко по-тр¤сла св≥тове ринкове господарство, довела, що в нових економ≥ч-них умовах використанн¤ лише кредитно-грошових важел≥в регу-люванн¤ економ≥ки даЇ вкрай обмежений ≥ малоефективний ре-зультат. ƒл¤ забезпеченн¤ належних темп≥в економ≥чного зростан-н¤ ≥ повноњ зайн¤тост≥ вс≥х виробничих ≥ трудових ресурс≥в в умо-вах високомонопол≥зованоњ економ≥ки необх≥дним стало впровад-женн¤ ≥ функц≥онуванн¤ новоњ системи господарюванн¤. Ќадзви-чайно важливу роль в њњ теоретичн≥й розробц≥ в≥д≥грали прац≥ ƒж.  ейнса, а у практичн≥й реал≥зац≥њ - "новий курс" президента —Ўј ‘. ƒ. –узвельта.
” господарське житт¤ впроваджувалис¤ нов≥ методи макроеко-ном≥чного регулюванн¤. ¬иникла необх≥дн≥сть "вмонтувати" в еко-ном≥чну систему б≥льш ефективн≥ "стаб≥л≥затори". …шлос¤ перед-ус≥м про використанн¤ в процес≥ регулюванн¤ економ≥чних процес≥в ф≥скальноњ пол≥тики (податки, амортизац≥йн≥ в≥драхуванн¤, бюд-жетн≥ надходженн¤ ≥ витрати, субсид≥њ виробникам тощо), ¤ка мала доповнити кредитно-грошову пол≥тику. ¬ зв'¤зку з цим виникла по-треба теоретично осмислити нов≥ ¤вища, зокрема перегл¤нути кон-цепц≥ю економ≥чноњ рол≥ держави. «ам≥сть констебл¤ - "пол≥цейсько-го", ¤ким вона була в попередн≥х умовах, держава стала власником численних засоб≥в виробництва, ф≥нансових ≥ матер≥альних ресур-с≥в, такою могутньою силою, ¤ка може суттЇво впливати на х≥д про-мислового циклу, зд≥йснювати пр¤ме регулюванн¤ економ≥ки.
І 3. ќсновн≥ функц≥њ державного регулюванн¤
≈фективн≥сть ≥ рац≥ональн≥сть функц≥онуванн¤ нац≥ональних економ≥чних систем визначальною м≥рою залежать в≥д под≥лу функ-ц≥й м≥ж суб'Їктами господарськоњ системи. √оловна функц≥¤ цен-трал≥зованого регулюванн¤ пол¤гаЇ в управл≥нн≥ економ≥чним роз-витком крањни в ц≥лому, розвитком њњ продуктивних сил ≥ науково-техн≥чного прогресу. ¬она реал≥зуЇтьс¤ через р¤д конкретних функ-ц≥й, частина з ¤ких може бути визначена ¤к м≥кроеконом≥чн≥, а саме: рац≥онал≥зац≥¤ економ≥чноњ структури сусп≥льства ≥ управл≥н-н¤ нею; ф≥нансуванн¤ ≥ орган≥зац≥¤ науково-досл≥дних ≥ досл≥дно-конструкторських роб≥т; стимулюванн¤ розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень ≥ не га-рантують отриманн¤ найближчим часом значних прибутк≥в; допо-мога проектам високого ризику.
Ќе менш важливим Ї функц≥њ перерозпод≥лу нац≥онального до-ходу м≥ж сферами сусп≥льного житт¤ ≥ галуз¤ми економ≥ки, а також створенн¤ та розвитку соц≥ально-економ≥чноњ ≥нфраструктури.
‘ункц≥¤ перерозпод≥лу нац≥онального доходу через одержавленн¤ ф≥нанс≥в забезпечуЇ процес в≥дтворенн¤ в сучасних умовах. ¬≥н зд≥йснюЇтьс¤ завд¤ки ц≥леспр¤мован≥й податково-бюджетн≥й пол≥тиц≥ держави, за допомогою ¤коњ держава акумулюЇ величезн≥ кошти, що створюють можлив≥сть державного впливу на економ≥ку.
‘ункц≥¤ створенн¤ та розвитку соц≥ально-економ≥чноњ ≥нфра-структури пол¤гаЇ у забезпеченн≥ життЇд≥¤льност≥ галузей, ¤к≥ ство-рюють загальн≥ умови дл¤ функц≥онуванн¤ економ≥ки (енергетика, транспорт, зв'¤зок), спри¤ють в≥дтворенню робочоњ сили (охорона здоров'¤, осв≥та, житлове буд≥вництво). ¬ них централ≥зоване регу-люванн¤ практично не конкуруЇ з ринковим, а навпаки, п≥двищуЇ ефективн≥сть останнього на макрор≥вн≥.
¬ажливу роль у процес≥ наближенн¤ до економ≥чноњ р≥вноваги в систем≥ ринкового господарства в≥д≥граЇ державний сектор. «авд¤-ки йому держава бере безпосередню участь в економ≥чних проце-сах ¤к пр¤мий суб'Їкт виробничих в≥дносин. ¬она виконуЇ також
функц≥ю регулюванн¤ зовн≥шньоеконом≥чноњ д≥¤льност≥ вс≥х об'Їк-т≥в господарюванн¤ та охорони навколишнього середовища.
≈фективн≥сть економ≥чного регулюванн¤ залежить ≥ в≥д того, ¤к держава забезпечуЇ правову основу ≥ сусп≥льну атмосферу, ¤к≥ спри¤-ють ефективному функц≥онуванню ринковоњ системи. јмериканськ≥ економ≥сти  . –. ћакконелл та —. Ћ. Ѕрю зазначають, що це перед-бачаЇ так≥ заходи, ¤к наданн¤ законного статусу приватним п≥д-приЇмствам, визначенн¤ прав приватноњ власност≥ та гарантуванн¤ обов'¤зковост≥ дотриманн¤ контракт≥в. ”р¤д також встановлюЇ за-конн≥ "правила гри", ¤к≥ регулюють в≥дносини м≥ж п≥дприЇмства-ми, постачальниками ресурс≥в ≥ споживачами*.
ќск≥льки централ≥зоване регулюванн¤ не Ї директивним дл¤ вс≥х сектор≥в економ≥ки, то необх≥дною умовою його ефективност≥ Ї законодавче закр≥пленн¤ ун≥версальних параметр≥в державноњ еко-ном≥чноњ пол≥тики, на ¤к≥ ор≥Їнтуютьс¤ в своњй господарськ≥й д≥¤ль-ност≥ вс≥ економ≥чн≥ одиниц≥. «аконодавче закр≥плюютьс¤ перед-ус≥м так≥ показники: обс¤г ≥ структура кредитно-грошового забезпе-ченн¤ економ≥ки; норми оподаткуванн¤ доход≥в або вартост≥ реал≥-зованоњ продукц≥њ; обс¤г ≥ структура державних бюджетних витрат.
¬иконуючи функц≥њ централ≥зованого регулюванн¤, держава надаЇ своњм заходам загального характеру. ¬с≥ вони однаковою м≥-рою стосуютьс¤ кожного з об'Їкт≥в впливу, оск≥льки спр¤мован≥ чи на стимулюванн¤ господарськоњ д≥¤льност≥, чи на њњ гальмуванн¤. ¬≥дсутн≥сть селективного п≥дходу надаЇ державному регулюванню стаб≥льност≥ й спри¤Ї п≥двищенню ступен¤ узгодженост≥ д≥й на м≥-кро- та макрор≥вн¤х. ¬плив держави на м≥крор≥вн≥ в≥дбуваЇтьс¤ ¤к безпосередн≥м, пр¤мим втручанн¤м в д≥¤льн≥сть господарських об'Їк-т≥в, так ≥ через опосередковане регулюванн¤.
” першому випадку йдетьс¤ про так звану природну монопол≥ю, ¤ка властива тим галуз¤м економ≥ки, де технолог≥чн≥ та економ≥чн≥ умови виключають можлив≥сть ≥снуванн¤ конкурентних ринк≥в, ур¤д утворив державн≥ ком≥с≥њ дл¤ регулюванн¤ ц≥н, встановив стандар-ти на послуги, що надаютьс¤". ƒо ц≥Їњ природноњ монопол≥њ нале-жать транспорт, зв'¤зок, енергопостачанн¤ тощо. ƒл¤ них держав-на економ≥чна пол≥тика Ї переважно директивою, тому тут можна говорити про планом≥рну орган≥зац≥ю продуктивних сил ≥ вироб-ничих в≥дносин усередин≥ цих галузей. “ака планом≥рн≥сть необ-х≥дна дл¤ п≥дтриманн¤ процесу в≥дтворенн¤ у загальнонац≥ональ-ному масштаб≥ та забезпеченн¤ самозростанн¤ вартост≥ кожного з функц≥онуючих приватних кап≥тал≥в.
” другому випадку централ≥зоване регулюванн¤ ор≥Їнтоване на ринковий механ≥зм. “ут держава д≥Ї в двох напр¤мах. ѕерший- часткове втручанн¤ у функц≥онуванн¤ ринкового механ≥зму через законодавч≥ акти ≥ д≥њ. ÷е стосуЇтьс¤ найб≥льшою м≥рою пол≥тики щодо конкуренц≥њ та доход≥в, встановленн¤ розм≥ру зростанн¤ ц≥н ≥ зароб≥тноњ плати, ц≥ноутворенн¤, зм≥н у кредитно-грошов≥й систем≥ тощо. ƒругий напр¤м - зменшенн¤ впливу на ринковий механ≥зм ≥ використанн¤ лише непр¤мих метод≥в втручанн¤ - через ф≥нансов≥ та кредитно-грошов≥ важел≥, податки, субсид≥њ, зовн≥шньоеконом≥чн≥ та валютн≥ заходи, за допомогою ¤ких створюютьс¤ умови дл¤ пев-ноњ повед≥нки п≥дприЇмств недержавних сектор≥в економ≥ки.
І 4. Ќац≥ональн≥ особливост≥ державного регулюванн¤
” р≥зних крањнах системи державного регулюванн¤ та м≥сце, ¤ке вони займають у господарськ≥й систем≥, мають своњ нац≥ональн≥ в≥д-м≥нност≥. ¬ цьому план≥ пон¤тт¤ "державне регулюванн¤" та "гос-подарська система" Ї досить абстрактними. ѓх наповненн¤ реаль-ним зм≥стом в≥дбуваЇтьс¤ в конкретних ≥сторичних ≥ економ≥чних умовах, зазнаЇ впливу нац≥ональних традиц≥й, культури, рел≥г≥њ. ќднак суть њх в≥д цього не зм≥нюЇтьс¤. ƒержава за допомогою еко-ном≥чних важел≥в намагаЇтьс¤ стимулювати певн≥ напр¤ми розвит-ку економ≥ки, не руйнуючи ≥ не усуваючи ринкового механ≥зму. ” сучасних розвинених ринкових системах держава намагаЇтьс¤ оптимально поЇднати конкурентн≥ ринков≥, та державн≥ регулююч≥ сили в господарськ≥й систем≥.
Ќайб≥льшим ступенем нац≥ональних в≥дм≥нностей в≥др≥зн¤ютьс¤ крањни колишньоњ командно-адм≥н≥стративноњ системи, що перехо-д¤ть до ринковоњ економ≥ки, в тому числ≥ й ”крањна. ¬ силу специ-ф≥ки ≥сторичного розвитку державне регулюванн¤ тут набуло ¤к≥с-но ≥ншоњ форми, н≥ж у —Ўј, крањнах «ах≥дноњ ™вропи та ≥н. …ого головна особлив≥сть пол¤гала в тому, що воно перетворилось на самодостатню форму господарськоњ системи. ƒержавна власн≥сть набула г≥пертрофованих форм, а њњ суб'Їктом фактично виступала лише держава. ÷е призвело до пануванн¤ в пол≥тиц≥ ≥ економ≥ц≥ державно-монопол≥стичних структур. ƒержавне регулюванн¤ зам≥-нило вс≥ ≥нш≥ механ≥зми регулюванн¤, њх еволюц≥йний розвиток був штучно зруйнований. ƒержава безпосередньо втручалас¤ в ус≥ в≥дтворювальн≥ та господарськ≥ процеси, в управл≥нн¤ кожним ок-ремим п≥дприЇмством. ѕ≥дприЇмницьк≥ функц≥њ господарських оди-ниць звузились до виконанн¤ централ≥зованих указ≥в та оператив-ного управл≥нн¤. ѕ≥дприЇмства не мали нав≥ть елемент≥в впливу на господарську систему. «аконом≥рно, що така форма державного втручанн¤ спри¤ла «ростанню консерватизму, бюрократизму, без-
контрольност≥ д≥й центральних виконавчих орган≥в. «нищенн¤ ево-люц≥йних форм економ≥чного руху практично припинило еконо-м≥чний, соц≥альний ≥ науково-техн≥чний прогрес сусп≥льства.
¬их≥д з ц≥Їњ кризи лежить у площин≥ в≥дносин власност≥. ‘орми власност≥ повинн≥ в≥дпов≥дати стану продуктивних сил, ступеню сусп≥льного под≥лу прац≥, кооперац≥њ та спец≥ал≥зац≥њ, ¤к≥ в наш≥й крањн≥ досить в≥др≥зн¤ютьс¤ в окремих галуз¤х, сферах ≥ районах. «а цих умов об'Їктивною необх≥дн≥стю розвитку сусп≥льства Ї роз-державленн¤ економ≥ки ≥ в≥дродженн¤ паралельного ≥снуванн¤ р≥з-них форм власност≥ на засоби виробництва: державноњ, колективноњ, приватноњ та њх р≥зновид≥в: кооперативноњ, зм≥шаноњ, ≥ндив≥дуально-с≥мейноњ, колективноњ, акц≥онерноњ. ѕрактика довела, що прогре-сивний розвиток людського сусп≥льства супроводжуЇтьс¤ не ун≥ф≥-кац≥Їю структури в≥дносин власност≥, а њњ ускладненн¤м, багато-гранн≥стю форм економ≥чного житт¤.
¬≥дновленн¤ плюрал≥зму форм власност≥ об'Їктивно потребуЇ розширенн¤ складових господарськоњ системи через впроваджен-н¤ таких елемент≥в, ¤к ринок з притаманною йому конкуренц≥Їю та м≥жф≥рмовим контрактним регулюванн¤м, що грунтуютьс¤ на частков≥й планом≥рност≥. ”згодженн¤ названих механ≥зм≥в з метою дос¤гненн¤ макроеконом≥чноњ ефективност≥ бере на себе держава. ѕроблема в тому, щоб обгрунтовано розпод≥лити функц≥њ м≥ж цен-трал≥зованим державним ≥ ринковим регулюванн¤м, визначити пр≥о-ритети ≥ меж≥ кожного, створити певн≥ економ≥чн≥ умови дл¤ њхньоњ спри¤тливоњ д≥њ ≥ взаЇмод≥њ.
ѕеребудова системи господарства в ”крањн≥ - це в≥дновленн¤ не т≥льки економ≥чноњ основи, а й механ≥зм≥в, ¤к≥ перебувають з нею у функц≥ональних ≥ причинно-насл≥дкових зв'¤зках. Ќа прак-тиц≥ це означаЇ, що пол≥тика державного регулюванн¤ повинна ви-конувати так≥ конкретн≥ й ц≥леспр¤мован≥ функц≥њ, ¤к координац≥¤ економ≥чних процес≥в на макрор≥вн≥, п≥дтриманн¤ оптимальних про-порц≥й сусп≥льного виробництва та безперервност≥ процесу в≥дтворенн¤.
ќтже, в господарськ≥й систем≥ економ≥чно розвиненого сусп≥ль-ства державне регулюванн¤ виступаЇ ¤к сила, спр¤мована на кори-гуванн¤ та доповненн¤ ринкового регулюванн¤, а не на його л≥кв≥-дац≥ю або п≥дм≥ну.
І 5. ќсновн≥ форми державного регулюванн¤
÷ентрал≥зоване регулюванн¤ економ≥ки про¤вл¤Їтьс¤ у корот-ко- ≥ довгостроков≥й державн≥й економ≥чн≥й пол≥тиц≥.
 ороткострокове або емп≥ричне, державне регулюванн¤ набу-ло поширенн¤ в зах≥дних крањнах у перед- та повоЇнн≥ роки. ÷е був комплекс антикризових ≥ антицикл≥чних заход≥в держави, спр¤мо-ваних на пом'¤кшенн¤ насл≥дк≥в економ≥чноњ кризи, згладжуванн¤ цикл≥чного характеру розвитку економ≥ки в ц≥лому. ’арактерною рисою короткострокового регулюванн¤ Ї те, що його заходи з'¤со-вуютьс¤ разом з нагромадженн¤м кризових ¤вищ ≥ розвитком самоњ кризи, а тому заздалег≥дь не плануютьс¤. ¬оно зд≥йснюЇтьс¤ ≥ пр¤-мо, ≥ опосередковано через пол≥тику прискореноњ амортизац≥њ, суб-сид≥њ, державну допомогу окремим ф≥рмам чи галуз¤м, дисконтну пол≥тику (п≥двищенн¤ або зниженн¤ обл≥кових ставок на куп≥влю вексел≥в). √оловними серед опосередкованих ≥нструмент≥в впливу Ї: державне регулюванн¤ норми в≥дсотка, одержавленн¤ ем≥с≥йних банк≥в, державна закуп≥вл¤. Ѕезпосередн≥ми об'Їктами поточного емп≥ричного регулюванн¤ Ї попит, зокрема обс¤г платоспромож-ного попиту, ≥ пропозиц≥¤,' тобто ≥нвестиц≥йн≥ д≥њ компан≥й.
”перше короткострокове регулюванн¤ розвиненоњ ринковоњ еко-ном≥ки запровадив президент —Ўј ‘.ƒ. –узвельт. ” межах його "нового курсу" було закладено особливий комплекс державних антикризових заход≥в. ”с≥ вони спиралис¤ на законодавчу силу держави. Ѕули прийн¤т≥ закони: про пожвавленн¤ промисловост≥, в≥дпов≥дно до ¤кого провадилась картел≥зац≥¤ ≥ виробл¤лис¤ "ко-декси чесноњ, конкуренц≥њ"; про регулюванн¤ с≥льського господар-ства, ¤кий передбачав розм≥ри пос≥вних площ ≥ к≥льк≥сть худоби у фермерських господарствах; про банки, ¤кий перетворив валюту на ≥нструмент пол≥тики, та ≥н. Ќа ц≥й основ≥ в≥дбувалис¤ регулю-ванн¤ американськоњ економ≥ки пер≥оду "великоњ економ≥чноњ де-прес≥њ" та пр¤мий розпод≥л сусп≥льного продукту ≥ ресурс≥в дл¤ його створенн¤ п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни.
” незалежн≥й ”крањн≥ перш≥ ур¤ди почали з програм короткостро-кового централ≥зованого регулюванн¤, спр¤мованих на спробу роз-в'¤занн¤ поточних питань кризового стану економ≥ки. ѕроте, ¤к засв≥дчуЇ певна практика житт¤, в умовах зм≥ни економ≥чноњ систе-ми на перший план висуваЇтьс¤ стратег≥чна економ≥чна пол≥тика держави.
ƒовгострокове державне регулюванн¤ в ринков≥й економ≥ц≥ зд≥й-снюЇтьс¤ у форм≥ економ≥чного програмуванн¤. —ьогодн≥ це найб≥льш розвинена ≥ поширена форма державного втручанн¤ в економ≥чн≥ та соц≥альн≥ процеси, впливу на процес в≥дтворенн¤. ѓњ виникненн¤ ≥ розвиток пов'¤зан≥ з особливими умовами функц≥онуванн¤ про-дуктивних сил у багатьох крањнах ринковоњ економ≥ки, зокрема з розвитком Ќ“–, еволюц≥Їю виробничих в≥дносин та господарськоњ системи.
Ќа в≥дм≥ну в≥д емп≥ричного регулюванн¤ програмуванн¤ харак-теризуЇтьс¤ б≥льшим ступенем узгодженост≥ частковоњ планом≥р-ност≥, властивоњ окремим господарським одиниц¤м, пом≥тним ско-
роченн¤м сфери стих≥йност≥ та зростанн¤м св≥домого, ц≥леспр¤мо-ваного впливу на економ≥чн≥ процеси. ќсобливе значенн¤ при цьому надаЇтьс¤ ви¤вленню проблем ≥ труднощ≥в, а також: своЇчасн≥й не-обх≥дн≥й корекц≥њ ран≥ше прийн¤тих р≥шень. ƒовгострокова дер-жавна пол≥тика п≥дкр≥плюЇтьс¤ ≥нформац≥йно-анал≥тичною базою, всеб≥чним анал≥зом можливих насл≥дк≥в вт≥ленн¤ в житт¤ програм, що приймаютьс¤. ÷е робить програмуванн¤ гнучким ≥ маневровим.
 онкретна мета ≥ масштаби економ≥чного програмуванн¤ виз-начаютьс¤ в кожн≥й крањн≥ њњ економ≥чними та науково-техн≥чним потенц≥алом. –озр≥зн¤ють кон'юнктурне ≥ структурне програмуван-н¤. ѕерше характерне дл¤ крањн розвиненоњ ринковоњ системи. ¬оно спр¤моване на регулюванн¤ процесу в≥дтворенн¤ через ман≥пулю-ванн¤ господарською кон'юнктурою. …ого суть пол¤гаЇ в одночас-ному дос¤гненн≥ чотирьох макроеконом≥чних показник≥в: стаб≥ль-ност≥ ц≥н; сталих темп≥в економ≥чного розвитку; повноњ, з точки зору п≥дприЇмц≥в, зайн¤тост≥; збалансованост≥ плат≥жного балансу. –еал≥зац≥¤ поставленоњ мети можлива двома шл¤хами, ¤к≥ розр≥зн¤-ютьс¤ м≥ж собою за об'Їктами впливу.  ейнс≥анськ≥ та неокейнс≥ан-ськ≥ методи стимулюванн¤ економ≥чного розвитку передбачають вплив на попит. ¬они виход¤ть з того, що динам≥ка сукупного попи-ту, ¤ка, врешт≥-решт, визначаЇ ≥ динам≥ку реального виробництва, залежить в≥д стану податк≥в, державних витрат, обс¤гу бюджетно-го деф≥циту та грошовоњ пропозиц≥њ. “ому роль головних ≥нстру-мент≥в в≥дводитьс¤ податково-бюджетному регулюванню та деф≥-цитному ф≥нансуванню економ≥ки. «а њх допомогою ур¤ди б≥льшост≥ розвинених крањн зд≥йснювали довгостроков≥ плани розвитку ≥ струк-турноњ перебудови економ≥ки аж до середини 70-х рок≥в.
’арактерною рисою консервативних ≥ неоконсерватйвних моде-лей державного регулюванн¤, ¤к≥ почали застосовуватис¤ переважно з к≥нц¤ 70-х рок≥в, Ї спр¤мован≥сть на пожвавленн¤ пропозиц≥њ, розвиток приватноп≥дприЇмницькоњ ≥н≥ц≥ативи. Ќа думку неокон-серватор≥в, дос¤гненн¤ високих темп≥в реального економ≥чного роз-витку можливе за умови стаб≥льност≥ грошового об≥гу, наданн¤ кредитно-грошов≥й пол≥тиц≥ пр≥оритетного значенн¤. —тановленн¤ кон'юнктурного програмуванн¤ пов'¤зане з державною антикри-зовою пол≥тикою, ¤ка спочатку розширилась до антицикл≥чних за-ход≥в, а з другоњ половини 70-х рок≥в стала включати й анти≥нфл¤-ц≥йну пол≥тику. –озвинен≥ форми такого програмуванн¤ притаманн≥ Ќ≥дерландам, Ўвец≥њ, ‘–Ќ та ≥ншим крањнам.
—труктурне програмуванн¤ - вища форма економ≥чного регу-люванн¤. …ого основу становить кон'юнктурне програмуванн¤, доповнене науково обгрунтованими планами економ≥чного ≥ со-ц≥ального розвитку. ÷е пов'¤зано насамперед ≥з зр≥лим державним сектором у галуз≥ виробництва або в кредитно-грошов≥й сфер≥, високим ступенем взаЇмод≥њ приватного ≥ державного сектор≥в та знач-ним ринком державного споживанн¤.  р≥й того, на структурне про-грамуванн¤ впливаЇ щ≥льн≥сть переплетенн¤ конкурентно-ринкових, монопол≥стичних чи ол≥гопол≥стичних та централ≥зованих сил у механ≥зм≥ господарюванн¤, а також соц≥ально-пол≥тичне станови-ще. «алежно в≥д на¤вност≥ перел≥чених чинник≥в та нац≥ональних особливостей структурне програмуванн¤ под≥л¤Їтьс¤ на частково структурне ≥ власне структурне.
„астково структурне програмуванн¤ в≥дпов≥даЇ завданн¤м струк-турноњ перебудови нац≥онального господарства. ¬оно спр¤моване на регулюванн¤ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж попитом ≥ пропозиц≥Їю в ок-ремих сферах ≥ галуз¤х економ≥ки.  онкретними формами його реал≥зац≥њ Ї галузев≥ та рег≥ональн≥ програми економ≥чного ≥ со-ц≥ального розвитку. —еред них вид≥л¤ють програми аграрн≥ та енер-гетичн≥, розвитку ≥нфраструктури, науково-техн≥чного розвитку тощо. „астково структурне програмуванн¤ застосовуЇтьс¤ в јнгл≥њ, ≤тал≥њ, ‘–Ќ та в ≥нших крањнах. ” цих крањнах частково структурне програмуванн¤ почало запроваджуватись в 50-60-х роках. √олов-на його мета пол¤гала в регулюванн≥ м≥ж- ≥ внутр≥шньогалузевого розпод≥лу ресурс≥в, за рахунок чого забезпечувались умови дл¤ роз-витку нац≥онального економ≥чного потенц≥алу. „астково структур-не програмуванн¤ об'Їктивно переростало у власне структурне.
¬ласне структурне програмуванн¤ пол¤гаЇ у зм≥н≥ сп≥вв≥дношень м≥ж р≥зними галуз¤ми виробництва. ѕроте у кожн≥й крањн≥ цей процес мав своњ особливост≥. ” ‘–Ќ, наприклад, державна струк-турна пол≥тика не набула форми загальнонац≥онального економ≥ч-ного регулюванн¤. ƒоктрина "соц≥ального ринкового господарст-ва", проголошена канцлером ‘–Ќ Ћ. ≈рхардом, заперечувала ме-тоди пр¤мого державного втручанн¤ в економ≥чн≥ процеси. Ќа пер-ший план було висунуто п≥дготовку науково-техн≥чних кадр≥в у державних науково-досл≥дних установах ≥ галузев≥ та рег≥ональн≥ аспекти централ≥зованого регулюванн¤. ” франц≥њ, навпаки, на¤в-н≥сть розвинутого державного сектора зумовила посиленн¤ пр¤-мих форм регулюванн¤, що спри¤ло становленню загальнонац≥о-нальноњ системи ≥ндикатного плануванн¤.
Ќац≥ональне плануванн¤ ¤к форма реал≥зац≥њ власне структурно-го регулюванн¤ маЇ на мет≥ довгострокову оптим≥зац≥ю нац≥ональ-ноњ галузевоњ структури ≥ н≥велюванн¤ р≥вн≥в економ≥чного розвит-ку рег≥он≥в ≥ територ≥й крањни. ¬оно може зд≥йснюватись ¤к ≥нди-кативне ≥ ¤к директивне плануванн¤.
«агальнонац≥ональна ≥ндикативна програма, ¤к правило, розра-хована на п'¤ть (у франц≥њ) ≥ б≥льше (в япон≥њ) рок≥в. ѓњ показники не Ї всеос¤жними, оск≥льки обов'¤зков≥ лише дл¤ п≥дприЇмств дер-жавного п≥дпор¤дкуванн¤, а дл¤ приватних господарств мають ха-
рактер пропозиц≥й. ≤ндикативн≥сть плану не звужуЇ сферу д≥¤ль-ност≥ останн≥х ≥ не обмежуЇ њхньоњ виробничоњ, комерц≥йноњ чи ф≥-нансовоњ самост≥йност≥. –егулюванн¤ њх економ≥чноњ д≥¤льност≥ зд≥й-снюЇтьс¤ або створенн¤м державою умов, необх≥дних дл¤ виходу на визначен≥ нею параметри розвитку крањни, або наданн¤м п≥д-приЇмц¤м широкоњ ≥нформац≥њ щодо оч≥куваноњ загальногосподарсь-коњ чи комерц≥йноњ кон'юнктури. ÷ей тип плануванн¤ не руйнуЇ ринково-конкурентноњ форми зв'¤зк≥в, а Ї њњ доповненн¤м в забез-печенн≥ макроеконом≥чноњ ефективност≥. ¬≥н не в змоз≥ повн≥стю позбавити економ≥ку криз, диспропорц≥й та ≥нших негативних про¤-в≥в цикл≥чного розвитку. ќднак, грунтуючись на розроблених спе-ц≥альними державними органами, промисловими ≥ банк≥вськими кор-порац≥¤ми прогнозах, в≥н створюЇ реальн≥ умови дл¤ зд≥йсненн¤ њњ структурноњ перебудови, стимулюванн¤ виробництва у в≥дсталих районах, розвитку фундаментальноњ науки, забезпечуЇ п≥дготовку квал≥ф≥кованих кадр≥в.
ƒирективне плануванн¤ - прерогатива колишньоњ рад¤нськоњ економ≥чноњ системи, що грунтувалас¤ на одержавленн≥ привлас-ненн¤ й управл≥нн¤. ѓњ суть пол¤гала в тому, що владн≥ структури визначали економ≥чн≥ потреби, збалансовували њх з на¤вними ре-сурсами ≥ за допомогою обов'¤зкових дл¤ виконанн¤ завдань забез-печували реал≥зац≥ю розроблених план≥в. ƒержавне плануванн¤ ве-лос¤ в≥д дос¤гнутого через встановленн¤ завдань з випуску кожно-го виду продукц≥њ дл¤ кожного п≥дприЇмства, ѕроте св≥това практи-ка св≥дчить, що державне регулюванн¤ ефективне лише в певних межах, а ¤кщо централ≥зоване втручанн¤ Ї всеос¤жним, то воно не п≥двищуЇ, а знижуЇ ефективн≥сть виробництва. —ьогодн≥ крањни, в ¤ких панувала адм≥н≥стративно-командна система, намагаютьс¤ пе-ребудувати своњ господарськ≥ системи через модиф≥кац≥ю форм ≥ метод≥в державного регулюванн¤.
”досконаленн¤ державного регулюванн¤ в крањнах колишньоњ адм≥н≥стративно-командноњ системи зд≥йснюЇтьс¤ зниженн¤м сту-пен¤ директивност≥ централ≥зованого плануванн¤ ≥ наданн¤м йому рекомендац≥йного характеру. ÷е вимагаЇ в≥д державних орган≥в, по-перше, встановленн¤ нових принцип≥в у взаЇмов≥дносинах з п≥д-приЇмствами; по-друге, зосередженн¤ зусиль на створенн≥ загаль-них умов д≥¤льност≥ виробник≥в. ƒл¤ цього необх≥дно диференц≥ю-вати п≥дходи до державного управл≥нн¤ р≥зними групами п≥дпри-Їмств залежно в≥д виконуваних ними функц≥й у народному госпо-дарств≥. Ќаприклад, вир≥шальними можуть бути директивне плану-ванн¤ ≥ управл≥нн¤ стосовно п≥дприЇмств оборонних галузей та ви-робничоњ ≥нфраструктури, д≥¤льн≥сть ¤ких пов'¤зана ≥з створенн¤м державою загальних умов дл¤ функц≥онуванн¤ вс≥х господарських одиниць. «а державними контрактами, в ¤ких держава виступаЇ р≥вноправним партнером ≥ бере на себе певн≥ зобов'¤занн¤, працю-ють п≥дприЇмства важкоњ ≥ндустр≥њ.
” ц≥лому система державного плануванн¤ ≥ управл≥нн¤ не по-винна встановлювати розм≥ри випуску окремих вид≥в продукт≥в ≥ розпод≥л¤ти њх, а визначати загальн≥ правила господарюванн¤, нор-мативн≥ меж≥ ≥ умови д≥¤льност≥ п≥дприЇмств.
Ќа в≥дм≥ну в≥д япон≥њ та зах≥дноЇвропейських крањн у —Ўј струк-турне програмуванн¤ не застосовують. ƒержавне п≥дприЇмництво там розвинуте недостатньо, хоч державна власн≥сть за своњми роз-м≥рами значно перевищуЇ аналог≥чну зах≥дноЇвропейську. ¬насл≥-док цього централ≥зоване регулюванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ здеб≥льшого опосередкованими економ≥чними методами - кредитними та бюд-жетними. « пр¤мих метод≥в управл≥нн¤ держава широко застосо-вуЇ контрактну систему: ¬есь комплекс заход≥в з нац≥онального регулюванн¤ у —Ўј спр¤мований на стимулюванн¤ Ќ“– ≥ в≥дпо-в≥дну модерн≥зац≥ю економ≥чноњ структури крањни. ¬изначенню п≥д-л¤гають найзагальн≥ш≥ показники економ≥чного розвитку - темпи приросту валового нац≥онального продукту ≥ промислового вироб-ництва, в≥дпов≥дн≥ методи непр¤мого регулюванн¤. ¬ науково-тех-н≥чн≥й сфер≥ (насамперед в≥йськово-техн≥чн≥й) розробл¤ютьс¤ дер-жавн≥ програми.
—Ўј мають один з найб≥льших у св≥т≥ державний ринок про-дукц≥њ високотехн≥чних галузей промисловост≥. „ерез федеральну контрактну систему щор≥чно реал≥зуЇтьс¤ до 20 млн замовлень на њх продукц≥ю. „ерез ц≥ зв'¤зки держава безпосередньо впливаЇ на галузеву структуру промисловост≥. ¬она закуповуЇ б≥льше полови-ни продукц≥њ л≥такобудуванн¤, рад≥о- та телев≥з≥йного обладнанн¤, четверту частину наукових прилад≥в та ≥нструмент≥в, що виробл¤-ютьс¤. ѕр¤мо чи опосередковано держава утримуЇ б≥льш ¤к 35 в≥д-сотк≥в учених та ≥нженер≥в, зайн¤тих у сфер≥ науково-досл≥дних ≥ конструкторських роб≥т, а њњ частка у ф≥нансуванн≥ цих роб≥т ста-новила у 80-х роках 47 в≥дсотк≥в, у њхн≥й реал≥зац≥њ - 12 в≥дсотк≥в.
«начний досв≥д макроеконом≥чного регулюванн¤ накопичений також багатьма крањнами ринковоњ економ≥ки јз≥њ, јфрики ≥ Ћа-тинськоњ јмерики. ¬икористовуючи св≥товий досв≥д, ц≥ крањни роз-робл¤ють плани р≥зного типу: стаб≥л≥зац≥йн≥ дл¤ розв'¤занн¤ кон-кретних завдань подоланн¤ кризового стану, коротко- та середньо-строков≥ дл¤ вир≥шенн¤ проблем ≥ндустр≥ального розвитку, довгос-троков≥ щодо структурноњ перебудови економ≥ки.  ≥лька дес¤тил≥ть такого плануванн¤ п≥дтвердили необх≥дн≥сть його поЇднанн¤ з роз-витком ринкових механ≥зм≥в регулюванн¤ економ≥чноњ р≥вноваги та пропорц≥йност≥.
јнти≥нфл¤ц≥йна пол≥тика Ї важливим компонентом усього ком-плексу метод≥в державного регулюванн¤ економ≥ки крањни ринко-
вого господарства. ¬ажливу роль у н≥й в≥д≥граЇ регулюванн¤ дер-жавних витрат ≥ надходжень у державний бюджет. “ак, ¤кщо ≥нфл¤-ц≥¤ починаЇ розвиватис¤ високими темпами або маЇ м≥сце значний ≥нфл¤ц≥йний розрив, то держава вдаЇтьс¤ до заход≥в, спр¤мованих на зменшенн¤ розм≥р≥в реальних доход≥в, чим дос¤гаЇтьс¤ обме-женн¤ споживанн¤, а отже, й попиту. «меншенн¤ розм≥р≥в доход≥в зд≥йснюЇтьс¤ завд¤ки додатковому оподаткуванню. „ерез це ско-рочуЇтьс¤ попит не лише на предмети споживанн¤, а й на широке коло товар≥в виробничого призначенн¤, адже п≥дприЇмц≥, щоб не допустити р≥зкого зниженн¤ ц≥н, скорочують виробництво, що приз-водить до зменшенн¤ попиту на сировину, паливо, матер≥али. ¬ ре-зультат≥ п≥дприЇмц≥ згортають свою ≥нвестиц≥йну д≥¤льн≥сть, змен-шуЇтьс¤ зайн¤т≥сть населенн¤.
јнти≥нфл¤ц≥йн≥ заходи ур¤д≥в щодо бюджетних надходжень, з одного боку, спри¤ють акумулюванню додаткових ф≥нансових ре-сурс≥в у державн≥й скарбниц≥, а з другого - призвод¤ть до пог≥р-шенн¤ господарськоњ кон'юнктури та зростанн¤ безроб≥тт¤. ≤нфл¤-ц≥¤ - це ц≥на, ¤ку мають сплачувати т≥, хто продаЇ на ринку свою робочу силу.
„≥льне м≥сце у ф≥нансово-кредитному макроеконом≥чному регу-люванн≥ в умовах ринковоњ економ≥ки займаЇ механ≥зм оподатку-ванн¤. ¬ажливим анти≥нфл¤ц≥йним заходом Ї регулюванн¤ креди-ту ≥ грошовоњ маси, ¤ке зд≥йснюЇтьс¤ центральними ем≥с≥йно-кре-дитними установами через операц≥њ з ц≥нними паперами на в≥дкри-тому ринку, регулюванн¤ дисконтноњ* ставки, зм≥ну резервних норм, передбачених дл¤ кредитних установ.
ѕриб≥чники теор≥њ "новоњ ≥нфл¤ц≥њ", зг≥дно з ¤кою основною при-чиною розвитку сучасного ≥нфл¤ц≥йного процесу Ї надм≥рне зрос-танн¤ зароб≥тноњ плати та ≥нших доход≥в, пропонують в≥дпов≥дн≥ методи боротьби з ≥нфл¤ц≥Їю. ¬они вважають, що оск≥льки "≥нфл¤-ц≥¤ витрат" Ї результатом зростанн¤ витрат виробництва ≥ зароб≥т-ноњ плати, то необх≥дно зд≥йснювати "пол≥тику доход≥в", ¤ка пе-редбачаЇ контроль над ц≥нами та зароб≥тною платою, централ≥зо-ване та обов'¤зкове обмеженн¤ зростанн¤ ¤к доход≥в громад¤н, так ≥ прибутк≥в корпорац≥й, а також контроль за ц≥нами. «а њх ре-комендац≥¤ми, корпорац≥њ не повинн≥ п≥двищувати ц≥ни, а проф-сп≥лкам сл≥д в≥дмовитис¤ в≥д боротьби за п≥двищенн¤ зароб≥тноњ плати.
√оловними об'Їктами державного регулюванн¤ Ї державний бюджет, система державних банк≥в ≥ державний сектор економ≥ки. ¬олод≥нн¤ ними забезпечуЇ держав≥ виконанн¤ економ≥чних функц≥й централ≥зованого управл≥нн¤.  онкретними методами тут ви-ступаЇ податково-бюджетна та кредитно-грошова пол≥тика, що зд≥й-снюЇтьс¤ за допомогою ф≥нансово-кредитного механ≥зму.
І 6. ѕол≥тика економ≥чного розвитку: державне коригуванн¤ економ≥ко-соц≥ального розвитку сусп≥льства
“ерм≥н "пол≥тика розвитку" - умовний. ¬≥н використовуЇтьс¤ з метою розмежуванн¤ сфер ≥ ≥нструмент≥в економ≥чноњ д≥¤льност≥ держави ≥ визначенн¤ специф≥ки њњ д≥й ¤к суб'Їкта державност≥, скарб-ника ≥ власника засоб≥в виробництва. ѓњ призначенн¤м Ї управл≥нн¤ оперативними ≥ поточними ринковими под≥¤ми через використан-н¤ в≥дпов≥дних кожн≥й сфер≥ впливу засоб≥в. « ц≥Їю метою запро-ваджуЇтьс¤ спец≥альне законодавче регулюванн¤. ¬оно грунтуЇтьс¤ на загальних правилах економ≥чноњ повед≥нки господарств ≥ ос≥б. ќдночасно воно м≥стить певн≥ конкретн≥ обмежувальн≥ параметри економ≥чноњ повед≥нки зазначених суб'Їкт≥в. —пец≥альне державне регулюванн¤ охоплюЇ також адм≥н≥стративний контроль ≥ нагл¤д за дотриманн¤м державних вимог, право держави на примус до укла-данн¤ ≥ виконанн¤ певних тип≥в контракт≥в, регламентац≥ю умов договор≥в ≥ д≥ловоњ пол≥тики.
ѕол≥тика економ≥чного розвитку вт≥люЇтьс¤ в житт¤ на основ≥ концепц≥њ соц≥ально-економ≥чного розвитку через пол≥тику держа-ви в економ≥чно-правов≥й сфер≥. «агальна мета макроеконом≥чноњ пол≥тики держави пол¤гаЇ в дос¤гненн≥ економ≥чного оптимуму роз-витку народного' господарства крањни. ‘орми ≥ спос≥б д≥й держави ¤к суб'Їкта економ≥чноњ пол≥тики визначаютьс¤ основними пара-метрами концепц≥њ соц≥ально-економ≥чного розвитку, прийн¤тоњ у т≥й чи ≥нш≥й крањн≥. ѕроте сама концепц≥¤ соц≥ально-економ≥чного розвитку крањни не встановлюЇ ≥ не регламентуЇ масштаби та сфери економ≥чноњ пол≥тики держави. ѓњ роль пол¤гаЇ в тому, щоб з'¤сува-ти к≥нцеву мету сусп≥льного розвитку на певний етап, розкрити засоби њњ дос¤гненн¤, описати принципов≥ правила повед≥нки госпо-дарських суб'Їкт≥в та ≥ндив≥д≥в ≥ зробити можливою економ≥чну пол≥-тику, ¤ка буде довгостроковою ≥ посл≥довно запроваджуваною.  он-цепц≥¤ акцентуЇ увагу на питанн¤х, без вир≥шенн¤ ¤ких неможливе проведенн¤ рац≥ональноњ економ≥чноњ пол≥тики: встановлюЇ зв'¤зки м≥ж к≥нцевою та пром≥жними ц≥л¤ми, звертаЇ увагу на можлив≥сть виникненн¤ поб≥чних д≥й при реал≥зац≥њ поставлених ц≥лей, ви¤вл¤Ї можлив≥ конфл≥кти м≥ж ц≥л¤ми тощо. „≥тк≥сть постановки ц≥лей ≥ вибору метод≥в њх реал≥зац≥њ, системн≥сть у визначенн≥ напр¤м≥в роз-витку, обгрунтован≥сть взаЇмозв'¤зку ц≥лей та ≥нструмент≥в визна-чають рац≥ональн≥сть ≥ ефективн≥сть державноњ економ≥чноњ пол≥тики.
«агальн≥ умови реал≥зац≥њ економ≥чноњ пол≥тики створюЇ пол≥ти-ка держави в економ≥ко-правов≥й сфер≥, що пол¤гаЇ у сукупност≥ норм ≥ правил (насамперед закр≥плених законодавче, а також "не-писаних", ¤к≥, проте, визнаютьс¤ сусп≥льством традиц≥йно), в ме-жах ¤ких маЇ в≥дбуватись економ≥чне житт¤ сусп≥льства. ÷ей тер-м≥н пос≥в пост≥йне м≥сце не т≥льки в теор≥њ економ≥чноњ пол≥тики, а й у практиц≥ господарських в≥дносин у розвинених ринкових крањнах.
Ќеобх≥дн≥сть проведенн¤ державою спец≥альноњ пол≥тики в еко-ном≥ко-правов≥й сфер≥ под≥л¤ють пол≥тики ≥ економ≥сти вс≥х крањн з ринковим економ≥чним устроЇм. Ќа перше м≥сце серед ус≥х вид≥в економ≥чноњ пол≥тики держави ставл¤ть њњ автори американських п≥дручник≥в з економ≥ки  . –. ћакконнелл, —. Ћ. Ѕрю та —. ‘≥шер, –. ƒорнбуш, –. Ўмаленз≥. як першочергову при усуненн≥ дисфунк-ц≥њ ринку називають њњ автори "ћакроеконом≥ки" ѕ. .—амуелсон ≥ ¬. Ќордхауз. ќсобливого значенн¤ ¤к форм≥ л≥кв≥дац≥њ невизначе-ност≥ ринкових р≥шень ≥ контролю за прийн¤тт¤м р≥шень надаЇ њй в≥домий н≥дерландський вчений –.  наак. ¬ажливе м≥сце у розробц≥ теоретичних питань економ≥ко-правовоњ пол≥тики належить н≥мець-ким ученим, зокрема ¬. ќйкену.
ѕол≥тика економ≥чного розвитку вт≥люЇтьс¤ в пол≥тику стаб≥л≥-зац≥њ, структурну пол≥тику, пол≥тику розпод≥лу доход≥в тощо. ÷≥ кон-кретн≥ види економ≥чноњ пол≥тики спри¤ють реал≥зац≥њ ц≥лей еконо-м≥чноњ д≥¤льност≥ держави у сфер≥ стаб≥л≥зац≥њ економ≥чного розвитку, розпод≥лу економ≥чних ресурс≥в, перерозпод≥лу доход≥в.
ѕол≥тика стаб≥л≥зац≥њ. ѕон¤тт¤ "пол≥тика стаб≥л≥зац≥њ" характе-ризуЇ складову економ≥чноњ пол≥тики, ¤ка нац≥лена на сукупну еко-ном≥чну р≥вновагу ≥ стаб≥л≥зац≥ю њњ. ƒо показник≥в, що визначають таку р≥вновагу, належать: обс¤г нац≥онального виробництва, зайн¤-т≥сть, стаб≥льн≥сть ц≥н ≥ зовн≥шньоеконом≥чне сальдо.
¬≥дпов≥дно до фази д≥лового або економ≥чного циклу ¬Ќѕ маЇ тенденц≥ю до зростанн¤ або зниженн¤. ” повоЇнний пер≥од ц≥ тен-денц≥њ послабли, оск≥льки крањни з ринковою економ≥кою почали активно провадити макроеконом≥чну пол≥тику щодо запоб≥ганн¤ значним коливанн¤м ¬Ќѕ.  ороткостроков≥ коливанн¤ ¬Ќѕ, ¤к≥ Ї типовими дл¤ сучасних д≥лових цикл≥в, не шкод¤ть його довгостро-ковому зростанню. ƒ≥њ держави, спр¤мован≥ на забезпеченн¤ тако-го зростанн¤, становл¤ть пол≥тику економ≥чного зростанн¤, ¤ка Ї складовою пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ, оск≥льки маЇ на мет≥ стаб≥льний розвиток нац≥онального виробництва.
ƒругою метою ≥ одночасно показником пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ Ї висока зайн¤т≥сть працездатного населенн¤ крањни або низький р≥-вень безроб≥тт¤. як ≥ економ≥чне зростанн¤, р≥вень безроб≥тт¤ в крањн≥ залежить в≥д д≥лового циклу. ” фаз≥ спаду його р≥вень найвищий, а з пожвавленн¤м знижуЇтьс¤, оск≥льки виробництво потре-буЇ все б≥льше прац≥вник≥в.  оливанн¤ на ринку прац≥ можуть бути фактором, що дестаб≥л≥зуЇ соц≥ально-економ≥чн≥ в≥дносини в сус-п≥льств≥ та п≥дриваЇ засади ринкового устрою крањни. ƒержава втру-чаЇтьс¤ в ситуац≥ю на ринку прац≥ з тим, щоб не допустити знач-них розрив≥в у р≥вн¤х безроб≥тт¤ на р≥зних фазах циклу ≥ забезпе-чити його в≥дпов≥дн≥сть темпам розвитку виробництва.
¬имога п≥дтриманн¤ стаб≥льних ц≥н грунтуЇтьс¤ на тому, що в ринков≥й економ≥ц≥ головним регул¤тором сусп≥льного виробницт-ва маЇ бути ринково-конкурентний механ≥зм, серцевиною ¤кого Ї ринкове ц≥ноутворенн¤. ѕри руйнуванн≥ ц≥нового механ≥зму враз-ливою стаЇ вс¤ система ринкового регулюванн¤ ≥ нав≥ть економ≥ч-на система в ц≥лому. ѕоказником ≥ вим≥рником загального р≥вн¤ ц≥н Ї ≥ндекс споживчих ц≥н. ¬≥н показуЇ варт≥сть ф≥ксованого "спо-живчого кошика". «м≥ни р≥вн¤ його ц≥н називають темпами ≥нфл¤ц≥њ. ѕровод¤чи пол≥тику стаб≥л≥зац≥њ, держава встановлюЇ ор≥Їнтовн≥ по-казники темп≥в ≥нфл¤ц≥њ, ¤к≥ не руйнують ц≥нового механ≥зму регу-люванн¤ економ≥ки.
«овн≥шньоеконом≥чне сальдо ¤к показник пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ грунтуЇтьс¤ на тому, що зовн≥шньоеконом≥чна д≥¤льн≥сть маЇ орга-н≥зовуватис¤ так, щоб м≥ж експортними та ≥мпортними операц≥¤-ми, ¤к≥ провод¤ть суб'Їкти економ≥чноњ д≥¤льност≥, п≥дтримувалас¤ р≥вновага. якщо ц¤ вимога оформл¤Їтьс¤, то ц≥л≥ пол≥тики стаб≥л≥-зац≥њ дос¤гаютьс¤, ¤кщо н≥, то виникають передумови дл¤ посилен-н¤ економ≥чноњ дестаб≥л≥зац≥њ сусп≥льства.
ќтже, важлива риса пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ пол¤гаЇ в намаганн≥ дос¤гненн¤ вс≥х чотирьох ц≥лей одночасно. Ћише за такоњ умови можна забезпечити усуненн¤ р≥зких коливань д≥лового циклу ≥ пев-ною м≥рою вир≥вн¤ти рух його фаз. ” зв'¤зку з цим ц≥л≥ пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ визначаютьс¤ ¤к так званий маг≥чний чотирикутник. ” 70-80-≥ роки в≥н перетворивс¤ на пол≥кутник, ¤кий подано на рис. 46.
” пол≥тиц≥ стаб≥л≥зац≥њ можна вид≥лити дв≥ практично самост≥йн≥ частини: власне пол≥тика стаб≥л≥зац≥њ, в ¤к≥й активн≥сть держави маЇ на мет≥ дос¤гненн¤ заданого нормативного стану, ≥ пол≥тика стаб≥льност≥, в ¤к≥й д≥¤льн≥сть держави зосереджуЇтьс¤ на заходах з п≥дтриманн¤ дос¤гнутого стану.
≤нструментар≥й пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ охоплюЇ вс≥ методи, ¤к≥ Ї в розпор¤дженн≥ економ≥чноњ пол≥тики в ц≥лому, але пров≥дна роль на-лежить податковим, грошово-кредитним та зовн≥шньоеконом≥чним.
—труктурна пол≥тика т≥сно пов'¤зана з пол≥тикою стаб≥л≥зац≥њ. ¬она часто розгл¤даЇтьс¤ нав≥ть ¤к одна з≥ складових останньоњ, проте маЇ своњ специф≥чн≥ завданн¤. ѕо-перше, структурна пол≥тика охоплюЇ завданн¤ вир≥шенн¤ сукупних економ≥чних проблем, ¤к≥ виникають

рис.46
внасл≥док структурних зрушень всередин≥ галузей народного госпо-дарства та м≥ж ними, рег≥онами ≥ м≥ж групами п≥дприЇмств. ѕо-дру-ге, вона включаЇ в себе завданн¤ коригуванн¤ в≥дносин певних аг-регатних частин сукупноњ економ≥ки, ¤к≥ визначають њњ структуру, з метою регулюванн¤ њх за допомогою загальних принцип≥в.
ѕерший напр¤м д≥й держави характеризуЇтьс¤ ор≥Їнтац≥Їю на усередненн¤ витрат пристосуванн¤ до структурних зрушень у про-цес≥ економ≥чного зростанн¤ ≥ розвитку науково-техн≥чного про-гресу. ÷ей напр¤м визначають ¤к структурну пол≥тику розвитку. ƒругий напр¤м д≥й держави в≥дпов≥даЇ мет≥ ¤комога "безбол≥сн≥-шою" пристосуванн¤ економ≥ки до рег≥ональних ≥ галузевих зм≥н ≥ завданню довгострокових гарант≥й конкурентоспроможност≥ галу-зей ≥ рег≥он≥в.
—труктурна пол≥тика розвитку використовуЇтьс¤ там ≥ тод≥, де ≥ коли виникаЇ потреба у скороченн≥ пер≥оду адаптац≥њ галузей ≥ ре-г≥он≥в до необх≥дних зм≥н макроеконом≥чноњ структури та коли струк-турн≥ зрушенн¤ мають стати соц≥альне виг≥дними дл¤ економ≥чних суб'Їкт≥в. ѓњ заходи передбачають л≥кв≥дац≥ю галузевих ≥ рег≥ональ-них перепон, ¤к≥ гальмують прискоренн¤ структурних перетворень. ¬они нац≥лен≥ на актив≥зац≥ю галузевого та рег≥онального потенц≥-ал≥в розвитку ≥ спри¤нн¤ оптимальному використанню фактор≥в виробництва. ќсобливою метою ц≥Їњ структурноњ пол≥тики Ї стиму-люванн¤ техн≥чного прогресу, спр¤мованого на зростанн¤ сукуп-ноњ економ≥чноњ продуктивност≥. ќдночасно заходи структурноњ по-л≥тики мають бути спроможними упов≥льнити т≥ структурн≥ пере-творенн¤, ¤к≥ призвод¤ть до негативних соц≥альних насл≥дк≥в.
«аходи держави, ор≥Їнтован≥ на галуз≥ народного господарства, визначаютьс¤ ¤к галузева структурна пол≥тика, а спр¤мован≥ на рег≥они - ¤к рег≥ональна структурна пол≥тика.
√алузева структурна пол≥тика грунтуЇтьс¤ на значн≥й ф≥нансо-в≥й допомоз≥ держави галуз¤м. ¬она може охоплювати, залежно в≥д прийн¤тоњ в крањн≥ концепц≥њ економ≥чного ≥ соц≥ального розвитку, множинн≥сть галузей або окрем≥ галуз≥, довод¤чи ефективн≥сть њх до народногосподарського р≥вн¤. ƒл¤ цього держава використовуЇ вс≥ ≥нструменти, ¤к≥ маЇ у своЇму розпор¤дженн≥. Ќайважлив≥ши-ми серед них вважаютьс¤ субвенц≥њ, дотац≥њ, митний захист, регу-люванн¤ ц≥н, пол≥тика досл≥джень ≥ технолог≥чна пол≥тика.
–ег≥ональна структурна пол≥тика розвитку маЇ своњм зм≥стом узгодженн¤ програм економ≥чного розвитку, що розробл¤ютьс¤ ≥ впроваджуютьс¤ суб'Їктами економ≥чноњ пол≥тики територ≥ального п≥дпор¤дкуванн¤ з метою стимулюванн¤ економ≥чного розвитку свого рег≥ону. ”згоджуючи програми територ≥ального розвитку, дер-жава складаЇ на ц≥й п≥дстав≥ Їдину нац≥ональну програму. як пра-вило, так≥ нац≥ональн≥ програми м≥ст¤ть заходи в≥д розв'¤занн¤ проблем надзвичайного стану рег≥ону до довгострокового стиму-люванн¤ рег≥онального розвитку ≥ глобального управл≥нн¤ умова-ми житт¤. ¬икористовуютьс¤ практично вс≥ засоби впливу, почи-наючи ≥з стимулюванн¤ приватних ≥ державних ≥нвестиц≥й ≥ зак≥н-чуючи спец≥альними законодавчими актами та нормативами.
–ег≥ональну структурну пол≥тику в≥др≥зн¤Ї чисельн≥сть суб'Їк-т≥в. „ерез це складно оц≥нити ефективн≥сть њњ д≥њ. ўонайменша неуз-годжен≥сть територ≥альних програм може призвести до результа-т≥в, протилежних оч≥куваним. Ќаприклад, ¤кщо область або ≥нша територ≥альна одиниц¤ зайн¤та розробкою проект≥в м≥ського пла-нуванн¤, а в цей час на державному р≥вн≥ приймаЇтьс¤ р≥шенн¤ про розм≥щенн¤ на њњ територ≥њ виробничих прим≥щень ≥ виробни-чих потужностей, то це не лише може поставити п≥д загрозу нам≥-ри м≥сцевих орган≥в влади, а й нанести суттЇву шкоду оптимально-му розм≥щенню економ≥чних ресурс≥в у крањн≥. ” зв'¤зку з цим одним з визначальних фактор≥в ефективност≥ рег≥ональноњ струк-турноњ пол≥тики Ї ступ≥нь узгодженост≥ конкретних програм ≥ захо-д≥в пол≥тик≥в р≥зного р≥вн¤. ¬итрати, що супроводжують таку неуз-годжен≥сть, вим≥рюютьс¤ не лише ф≥нансовими збитками мун≥ци-пал≥тет≥в, м≥ст, селищ та держави. ¬они нанос¤ть шкоду людським ≥нтересам, заради ¤ких власне ц≥ заходи плануютьс¤. „ерез це дер-жава та њњ в≥дпов≥дн≥ ≥нститути мають ретельно вивчати проблеми ≥ виходити у своњх д≥¤х не лише з потреб нац≥онального р≥вн¤, а й обов'¤зково враховувати пропозиц≥њ м≥сцевих орган≥в влади, з≥-ставл¤ючи економ≥ко-техн≥чну значим≥сть проект≥в р≥зних р≥вн≥в та њхнЇ ф≥нансове забезпеченн¤.
—труктурна пол≥тика провадитьс¤ у випадках, коли ≥снуЇ потре-ба у пост≥йному коригуванн≥ розвитку певних галузей економ≥ки. ÷е Ї галузева структурна пол≥тика, об'Їктом ¤коњ виступають га-луз≥, де конкурентне регулюванн¤ не може привести до сусп≥льне бажаних результат≥в. ƒо них насамперед належать галуз≥ сусп≥ль-ного користуванн¤ (галуз≥ природноњ монопол≥њ), с≥льське, л≥сове та рибне господарство, кам'¤новуг≥льна промислов≥сть, металург≥¤ тощо. „ерез р≥зн≥ причини ц≥ галуз≥ не можуть бути ефективними, ¤кщо њх розвиток п≥дпадаЇ п≥д ринково-конкурентне регулюванн¤. “ому держава бере на себе функц≥ю по проведенню сталоњ пол≥ти-ки структурного регулюванн¤, ¤ке вир≥внюЇ ринков≥ хиби.
ƒо кола ≥нструмент≥в структурного регулюванн¤ належать адм≥-н≥стративн≥, ¤к≥ Ї формою пр¤мого державного втручанн¤ у процес прийн¤тт¤ п≥дприЇмницьких р≥шень про масштаби, к≥льк≥сть та ц≥ну вироблюваноњ продукц≥њ, ≥ ф≥нансов≥, ¤к≥ залишають недоторканим ¤дро п≥дприЇмницьких р≥шень.
ќсновними формами адм≥н≥стративних ≥нструмент≥в Ї регулю-ванн¤ державою вступу нових п≥дприЇмств на ринок цих галузей, регулюванн¤ ц≥ноутворенн¤ та обс¤гу виробництва. –егулюючи вступ на ринок, держава може обмежувати число продавц≥в або, навпаки, розширювати к≥льк≥сть њх.
ƒругий ≥нструмент пр¤мого державного контролю - ц≥ни. ƒер-жава, виход¤чи з конкретних пол≥тичних, економ≥чних ≥ соц≥аль-них умов, може встановлювати дл¤ учасник≥в ринку рекомендован≥ меж≥ ц≥ни реал≥зац≥њ. ƒо таких ринк≥в належать ринки галузей по-стачанн¤, транспорт, зв'¤зок, оренда житла тощо. ¬ одних випад-ках держава встановлюЇ максимальн≥ ц≥ни, вище за ¤к≥ п≥дприЇ-мець не маЇ права реал≥зовувати свою продукц≥ю чи надавати пос-лугу (наприклад, оренда житла, газо-, водо-, тепло-, енергопостачан-н¤), в ≥нших - м≥н≥мальн≥, нижче за ¤к≥ продавець не може прода-вати св≥й продукт чи послугу (наприклад, с≥льське господарство), можуть бути встановлен≥ в≥дпов≥дно до сусп≥льних ≥нтерес≥в ≥ ф≥к-сован≥ ц≥ни (транспорт, зв'¤зок).
ƒержавна пол≥тика ц≥нового регулюванн¤ безперечно зд≥йснюЇ тиск на учасник≥в ринку. ¬они змушен≥ дотримуватис¤ диктованих державою ц≥н ≥ нести в≥д цього суттЇв≥ збитки. ƒл¤ того щоб запо-б≥гти виникненню на цьому грунт≥ конфл≥кт≥в, держава часто супро-воджуЇ регулюванн¤ ц≥ни наданн¤м ф≥нансовоњ допомоги. ” сукуп-ност≥ пр¤ме ц≥нове ≥ ф≥нансов≥ регулюванн¤ оптимал≥зують насл≥д-ки державних д≥й ≥ при запровадженн≥ регульованоњ ц≥ни не допус-кають банкрутства та економ≥чну л≥кв≥дац≥ю п≥дприЇмств на ре-гульованих ринках.
“рет≥й ≥нструмент пр¤мого галузевого державного втручанн¤ - регулюванн¤ к≥лькост≥ виробництва певних товар≥в та розм≥ру окремих вид≥в виробництва. –егулюванн¤ к≥лькост≥ вироблюваноњ про-дукц≥њ застосовуЇтьс¤ в розвинених крањнах найчаст≥ше в с≥ль-ськогосподарському виробництв≥ (квотуванн¤ виробництва цукру, молока тощо) та на транспорт≥ (обмеженн¤ дозволу пов≥тр¤ного сполученн¤ на певних д≥л¤нках руху, видача л≥ценз≥й на переве-зенн¤ вантажу автомоб≥л¤ми тощо). –егулюванн¤ розм≥р≥в вироб-ництва стосуЇтьс¤ переважно кам'¤новуг≥льноњ промисловост≥, за-л≥зорудноњ та сталеливарноњ.
 оло ф≥нансових ≥нструмент≥в структурноњ пол≥тики устрою утворюють пр¤ма ф≥нансова допомога п≥дприЇмствам у форм≥ суб-сид≥й, кредит≥в, р≥зних гарант≥й ≥ прихована у форм≥ п≥льгового оподаткуванн¤. Ѕез втручанн¤ у п≥дприЇмницьк≥ р≥шенн¤ ц≥ ≥нстру-менти впливають на зм≥ну в≥дносних ц≥н товар≥в, послуг ≥ нав≥ть фактор≥в виробництва. «авд¤ки цьому вони можуть розгл¤датис¤ ≥ ¤к ≥нструменти пол≥тики стаб≥л≥зац≥њ ≥ пол≥тики розпод≥лу фактор≥в виробництва.
ќтже, структурна пол≥тика може суттЇво впливати на пол≥пшен-н¤ народногосподарськоњ структури: вона спри¤Ї њњ модерн≥зац≥њ в≥дпов≥дно до вимог Ќ“ѕ ≥ створюЇ умови дл¤ оптимального роз-витку вс≥х галузей економ≥ки; зокрема тих, на ¤к≥ покладаютьс¤ сусп≥льн≥ функц≥њ ≥ ¤к≥ в силу об'Їктивних причин не можуть бути в сучасних умовах конкурентоспроможними. ѕровод¤чи структурну пол≥тику, держава розв'¤зуЇ також: проблеми ефективного розпо-д≥лу фактор≥в виробництва.
ѕол≥тика перерозпод≥лу доход≥в. ÷≥л¤м держави у сфер≥ ц≥Їњ пол≥тики в≥дпов≥даЇ насамперед соц≥альна пол≥тика. ‘ормуючись ¤к насл≥док ринкових результат≥в, вона виступаЇ ≥нструментом њх коригуванн¤. ѕерерозпод≥л¤ючи ринков≥ результати, соц≥альна пол≥-тика маЇ на мет≥ коригуванн¤ пов'¤заного з виробництвом перв≥с-ного розпод≥лу доход≥в. «д≥йснюЇтьс¤ воно за допомогою системи трансфертних соц≥альних послуг та субсид≥й у поЇднанн≥ з необх≥д-ним дл¤ њхнього ф≥нансуванн¤ оподаткуванн¤м. «авд¤ки цьому вер-стви населенн¤ з низькими доходами ≥ т≥, хто њх не може мати в силу певних причин (в≥к, ≥нвал≥дн≥сть, стан здоров'¤ тощо), отриму-ють можлив≥сть п≥двищити свою частку в споживанн≥ благ. —оц≥альна пол≥тика маЇ будуватис¤ так, щоб трансферт частини доход≥в в≥д одних ос≥б ≥ншим в≥дбувавс¤ таким способом, щоб прагненн¤ до-с¤гненн¤ високих доход≥в не зникало, а допомога надавалас¤ лише тим, хто њњ д≥йсно потребуЇ.
 оригуванн¤ розпод≥лу доход≥в за допомогою соц≥альноњ пол≥ти-ки зд≥йснюЇтьс¤ через державний бюджет та участь держави в ор-ган≥зац≥њ соц≥ального страхуванн¤. ¬торинний розпод≥л доход≥в зд≥й-снюЇтьс¤ за допомогою пр¤мих ≥ непр¤мих заход≥в ≥ включаЇ захо-ди щодо:
соц≥альноњ допомоги, ¤ку отримуЇ кожний, хто потрапл¤Ї в скрут-не матер≥альне чи соц≥альне становище;
соц≥ального страхуванн¤, мета ¤кого захистити населенн¤ у ви-падках "класичних" ризик≥в житт¤ (безроб≥тт¤, стар≥сть,хвороба);
сусп≥льноњ структурноњ допомоги, до ¤коњ належать охорона ма-теринства, допомога на д≥тей, стимулюванн¤ придбанн¤ майна, здо-бутт¤ осв≥ти тощо.
¬торинний розпод≥л доход≥в не позбавлений вад: недостатн¤ гнучк≥сть ≥ слабка узгоджен≥сть м≥ж р≥зними заходами соц≥альноњ пол≥тики. —кладно оц≥нити в грошах суму цих п≥льг (нав≥ть при-близно). ѕроте в≥домо, що чим б≥льша частина ринкового доходу розпод≥л¤Їтьс¤ на соц≥альн≥ потреби, тим менш ефективною Ї еко-ном≥чна система, оск≥льки, по-перше, вона не даЇ змоги забезпечи-ти належний життЇвий р≥вень населенн¤ через отриманн¤ ним тру-дового доходу, по-друге, вона вичерпуЇ своњ потенц≥йн≥ можливост≥ щодо подальшого ≥нвестуванн¤, а отже, подальшого розвитку. „е-рез це дл¤ пол≥тики перерозпод≥лу доход≥в важливо в≥дшукати певн≥ меж≥, ¤к≥ в≥дпов≥дали б завданню збереженн¤ ¤к соц≥ального, так ≥ економ≥чного устрою сусп≥льства.
Ќа соц≥альне вир≥внюванн¤ сусп≥льства спр¤мована також пол≥-тика вир≥внюванн¤ на ринку прац≥. ¬ир≥внюванн¤ на ринку прац≥ означаЇ вир≥внюванн¤ попиту ≥ пропозиц≥њ робочоњ сили на в≥дпо-в≥дному ринку. „ерез заходи щодо збереженн¤ старих ≥ створенн¤ нових робочих м≥сць, на ¤ких зайн¤т≥ певн≥ групи населенн¤ (ро-б≥тники у в≥ц≥, ж≥нки, молодь), держава спри¤Ї стаб≥льност≥ ринку прац≥. ¬ центр≥ такоњ пол≥тики стоњть д≥¤льн≥сть держави з розвитку профосв≥ти, профор≥Їнтац≥њ, переп≥дготовки кадр≥в, њхньоњ переква-л≥ф≥кац≥њ тощо.
¬ир≥внюванн¤ на ринку прац≥ доповнюЇтьс¤ пол≥тикою охорони прац≥. ѓњ предметом Ї захист прац≥, зокрема в промисловост≥, через регулюванн¤ загальних умов прац≥. ¬ конкретних ситуац≥¤х вона може бути подана ¤к захист в≥д необгрунтованого зв≥льненн¤ з роботи, захист прац≥ ж≥нок та майбутн≥х матер≥в, захист прац≥ мо-лод≥. «ахист прац≥ ж≥нок, наприклад, реал≥зуЇтьс¤ в таких заходах держави, ¤к заборона н≥чноњ роботи, наданн¤ б≥льш тривалих пе-рерв на в≥дпочинок, н≥ж чолов≥кам, заборона ж≥ночоњ прац≥ в пев-них галуз¤х економ≥ки (шахти, кам'¤н≥ кар'Їри, рудники тощо). ¬ ц≥лому пол≥тика захисту прац≥ мусить вести до гуман≥зац≥њ прац≥, гуман≥зац≥њ робочих м≥сць, до покращенн¤ ¤кост≥ трудового житт¤.
ƒо системи соц≥ального вир≥внюванн¤ в окремих крањнах при-числ¤ють також пол≥тику держави по залученню прац≥вник≥в до участ≥ в управл≥нн≥ виробництвом та пол≥тику зароб≥тноњ плати.
ќтже, стаб≥л≥зац≥йна, структурна ≥ соц≥альна пол≥тика, що прова-дитьс¤ в межах пол≥тики розвитку, п≥дпор¤дковуЇ економ≥чний ≥ соц≥альний розвиток крањни дос¤гненню ц≥лей, закр≥плених у концеп-ц≥¤х соц≥ально-економ≥чного розвитку, прийн¤тих певною крањною. ≤нструменти, ¤к≥ використовуЇ держава в проведенн≥ р≥зних форм пол≥тики розвитку, под≥л¤ютьс¤ на пр¤м≥ ≥ непр¤м≥: пр¤м≥ ≥нструмен-ти економ≥чноњ пол≥тики передбачають втручанн¤ держави в процес прийн¤тт¤ р≥шень господарських суб'Їкт≥в щодо визначенн¤ ц≥ни та обс¤гу виробництва продукц≥њ, обс¤г≥в п≥дприЇмства, вступу нових п≥дприЇмств на ринок; непр¤м≥ ≥нструменти економ≥чноњ пол≥тики за-лишають ¤дро п≥дприЇмницьких р≥шень недоторканим.
Ќайб≥льш поширеними непр¤мими ≥нструментами Ї ф≥нансова пол≥тика (насамперед податкова та кредитна), грошова, зовн≥шньо-економ≥чна, пол≥тика доход≥в. —уб'Їкти економ≥чноњ пол≥тики ма-ють бути нос≥¤ми сусп≥льних ≥нтерес≥в, компетентними, вм≥ти пра-вильно оц≥нювати ≥нформац≥ю про економ≥чний стан сусп≥льства ≥ приймати оптимальн≥ економ≥чн≥ ≥ соц≥альн≥ р≥шенн¤. ƒл¤ цього мають забезпечуватись њх особист≥ ≥нтереси.
І 7. «овн≥шньоеконом≥чна пол≥тика держави
ѕочатков≥ теоретичн≥ засади зовн≥шньоеконом≥чноњ д≥¤льност≥ держави були означен≥ в контекст≥ розгл¤ду основних форм м≥ж-народних економ≥чних в≥дносин. ўодо ц≥лей, метод≥в та регулю-ванн¤ зовн≥шньоеконом≥чних зв'¤зк≥в, то вони потребують спе-ц≥ального висв≥тленн¤ ¤к напр¤м пол≥тики держави.
ѕ≥д зовн≥шньоеконом≥чною пол≥тикою розум≥ють пол≥тичне оформленн¤ м≥жнародних економ≥чних зв'¤зк≥в крањни. ѕри цьому м≥жнародн≥ економ≥чн≥ в≥дносини охоплюють вс≥ економ≥чн≥ опе-рац≥њ, що зд≥йснюютьс¤ м≥ж господарськими суб'Їктами певноњ крањ-ни та њхн≥ми ≥ноземними партнерами (≥мпорт та експорт товар≥в, кап≥талу, послуг, а також транскордонний рух робочоњ сили ≥ гро-шей). ƒо зовн≥шньоеконом≥чноњ д≥¤льност≥ також належать:
торгово-пол≥тичн≥ заходи, так≥ ¤к введенн¤, зм≥на та в≥дм≥на мита та ≥нших (нетарифних) торгових перешкод або укладенн¤ догово-р≥в про торг≥влю, кооперац≥ю та запоб≥ганн¤ подв≥йному оподатку-ванню;
валютно-пол≥тичн≥ заходи (ревальвац≥¤ ≥ девальвац≥¤ власноњ валю-ти, введенн¤, зм≥на та в≥дм≥на обмежень на шл¤ху руху кап≥талу);
участь у м≥жнародних економ≥чних орган≥зац≥¤х, включаючи заснуванн¤ нових орган≥зац≥й.
«овн≥шньоеконом≥чна пол≥тика грунтуЇтьс¤ на теор≥њ св≥товоњ економ≥ки, ¤ка досл≥джуЇ засади зовн≥шньоеконом≥чних операц≥й та њхн≥й вплив на господарськ≥ под≥њ в крањн≥ та за кордоном. ќтри-ман≥ при цьому знанн¤ Ї основою дл¤ формулюванн¤ ц≥лей та прий-н¤тт¤ р≥шень дл¤ ефективноњ зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики.
«овн≥шньоеконом≥чна пол≥тика Ї частиною економ≥чноњ пол≥ти-ки, ¤ка, у свою чергу, виступаЇ складовою пол≥тики держави вза-гал≥. ѓњ ц≥л≥ мають бути сум≥сними з ц≥л¤ми економ≥чноњ пол≥тики та пол≥тики в ц≥лому. «овн≥шньоеконом≥чн≥ заходи повинн≥ в≥дпов≥да-ти пол≥тико-економ≥чному та сусп≥льно-пол≥тичному устрою сус-п≥льства. ѕевн≥ зовн≥шньоеконом≥чн≥ ц≥л≥ можуть розгл¤датис¤ т≥льки ¤к зас≥б або пром≥жна мета дл¤ дос¤гненн¤ стратег≥чноњ загально-економ≥чноњ або загальнопол≥тичноњ мети.
¬ищою метою зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики Ї дотриманн¤ або дос¤гненн¤ зовн≥шньоеконом≥чноњ р≥вноваги. ¬ широкому значенн≥ зовн≥шньоеконом≥чна р≥вновага маЇ забезпечити процес нац≥ональ-ного макроеконом≥чного в≥дтворенн¤ при пропорц≥йному розвитку економ≥ки. ÷е в≥дпов≥даЇ загальн≥й стратег≥чн≥й мет≥ стаб≥л≥зац≥њ та подальшого зростанн¤ економ≥ки ”крањни.
” вузькому значенн≥ зовн≥шньоеконом≥чну р≥вновагу визнача-ють ¤к плат≥жний баланс крањни, в ¤кому знаход¤ть в≥дображенн¤ вс≥ плат≥жн≥ потоки м≥ж крањною та заруб≥жними партнерами. ѕри цьому Ї р≥зн≥ концептуальн≥ п≥дходи до визначенн¤ њњ. ¬≥дпов≥дно до них народне господарство перебуваЇ в стан≥ зовн≥шньоеконом≥чноњ р≥вноваги тод≥, коли ур≥вноважен≥ плат≥жний баланс, баланс зобо-в'¤зань або так званий основний баланс ¤к сума балансу зобов'¤зань та балансу довгострокового руху кап≥талу.
«г≥дно з першою концепц≥Їю дл¤ народного господарства харак-терний стан зовн≥шньоеконом≥чноњ р≥вноваги, коли сума вс≥х пла-т≥жних надходжень ≥з-за кордону дор≥внюЇ сум≥ вс≥х платеж≥в за кордон, тобто коли золотий ≥ валютний запаси крањни не зм≥ню-ютьс¤. ÷ю концепц≥ю критикують за те, що сальдо плат≥жного ба-лансу може в≥дображати також пол≥тико-економ≥чн≥ заходи ур¤ду ц≥Їњ крањни чи результати операц≥й центрального банку њњ з метою дос¤гненн¤ р≥вноваги плат≥жного балансу, а отже, викривл¤ти д≥й-сне зовн≥шньоеконом≥чне становище крањни.
јвтори другоњ концепц≥њ в≥дстоюють думку, що зовн≥шньоеконо-м≥чна р≥вновага дос¤гаЇтьс¤ тод≥, коли поточний рух товар≥в м≥ж крањною та њњ закордонними партнерами ур≥вноважений. ќск≥льки у цьому випадку крањна спроможна оплатити весь ≥мпорт товар≥в за рахунок експорту товар≥в власного поточного виробництва, вона не повинна н≥ одержувати кредити за кордоном, н≥ надавати кре-дити за кордон. Ќедол≥ком ц≥Їњ концепц≥њ Ї те, що вона недостатньо враховуЇ р≥зноман≥тн≥сть м≥ждержавних поток≥в кап≥талу.
ѕрихильники третьоњ концепц≥њ визначають зовн≥шньоеконом≥чну р≥вновагу ¤к баланс так званих автономних .операц≥й, тобто баланс м≥жнародного руху платеж≥в, ¤кий заснований на нормальн≥й еко-ном≥чн≥й активност≥ приватних чи державних п≥дприЇмств. ќднак при цьому не враховуЇтьс¤ те, що при проведенн≥ спец≥альних операц≥й, ор≥Їнтованих на дос¤гненн¤ р≥вноваги плат≥жного балансу, йдетьс¤ переважно про короткостроковий рух кап≥талу.
«овн≥шньоеконом≥чна р≥вновага у вузькому значенн≥ може до-с¤гатис¤ або шл¤хом в≥льноњ торг≥вл≥ чи протекц≥он≥зму, або поЇд-нувати обидва в певних галуз¤х економ≥ки та напр¤мах зовн≥шньо-економ≥чних зв'¤зк≥в.  оригуванн¤ цих форм зовн≥шньоеконом≥ч-ноњ пол≥тики маЇ зд≥йснюватис¤ за показниками зовн≥шньоеконо-м≥чноњ р≥вноваги в широкому значенн≥.
≈коном≥чна ≥нтеграц≥¤ народного господарства з економ≥кою ≥нших крањн також може бути засобом дос¤гненн¤ економ≥чноњ р≥в-новаги в широкому значенн≥. ѕри цьому ступ≥нь Їдност≥ визначаЇ ступ≥нь ≥нтеграц≥њ та њњ конкретн≥ форми.
ћетою зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики може бути також праг-ненн¤ незалежност≥ в≥д такого ≥мпорту, ¤кий п≥дриваЇ нац≥ональну безпеку та пол≥тичну незалежн≥сть крањни. “аке прагненн¤ обме-жуЇтьс¤ окремими секторами економ≥ки (наприклад, с≥льське гос-подарство, виробництво стал≥) або окремими товарами, ¤к≥ мають особливе значенн¤ дл¤ в≥тчизн¤ного процесу виробництва (вуг≥лл¤, нафта тощо). ћетою в цьому випадку Ї дос¤гненн¤ вищого ступен¤ самозабезпеченн¤, п≥двищенн¤ безпеки постачанн¤. ѕевну роль тут в≥д≥грають також стратег≥чн≥ м≥ркуванн¤.
÷≥ абстрактн≥ ц≥л≥ зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики кожна крањна реал≥зуЇ не ≥зольовано, а в певних пропорц≥¤х, з певними акцента-ми на певних ≥сторичних етапах. “ак, дл¤ ”крањни сьогодн≥ актуальн≥ так≥ ц≥л≥ зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики. " 1. ≤нтеграц≥¤ ”крањни в св≥тове господарство та динам≥зац≥¤ њњ зовн≥шньоеконом≥чних зв'¤зк≥в.
2. ќрган≥чне поЇднанн¤ заход≥в щодо посл≥довноњ л≥берал≥зац≥њ сфери зовн≥шньоеконом≥чних зв'¤зк≥в з регулюючою роллю дер-жави в ц≥й сфер≥ при переважному використанн≥ ринкових, а не адм≥н≥стративних засоб≥в регулюванн¤.
3. ќр≥Їнтац≥¤ на ц≥леспр¤моване формуванн¤ ≥ ефективну реал≥-зац≥ю експортного потенц≥алу крањни.
4. Ѕагатовекторн≥сть зовн≥шн≥х економ≥чних зв'¤зк≥в ”крањни. ƒл¤ реал≥зац≥њ зазначених ц≥лей в ”крањн≥ розробл¤Їтьс¤ кон-цепц≥¤ довгостроковоњ зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики та держав-на програма розвитку експортного потенц≥алу.
–озгл¤немо ≥нструменти реал≥зац≥њ зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥-тики. ѕотоки товар≥в, послуг та кап≥талу м≥ж крањною та њњ закор-донними партнерами регулюютьс¤ сукупн≥стю ≥нструмент≥в. „ерез те що експорт - ≥мпорт товар≥в ≥ послуг та м≥жнародн≥ плат≥жн≥ операц≥њ Ї складовою частиною нормальноњ економ≥чноњ д≥¤льност≥ крањни, вс≥ макроеконом≥чн≥ заходи, ¤к≥ впливають на економ≥чну активн≥сть крањни, впливають ≥ на них.
≤нструментами зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики називають т≥ль-ки т≥ пол≥тико-економ≥чн≥ ≥нструменти, ¤к≥ призначен≥ дл¤ ц≥ле-спр¤мованого безпосереднього впливу на зовн≥шньоеконом≥чн≥ опе-рац≥њ. ¬они можуть под≥л¤тис¤ на торгово-пол≥тичн≥ та валютно-пол≥тичн≥ ≥нструменти. ƒо перших належать т≥, ¤к≥ впливають на реальн≥ характеристики м≥жнародного обм≥ну товарами. Ќайваж-лив≥шими торгово-пол≥тичними ≥нструментами Ї мито, континген-ти та ≥нш≥ нетарифн≥ торгов≥ обмеженн¤.
ћито Ї найдавн≥шим ≥нструментом торговоњ пол≥тики. ¬ ц≥лому його розгл¤дають ¤к податок, ¤кий держава накладаЇ на товар, ¤кщо в≥н перетинаЇ державний кордон або кордон митноњ зони. ¬≥дпо-в≥дно до напр¤му товарних поток≥в розр≥зн¤ють вв≥зне, вив≥зне та транзитне мито. Ќайб≥льше економ≥чне значенн¤ маЇ сьогодн≥ вв≥зне мито. ¬ив≥зне мито накладають лише де¤к≥ крањни, насамперед на аграрн≥ продукти ≥ сировину.
–ан≥ше мито слугувало насамперед ф≥скальним ц≥л¤м - форму-ванню державних доход≥в. ≤сторично воно належить до найстар≥-ших джерел доход≥в держави. ќднак мито Ї не т≥льки джерелом доход≥в держави, а й так званою тарифною перешкодою торг≥вл≥. Ќарахуванн¤ мита штучно п≥двищуЇ ц≥ну товар≥в при перем≥щенн≥ њх через кордон, що впливаЇ на попит ≥ пропозиц≥ю. ћотиви нара-хуванн¤ мита сьогодн≥ так≥:
дл¤ формуванн¤ доход≥в держави (так званий ф≥скальний мо-тив);
дл¤ коригуванн¤ р≥вноваги плат≥жного балансу;
дл¤ захисту в≥тчизн¤них товаровиробник≥в (класичний аргумент захисного мита);
дл¤ захисту в≥тчизн¤них робочих м≥сць.
Ќезалежно в≥д того, з ¤ких мотив≥в крањна хоче встановити мито, вона маЇ при цьому враховувати те, що торгов≥ партнери, ¤к≥ через введенн¤ цього мита понесуть збитки, з свого боку, в≥дреагують застосуванн¤м так званого в≥дпов≥дного мита.
якщо мито д≥Ї на зовн≥шню торг≥влю опосередковано, через ц≥ни на товари, що продаютьс¤, держава може зд≥йснювати також без-посередн≥й вплив за допомогою контингентуванн¤ ≥мпорту або екс-порту товар≥в.  онтингенти - це к≥льк≥сн≥ ≥(або) варт≥сн≥ обмежен-н¤ ввезенн¤ або вивезенн¤ певного товару, що ввод¤тьс¤ на певний пер≥од. –еал≥зуЇтьс¤ контингентуванн¤ через ≥мпортн≥ та експортн≥ квоти, ¤к≥ можуть бути генеральними, груповими та ≥ндив≥дуальни-ми ≥ поширюватись в≥дпов≥дно на вс≥ крањни, групу крањн чи ¤кусь окрему крањну. якщо торговий партнер певноњ крањни йде через переговори "добров≥льно" на обмеженн¤ свого експорту в цю крањ-ну, то говор¤ть про так званий догов≥р добров≥льного самообме-женн¤.
Ќа практиц≥ ≥мпортн≥ квоти мають б≥льше значенн¤, н≥ж експорт-не контингентуванн¤. ≤ навпаки, ≥мпортне мито маЇ багато переваг над ≥мпортними контингентами, тому що к≥льк≥сн≥ обмеженн¤ приз-вод¤ть до п≥двищенн¤ ц≥ни ≥мпортних товар≥в, а користуЇтьс¤ цим експортер, одержуючи б≥льший прибуток. ¬одночас ≥мпортне мито поповнюЇ бюджет держави-≥мпортера.
”с≥ торгов≥ перешкоди, за вин¤тком мита, охоплюютьс¤ пон¤т-т¤м нетарифн≥ торгов≥ перешкоди.  онтингенти Ї т≥льки формою нетарифних торгових перешкод, ¤к≥ вид≥л¤ютьс¤ разом з митом через њх гласн≥сть ¤к ≥нструмент державного впливу на торг≥влю.  р≥м контингент≥в Ї ще багато ≥нших нетарифних торгових пере-шкод, ¤к≥ також уже давно використовуютьс¤ ¤к ≥нструмент зов-н≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики. Ќа в≥дм≥ну в≥д мита ≥ контингент≥в вони перешкоджають торг≥вл≥ в б≥льш чи менш прихован≥й форм≥, вплив њх важко оц≥нити к≥льк≥сно. „асто вони Ї поб≥чним насл≥дком заход≥в, що провад¤тьс¤ з ≥ншою метою, наприклад п≥двищенн¤ стандарт≥в охорони здоров'¤, безпеки чи охорони навколишнього середовища. .
Ќайважлив≥шими нетарифними торговими перешкодами пор¤д з к≥льк≥сними обмеженн¤ми виступають:
наданн¤ вс≥х вид≥в субвенц≥й в≥тчизн¤ним п≥дприЇмствам та га-луз¤м економ≥ки; що беруть участь у м≥жнародн≥й конкуренц≥њ;
введенн¤ певного податкового регулюванн¤ на користь в≥тчиз-н¤них галузей економ≥ки, ¤к≥ п≥дпадають п≥д вплив м≥жнародноњ конкуренц≥њ;
так зван≥ техн≥чн≥ торгов≥ перешкоди, ¤к≥ встановлюютьс¤ через нац≥ональн≥ норми та ≥нш≥ техн≥чн≥ нормативи;
забезпеченн¤ переваг в≥тчизн¤ним продавц¤м при розпод≥л≥ дер-жавних замовлень;
встановленн¤ правових норматив≥в, ¤к≥ перешкоджають торг≥вл≥;
певн≥ методи визначенн¤ митноњ вартост≥ та митного оформленн¤, що в≥дступають в≥д м≥жнародних норм, наприклад адм≥н≥стративн≥ акти щодо вв≥зних документ≥в, упаковки чи маркуванн¤.
ѕравов≥ та управл≥нськ≥ розпор¤дженн¤, що перешкоджають тор-г≥вл≥, називають також адм≥н≥стративними торговими перешкода-ми. ѕрихован≥ нетарифн≥ торгов≥ перешкоди д≥йсн≥ сьогодн≥ дл¤ б≥ль-шоњ частини св≥товоњ торг≥вл≥ ¤к найсуттЇв≥ша перешкода дл¤ в≥льного товарообм≥ну. ќск≥льки за численними м≥жнародними договорами, зокрема √ј““-—ќ“, мито ≥ контингенти ¤к ≥нструмент торговоњ пол≥-тики значною м≥рою втратили своЇ значенн¤, то прихован≥ нета-рифн≥ торгов≥ перешкоди залишаютьс¤ Їдиним ≥нструментом впли-ву на торг≥влю. ÷е ¤вище д≥стало назву "неопротекц≥он≥зм".
ƒержава може впливати на зовн≥шньоеконом≥чн≥ операц≥њ не т≥ль-ки з економ≥чного боку, а й через монетарну сторону, через валют-
но-пол≥тичн≥ заходи. ћ≥жнародний рух платеж≥в може в≥дбува-тись т≥льки тод≥, коли можливий обм≥н нац≥ональних плат≥жних засоб≥в один на одного. ÷е в≥дбуваЇтьс¤ на валютному ринку, на ¤кому складаютьс¤ певн≥ пропорц≥њ обм≥ну м≥ж окремими валюта-ми, валютн≥ курси. „ерез ц≥ валютн≥ курси господарства окремих крањн пов'¤зан≥ одне з одним на монетарн≥й основ≥. ƒержавний вплив на м≥жнародну торг≥влю ≥ рух кап≥талу через монетарну сто-рону реал≥зуЇтьс¤ шл¤хом грошовоњ пол≥тики, пол≥тики валютно-го курсу, а також пр¤мих обмежень, контролю м≥жнародних пла-теж≥в.
ѕерше р≥шенн¤ у валютн≥й пол≥тиц≥ - це р≥шенн¤ про систему ф≥ксованого валютного курсу чи курсу, що коливаЇтьс¤. ѕеревага ф≥ксованого валютного курсу пол¤гаЇ в тому, що в≥н п≥двищуЇ без-пеку в м≥жнародн≥й торг≥вл≥ та рус≥ платеж≥в, а недол≥к - в тому, що в≥н може в≥дступати в≥д ц≥ни р≥вноваги, через що призводити до невр≥вноваженн¤ плат≥жного балансу. ¬алютний курс, що коли-ваЇтьс¤, маЇ ту перевагу, що (за в≥дсутност≥ ≥нтервенц≥й держави на валютний ринок) забезпечуЇ ур≥вноваженн¤ плат≥жного балан-су. Ќедол≥к його пол¤гаЇ в тому, що в≥н може суттЇво коливатись, що негативно впливаЇ на м≥жнародну торг≥влю.
«а ф≥ксованого валютного курсу держава маЇ можлив≥сть або встановлювати дл¤ вс≥х операц≥й Їдиний валютний курс, або дл¤ р≥зних операц≥й р≥зн≥ валютн≥ курси, що називають розщеплен-н¤м валютного курсу. ¬ першому випадку дл¤ захисту ф≥ксова-ного курсу достатньо державних ≥нтервенц≥й на валютний ринок, в другому - неминуч≥ валютн≥ обмеженн¤ ≥ пр¤мий контроль руху платеж≥в.
«а ф≥ксованого валютного курсу держава може ц≥леспр¤мовано зм≥нювати валютний курс, девальвувати чи ревальвувати свою ва-люту. –евальвац≥¤ нац≥ональноњ валюти призводить до подорожчанн¤ нац≥онального продукту за кордоном та до здешевленн¤ ≥мпорту. “ому експорт к≥льк≥сно зменшуЇтьс¤, а ≥мпорт зростаЇ ≥ баланс зо-бов'¤зань пог≥ршуЇтьс¤. Ќасл≥дком ревальвац≥њ Ї одночасно пол≥п-шенн¤ реальних в≥дносин обм≥ну ≥ п≥двищенн¤ добробуту в ц≥й крањн≥, адже п≥сл¤ ревальвац≥њ за одиницю експорту можна одержати б≥ль-шу к≥льк≥сть ≥мпорту.
ƒевальвац≥¤ нац≥ональноњ валюти призводить до здешевленн¤ в≥т-чизн¤них товар≥в за кордоном та до подорожчанн¤ ≥мпорту. ” зв'¤зку з цим зростаЇ експорт ≥ зменшуЇтьс¤ обс¤г ≥мпорту. ƒевальвац≥¤ спри¤Ї також пол≥пшенню м≥жнародноњ конкурентоспроможност≥ в≥тчизн¤них товар≥в. « ≥ншого боку, девальвац≥¤ через пог≥ршенн¤ реальних в≥дносин обм≥ну зумовлюЇ пад≥нн¤ добробуту.  рањна де-вальвуЇ свою валюту т≥льки дл¤ того, щоб через зростанн¤ експор-ту та зам≥щенн¤ ≥мпорту в≥тчизн¤ними товарами п≥двищити зайн¤т≥сть в нац≥ональн≥й економ≥ц≥. “аку пол≥тику називають "пол≥ти-кою б≥дного сус≥да", тому що проблема зайн¤тост≥ експортуЇтьс¤ за кордон.
ћожлив≥сть стимулюванн¤ економ≥ки через отриманн¤ зов-н≥шньоторгового сальдо (надлишку) в≥дома вже давно ≥ мала важ-ливе значенн¤ вже в меркантил≥зм≥ XVII ст.  рањни, ¤к≥ провад¤ть сьогодн≥ таку пол≥тику, наприклад япон≥¤, часто звинувачують у недобросов≥сн≥й "неомеркантил≥стичн≥й" зовн≥шньоеконом≥чн≥й пол≥тиц≥.
«а гнучкого валютного курсу держава може впливати на валют-ний курс через ≥нтервенц≥њ на валютному ринку. ÷е може мати сенс у раз≥ необх≥дност≥ амортизувати звичайн≥ коливанн¤ валют-ного курсу та уникнути можливих р≥зких коливань його. ” цьо-му випадку говор¤ть про контрольовану плавуч≥сть валютного кур-су. ƒержава може також штучно занижувати валютний курс через ≥нтервенц≥њ на валютний ринок дл¤ дос¤гненн¤ свого довго-строкового курсу на р≥вновагу та створенн¤ переваг у м≥жнарод-н≥й конкуренц≥њ. “аку ситуац≥ю характеризують ¤к "брудну плаву-ч≥сть".
ѕол≥тика валютного курсу регулюЇтьс¤ суворими м≥жнародни-ми правилами, тому що заходи пол≥тики валютного курсу основ-них крањн - учасниць м≥жнародноњ торг≥вл≥ мають також суттЇв≥ м≥жнародн≥ насл≥дки. “ак, крањни-члени ™вропейськоњ валютноњ системи (™¬—), ¤ка передбачаЇ ф≥ксац≥ю валютного курсу, можуть зм≥нювати його лише за взаЇмною згодою. Ѕ≥льш ¤к 150 крањн- член≥в ћ¬‘, статут ¤ких передбачаЇ валютний курс, що коливаЇть-с¤, зобов'¤зан≥ не вживати таких заход≥в, ¤к ман≥пулюванн¤ валют-ним курсом або м≥жнародною валютною системою, що можуть порушити ≥снуючий стан плат≥жного балансу або надати недобро-сов≥сн≥ переваги в конкуренц≥њ проти ≥нших крањн-член≥в.
” той час, ¤к ≥нструменти грошовоњ пол≥тики та пол≥тики валют-ного курсу т≥льки опосередковано, через в≥дсоток ≥ валютний курс впливають на зовн≥шню торг≥влю та м≥жнародний рух кап≥талу, обмеженн¤ руху м≥жнародних платеж≥в сл≥д розгл¤дати ¤к безпо-середнЇ, пр¤ме втручанн¤ держави в зовн≥шньоеконом≥чн≥ операц≥њ через монетарну сторону. ѕ≥д обмеженн¤ми м≥жнародного руху пла-теж≥в сл≥д розум≥ти вс≥ адм≥н≥стративн≥ постанови ≥ заходи крањни, ¤к≥ заважають в≥льн≥й куп≥вл≥-продажу ≥ноземноњ валюти, що озна-чаЇ обмеженн¤ в≥льноњ конвертац≥њ одн≥Їњ валюти в ≥ншу.
 онтроль м≥жнародного руху платеж≥в може зд≥йснюватис¤ двома шл¤хами.
1. ћ≥жнародн≥ операц≥њ можлив≥, але куп≥вл¤-продаж валюти, необх≥дноњ дл¤ њх оплати, п≥дл¤гаЇ державному контролю ≥ обме-женн¤м.
2.  уп≥вл¤-продаж валюти не обмежена, але потр≥бн≥ дл¤ цього юридичн≥ угоди перебувають п≥д контролем держави ≥ л≥м≥туютьс¤ за певних обставин.
який шл¤х ≥з цих двох обере держава, залежить насамперед в≥д метод≥в обл≥ку, тому що вони д≥ють однаково ¤к пр¤мий контроль ус≥х м≥жнародних платеж≥в, дозволених законодавством. Ќайчаст≥-ше обмеженн¤ руху платеж≥в поширюютьс¤ лише на певн≥ части-ни зовн≥шньоеконом≥чноњ д≥¤льност≥, наприклад на м≥жнародний рух кап≥талу чи на валютн≥ операц≥њ при м≥жнародному туризм≥. Ѕудь-¤к≥ обмеженн¤ м≥жнародного руху платеж≥в можуть застосо-вуватись також до резидент≥в ≥ нерезидент≥в.
ќрган≥зац≥йн≥ засади зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики визнача-ютьс¤ нац≥ональними законодавчими актами, м≥жнародними пра-вилами ≥ звича¤ми, а також спец≥альними м≥жнародними угодами та р≥зноман≥тними актами м≥жнародного права. ќформленн¤ цього правового пор¤дку на нац≥ональному р≥вн≥ та його формуванн¤ на м≥жнародному р≥вн≥ через укладанн¤ в≥дпов≥дних м≥жнародних угод ≥ вступ до в≥дпов≥дних м≥жнародних орган≥зац≥й та договор≥в Ї та-кож завданн¤м зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики.
ƒл¤ ”крањни нац≥ональн≥ орган≥зац≥йн≥ рамки у ц≥й сфер≥ окрес-лен≥ «аконом ”крањни "ѕро зовн≥шньоеконом≥чну д≥¤льн≥сть" в≥д 16 кв≥тн¤ 1991 р. з наступними доповненн¤ми, ƒекретом  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни "ѕро систему валютного регулюванн¤ ≥ валютно-го контролю" в≥д 19 лютого 1993 р. та ≥ншими законодавчими акта-ми. «азначений закон регулюЇ рух товар≥в, послуг, кап≥талу, плате-ж≥в та ≥нш≥ зовн≥шньоеконом≥чн≥ в≥дносини. ¬≥н визначаЇ зм≥ст, роз-м≥р та обс¤г обмежень, ¤к≥ д≥йсн≥ дл¤ зовн≥шньоеконом≥чних зв'¤з-к≥в ”крањни та можуть вводитись окремими нормативними актами.
ћ≥жнародн≥ орган≥зац≥йн≥ засади дл¤ украњнськоњ зовн≥шньоеко-ном≥чноњ пол≥тики вит≥кають з м≥ждержавних угод ≥ правил, ¤к≥ ”крањна визнаЇ через своЇ членство в м≥жнародних орган≥зац≥¤х та ¤к догов≥рний партнер дво- та багатосторонн≥х договор≥в. Ќайваж-лив≥шими серед них Ї договори з крањнами близького заруб≥жж¤ ¤к основними торговими партнерами ”крањни, крањнами —х≥дноњ ™вропи, Ќ≥меччиною, —Ўј та ≥н. « м≥ждержавних угод сл≥д зазна-чити передус≥м договори в межах —Ќƒ ≥ документ про членство ”крањни в ћ¬‘.
¬ажливим Ї вступ нашоњ крањни до √ј““-—ќ“. ÷¤ орган≥зац≥¤ маЇ за мету л≥берал≥зац≥ю св≥товоњ торг≥вл≥ та регулюЇ близько 90 в≥дсотк≥в њњ загального обс¤гу. ƒл¤ дос¤гненн¤ зазначеноњ мети √ј““-—ќ“ встановив так≥ принципи м≥жнародноњ торг≥вл≥.
1. ѕринцип торгово-пол≥тичноњ недискрим≥нац≥њ, ¤кий зобов'¤зуЇ учасник≥в договору вводити режим найб≥льшого спри¤нн¤ у взаЇм-н≥й торг≥вл≥.
2. ѕринципова заборона нетарифних торгових перешкод, в≥дхи-ленн¤ в≥д ¤коњ можлив≥ лише в особливих випадках.
3. ѕринцип, за ¤ким крањна маЇ захищати свою економ≥ку т≥ль-ки через мито, а не через ≥нш≥ (нетарифн≥) торгов≥ перепони.
4. ѕринцип взаЇмност≥ при митних переговорах, а також при вир≥шенн≥ сп≥рних питань.
5. ѕраво на рекламац≥йн≥ та реторс≥йн≥, зворотн≥ заходи при порушенн≥ правил √ј““-—ќ“ одн≥Їю з стор≥н договору.
”крањна ¤к самост≥йна держава використовуЇ практично вс≥ ≥нструменти зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики. ќднак робитьс¤ це стохастично, без належного теоретичного обгрунтуванн¤ необх≥д-ност≥ введенн¤ того чи ≥ншого торгового обмеженн¤ та прогнозу-ванн¤ його насл≥дк≥в дл¤ в≥тчизн¤ноњ економ≥ки. Ќабагато складн≥ша ситуац≥¤ з орган≥зац≥йними засадами зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики. ¬они практично т≥льки формуютьс¤ ¤к на нац≥онально-му, так ≥ на м≥жнародному р≥вн≥.