–озд≥л 19  јѕ≤“јЋ ≤ ѕ≤ƒѕ–»™ћЌ»÷“¬ќ
І 1. —тимули ≥ механ≥зм п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥. —утн≥сть кап≥талу
–озпочинаючи виробничо-господарську д≥¤льн≥сть, господарю-ючий суб'Їкт маЇ ч≥тко у¤вл¤ти, задл¤ чого в≥н збираЇтьс¤ орган≥-зовувати виробництво тих чи ≥нших матер≥альних благ або наданн¤ послуг. ”¤вленн¤ про мотивац≥ю д≥¤льност≥ виробничих ланок в т≥й або ≥нш≥й сфер≥ маЇ важливе значенн¤ в процес≥ управл≥нн¤ еконо-м≥кою. ¬≥д того, наск≥льки ефективно впливають р≥зн≥ адм≥н≥стра-тивн≥ або економ≥чн≥ заходи на ≥нтереси господарських одиниць,
залежать спроможн≥сть управл¤ти економ≥чними процесами на нац≥ональному, галузевому чи рег≥ональному р≥вн≥, пошук найефек-тивн≥ших засоб≥в дл¤ реал≥зац≥њ ц≥Їњ мети.
–озгл¤немо мотивац≥ю господарськоњ д≥¤льност≥ в умовах ринко-воњ економ≥ки та головн≥ фактори, необх≥дн≥ дл¤ ≥њ ефективного
зд≥йсненн¤.
¬ основу мотивац≥њ господарськоњ д≥¤льност≥ покладено досить банальну тезу: може чи н≥ цей суб'Їкт задовольнити своњ еконо-м≥чн≥ ≥нтереси завд¤ки певному виду господарськоњ д≥¤льност≥, тоб-то матиме в≥н в≥д цього певну вигоду чи н≥? якщо н≥, то, напевне, немаЇ сенсу ≥ розпочинати. «вичайно, певне п≥дприЇмство може д≥¤ти, нехтуючи своњми економ≥чними ≥нтересами через будь-¤к≥ причини. ѕроте це не може тривати довго, оск≥льки закони еконо-м≥ки змус¤ть цей господарюючий суб'Їкт або п≥дкоритис¤ цим за-конам, або припинити свою д≥¤льн≥сть. ¬ крайньому раз≥ воно може функц≥онувати лише завд¤ки п≥дтримц≥ ззовн≥: з боку держави, бла-год≥йних фонд≥в, громадських орган≥зац≥й. ќднак б≥льш≥сть п≥дпри-Їмств так працювати не може. ќтже, п≥дприЇмство маЇ працювати заради задоволенн¤ економ≥чних ≥нтерес≥в своњх власник≥в ≥ персо-налу.
√осподарська д≥¤льн≥сть стаЇ засобом реал≥зац≥њ економ≥чних ≥нте-рес≥в господарюючих суб'Їкт≥в тод≥, коли результати д≥¤льност≥ кон-кретного виробника задовольн¤ють сусп≥льн≥ потреби, тобто сус-п≥льство в процес≥ використанн¤ результат≥в д≥¤льност≥ господар-ських одиниць визнаЇ њх за сусп≥льне необх≥дн≥ насамперед щодо витрат, ¤к≥ мало п≥дприЇмство. ¬еличина цих витрат маЇ бути та-кою, щоб виробник м≥г в≥дтворити себе ¤к виробника ≥ сформувати фонд особистого споживанн¤.
ќдин з основоположник≥в класичноњ економ≥чноњ теор≥њ ј. —м≥т в≥дзначав, що п≥дприЇмц≥, маючи власний ≥нтерес (а в≥н пол¤гаЇ в особистому збагаченн≥), орган≥зують свою господарську д≥¤льн≥сть у тих сферах, ¤к≥, на њхн≥й погл¤д, дадуть змогу отримати високий доход. “ак вони спри¤ють ≥ найефективн≥шому задоволенню пот-реб сусп≥льства, адже д≥¤льн≥сть у тих сферах, що принос¤ть най-вищ≥ доходи, д≥стаЇ завд¤ки механ≥зму ринкового ц≥ноутворенн¤ високу сусп≥льну оц≥нку. ѕриватний ≥нтерес стаЇ засобом реал≥-зац≥њ сусп≥льного ≥нтересу. "ƒбаючи т≥льки про своњ ≥нтереси, в≥н (п≥дприЇмець. - јвт.) часто д≥Їв≥шим способом служить ≥нтересам сусп≥льства, н≥ж тод≥, коли св≥домо намагаЇтьс¤ зробити це"". ÷≥Їю "невидимою рукою", що узгоджуЇ приватн≥ та сусп≥льн≥ ≥нтереси, Ї ринок.
ƒл¤ того щоб приватн≥ ≥нтереси реал≥зувалис¤ в своњй сукуп-ност≥, потр≥бно, щоб виробнича д≥¤льн≥сть давала виробников≥ над-лишок доходу над його витратами, тобто можлив≥сть збагаченн¤. Ќа¤вн≥сть такого надлишку означаЇ, що вс¤ продукц≥¤ п≥дприЇмст-ва визнаЇтьс¤ сусп≥льством необх≥дною щодо споживноњ та м≥новоњ вартост≥, що створюютьс¤ фонди дл¤ виплати зароб≥тноњ плати пер-соналу, нормального в≥дтворенн¤ засоб≥в виробництва ≥ нагромад-женн¤, робл¤тьс¤ певн≥ в≥драхуванн¤ на задоволенн¤ сусп≥льних потреб, повн≥ше задовольн¤ютьс¤ особист≥ потреби. ќтриманн¤ надлишку над витратами Ї основним руш≥Їм п≥дприЇмництва. “а-кий висновок ц≥лком справедливий дл¤ б≥льшоњ частини д≥лових одиниць (б≥знес≥в). ѕроте значенн¤ збагаченн¤ ¤к мотиву функц≥о-нуванн¤ де¤ких з них суттЇво в≥др≥зн¤Їтьс¤ залежно в≥д форми власност≥, на ¤к≥й грунтуЇтьс¤ д≥¤льн≥сть певноњ господарськоњ оди-ниц≥.
ƒл¤ державного п≥дприЇмства збагаченн¤ не Ї головним стиму-лом господарськоњ д≥¤льност≥. Ќайчаст≥ше вона п≥дпор¤дковуЇтьс¤ сусп≥льним потребам: забезпеченню соц≥альноњ стаб≥льност≥, надан-ню допомоги нац≥ональному п≥дприЇмництву, забезпеченню пев-ного р≥вн¤ зайн¤тост≥ тощо. ѕевна частина невеликих приватних господарств, що перебувають переважно в ≥ндив≥дуально-с≥мейн≥й форм≥ власност≥, мають на мет≥ не збагаченн¤, а забезпеченн¤ сво-го самов≥дтворенн¤. “ак≥ економ≥чн≥ структури англ≥йський учений “. Ўан≥н назвав експол¤рними.
“ак, за даними опитуванн¤ власник≥в невеликих компан≥й ¬ели-кобритан≥њ, лише 8 в≥дсотк≥в з них вважають головним стимулом своЇњ п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ персональне збагаченн¤, а 87 в≥д-сотк≥в - можлив≥сть в≥дчувати себе незалежними ≥ мати задово-ленн¤ в≥д власноњ роботи".
 онкретна величина доходу в≥д п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ за-лежить в≥д економ≥чних, орган≥зац≥йних та ≥нших фактор≥в. ≈коно-м≥чн≥ можна под≥лити на дв≥ групи: т≥, що залежать ≥ не залежать в≥д п≥дприЇмц¤.
ƒо головних внутр≥шн≥х фактор≥в належать: на¤вн≥сть певноњ величини кап≥талу; ¤к≥сний р≥вень засоб≥в виробництва та вироб-ничого персоналу; ¤к≥сть управл≥нн¤ виробничими процесами ≥ комерц≥йною д≥¤льн≥стю.
Ќайпершою засадою господарськоњ д≥¤льност≥, без ¤коњ вона вза-гал≥ неможлива, Ї на¤вн≥сть засоб≥в виробництва та квал≥ф≥кованих прац≥вник≥в, тобто грошових засоб≥в п≥дприЇмства маЇ бути достатньо дл¤ того, щоб орган≥зувати ефективне виробництво, доход в≥д ¤кого перевищуватиме витрати. ќтже, дл¤ того щоб функц≥онувати ¤к виробник, потр≥бно мати достатню к≥льк≥сть грошей, купити за них засоби виробництва, найн¤ти прац≥вник≥в, орган≥зувати виробницт-во певних товар≥в, реал≥зувати њх ≥ отримати суму грошей, що пере-вищуЇ витрачену. —аме такий переб≥г под≥й, ¤к≥ становл¤ть життЇ-вий цикл виробника, перетворюЇ витрачен≥ ним грош≥ на кап≥тал, тобто кап≥тал - це авансована варт≥сть, що в процес≥ свого руху приносить б≥льшу варт≥сть, тобто самозростаЇ.
ѕеретворенн¤ звичайних грошових знак≥в на кап≥тал включаЇ ¤к суто техн≥чн≥, техн≥ко-орган≥зац≥йн≥, так ≥ соц≥ально-економ≥чн≥ моменти. ѕо-перше, виробник (власник кап≥талу) повинен вступи-ти у в≥дносини з ≥ншими виробниками з приводу куп≥вл≥ засоб≥в виробництва. ѕо-друге, ¤кщо його на¤вного кап≥талу недостатньо дл¤ орган≥зац≥њ ефективного виробництва, йому доведетьс¤ зверта-тис¤ до кредитних установ. ѕо-третЇ, в≥н мусить найн¤ти певну к≥льк≥сть прац≥вник≥в, щоб забезпечити ефективне функц≥онуван-н¤ засоб≥в виробництва, ¤кщо цього потребують обс¤ги виробництва.
ќтже, перетворюючи своњ грош≥ на кап≥тал, виробник маЇ всту-пити в економ≥чн≥ в≥дносини з п≥дприЇмствами, що виробл¤ють необх≥дн≥ йому товари та послуги, та з ≥ндив≥дами, що через певн≥ причини отримують засоби дл¤ ≥снуванн¤ не завд¤ки власн≥й п≥д-приЇмницьк≥й д≥¤льност≥, а шл¤хом найму за грош≥.
ќтже, кап≥тал - це категор≥¤, що виражаЇ не ст≥льки техн≥чн≥ чи орган≥зац≥йн≥, ск≥льки соц≥ально-економ≥чн≥ в≥дносини, тобто кап≥тал ¤к такий може ≥снувати лише за певних соц≥ально-еконо-м≥чних умов. “акими умовами Ї:
1) високорозвинен≥ товарне виробництво ≥ об≥г;
2) на¤вн≥сть такоњ мотивац≥њ д≥¤льност≥ виробника, ¤к особисте збагаченн¤;
3) зосередженн¤ у частини господарюючих агент≥в значноњ част-ки засоб≥в виробництва, тобто певний ступ≥нь концентрац≥њ вироб-ництва ≥ кап≥талу;
4) в≥дсутн≥сть власних засоб≥в виробництва у частини гос-подарюючих агент≥в, що змушуЇ њх найматис¤ (ћаркс  .  ап≥тал. “. ≤ // ћаркс  Д ≈нгельс ‘. “вори. - “. 23. - —. 157-187).
ƒане трактуванн¤ кап≥талу може бути визначене ¤к соц≥ально-економ≥чне. «вичайно, Ї й ≥нш≥ погл¤ди на сутн≥сть кап≥талу, зок-рема так званий предметно-функц≥ональний ≥ грошовий п≥дходи.
Ѕагато досл≥дник≥в вважають, що кап≥тал - це сукупн≥сть засо-б≥в виробництва, ¤к≥ принос¤ть доход њхньому власников≥. ј. —м≥т розгл¤дав кап≥тал ¤к запас, що використовуЇтьс¤ дл¤ господарських потреб ≥ приносить доход [—мит ј. »сследование о природе и причи-нах богатства народов. - —. 205); ƒ. –≥кардо - ¤к ту частину багат-ства, що зайн¤та у виробництв≥ ≥ необх≥дна дл¤ приведенн¤ в д≥ю прац≥ (–икардо ƒ. —оч. “. 1. - ћ., 1941. - —. 9-10); ƒж. —. ћ≥лль¤к попередньо накопичений запас продукт≥в минулоњ прац≥, ¤кий забезпечуЇ необх≥дн≥ дл¤ виробничоњ д≥¤льност≥ буд≥вл≥, охорону, знар¤дд¤ ≥ матер≥али, а також харчуванн¤ та ≥нш≥ засоби ≥снуванн¤ дл¤ роб≥тник≥в на час виробничого процесу [ћилль ƒж. —. ќсновы политической экономии. - ћ., 1980. - “. 1. - —. 148); ј. ћар-шалл - ¤к сукупн≥сть речей, без ¤ких виробництво не могло б зд≥йс-нюватис¤ з однаковою ефективн≥стю, але ¤к≥ не Ї безплатними дарами природи (ћаршалл ј. ѕринципи политической экономии. - ћ., 1984. - “. 3. - —. 234). ѕерел≥чен≥ п≥дходи до визначенн¤ кап≥-талу дещо односторонн≥, пов'¤зують цю категор≥ю з сукупн≥стю речових фактор≥в виробництва. ¬они звертають увагу на речову форму кап≥талу, хоча нав≥ть з цього боку не врахована така части-на кап≥талу, ¤к грошовий кап≥тал, ¤кий н≥¤к не можна ототожнити з засобами виробництва ≥ ¤кий призначаЇтьс¤ дл¤ придбанн¤ фак-тор≥в виробництва, забезпеченн¤ безперервност≥ руху кап≥талу у сферах виробництва та об≥гу.
якщо розгл¤дати кап≥тал ¤к певне вкладенн¤, що даЇ змогу от-римувати доход, то до нього треба в≥днести ≥ вкладенн¤ у робочу силу. ÷ей п≥дх≥д, запропонований √. Ѕеккером, ƒж. ћ≥нсером та ≥ншими вченими, маЇ назву "концепц≥њ людського кап≥талу". ѕ≥д ним розум≥ють витрати, що спри¤ють майбутньому зб≥льшенню доход≥в ≥ндив≥да (навчанн¤ в школ≥, вуз≥, на виробництв≥, п≥клуван-н¤ про власне здоров'¤).
«начного поширенн¤ набув погл¤д на кап≥тал ¤к на один з ви-робничих фактор≥в, що пор¤д з працею, землею приносить доход. ќсновоположником такого п≥дходу можна вважати французького економ≥ста ∆. Ѕ. —е¤.
”с≥ розгл¤нут≥ п≥дходи загалом можна охарактеризувати ¤к на-родногосподарськ≥ (макроеконом≥чн≥). « погл¤ду п≥дприЇмц¤ кап≥-тал Ї сумою варт≥сноњ оц≥нки майна ≥ кошт≥в п≥дприЇмц¤, ¤к≥ в≥н може використати на господарськ≥ потреби. « ц≥Їњ точки зору прин-циповим моментом Ї сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж власним ≥ чужим кап≥-талом.
ƒл¤ того щоб зрозум≥ти, зв≥дки беретьс¤ надлишок над авансо-ваним кап≥талом, треба проанал≥зувати процеси, що в≥дбуваютьс¤ безпосередньо у фаз≥ виробництва, тобто Ї результатом св≥домих д≥й п≥дприЇмц¤. ѕри цьому сл≥д абстрагуватис¤ в≥д таких фактор≥в зростанн¤ кап≥талу, ¤к нечесна торг≥вл¤, крад≥жка майна тощо, ос-к≥льки ≥накше не можна зрозум≥ти, чому може зростати багатство сусп≥льства в ц≥лому, а не лише окремих ос≥б.
ќтже, треба виключити вс≥ можлив≥ порушенн¤ економ≥чних закон≥в (особливо закону вартост≥) та ≥снуючих юридичних наста-нов, розгл¤даючи проблему абстрактно.  р≥м того, можна знехту-вати тими зовн≥шн≥ми економ≥чними факторами, що суттЇво впливають на д≥¤льн≥сть виробника, - реал≥зац≥Їю продукц≥њ та зм≥ною ц≥н на фактори виробництва, перерозпод≥лом доходу, що зд≥йсню-Їтьс¤ державою.
ѕрипуст≥мо, що певне п≥дприЇмство виробл¤Ї окрем≥ елементи
дл¤ комп'ютер≥в. Ќа придбанн¤ господарських буд≥вель ≥ устатку-ванн¤ витрачено 1200 тис. г. о., на закуп≥влю комплектуючих виро-б≥в, додаткових матер≥ал≥в, оплату електроенерг≥њ тощо щом≥с¤ц¤ треба витратити 800 тис. г. о.; найн¤то 10 прац≥вник≥в з середньою м≥с¤чною зароб≥тною платою 6000 г. о. ћ≥с¤чне виробництво ста-новитиме 1000 певних елемент≥в, кожен з ¤ких зг≥дно з контрак-том, п≥дписаним з комп'ютерною ф≥рмою, буде коштувати 1000 г. о. ќтже, загальна сума реал≥зац≥њ становитиме 1000 тис. г. о. за м≥с¤ць.
ƒл¤ того щоб визначити, чи буде виробництво виг≥дним, тобто
чи зросте кап≥тал, треба пор≥вн¤ти виручку в≥д проданоњ продукц≥њ з витратами на њњ виготовленн¤. ¬ нашому випадку сума м≥с¤чного чистого доходу (за умови, що все основне устаткуванн¤ функц≥о-нуЇ в середньому прот¤гом 10 рок≥в, отже, м≥с¤чна сума зносу йо-го - 10 тис. г. о.) становитиме: 1 000 000 - (10 000 + 800 000 + + 60 000) = 130 000 г. о.
ќднак виникаЇ питанн¤: завд¤ки ¤ким факторам виробництва,
частин кап≥талу виник цей надлишок? ƒл¤ того щоб в≥дпов≥сти на це питанн¤, треба розгл¤нути кожен з цих фактор≥в окремо. «упинимо-с¤ передус≥м на пост≥йному ≥ зм≥нному кап≥тал≥. якщо вз¤ти кошти, вкладен≥ в куп≥влю буд≥вель ≥ основного устаткуванн¤ (1200 тис. г. о.), то у варт≥сть м≥с¤чного продукту включаЇтьс¤ 1/120 њхн¤ частина (1 200 000 : 10 : 12), тобто 10 тис. г. о. якщо п≥дприЇмство нормально працюватиме впродовж усього пер≥оду функц≥онуванн¤ цих засоб≥в виробництва, то через 10 рок≥в воно просто поверне авансовану су-му - 1200 тис. г. о. ќчевидно, що н≥¤кого зростанн¤ кап≥талу в цьому
випадку немаЇ.
ƒал≥ розгл¤немо виробнич≥ витрати, що њх п≥дприЇмство несе
щом≥с¤чно: сплачуЇ рахунки за комплектуюч≥ вироби, додатков≥ матер≥али, електроенерг≥ю, воду, транспортн≥ послуги тощо. ѓх ве-личина, ¤кщо не враховувати можлив≥ коливанн¤ кон'юнктури на ринках цих товар≥в, послуг тощо, з м≥с¤ц¤ в м≥с¤ць Ї однаковою - 800 тис. г. о., ≥ ц¤ сума щом≥с¤ц¤ повертаЇтьс¤ до п≥дприЇмства ¤к частина вартост≥ реал≥зованоњ продукц≥њ. ќтже, в цьому випадку
жодного зростанн¤ кап≥талу немаЇ.
ќстанн≥й фактор - найман≥ роб≥тники. «г≥дно з контрактом м≥-с¤чна зарплата одного прац≥вника становить у середньому 6000 г.о. «авд¤ки чому найман≥ роб≥тники можуть бути фактором зростанн¤ кап≥талу? ¬≥дпов≥дь на це питанн¤ криЇтьс¤ у характер≥ найманоњ прац≥ ¤к такоњ. ѓњ виконують за допомогою засоб≥в виробництва, ¤к≥ не належать прац≥вников≥; цим процесом керуЇ власник засоб≥в ви-робництва; результати виробництва не належать безпосередньому виробников≥. ќднак, попри це наймана прац¤ залишаЇтьс¤ працею, що за умов товарного виробництва збер≥гаЇ притаманн≥ прац≥ това-ровиробника ознаки: вона утворюЇ завд¤ки своЇму подв≥йному ха-рактеру споживну варт≥сть ≥ варт≥сть товару. ќтже, п≥дприЇмець наймаЇ прац≥вник≥в саме тому, що њхн¤ прац¤ може створювати варт≥сть, на в≥дм≥ну в≥д засоб≥в виробництва, ¤к≥, не створюючи вар-тост≥, лише перенос¤ть власну варт≥сть на продукт.
¬ласник засоб≥в виробництва, наймаючи роб≥тника, на перший погл¤д, купуЇ його працю, але це не так, оск≥льки працю ¤к таку купити неможливо. ѕрац¤ - це процес, в ¤кому створюютьс¤ ма-тер≥альн≥ та нематер≥альн≥ блага. “е, що купуЇ власник засоб≥в виробництва, - це специф≥чна риса людськоњ особистост≥, њњ здат-н≥сть до прац≥. ѓњ й називають робочою силою.
–обоча сила Ї сукупн≥стю ф≥зичних ≥ духовних зд≥бностей, ¤к≥ людина використовуЇ в процес≥ виробництва. як ≥ будь-¤кий ≥нший товар, вона маЇ варт≥сть. ¬арт≥сть товару "робоча сила" визнача-Їтьс¤ т≥Їю к≥льк≥стю сусп≥льне необх≥дноњ прац≥, ¤ка потр≥бна дл¤ в≥дтворенн¤ прац≥вника ¤к такого у вс≥й сукупност≥ його ф≥зичних та ≥нтелектуальних рис. ќск≥льки дл¤ робочоњ сили -властиве посту-пове зношуванн¤ (тривал≥сть найпродуктивн≥шого пер≥оду њњ функ-ц≥онуванн¤ становить приблизно 40-45 рок≥в), то до сусп≥льне необх≥дних витрат на в≥дтворенн¤ робочоњ сили мають входити вит-рати на утриманн¤ с≥м'њ.
ќтже, вир≥шенн¤ проблеми джерела зростанн¤ кап≥талу в под-в≥йному характер≥ товару "робоча сила". ¬ступаючи у в≥дносини найму, людина за грош≥ в≥дчужуЇ св≥й товар - робочу силу - на основ≥ його вартост≥, що становить основу зароб≥тноњ плати. —по-живанн¤ цього товару в≥дбуваЇтьс¤ в процес≥ виробництва, тому варт≥сть, створювана роб≥тником завд¤ки абстрактному характеру своЇњ прац≥, зовс≥м не зб≥гаЇтьс¤ з варт≥стю, екв≥валент ¤коњ в≥н отримуЇ у вигл¤д≥ платн≥. ¬ ≥ншому раз≥ п≥дприЇмцю немаЇ сенсу наймати роб≥тника. ќтже, варт≥сть, створена робочою силою, маЇ бути б≥льшою, н≥ж варт≥сть самоњ робочоњ сили.
ѕродовжимо анал≥з процесу виробництва кап≥талу. ћ≥с¤чна вар-т≥сть робочоњ сили, необх≥дноњ дл¤ виробництва певних елемент≥в комп'ютер≥в, становитиме 60 тис. г. оД а чистий доход - 130 тис. г. о. (13 тис. г. о. на одного прац≥вника). ÷е означаЇ, що роб≥тник отри-муЇ за свою працю не повну варт≥сть продукту, створену ним (19 тис. г. о.), а лише певну частину, величина ¤коњ в ц≥лому достат-н¤ дл¤ в≥дтворенн¤ прац≥вник ¤к такого. ÷ей надлишок над вар-т≥стю робочоњ сили  . ћаркс назвав додатковою варт≥стю. ¬≥н детально обгрунтував зроблений ще ƒ. –≥кардо висновок про те,
що найманий роб≥тник отримуЇ у вигл¤д≥ зароб≥тноњ плати лише частину створеноњ ним вартост≥ й поклав його в основу теор≥њ до-датковоњ вартост≥.
« погл¤ду зростанн¤ вартост≥ кап≥тал можна под≥лити на дв≥ час-тини: пост≥йний, уречевлений у засобах виробництва, варт≥сть ¤кого в процес≥ виробництва залишаЇтьс¤ незм≥нною, ≥ зм≥нний, пред-ставлений робочою силою, варт≥сть ¤кого в процес≥ виробництва зм≥нюЇтьс¤, зростаЇ. ¬иход¤чи з цього, структуру вартост≥ товару, виробленого ≥з застосуванн¤м найманоњ прац≥, можна подати так:
‘.13_2
де с - варт≥сть пост≥йного кап≥талу, перенесена на продукт; V - варт≥сть зм≥нного кап≥талу; т - додаткова варт≥сть.
¬исновок про те, що нову варт≥сть в ц≥лому ≥ додаткову, зокре-ма, створюЇ робоча сила, а засоби виробництва лише перенос¤ть свою варт≥сть на продукт, не означаЇ, що пост≥йний кап≥тал не в≥д≥граЇ н≥¤коњ рол≥ у виробництв≥ додатковоњ вартост≥. Ѕезпосередньо не створюючи њњ, в≥н Ї найважлив≥шим фактором, що впливаЇ на розм≥ри додатковоњ вартост≥. ѕроцес прац≥ неможливий без зна-р¤дь ≥ предмет≥в прац≥, отже, ≥ виробництво вартост≥ та додатковоњ вартост≥ без них. неможливе. ≤ навпаки, без живоњ прац≥, нос≥Їм ¤коњ Ї робоча сила, засоби виробництва не можуть функц≥онувати.
јнал≥з впливу цих фактор≥в виробництва на величину новоњ вар-тост≥ було зд≥йснено американськими вченими  . ”.  оббом та ѕ. X. ƒугласом (так звана виробнича функц≥¤). «а њхн≥ми розрахун-ками, проведеними в середин≥ 50-х рок≥в на матер≥алах американ-ськоњ економ≥ки, внесок живоњ прац≥ у зростанн¤ нац≥онального доходу становив 3/4, а кап≥талу (знар¤дд¤ прац≥) - 1/4.
ѕост≥йний кап≥тал впливаЇ на створенн¤ вартост≥ завд¤ки п≥дви-щенню ефективност≥ живоњ прац≥: чим досконал≥ш≥ засоби вироб-ництва, тим б≥льшу варт≥сть може створити робоча сила за певний пром≥жок часу, тим б≥льшою може бути величина додатковоњ вар-тост≥. ¬икористанн¤ досконал≥ших засоб≥в виробництва потребуЇ й вищого р≥вн¤ квал≥ф≥кац≥њ роб≥тника.
–озгл¤немо робочий день найманого роб≥тника. ќск≥льки роб≥т-ник отримуЇ у вигл¤д≥ екв≥валента вартост≥ своЇњ робочоњ сили т≥ль-ки частину створеноњ ним новоњ вартост≥, то на себе в≥н працюЇ лише частину робочого часу. ќтже, його робочий день под≥л¤Їтьс¤ на дв≥ частини: час, за ¤кий створюЇтьс¤ екв≥валент вартост≥ робо-чоњ сили, ≥ час, за ¤кий створюЇтьс¤ додаткова варт≥сть. ѕерший можна назвати необх≥дним робочим часом; другий - додатковим робочим часом. ¬продовж необх≥дного робочого часу створюЇтьс¤ варт≥сть т≥Їњ частини продукту, що витрачаЇтьс¤ на задоволенн¤ особистих потреб прац≥вника, тобто

рис.18
необх≥дного продукту. ѕрот¤гом додаткового часу створюЇтьс¤ додатковий продукт, варт≥сть ¤ко-го Ї джерелом доход≥в п≥дприЇмц≥в та задоволенн¤ потреб член≥в сусп≥льства, безпосередньо не зайн¤тих виробництвом, ≥ сусп≥льст-ва в ц≥лому. ѕон¤тт¤ необх≥дного ≥ додаткового часу, необх≥дного ≥ додаткового продукту Ї загальноеконом≥чними ≥ в≥дбивають в≥дно-сини виробництва взагал≥, незалежно в≥д ≥сторично визначених со-ц≥ально-економ≥чних в≥дносин. —п≥вв≥дношенн¤ м≥ж цими части-нами робочого часу характеризуЇ ефективн≥сть сусп≥льного вироб-ництва за тих чи ≥нших умов: чим вища частка додаткового часу в сукупному робочому час≥, тим ефективн≥ше функц≥онуЇ виробнича система, ≥ навпаки. “ак, робочий день людини за умов перв≥сного сусп≥льства майже на 100 в≥дсотк≥в складавс¤ з необх≥дного часу, в≥дпов≥дно весь продукт був необх≥дним. Ќа¤вн≥сть додаткового про-дукту була не правилом, а вин¤тком. ¬ умовах сучасного вироб-ництва значну частку робочого дн¤ становить саме додатковий час.
«а умов товарного виробництва, особливо ринковоњ економ≥ки, необх≥дний ≥ додатковий продукт набувають варт≥сноњ форми, вис-тупають в≥дпов≥дно у вигл¤д≥ вартост≥ робочоњ сили та додатковоњ вартост≥.
—труктуру ≥ результати робочого дн¤ найманого роб≥тника на-ведено на рис. 18.
¬еличина чистого доходу п≥дприЇмц¤ зумовлена не лише вели-чиною додатковоњ вартост≥, що склалас¤ за рахунок найманоњ прац≥. “ак може бути лише в тому раз≥, коли ≥ндив≥дуальн≥ витрати прац≥ на п≥дприЇмств≥ зб≥гаютьс¤ з сусп≥льними, а останн≥ - з варт≥сною оц≥нкою продукту споживачами, ≥ншими словами, коли ≥ндив≥ду-альна варт≥сть продукту кап≥талу дор≥внюЇ його ринков≥й ц≥н≥. ѕроте такий випадок Ї вин¤тком, а не правилом у конкурентн≥й еконо-м≥ц≥. ќтже, вироблена додаткова варт≥сть найчаст≥ше не зб≥гати-метьс¤ з фактично отриманим чистим доходом, а б≥льша або мен-ша в≥д нього.
ќсновн≥ положенн¤ теор≥њ додатковоњ вартост≥ сформульован≥  . ћарксом. —утн≥сть його концепц≥њ можна коротко подати так:
1) умовою виробництва додатковоњ вартост≥ Ї повне в≥дчуженн¤ найманого роб≥тника в≥д засоб≥в виробництва, внасл≥док чого пов-н≥стю зм≥нюЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж живою та уречевленою пра-цею: не виробник споживаЇ засоби виробництва, а, навпаки, засо-би виробництва, "споживають" виробника;
2) в≥дчуженн¤ прац≥вника в≥д засоб≥в виробництва ≥ управл≥нн¤ процесом виробництва призводить до того, що останн≥й н≥бито не маЇ жодного в≥дношенн¤ до результату своЇњ прац≥ - товару. “о-вар, вироблений найманим роб≥тником, стаЇ приватною власн≥стю господар¤ засоб≥в виробництва;
3) усе це даЇ змогу власников≥ кап≥талу, реал≥зуючи продукц≥ю, виплачувати найманому роб≥тников≥ лише частину створеноњ ним вартост≥, привласнюючи соб≥ надлишок над варт≥стю необх≥дного продукту - додаткову варт≥сть;
4) оск≥льки меж дл¤ зростанн¤ кап≥талу немаЇ, власник кап≥талу вс≥л¤ко намагаЇтьс¤ зб≥льшувати свою частку в нов≥й вартост≥, тоб-то посилюЇ експлуатац≥ю робочоњ сили, внасл≥док чого становище роб≥тника з часом пог≥ршуЇтьс¤ ¤к абсолютно, так ≥ в≥дносно.
ћожна вважати, що ц≥ основн≥ положенн¤ виходили з реально-го становища безпосереднього виробника в пер≥од в≥льноњ конку-ренц≥њ (том ≤ " ап≥талу" вийшов друком 1867 р.). ѕроте подальший переб≥г под≥й показав, що в процес≥ виробництва додатковоњ вар-тост≥ в≥дбуваютьс¤ суттЇв≥ зм≥ни.
ѕо-перше, зм≥нилас¤ роль суб'Їктивного фактора в процес≥ ви-робництва: ¤кщо за час≥в  . ћаркса результати виробничоњ д≥¤ль-ност≥ зумовлювалис¤ тим, наск≥льки ефективно засоби виробницт-ва "споживали" робочу силу, то тепер вони все б≥льше залежать в≥д того, ¤к њх використовуЇ роб≥тник, наск≥льки в≥н зац≥кавлений в ефективному виробництв≥.
ѕо-друге, в≥дбулис¤ радикальн≥ зм≥ни в структур≥ найманого пер-соналу: р≥зко зменшилас¤ частка прац≥вник≥в, зайн¤тих ф≥зичною працею (а саме таку працю виконували б≥льш≥сть роб≥тник≥в у XIX ст.) ≥ виготовленн¤м матер≥альних благ, натом≥сть р≥зко зросла частка прац≥вник≥в, що зайн¤т≥ духовною, творчою д≥¤льн≥стю ≥ ви-робл¤ють не матер≥альн≥ блага, а послуги, ≥дењ, нов≥ знанн¤. “ак, у —Ўј, за даними на середину 80-х рок≥в, частка найманих роб≥тни-к≥в, ¤к≥ працюють у промисловост≥, становила 44,7 в≥дсотка загаль-ноњ к≥лькост≥ найманих роб≥тник≥в у вс≥х галуз¤х господарства; тор-г≥влею та управл≥нською д≥¤льн≥стю зайн¤то 53,7 в≥дсотка, безпосе-редньо у с≥льському господарств≥, що стало частиною складного агропромислового комплексу, - 1,6 в≥дсотка. ¬≥дпов≥дн≥ дан≥ дл¤ ”крањни на к≥нець 80-х рок≥в становили 47,9; 32,7; 19,4 в≥дсотка.
„астка прац≥вник≥в, що займаютьс¤ переважно творчою працею, а отже, потребують б≥льш високого р≥вн¤ осв≥ти, у —Ўј дор≥внюЇ 44 в≥дсотки, Ќ≥меччин≥ - 40, ¬еликобритан≥њ -50, япон≥њ - 45 в≥д-сотк≥в ≥ маЇ ч≥тку тенденц≥ю до подальшого зростанн¤. ¬≥дпов≥дно до де¤ких прогноз≥в п≥сл¤ 2000 р. практично вс≥ додатков≥ робоч≥ м≥сц¤ у промислове розвинених крањнах заповнюватимуть прац≥в-ники лише з вищою осв≥тою.
ѕо-третЇ, докор≥нно зм≥нилис¤ в≥дносини м≥ж найманим роб≥т-ником ≥ власником кап≥талу в процес≥ виробництва. —учасне висо-котехнолог≥чне устаткуванн¤ потребуЇ сумл≥нноњ профес≥йно ком-петентноњ роботи персоналу, а науково-техн≥чна творч≥сть - польоту думки, не стримуваного нагальними повс¤кденними турботами про хл≥б насущний. ƒл¤ стимулюванн¤ творчого внеску в результати роботи п≥дприЇмств у багатьох компан≥¤х, що дос¤гли всесв≥тнього визнанн¤ ¤к л≥дери техн≥чного прогресу, практикуЇтьс¤ розповсюд-женн¤ серед прац≥вник≥в акц≥й п≥дприЇмства, розвиваЇтьс¤ систе-ма участ≥ в прибутках та управл≥нн≥ виробництвом. „исленн≥ зах≥д-ноЇвропейськ≥ та п≥вн≥чно-американськ≥ компан≥њ намагаютьс¤ запозичити накопичений у ¤понських корпорац≥¤х досв≥д ство-ренн¤ "корпоративноњ с≥м'њ". ќтже, ступ≥нь в≥дчуженост≥ виробни-ка в≥д засоб≥в ≥ результат≥в виробництва пор≥вн¤но з умовами XIX ст. в≥дчутно знизивс¤, а розпод≥л новоњ вартост≥ став спри¤тли-в≥шим дл¤ нього. ѕро це св≥дчать ¤к п≥двищенн¤ добробуту б≥льшоњ частини найманих верств сусп≥льства, так ≥ зростанн¤ частки опла-ти прац≥ у нац≥ональному доход≥, виход¤чи з розрахунк≥в на основ≥ виробничоњ функц≥њ фактор≥в, тобто впливу вс≥х фактор≥в вироб-ництва на зростанн¤ нац≥онального доходу (у —Ўј - 60, в япо-н≥њ - 75 в≥дсотк≥в).
ƒо цього можна додати також суттЇв≥ зрушенн¤ у в≥дносинах власност≥. якщо за час≥в  . ћаркса власником кап≥талу був ≥ндив≥-дуальний кап≥тал≥ст, то тепер все част≥ше йдетьс¤ про ≥нституц≥о-нал≥зац≥ю власност≥, насамперед у великих компан≥¤х. “ак, серед акц≥онер≥в р≥зко зростаЇ частка ≥нституц≥й - банк≥в, пенс≥йних та страхових фонд≥в, ≥нших юридичних ос≥б. ” —Ўј сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж варт≥стю акц≥й, що знаход¤тьс¤ в руках юридичних, з одного боку, та ф≥зичних ос≥б - з ≥ншого, становить 1 : 1, у крањнах «ах≥д-ноњ ™вропи воно вище, в япон≥њ - 7:3. ќтже, власн≥сть на засоби виробництва стаЇ анон≥мною, деперсон≥ф≥кованою.
”се це стосуЇтьс¤ крањн, у ¤ких за час≥в  . ћаркса бурхливо розвивалос¤ п≥дприЇмництво у виробництв≥. “епер њх називають промислове розвиненими, в них утверджуЇтьс¤ соц≥альне ор≥Їнто-ване ринкове господарство.  рањни, ¤к≥ належать до тих, що розви-ваютьс¤, ≥ тепер застосовують описан≥ в " ап≥тал≥" методи експлуа-тац≥њ Ќайманих роб≥тник≥в.
ќск≥льки додаткову варт≥сть створюЇ робоча сила, то зростанн¤ кап≥талу гл≥д вим≥рювати в≥дношенн¤м додатковоњ вартост≥ до зм≥н-ного кап≥талу:

ф.14
ќтже, норма додатковоњ вартост≥, на в≥дм≥ну в≥д норми прибут-ку, характеризуЇ зростанн¤ не всього кап≥талу, а лише його зм≥н-ноњ частини, що випливаЇ з анал≥зу процесу виробництва додатко-воњ вартост≥.
Ќорма додатковоњ вартост≥ Ї в≥дносним показником. јбсолютна величина њњ (маса) може бути визначена множенн¤м норми додат-ковоњ вартост≥ на величину зм≥нного кап≥талу:

ф.15
або

ф.16
де k - середн¤ норма додатковоњ вартост≥; V - середн¤ варт≥сть одиниц≥ робочоњ сили; n - к≥льк≥сть найманих роб≥тник≥в.
” наведеному приклад≥ норма додатковоњ вартост≥ округлено ста-новитиме:

ф.17
ћаса додатковоњ вартост≥ округлено дор≥внюватиме:

ф.18
ќск≥льки метою п≥дприЇмц¤ Ї отриманн¤ додатковоњ вартост≥, в≥н прагне отримати њњ у ¤комога б≥льшому обс¤з≥. ƒл¤ зб≥льшенн¤ маси додатковоњ вартост≥ найпрост≥ше найн¤ти за т≥Їю самою став-кою м≥с¤чноњ платн≥ (6000 г. о.) додаткову к≥льк≥сть роб≥тник≥в. Ќе-хай к≥льк≥сть зайн¤тих у нашому приклад≥ зб≥льшитьс¤ на 50 в≥дсотк≥в ≥ дос¤гне 15 чол. ÷е, на перший погл¤д, даЇ можлив≥сть зб≥льшити виробництво додатковоњ вартост≥ на 50 в≥дсотк≥в, тобто до 130 000 + + 65 000 =195 000 г. о. ќднак дл¤ цього потр≥бн≥ не т≥льки кошти на зростанн¤ фонду зароб≥тноњ плати, а й додатковий пост≥йний кап≥тал дл¤ обладнанн¤ нових робочих м≥сць ≥ придбанн¤ б≥льшого обс¤гу комплектуючих вироб≥в, матер≥ал≥в тощо, тобто дл¤ зб≥ль-шенн¤ на 50 в≥дсотк≥в маси додатковоњ вартост≥ треба в≥дпов≥дно зб≥льшити весь авансовий кап≥тал. «азначимо, що це зб≥льшенн¤ буде дещо меншим, н≥ж в≥дсоткове зростанн¤ зм≥нного кап≥талу, тому що будуть економитис¤ т≥ елементи пост≥йного кап≥талу, зрос-танн¤ ¤ких не потр≥бне (наприклад, ¤кщо додатков≥ роб≥тники бу-дуть розм≥щен≥ на тих самих виробничих площах) або темпи зрос-танн¤ ¤ких в≥дставатимуть в≥д зростанн¤ фонду зароб≥тноњ плати, ¤к, наприклад, по умовно-пост≥йних витратах, зокрема витратах на управл≥нн¤ тощо.
ƒжерелами кошт≥в дл¤ зб≥льшенн¤ кап≥талу можуть бути додат-кова варт≥сть, накопичена за певний пром≥жок часу, тобто фонд нагромадженн¤, фонд амортизац≥њ, банк≥вський кредит, ф≥нансу-ванн¤ п≥дприЇмства за рахунок державних кошт≥в, а також розпро-дажу майнових пањв п≥дприЇмств (акц≥й). ќчевидно, що головним джерелом зб≥льшенн¤ кап≥талу дл¤ невеликого п≥дприЇмства може бути саме фондонагромадженн¤. як же можна зб≥льшити його? якщо абстрагуватис¤ в≥д пропорц≥њ розпод≥лу додатковоњ вартост≥ на фонди споживанн¤ ≥ нагромадженн¤, в≥дпов≥дь може бути од-нозначною: треба зб≥льшити додаткову варт≥сть, не зб≥льшуючи на перших етапах розм≥р свого кап≥талу, тобто не застосовуючи пра-цю додаткових роб≥тник≥в.
÷ю проблему можна вир≥шити двома основними шл¤хами:
а) поставити роб≥тника в умови, за ¤ких в≥н буде за ту саму платню б≥льше працювати;
б) удосконалювати виробничий процес так, щоб ≥ндив≥дуальна варт≥сть товару була нижча за сусп≥льну.
ѕерший шл¤х можна реал≥зувати подовженн¤м робочого дн¤ або п≥двищенн¤м ≥нтенсивност≥ прац≥. ¬ першому випадку при не-зм≥нному необх≥дному робочому час≥ зб≥льшуЇтьс¤ тривал≥сть ро-бочого дн¤; в другому при зовн≥ незм≥нн≥й тривалост≥ робочого дн¤ зм≥нюЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж необх≥дним ≥ додатковим робочим часом на користь останнього (проте за ц≥Їю зовн≥шньою видим≥-стю криЇтьс¤ те саме подовженн¤ робочого дн¤, тому що роб≥тник повинен за ту саму платню в≥ддавати б≥льше своЇњ прац≥). ќск≥льки цей спос≥б зб≥льшенн¤ додатковоњ вартост≥ пов'¤заний з абсолют-ним зб≥льшенн¤м к≥лькост≥ прац≥, ¤ку виконуЇ найманий роб≥тник, його називають виробництвом абсолютноњ додатковоњ вартост≥, а додаткову варт≥сть, вироблену завд¤ки цьому, - абсолютною додатковою варт≥стю.
«азначимо, що додатков≥ витрати прац≥ при виробництв≥ абсо-лютноњ додатковоњ вартост≥ потребують з боку робочоњ сили додат-кових кошт≥в дл¤ в≥дпов≥дноњ компенсац≥њ цих витрат, оск≥льки в противному раз≥ матиме м≥сце неповне в≥дтворенн¤ робочоњ сили. “ому, ¤кщо не брати до уваги тих випадк≥в, коли роб≥тник вимуше-ний силою економ≥чних умов (наприклад, ситуац≥¤ на ринку прац≥) в≥ддавати без в≥дпов≥дноњ компенсац≥њ додаткову к≥льк≥сть своЇњ прац≥ при зб≥льшенн≥ робочого дн¤ чи посиленн≥ ≥нтенсивност≥ прац≥, п≥д-приЇмство буде нести всезростаюч≥ витрати на додаткову оплату робочоњ сили, що призведе до зниженн¤ норми додатковоњ вартост≥.  р≥м того, за певними межами подовженн¤ робочого дн¤ настаЇ виснаженн¤ робочоњ сили, ¤ке вже не може бути компенсоване
будь-¤ким п≥двищенн¤м зароб≥тноњ плати. ќтже, виробництво аб-солютноњ додатковоњ вартост≥ може в≥дбуватис¤ у досить обмеже-них межах, що њх висуваЇ характер в≥дтворенн¤ товару робоча сила.
«≥ зростанн¤м тривалост≥ робочого дн¤ до певноњ меж≥ зростаЇ також величина абсолютноњ додатковоњ вартост≥, п≥сл¤ чого вона починаЇ скорочуватис¤, що означаЇ перевищенн¤ витрат на ком-пенсац≥ю роб≥тникам за зб≥льшенн¤ обс¤гу прац≥ над зростанн¤м додатковоњ вартост≥, дос¤гнутим завд¤ки цьому. ≤ знову в процес≥ конкурентноњ боротьби окрем≥ п≥дприЇмства починають застосову-вати науково-техн≥чн≥ та орган≥зац≥йн≥ нововведенн¤, що знижуЇ њхн≥ ≥ндив≥дуальн≥ витрати виробництва пор≥вн¤но з сусп≥льне не-обх≥дними. “ак≥ п≥дприЇмства отримують надлишкову варт≥сть. ≤нш≥ п≥дприЇмства або ввод¤ть под≥бн≥ нововведенн¤, або розорюютьс¤. «нижен≥ витрати виробництва стають сусп≥льне необх≥дними ≥ зни-каЇ надлишкова варт≥сть, що ≥снувала. ≤ все розпочинаЇтьс¤ по но-вому кол≥.
ƒл¤ того щоб не дати можливост≥ окремим п≥дприЇмц¤м, ¤к≥, користуючись скрутними обставинами певноњ частини працездат-ного населенн¤, прагнуть надм≥рно використовувати трудовий по-тенц≥ал сусп≥льства, у б≥льшост≥ розвинених крањн держава регу-люЇ тривал≥сть робочого дн¤. ѕроте фактично в≥дпрацьований се-редн≥м роб≥тником час, ¤к правило, дещо довший. “ак, наприк≥нц≥ 80-х рок≥в у япон≥њ роб≥тник в≥дпрацьовував у середньому за р≥к 2150 год., у —Ўј - 1950, у Ќ≥меччин≥ - 1650 год.
Ќайвиг≥дн≥шим з погл¤ду ¤к п≥дприЇмц¤, так ≥ найманого роб≥т-ника Ї вдосконаленн¤ виробничого процесу, впровадженн¤ нових технолог≥й ≥ засоб≥в виробництва, п≥двищенн¤ квал≥ф≥кац≥њ роб≥т-ник≥в, орган≥зац≥йн≥ новац≥њ. ¬се це п≥двищуЇ ефективн≥сть живоњ прац≥, що веде до зб≥льшенн¤ виробництва споживних вартостей за одиницю часу (або зменшенн¤ витрат часу на виробництво оди-ниц≥ продукц≥њ), тобто до п≥двищенн¤ продуктивноњ сили живоњ прац≥. ќск≥льки таке п≥двищенн¤ в≥дбуваЇтьс¤ лише на окремому п≥дпри-Їмств≥, то це п≥дприЇмство, реал≥зуючи свою продукц≥ю за ц≥нами, що встановлюютьс¤ в≥дпов≥дно до р≥вн¤ сусп≥льне необх≥дних ви-трат, отримуЇ додаткову варт≥сть, вищу за середню в ц≥й галуз≥, або надлишкову додаткову варт≥сть. ¬еличина останньоњ залежить в≥д того, наск≥льки в≥др≥зн¤ютьс¤ витрати пост≥йного ≥ зм≥нного кап≥-талу в≥д сусп≥льне необх≥дних.
ќсоблив≥сть надлишковоњ вартост≥ за умов др≥бного виробницт-ва пол¤гаЇ в тому, що вона не маЇ пост≥йного характеру. Ћише за умов висококонцентрованого виробництва вона стаЇ б≥льш-менш сталою частиною отримуваноњ п≥дприЇмством додатковоњ вартост≥. ѕроте конкурентна боротьба примушуЇ вдосконалювати виробни-цтво, внасл≥док чого зменшуютьс¤ сусп≥льне необх≥дн≥ витрати. як насл≥док, надлишкова варт≥сть, що утворилас¤ за умов виробни-цтва, що ≥снували ран≥ше, поступово зменшуЇтьс¤, доки не зникне зовс≥м.
«ниженн¤ сусп≥льне необх≥дних витрат зумовлюЇ зниженн¤ ц≥н реал≥зац≥њ продукц≥њ галуз≥. јналог≥чн≥ процеси в≥дбуваютьс¤ у вс≥х сферах виробництва, що призводить до зниженн¤ вартост≥ бага-тьох товар≥в. якщо таке зниженн¤ охоплюЇ виробництво товар≥в народного споживанн¤, то знижуЇтьс¤ варт≥сть товару "робоча сила". ќск≥льки за ту саму к≥льк≥сть грошей роб≥тник може купити б≥льшу к≥льк≥сть товар≥в, з'¤вл¤Їтьс¤ можлив≥сть за рахунок цього зб≥льши-ти додаткову варт≥сть. ќстанн¤, що виникаЇ завд¤ки скороченню частки необх≥дного робочого часу ≥ в≥дпов≥дному зб≥льшенню до-даткового робочого часу, називаЇтьс¤ в≥дносною додатковою вар-т≥стю.
Ќа в≥дм≥ну в≥д надлишковоњ додатковоњ вартост≥ в≥дносна додат-кова варт≥сть, по-перше, маЇ стаб≥льний характер; по-друге, вироб-л¤Їтьс¤ на вс≥х п≥дприЇмствах, що застосовують найману робочу силу; по-третЇ, Ї результатом п≥двищенн¤ сусп≥льноњ, а не ≥ндив≥-дуальноњ продуктивноњ сили прац≥.
¬≥дносна додаткова варт≥сть виникаЇ лише за умов техн≥чного прогресу: чим вищ≥ його темпи, тим можливост≥ дл¤ виробництва њњ також вищ≥. «ауважимо при цьому, що висок≥ темпи техн≥чного прогресу потребують великих сусп≥льних витрат на п≥дготовку ро-бочоњ сили, а отже, породжують тенденц≥ю, протилежну зниженню частки необх≥дного часу.
ƒо цього моменту в ц≥лому виходили з того, що зростанн¤ кап≥-талу зумовлене тим, що робоча сила створюЇ варт≥сть, величина ¤коњ б≥льша, н≥ж витрати п≥дприЇмц¤ на оплату робочоњ сили.
≤нший п≥дх≥д до джерела зростанн¤ кап≥талу сформульований у теор≥њ "граничноњ продуктивност≥". ¬итоки ц≥Їњ теор≥њ знаходимо у  . ћенгера ≥ теоретик≥в неокласичного напр¤му - ј. ћаршалла, ‘. ¬≥кст≥да,  . ¬≥ксел¤, а також у ƒж. ’≥кса та ѕ. —амуельсона. ÷≥ вчен≥ вважають, що кожний виробничий фактор (а до них нале-жать насамперед кап≥тал ≥ прац¤) сплачуЇтьс¤ зг≥дно з принципом р≥вност≥ "граничноњ продуктивност≥". «б≥льшенн¤ обс¤гу необх≥д-них дл¤ виробництва фактор≥в зд≥йснюЇтьс¤ доти, поки варт≥сна величина граничного продукту цього фактора не зр≥вн¤Їтьс¤ з його ц≥ною.
"√ранична продуктивн≥сть" кожного фактора з≥ зростанн¤м його обс¤гу знижуЇтьс¤, оск≥льки прир≥ст фактора на кожну додаткову одиницю не супроводжуЇтьс¤ в≥дпов≥дним зростанн¤м обс¤гу ви-роблюваного за його допомогою продукту. ѕро це св≥дчать зм≥ни виробничоњ функц≥њ, ¤кщо виходити з того, що вс≥ ≥нш≥ виробнич≥ фактори залишаютьс¤ незм≥нними.

рис.19
ƒл¤ того щоб визначити обс¤г використанн¤ того або ≥ншого фактора, треба визначити ц≥ну кожного з них. «а умов в≥льноњ кон-куренц≥њ ц≥на на вироблюваний продукт задаЇтьс¤ п≥дприЇмству ззовн≥ ¤к сукупний результат взаЇмод≥њ попиту та пропозиц≥њ. ƒоки варт≥сть граничного продукту кап≥талу перевищуватиме ц≥ну до-датковоњ одиниц≥ кап≥талу, п≥дприЇмець зб≥льшуватиме застосуван-н¤ цього фактора. ÷е триватиме доти, поки варт≥сний обс¤г гра-ничного продукту не зр≥вн¤Їтьс¤ з ц≥ною кап≥талу. “акий обс¤г застосуванн¤ фактора "кап≥тал" даЇ п≥дприЇмцю максимальний обс¤г перевищенн¤ доходу над витратами.
ѕ≥сл¤ того ¤к варт≥сть граничного продукту ≥ ц≥ни кап≥талу зр≥в-н¤ютьс¤, застосуванн¤ кожноњ додатковоњ одиниц≥ кап≥талу призве-де до зниженн¤ маси доходу, оск≥льки витрати перевищуватимуть п≥сл¤ певного значенн¤ k* додатковий доход, ¤кий приноситиме кожна нова одиниц¤ кап≥талу (рис. 19).
ќптимальний обс¤г виробництва маЇ дор≥внювати витратам на фактори виробництва, тобто

ф.19
де р - ц≥на продукц≥њ; – - обс¤г продукц≥њ; n - к≥льк≥сть фактор≥в виробництва; ≥ - пор¤дковий номер фактора виробництва; VI - обс¤г 1-го фактора виробництва; рi - ц≥на ≥-го фактора вироб-ництва.
ќтже, в цьому п≥дход≥ до анал≥зу зростанн¤ кап≥талу прац¤ пос-тавлена в один р¤д з ус≥ма ≥ншими факторами виробництва.

І 2. —труктура ≥ функц≥онуванн¤ кап≥талу п≥дприЇмства неф≥нансовоњ сфери
ƒо п≥дприЇмств неф≥нансовоњ сфери належать ус≥ д≥лов≥ одиниц≥, що виробл¤ють ≥ реал≥зують товари, а також надають послуги. ƒо них не належать банк≥вськ≥ та ≥нш≥ кредитн≥ установи, пенс≥йн≥, страхов≥, доброд≥йн≥ фонди та компан≥њ. ѕрикладом такого п≥дпри-Їмства може бути промислове п≥дприЇмство.
 ап≥тал п≥дприЇмства складаЇтьс¤ з трьох частин:
1) знар¤дд¤ прац≥, запаси сировини, матер≥ал≥в, тощо, тобто все те, що називають "засоби виробництва";
2) готова продукц≥¤;
3) грош≥ та грошов≥ документи.
ѕ≥дприЇмство насамперед маЇ авансувати кошти дл¤ придбанн¤ фактор≥в виробництва, тобто елемент≥в пост≥йного та зм≥нного ка-п≥талу. ƒл¤ цього потр≥бно вийти: а) на ринки засоб≥в виробництва ≥ вступити в економ≥чн≥ в≥дносини з продавц¤ми (ними можуть бути безпосередн≥ виробники або оптов≥ посередники); б) на ринок прац≥ дл¤ придбанн¤ необх≥дноњ за к≥льк≥стю ≥ ¤к≥стю робочоњ сили.
ќтже, дл¤ нового п≥дприЇмства кап≥тал починаЇ св≥й рух у сфер≥ об≥гу ¤к грошовий кап≥тал, функц≥Їю ¤кого Ї придбанн¤ елемент≥в виробничого кап≥талу.
«а на¤вност≥ засоб≥в виробництва ≥ робочоњ сили можна почина-ти виробничий процес.  ап≥тал тут виступатиме ¤к виробничий кап≥тал, функц≥Їю ¤кого Ї виробництво товару ≥ додатковоњ вар-тост≥.
ƒл¤ одержанн¤ вартост≥ та додатковоњ вартост≥ у грошов≥й форм≥ треба продати продукт кап≥талу: доставити товар на в≥дпов≥дний ринок, знайти покупц¤. ѕри цьому кап≥тал набуваЇ форми товар-ного кап≥талу, головною функц≥Їю ¤кого Ї реал≥зац≥¤ товару ≥ одер-жанн¤ додатковоњ вартост≥ у грошов≥й форм≥.
ќтже, кап≥тал проходить три стад≥њ ≥ набуваЇ в≥дпов≥дно трьох форм - грошовоњ, виробничоњ ≥ товарноњ. “акий посл≥довний рух називають кругооборотом кап≥талу. ѕрипиненн¤ руху на одн≥й ≥з стад≥й кругооборот призводить до порушенн¤ процесу зростанн¤ кап≥талу. ƒовга затримка в одн≥й ≥з функц≥ональних форм кап≥талу веде до загибел≥ його.
‘ормула кругообороту кап≥талу неф≥нансовоњ сфери така:

ф.20
де √ - грош≥; “ - товар; 3¬ - засоби виробництва; –— - робоча сила; ¬ - виробництво; ... - перериванн¤ процесу обороту при переход≥ до стад≥њ виробництва ≥ в≥д нењ до стад≥њ об≥гу.
ќск≥льки зростанн¤ вартост≥ в основному" в≥дбуваЇтьс¤ на стад≥њ виробництва, “' ≥ √' вже м≥ст¤ть додаткову варт≥сть, тобто розклада-ютьс¤ в≥дпов≥дно на “ + т ≥ √ + г.
Ќа кожний певний момент дл¤ кап≥талу, зайн¤того в певн≥й сфер≥ виробництва, характерне певне сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж функц≥ональ-ними формами його. јбсолютний обс¤г кап≥талу п≥дприЇмства ви-значаЇтьс¤ насамперед оптимальним розм≥ром п≥дприЇмства ц≥Їњ сфе-ри, а отже, величиною виробничого кап≥талу. “ак, дл¤ роздр≥бноњ торг≥вл≥ або побутових послуг великого кап≥талу не потр≥бно, тод≥ ¤к, наприклад, машинобудуванн¤ потребуЇ значних кап≥тал≥в, адже оптимальний розм≥р п≥дприЇмства тут значно б≥льший. „им трива-л≥ший процес виробництва продукту, тим б≥льшим маЇ бути вироб-ничий кап≥тал.
’оча саме виробничий кап≥тал створюЇ додаткову варт≥сть, значна частина кап≥талу ф≥ксуЇтьс¤ у грошов≥й форм≥. ћотиви, що харак-теризують повед≥нку п≥дприЇмц≥в, ¤к≥ тримають певну частину ка-п≥талу у ц≥й форм≥, сформулював ƒж. ћ.  ейнс:
1) трансакц≥йний - потреба в на¤вних грошах дл¤ забезпечен-н¤ безперервност≥ кругообороту кап≥талу;
2) перестороги - бажанн¤ мати частину кап≥талу в найл≥кв≥дн≥-ш≥й форм≥ на випадок непередбачених под≥й;
3) спекул¤тивний - бажанн¤ мати певний резерв, ¤кий можна при нагод≥ пустити в об≥г дл¤ швидкого отриманн¤ прибутку (ку-п≥вл¤-продаж ц≥нних папер≥в або ≥ноземноњ валюти);
4) економ≥њ - висока ц≥на кредиту спонукаЇ п≥дприЇмц≥в ефек-тивн≥ше використовувати власний кап≥тал, а не брати позичку в банку".
ќсновними факторами, що впливають на розм≥р кап≥талу п≥д-приЇмства, Ї розм≥р виробничого кап≥талу (≥ зумовлений цим обс¤г господарських операц≥й), в≥дсоток за кредитн≥ ресурси та ≥нфл¤-ц≥йн≥ оч≥куванн¤ (останн≥й фактор спри¤Ї зменшенню розм≥ру гро-шового кап≥талу).
–озм≥р товарного кап≥талу обумовлений догов≥рними ≥ кредит-ними зобов'¤занн¤ми виробника, а також спекул¤тивними момен-тами - бажанн¤м продати дорожче, притримавши товар. √оловни-ми факторами тут Ї обс¤г виробництва, стан ринку збуту, ≥нфл¤-ц≥йн≥ оч≥куванн¤ (в цьому випадку на в≥дм≥ну в≥д грошового кап≥та-лу вони спри¤ють в≥дносному зростанню товарного кап≥талу), ор-ган≥зац≥¤ збуту тощо.
‘ормула кругообороту кап≥талу √ - “ ... ¬ ... “' - √' описуЇ рух лише промислового кап≥талу, функц≥Їю ¤кого Ї виробленн¤ вартост≥ та додатковоњ вартост≥. ќднак кр≥м реального ≥снуЇ також так званий ф≥ктивний кап≥тал, що уречевлений у р≥зноман≥тних ц≥нних паперах (÷ѕ). —каж≥мо, ¤кщо певне п≥дприЇмство, реальний кап≥тал ¤кого ста-новить 2060 тис. г. о., випустить в об≥г акц≥њ ном≥нальною варт≥стю, що становитиме приблизно 50 в≥дсотк≥в вартост≥ реального кап≥талу, тобто 1000 тис. г. о., ¤к≥ в≥дпов≥датимуть вартост≥ основного кап≥талу з урахуванн¤м амортизац≥њ, ≥ вс≥ ц≥ акц≥њ продаватимутьс¤ зг≥дно з рин-ковою ц≥ною за 3000 тис. г. о., то кап≥тал п≥дприЇмства н≥би роз-двоюЇтьс¤; одна його частина (реальний кап≥тал) функц≥онуЇ, весь час описуючи кругооборот √ - “ ... ¬ ... “' - √', а ≥нша або знаходитьс¤ в руках у власник≥в акц≥й, або рухаЇтьс¤ у сфер≥ об≥гу ц≥нних папер≥в за формулою √ - ÷ѕ - √'. «а певних обставин стаЇ зрозум≥лою ф≥ктив-н≥сть кап≥талу, вкладеного в ц≥нн≥ папери: ¤кщо п≥дприЇмство стаЇ банкрутом, його кап≥тал, ¤кий маЇ реальну варт≥сть, можна продати за борги, тод≥ ¤к ц≥нн≥ папери такого п≥дприЇмства н≥хто не купувати-ме, а ≥нвестований у них кап≥тал знец≥нюЇтьс¤. ≤люзорн≥сть вартост≥ ф≥ктивного кап≥талу зумовлена тим, що вона визначаЇтьс¤ не ве-личиною сусп≥льне необх≥дноњ прац≥, уречевленоњ в певних благах, а величиною доходу, що припадаЇ на ц≥нн≥ папери п≥дприЇмства.
ѕро самост≥йн≥сть руху реального ≥ ф≥ктивного кап≥тал≥в св≥д-чать непоодинок≥ факти економ≥чного житт¤: п≥д час безпрецедент-ноњ б≥ржовоњ кризи жовтн¤ 1987 р. сумарна варт≥сть ц≥нних папе-р≥в найб≥льших американських корпорац≥й зменшилас¤ на 30 в≥д-сотк≥в, тод≥ ¤к реальний кап≥тал на ц≥ досить р≥зк≥ зм≥ни майже н≥¤к не зреагував. ƒл¤ найб≥льших промислових корпорац≥й сп≥вв≥дно-шенн¤ м≥ж реальним кап≥талом (активами) та ном≥нальною варт≥с-тю акц≥онерного кап≥талу становило на 1989 р. « : 1. “ака розб≥ж-н≥сть даЇ змогу досить невеликим компан≥¤м проводити агресивну ф≥нансову пол≥тику, скуповуючи контрольн≥ пакети акц≥й досить великих компан≥й, а пот≥м розпродувати њх активи, отримуючи на цих спекул¤тивних операц≥¤х чималий зиск.
ќск≥льки кап≥тал пост≥йно знаходитьс¤ в рус≥, вс≥ його три частини (грошова, виробнича ≥ товарна) зд≥йснюють кругооб≥г. Ѕезперервний рух кап≥талу в сферах виробництва ≥ об≥гу, посл≥довне повторенн¤ ста-д≥й кругооб≥гу перетворюють його в оборот кап≥талу. ќдиницею вим≥ру одного обороту, тобто пер≥оду, за ¤кий до п≥дприЇмства повертаЇтьс¤ авансована варт≥сть, Ї день. ѕоказником к≥лькост≥ оборот≥в за певний пром≥жок часу вим≥рюЇтьс¤ швидк≥сть обороту кап≥талу:

ф.21
де п - к≥льк≥сть оборот≥в, за р≥к; 360 - к≥льк≥сть дн≥в у роц≥; ќ - тривал≥сть одного обороту, дн≥в.
ќтже, ¤кщо кап≥тал обертаЇтьс¤ один раз за 8 м≥с., то швидк≥сть його обороту становитиме 1,5 обороту на р≥к. ¬она залежить в≥д того, ¤к швидко обертаютьс¤ частини кап≥талу.
–≥зн≥ частини кап≥талу обертаютьс¤ з р≥зною швидк≥стю. “ак, уречевлена частина кап≥талу (прим≥щенн¤, виробнич≥ буд≥вл≥) функ-ц≥онуЇ багато рок≥в, отже, обертаЇтьс¤ досить пов≥льно. ќборот кап≥талу, вкладеного в основне технолог≥чне обладнанн¤, також охоплюЇ к≥лька рок≥в. ÷е пов'¤зано з де¤кими особливост¤ми функ-ц≥онуванн¤ засоб≥в прац≥: вони функц≥онують у процес≥ виробницт-ва впродовж к≥лькох виробничих цикл≥в ≥ перенос¤ть свою вар-т≥сть на продукт у м≥ру втрати власноњ споживноњ вартост≥. якщо певне обладнанн¤ може ф≥зично функц≥онувати 10 рок≥в, то кож-ного року воно буде приЇднувати до продукту 1/10 частину своЇњ вартост≥. ÷≥ частини перенесеноњ вартост≥ повертаютьс¤ назад при реал≥зац≥њ продукц≥њ. ¬трату засобами прац≥ своЇњ вартост≥ у процес≥ виробництва називають амортизац≥Їю, а накопичений завд¤ки цьому грошовий фонд п≥дприЇмства, що призначений дл¤ зм≥ни зношених знар¤дь прац≥ та ремонту њх, - амортизац≥йним фон-дом.  оли засоби виробництва перенос¤ть свою варт≥сть на пред-мет прац≥ повн≥стю, вони вважаютьс¤ повн≥стю замортизованими ≥ можуть бути зам≥нен≥ новими. ѕроте така зам≥на може в≥дбуватис¤ набагато ран≥ше. Ќорму (верхню межу) амортизац≥њ встановлюють державн≥ органи.
¬≥дношенн¤ перенесеноњ за р≥к вартост≥ знар¤дь прац≥ до њхньоњ перв≥сноњ вартост≥ називають нормою амортизац≥њ:

ф.22
де ј - р≥чна сума амортизац≥њ; ѕв - перв≥сна варт≥сть знар¤дь прац≥.
«ношуванн¤ засоб≥в прац≥ в≥дбуваЇтьс¤ п≥д впливом двох факто-р≥в: виробничого використанн¤ ≥ техн≥чного прогресу. ѕерший зу-мовлений втратою споживноњ вартост≥, другий - по¤вою дешев-ших або досконал≥ших засоб≥в прац≥. ¬≥дпов≥дно розр≥зн¤ють знос - ф≥зичний ≥ моральний. «а умов прискоренн¤ техн≥чного прогресу саме моральний знос стаЇ найвагом≥шим фактором амортизац≥њ засоб≥в прац≥, що призводить до впровадженн¤ р≥зних форм при-скореноњ амортизац≥њ. ћетоди останньоњ дають можлив≥сть спису-вати б≥льшу частину вартост≥ устаткуванн¤ вже в перш≥ роки його функц≥онуванн¤. «авд¤ки цьому без особливих додаткових витрат можна п≥дтримувати р≥вень поновленн¤ основного кап≥талу, що маЇ важливе значенн¤ за умов жорсткоњ конкуренц≥њ на ринку збуту продукц≥њ.
„астина кап≥талу, вт≥лена у сировин≥, матер≥алах, комплектую-чих виробах, зароб≥тн≥й плат≥ працюючих, авансуЇтьс¤ п≥дприЇм-ством дл¤ кожного нового виробничого циклу ≥ повн≥стю повер-таЇтьс¤ назад з варт≥стю кожноњ парт≥њ реал≥зованоњ продукц≥њ. ’оча з погл¤ду виробництва додатковоњ вартост≥ роль складових ц≥Їњ час-тини кап≥талу докор≥нно в≥др≥зн¤Їтьс¤ (робоча сила створюЇ нову ≥ додаткову варт≥сть), щодо обороту вони н≥чим не в≥др≥зн¤ютьс¤.
„астину кап≥талу у вигл¤д≥ знар¤дь прац≥, що збер≥гаЇ свою спо-живну варт≥сть упродовж к≥лькох цикл≥в виробництва, перенос¤чи њњ на продукт частинами, в м≥ру зносу, ¤ка також частинами повер-таЇтьс¤ ≥ утворюЇ грошовий фонд амортизац≥њ, називають основ-ним кап≥талом. “у частину кап≥талу, що представлена предметами прац≥ та зароб≥тною платою, втрачаЇ свою споживну варт≥сть за один виробничий цикл, варт≥сть ¤коњ повн≥стю включаЇтьс¤ у вар-т≥сть продукту ≥ повертаЇтьс¤ на п≥дприЇмство повн≥стю разом з реал≥зац≥Їю кожноњ парт≥њ продукц≥њ, ≥менують оборотним кап≥талом.
„им вище сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж основним ≥ оборотним кап≥талом на користь останнього, чим коротш≥ виробнич≥ цикли, тим швидше може обертатис¤ кап≥тал. «в≥дси стаЇ зрозум≥лим, чому кап≥тали, незначн≥ за розм≥ром, починають своЇ функц≥онуванн¤ в тих сфе-рах, де ефективний розм≥р п≥дприЇмства не потребуЇ великого ка-п≥талу (особливо оборотного), а авансова варт≥сть досить швидко повертаЇтьс¤ назад: чим тривал≥ший пер≥од обороту кап≥талу, тим б≥льший треба авансувати оборотний, а отже, ≥ весь кап≥тал.
ѕ≥дприЇмець повинен контролювати загальний оборот свого кап≥талу, тобто оборот авансованоњ ним вартост≥, ≥ поверненн¤ цього кап≥талу до вих≥дноњ форми - грошовоњ.
І 3. ќсобливост≥ п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ ≥ функц≥онуванн¤ кап≥талу в р≥зних сферах економ≥ки
≤стотн≥ в≥дм≥нност≥ в характер≥ та джерелах зростанн¤ кап≥талу, структур≥ авансованого кап≥талу спричинен≥ умовами його функц≥о-нуванн¤. –озгл¤немо ц≥ в≥дм≥нност≥ на приклад≥ п≥дприЇмств аграр-ного сектора, торг≥вл≥ та грошово-кредитноњ сфери.
 ап≥тали, що функц≥онують в аграрн≥й сфер≥, мають суттЇв≥ особ-ливост≥ пор≥вн¤но з ≥ншими кап≥талами виробничоњ сфери. ѕо-пер-ше, основним об'Їктом прикладанн¤ њх Ї такий нев≥дтворюваний фактор, ¤к земл¤; по-друге, ч≥тко виражена сезонн≥сть виробницт-ва; по-третЇ, через обмежен≥сть земл≥ ¤к виробничого фактора од-ним з елемент≥в витрат може бути земельна рента.
–озгл¤немо посл≥довно кожну з названих особливостей.
«емл¤ ¤к фактор виробництва в≥д≥граЇ в с≥льському господарств≥ пров≥дну роль. «датн≥сть њњ в≥дтворювати продукт залежно в≥д ро-дючост≥ Ї найважлив≥шим чинником, що впливаЇ на ефективн≥сть с≥льськогосподарського виробництва. ѕроте ≥нтенсивне викорис-танн¤ земл≥ може призвести до зниженн¤ родючост≥. ќтже, запо-рукою усп≥ху Ї проведенн¤ заход≥в щодо њњ п≥двищенн¤. Ќезважаю-чи на техн≥чний прогрес в аграрному сектор≥, тут застосовуЇтьс¤, пор≥вн¤но з ≥ншими галуз¤ми економ≥ки, б≥льше живоњ прац≥ внас-л≥док досить високоњ трудом≥сткост≥ виробничих процес≥в. ÷е зу-мовлюЇ ефективн≥сть у ц≥й галуз≥ в≥дносно невеликих п≥дприЇмств. –озм≥ри кап≥тал≥в пор≥вн¤но з промислов≥стю тут менш≥, тому в с≥льському господарств≥ крањн ринковоњ економ≥ки значну частину продукц≥њ виробл¤ють с≥мейн≥ фермерськ≥ господарства.
ќборотний кап≥тал аграрного п≥дприЇмства обертаЇтьс¤ лише один раз на р≥к. ќтже, дл¤ безперервного ф≥нансуванн¤ виробни-чого процесу через сезонн≥сть виробництва ц≥ п≥дприЇмства вда-ютьс¤ до кредиту.
Ќа ≥ндив≥дуальну варт≥сть продукту впливають р≥зна родюч≥сть земл≥, а також близьк≥сть до ринк≥в збуту. ÷е стаЇ важливою перед-умовою по¤ви специф≥чноњ частини чистого доходу - ренти (див. докладно розд. 26, І 2).
¬еденн¤ с≥льського господарства незначними за розм≥ром ви-робничими ланками може зм≥нити мотивац≥њ: п≥дприЇмство може функц≥онувати не заради додатковоњ вартост≥, а лише дл¤ самоза-безпеченн¤ с≥м'њ. “ому збитков≥сть п≥дприЇмства не завжди буде означати, що його власник закриЇ його або скоротить обс¤г вироб-ництва.
 ап≥тал у сфер≥ торг≥вл≥ зайн¤тий в основному лише куп≥влею-продажем (оптовим чи роздр≥бним) виготовлених товар≥в. ѕроте частина персоналу на торговому п≥дприЇмств≥ виконуЇ операц≥њ, що продовжують процес виробництва в сфер≥ об≥гу: фасуванн¤, пере-везенн¤, збер≥ганн¤ тощо.  ап≥тал торгового п≥дприЇмства склада-Їтьс¤ з трьох частин: а) кап≥талу дл¤ закуп≥вл≥ товару; б) основного кап≥талу (буд≥вл≥, устаткуванн¤, торгове обладнанн¤); в) оборотно-го кап≥талу (в основному зароб≥тноњ плати прац≥вник≥в). ¬ ц≥лому кап≥тал торгового п≥дприЇмства складаЇтьс¤ переважно з кап≥талу об≥гу (а + b).
ѕрирода торговоњ д≥¤льност≥ визначаЇ також дуже швидкий обо-рот кап≥талу: один оборот торгового кап≥талу обслуговуЇ оборот к≥лькох промислових (тобто п≥дприЇмц≥в сфери виробництва).
ƒодаткова варт≥сть, ¤ку привласнюЇ торгове п≥дприЇмство, це, з одного боку, результат прац≥ найманих прац≥вник≥в, а з ≥ншого - частина додатковоњ вартост≥, створеноњ на п≥дприЇмствах, продук-ц≥ю ¤ких реал≥зуЇ торг≥вл¤. „ерез торгових посередник≥в у вироб-ничих п≥дприЇмствах скорочуЇтьс¤ розм≥р кап≥талу, зайн¤того у сфер≥ об≥гу, а також зменшуютьс¤ витрати живоњ та уречевленоњ прац≥ на виконанн¤ функц≥й грошового ≥ товарного кап≥талу. ¬они зосереджуютьс¤ на виробнич≥й д≥¤льност≥, сплачуючи послуги тор-гових п≥дприЇмств, утворюючи у такий спос≥б чистий доход дл¤ останн≥х.
” багатьох крањнах реал≥зац≥¤ товар≥в та послуг все б≥льше зосе-реджуЇтьс¤ у самост≥йних або орендованих невеликих торгових п≥дприЇмствах, що уклали догов≥р франчайзингу (в≥д фр. franchi-se - прив≥лей) з великими промисловими або торговими компа-н≥¤ми.
—утн≥сть франчайзингу пол¤гаЇ в тому, що велика компан≥¤ (франчайзер) надаЇ невеликому п≥дприЇмству (оператору) виключне право на реал≥зац≥ю своЇњ продукц≥њ або послуг. ”кладаючи догов≥р франчайзингу, невелике п≥дприЇмство бере на себе певн≥ зобов'¤зан-н¤, порушенн¤ хоча б одного'з ¤ких призводить до розриву догово-ру з боку ф≥рми-франчайзера. ‘≥рми-оператори, що орендують торгову точку, отримують доход у вигл¤д≥ в≥дсотка в≥д обороту.
“ака форма функц≥онуванн¤ торгового п≥дприЇмства виг≥дна ¤к сусп≥льству, так ≥ ф≥рмам. ўо ж до сусп≥льства, то знанн¤ особли-востей перв≥сного ринку збуту допомагаЇ населенню повн≥ше задо-вольн¤ти своњ потреби: ф≥рм≥-франчайзеру це даЇ можлив≥сть без зростанн¤ кап≥талу зб≥льшувати оборот ≥ отримувати додатковий прибуток; дл¤ ф≥рми-оператора це гарантоване постачанн¤ ≥ ф≥-нансова п≥дтримка з боку франчайзера, а отже, б≥льша ст≥йк≥сть у конкурентн≥й боротьб≥.
—учасна економ≥ка характеризуЇтьс¤ дуже високим р≥внем роз-витку кредитних в≥дносин.
--'  редит - це система в≥дносин, за ¤кими кап≥тал надаЇтьс¤ на позиков≥й основ≥. Ќадаючи кредит, власник кап≥талу обумовлюЇ:
а) поверненн¤ кап≥талу через певний строк; б) отриманн¤ доходу на цей кап≥тал у вигл¤д≥ в≥дсотка. ¬≥дпов≥дно до суб'Їкт≥в та об'Їк-т≥в кредитних в≥дносин розр≥зн¤ють так≥ види кредиту: комерц≥й-ний (м≥ж функц≥онуючими п≥дприЇмствами, наприклад коли торго-ве п≥дприЇмство купуЇ в кредит товари у промислового п≥дприЇм-ства); банк≥вський (коли банк надаЇ позику своЇму кл≥Їнту п≥д певн≥ гарант≥њ або без них); ≥потечний (коли кредит надаЇтьс¤ п≥д заставу нерухомого майна - земл≥, буд≥вель тощо); споживчий (дл¤ куп≥вл≥ дорогих предмет≥в споживанн¤ -земельноњ д≥л¤нки, будинку, авто-моб≥л¤ тощо); державний (держав≥ дл¤ покритт¤ витрат державного бюджету, що не покриваютьс¤ його доходами).
√оловна роль належить банк≥вському кредиту, а банк≥вська сис-тема Ї центром розвиненоњ ринковоњ економ≥ки. ¬ центр≥ банк≥в-ськоњ системи стоњть державний нац≥ональний банк, що Ї ем≥с≥й-ним, касовим ≥ резервним центром. ѕроте кредитне обслуговуван-н¤ функц≥онуючих кап≥тал≥в зд≥йснюють комерц≥йн≥ банки.
 омерц≥йн≥ банки створюють св≥й кап≥тал переважно за раху-нок депозит≥в (вклад≥в, позик кл≥Їнт≥в), а њхн≥й кап≥тал зростаЇ зав-д¤ки на¤вност≥ розб≥жност≥ м≥ж в≥дсотком, що беретьс¤ за наданий кредит, ≥ в≥дсотком, що сплачуЇтьс¤ за депозитами (маржа).
ќперац≥њ щодо залученн¤ депозит≥в називають пасивними, а при-буткового розм≥щенн¤ кап≥талу - активними. —аме сальдо м≥ж результатами цих операц≥й даЇ банку можлив≥сть отримувати при-буток.