–озд≥л 18 ¬»“–ј“» ¬»–ќЅЌ»÷“¬ј ≤ ѕ–»Ѕ”“ќ 
І 1. ¬итрати виробництва
ѕроцес виробництва завжди пов'¤заний з використанн¤м робо-чоњ сили та засоб≥в виробництва, ¤к≥ вт≥люютьс¤ в продукт≥. ќстан-н≥й характеризуЇтьс¤ корисн≥стю (споживною варт≥стю) ≥ трудо-м≥стк≥стю, тобто певною к≥льк≥стю затраченоњ прац≥. „им продук-тивн≥ша прац¤, тим нижча трудом≥стк≥сть одиниц≥ створеного про-дукту.
ѕроте частина вартост≥ продукту, що вт≥люЇ в соб≥ варт≥сть за-соб≥в виробництва (уречевлена прац¤), ≥снуЇ ще до процесу вироб-ництва. ¬она лише переноситьс¤ на нього у вигл¤д≥ вартост≥ ма-тер≥альних витрат, а жива прац¤ роб≥тника створюЇ чистий про-дукт - понад варт≥сть матер≥альних витрат.
ѕовторенн¤ виробництва можливе тод≥, коли засоби виробницт-ва ≥ робоча сила в≥дтворюютьс¤. ƒл¤ цього з вартост≥, отриманоњ п≥сл¤ реал≥зац≥њ продукту, в≥дпов≥дна частина вид≥л¤Їтьс¤ на зам≥-щенн¤ вартост≥ засоб≥в виробництва та робочоњ сили, спожитих у процес≥ виробництва. „астина вартост≥ товару, що маЇ бути знову авансована на продовженн¤ виробництва, визначаЇтьс¤ ¤к витра-ти виробництва.
ѕотреба у в≥дтворенн≥ робочоњ сили вимагаЇ формуванн¤ у фаз≥ виробництва ¤к необх≥дного, так ≥ додаткового продукту. ѕри цьому витрати п≥дприЇмц¤ (п≥дприЇмства) на створенн¤ продукту в≥др≥з-н¤ютьс¤ в≥д витрат сусп≥льства (рис. 16).
¬итрати виробництва - це те, у що обходитьс¤ створенн¤ про-дукту п≥дприЇмству. ¬одночас сусп≥льн≥ витрати на створенн¤ про-дукту включають також додаткову працю, вт≥лену в додатковому продукт≥. ¬итрати виробництва благ - це загальноеконом≥чна ка-тегор≥¤. ѕроцес виробництва ¤вл¤Ї собою продуктивне споживан-н¤ фактор≥в виробництва зам≥щенн¤ ¤ких Ї необх≥дною умовою процесу в≥дтворенн¤.
якби ≥снувала техн≥чна, господарська та соц≥ально-економ≥чна однотипн≥сть виробництва, то вже на фаз≥ безпосереднього вироб-ництва витрати на створенн¤ продукту виступали б ¤к сусп≥льне необх≥дн≥. ¬ такому випадку зам≥щенн¤ цих витрат вз¤ло б на себе сусп≥льство, оск≥льки зникли б економ≥чн≥ засади розмежуванн¤ витрат виробника ≥ сусп≥льства.

–»—.16
“ехн≥чна однотипн≥сть виробництва - це така оснащен≥сть ус≥х п≥дприЇмств, при ¤к≥й за ≥нших однакових умов може бути забез-печений високий р≥вень продуктивност≥ прац≥. √осподарська одно-типн≥сть маЇ забезпечуватись одержанн¤м однакових доход≥в при однакових витратах, а соц≥ально-економ≥чна однотипн≥сть - одна-ковими умовами та оплатою прац≥, а також можливост¤ми дл¤ роз-витку людини.
” реальному житт≥ ≥снують об'Їктивн≥ причини, ¤к≥ зумовлюють формуванн¤ витрат виробництва п≥дприЇмства ¤к самост≥йноњ ка-тегор≥њ. ÷ей процес грунтуЇтьс¤ на економ≥чн≥й в≥докремленост≥. ѕ≥дприЇмства (виробники) в≥докремлен≥ ¤к власники засоб≥в ви-робництва ≥ створюваного продукту. ѕри цьому р≥зноман≥тн≥сть форм власност≥ в≥дбиваЇ р≥зний р≥вень усусп≥льненн¤ виробництва. ѕ≥дприЇмства-товаровиробники мають р≥зну техн≥чну оснащен≥сть (у тому числ≥ в межах одн≥Їњ форми власност≥, наприклад, у дер-жавному сектор≥). ” зв'¤зку з цим вони мають р≥зний р≥вень продук-тивност≥ прац≥ та р≥зн≥ витрати матер≥альних ≥ трудових ресурс≥в при виробництв≥ одного виду продукту. —уттЇв≥ в≥дм≥нност≥ вико-нуваноњ людьми прац≥ зумовлюють ≥снуванн¤ варт≥сноњ оц≥нки сус-п≥льноњ прац≥. ќсь чому обм≥н продуктами прац≥ м≥ж виробниками маЇ в≥дбуватись у товарн≥й форм≥ на екв≥валентн≥й основ≥.
” процес≥ обм≥ну виробнику треба в≥дшкодувати витрати засо-б≥в виробництва та робочоњ сили. ¬итрати окремого виробника не тотожн≥ витратам сусп≥льства. “≥льки сукупн≥ витрати сусп≥льноњ прац≥ на виробництво продукту набувають форми сусп≥льне необ-х≥дних витрат, тобто виступають у форм≥ вартост≥ (рис. 17).
–ечовий зм≥ст витрат виробництва на р≥зних етапах розвитку економ≥ки маЇ р≥зну сусп≥льну форму. ¬ умовах традиц≥йного про-стого товарного виробництва витрати виробництва вим≥рюютьс¤ варт≥стю спожитих засоб≥в виробництва. ¬итрати прац≥ (живоњ та уречевленоњ) простого товаровиробника в сусп≥льне необх≥дних роз-м≥рах зб≥гаютьс¤ з варт≥стю товару. ‘онд ≥ндив≥дуального спожи-ванн¤ виробника виступаЇ
–»—.17
¤к частина валового доходу. …ого обс¤г визначаЇтьс¤ величиною валового доходу та пропозиц≥Їю, ¤ку вра-ховують при його розпод≥л≥ на споживанн¤ та нагромадженн¤.
” розвиненому товарному господарств≥ фонд ≥ндив≥дуального спо-живанн¤ виробника набуваЇ форми зм≥нного кап≥талу, витраченого дл¤ найманн¤ робочоњ сили V. ÷ей фонд виступаЇ не т≥льки ¤к кате-гор≥¤ розпод≥лу (частина нац≥онального доходу), а ≥ ¤к категор≥¤ виробництва (частина авансованого кап≥талу). ѕеретворенн¤ фонду споживанн¤ на зм≥нний кап≥тал Ї передумовою поЇднанн¤ елемен-т≥в с (варт≥сть засоб≥в виробництва) та V в одн≥й категор≥њ "витрати виробництва". —оц≥ально-економ≥чна сутн≥сть витрат виробництва пол¤гаЇ в тому, що вони в≥дображають виробнич≥ в≥дносини з при-воду витрат власне кап≥талу, а не прац≥ на виробництво продукц≥њ.
¬ умовах розвитку соц≥альне ор≥Їнтованого ринкового госпо-дарства поступово зникаЇ протисто¤нн¤ прац≥ й кап≥талу (через демократизац≥ю останнього, акц≥онерну та партнерську власн≥сть). ¬≥дносини роб≥тника ≥ п≥дприЇмц¤ все б≥льше набувають характеру сп≥вроб≥тництва. ќтже, в≥дбуваютьс¤ зм≥ни в соц≥ально-економ≥ч-н≥й сутност≥ витрат виробництва.
ѕредставники зах≥дноњ економ≥чноњ науки грунтовно розробили проблему витрат виробництва виход¤чи з потреб зростанн¤ його ефективност≥. ѕри цьому вони виходили з: а) обмеженост≥ ресур-с≥в ≥ б) неможливост≥ њхнього альтернативного використанн¤. јв-стр≥Їць ‘. ¬≥зер (1851-1926) та американець ƒж.  ларк (1847- 1938) вивели категор≥њ "вм≥нен≥ витрати" (тобто приписуван≥ ко-мусь, в≥днесен≥ на чийсь рахунок). ÷е д≥йсн≥ витрати виробництва на певний товар, ¤к≥ дор≥внюють найвищ≥й корисност≥ тих благ, ¤к≥ сусп≥льство могло б отримати, ¤кби витрачен≥ виробнич≥ ресурси використовувались по-≥ншому.
¬иб≥р певних ресурс≥в дл¤ виробництва певного товару означаЇ неможлив≥сть виробництва ¤когось альтернативного товару. « цього виходить, що ≥снуЇ корисн≥сть, в≥д ¤коњ в≥дмовл¤ютьс¤, або непр¤ма корисн≥сть, ¤ку можна отримати в≥д виробництва альтернативного товару, використанн¤ альтернативних ресурс≥в.
¬м≥нен≥ витрати з позиц≥й окремоњ ф≥рми (п≥дприЇмства) под≥л¤-ють на зовн≥шн≥ та внутр≥шн≥.
«овн≥шн≥ (або ¤вн≥) витрати пов'¤зан≥ з придбанн¤м ф≥рмою ре-сурс≥в (тобто це витрати на сировину, матер≥али, робочу силу тощо). ѕри цьому вм≥нен≥ витрати дор≥внюють вигод≥, ¤ку можна отри-мати, ¤кщо при тих самих витратах використати альтернативний
ресурс.
¬нутр≥шн≥ (або не¤вн≥) витрати пов'¤зан≥ з використанн¤м фак-тор≥в виробництва, ¤к≥ перебувають у власност≥ самоњ ф≥рми (гро-шовий кап≥тал, техн≥чне та ≥нше обладнанн¤, п≥дприЇмницьк≥ зд≥б-ност≥ тощо), а також з де¤кими њњ перевагами (м≥сцезнаходженн¤, престижн≥сть торговоњ марки тощо). ѕри цьому вм≥нен≥ витрати дор≥внюють вигод≥, що може бути отримана при альтернативному
використанн≥ власних ресурс≥в.
. ¬икористовуючи власн≥ ресурси, п≥дприЇмець з≥ставл¤Ї ц≥ вит-рати з альтернативними можливост¤ми: грошовий кап≥тал - з в≥д-сотками на нього в банку, використанн¤ обладнанн¤ - з доходом в≥д здаванн¤ його в оренду, особисте управл≥нн¤ ф≥рмою - з най-манн¤м до ≥ншоњ ф≥рми тощо.
ƒинам≥ка р≥вн¤ витрат та к≥лькост≥ створеного продукту пов'¤зана з категор≥Їю "граничн≥ витрати". «начне м≥сце в њњ розробц≥ пос≥да-ють досл≥дженн¤ таких учених, ¤к ј. ћаршалл, ƒж.  ларк, ѕ. —амуельсон,  . ћакконнелл.
¬итрати п≥дприЇмц¤ на виробництво певного обс¤гу продукц≥њ залежать в≥д строку, за ¤кий можлива зм≥на ресурс≥в, що викорис-товуютьс¤.
ѕрот¤гом короткого строку певн≥ ресурси (обладнанн¤, верста-ти, буд≥вл≥ тощо) залишаютьс¤ незм≥нними.  ≥льк≥сть ≥нших ресур-с≥в (прац¤, сировина, допом≥жн≥ матер≥али тощо) може зм≥нюва-тись. ” зв'¤зку з цим розр≥зн¤ють пон¤тт¤ "пост≥йн≥" та "зм≥нн≥ витрати". ќстанн≥ зм≥нюютьс¤ з≥ зм≥ною обс¤гу виробництва. ¬ ме-жах на¤вних виробничих потужностей величина пост≥йних витрат не залежить в≥д к≥лькост≥ створюваноњ продукц≥њ. ѕост≥йн≥ витрати мають м≥сце нав≥ть тод≥, коли продукт не створюЇтьс¤ (амортиза-ц≥¤, опаленн¤, осв≥тленн¤, реклама, страхуванн¤, рентн≥ платеж≥). ƒл¤ розширенн¤ виробництва продукц≥њ сл≥д передус≥м в≥дпов≥дно зб≥льшити к≥льк≥сть зм≥нних ресурс≥в та ≥нтенсивн≥ше використо-вувати на¤вн≥ виробнич≥ потужност≥.
«а тривалий пер≥од можна зм≥нити к≥льк≥сть ус≥х зайн¤тих ре-сурс≥в, у тому числ≥ виробнич≥ потужност≥. ¬≥дпов≥дно вс≥ ресурси у цей пер≥од розгл¤даютьс¤ ¤к зм≥нн≥.
–озмежуванн¤ витрат виробництва за нетривалий пер≥од на пос-т≥йн≥ та зм≥нн≥ Ї вих≥дним пунктом дл¤ визначенн¤ закону спадноњ в≥ддач≥, або ефективност≥ граничного продукту. «г≥дно з цим зако-ном, починаючи з певного моменту, посл≥довне приЇднанн¤ оди-ниць зм≥нного ресурсу (наприклад, прац≥) до незм≥нного (ф≥ксованого) ресурсу (наприклад, кап≥талу) даЇ обс¤г додаткового продук-ту, що зменшуЇтьс¤ в розрахунку на кожну наступну одиницю зм≥н-ного ресурсу. “ак, при певн≥й к≥лькост≥ обладнанн¤ обс¤г вироб-ництва зростатиме все пов≥льн≥ше, ¤кщо все б≥льше роб≥тник≥в за-лучатимутьс¤ до його обслуговуванн¤.
Ѕудь-¤кий додатковий прир≥ст одного з ресурс≥в при ф≥ксованих значенн¤х ≥нших призводить до зменшенн¤ приросту продукту. ¬ результат≥ на одиницю зм≥нного ресурсу припадаЇ все менше ф≥ксованого ресурсу.
ѕ≥д впливом науково-техн≥чного прогресу, що зм≥нюЇ ¤к≥сть ре-сурс≥в, можливе встановленн¤ ≥ншоњ пропорц≥њ м≥ж зростанн¤м об-с¤гу виробництва та певного ресурсу при незм≥нних значенн¤х к≥ль-кост≥ ≥нших ресурс≥в. ќднак ≥ в цьому випадку закон д≥Ї, хоч ≥ на новому к≥льк≥сному р≥вн≥. ¬≥н не д≥Ї при паралельному зростанн≥ обс¤г≥в ус≥х ресурс≥в. ” р¤д≥ випадк≥в тут виникаЇ ефект економ≥њ на масштабах виробництва.
—ума пост≥йних ≥ зм≥нних витрат ф≥рми при виробництв≥ певноњ к≥лькост≥ продукту становить загальн≥ (сукупн≥) витрати. ѓх можна обчислити ¤к витрати на виробництво одн≥Їњ одиниц≥ продукц≥њ плюс додатков≥ витрати на виробництво другоњ, плюс додатков≥ витрати на виробництво третьоњ ≥ т. д., включаючи n-y одиницю продукц≥њ. «б≥льшенн¤ к≥лькост≥ вироблюваноњ продукц≥њ супроводжуЇтьс¤ зрос-танн¤м сукупних витрат.
ƒл¤ того щоб пор≥вн¤ти витрати на виробництво продукту з його ц≥ною, треба п≥драхувати витрати на виробництво одиниц≥ продук-ту, або середн≥ витрати.
—ередн≥ витрати под≥л¤ютьс¤ на середн≥ пост≥йн≥ та середн≥ зм≥нн≥. —ередн≥ пост≥йн≥ витрати з≥ зростанн¤м виробництва знижуютьс¤. ÷е по¤снюЇтьс¤ тим, що сукупн≥ пост≥йн≥ витрати у короткостро-ковий пер≥од залишаютьс¤ незм≥нними. ¬≥дпов≥дно з≥ зб≥льшенн¤м випуску продукц≥њ пост≥йн≥ витрати на одиницю продукту знижу-ютьс¤. —ередн≥ зм≥нн≥ витрати знижуютьс¤ до м≥н≥мального р≥вн¤, ¤кий в≥дпов≥даЇ випуску максимальноњ к≥лькост≥ продукту, що при-падаЇ на зростаюч≥ зм≥нн≥ ресурси. ѕ≥сл¤ цього середн≥ зм≥нн≥ вит-рати починають зростати, оск≥льки зб≥льшенн¤ виробництва цього продукту потребуЇ непропорц≥йного зб≥льшенн¤ зм≥нних фактор≥в (табл. 8).
«м≥на витрат залежно в≥д к≥лькост≥ створеного продукту в≥добра-жаЇтьс¤ категор≥Їю "граничн≥ витрати", тобто т≥, ¤к≥ додатково не-обх≥дн≥ дл¤ виробництва кожноњ новоњ одиниц≥ продукц≥њ. √раничн≥ витрати визначаютьс¤, по-перше, в≥дн≥манн¤м сукупних витрат (при незм≥нних пост≥йних) на виробництво певноњ к≥лькост≥ продукц≥њ в≥д таких витрат на зб≥льшенн¤ виробництва ≥, по-друге, д≥ленн¤м ц≥Їњ р≥зниц≥ на зрослу к≥льк≥сть одиниць продукту.

т.8
«м≥на к≥лькост≥ виготовленоњ продукц≥њ залежить в≥д зм≥ни к≥ль-кост≥ зм≥нних ресурс≥в. ÷ю залежн≥сть в≥дбиваЇ категор≥¤ "гранич-ний продукт", тобто продукт, отриманий у результат≥ застосуванн¤ додатковоњ одиниц≥ зм≥нного ресурсу. Ќаприклад, граничний про-дукт прац≥ - це додаткова продукц≥¤, ¤ку випускаЇ п≥дприЇмство при найманн≥ ще одного роб≥тника. ¬еличина обс¤гу граничного продукту з≥ зб≥льшенн¤м зм≥нних ресурс≥в спочатку зростаЇ, а по-т≥м знижуЇтьс¤ в≥дпов≥дно до закону спадноњ в≥ддач≥. ќстанн≥й ви-ражаЇтьс¤ в тому, що поки додаткова величина, приЇднувана до суми загальних або зм≥нних витрат, залишаЇтьс¤ меншою, н≥ж серед-н≥ величини цих витрат, показник середн≥х витрат зменшуЇтьс¤. Ќавпаки, ¤кщо гранична величина, приЇднувана до суми загальних або зм≥нних витрат, ви¤вл¤Їтьс¤ б≥льшою за середн≥ сукупн≥ витра-ти, середн≥ витрати мають зростати. ќтже, середн≥ витрати можуть знижуватись лише тод≥, коли граничн≥ витрати нижч≥ за них, а п≥двищуватись - лише тод≥, коли граничн≥ витрати вищ≥ (табл. 9).
 онцепц≥¤ граничних витрат даЇ змогу визначити т≥ витрати, величину ¤ких можна контролювати безпосередньо. √раничн≥ вит-рати характеризують витрати п≥дприЇмства при виробництв≥ ос-танньоњ одиниц≥ продукц≥њ, а також витрати, ¤ким можна запоб≥гти при скороченн≥ обс¤гу виробництва на цю останню одиницю. ѕо-казник середн≥х витрат не даЇ такоњ ≥нформац≥њ.
≤снуЇ взаЇмозв'¤зок граничного продукту ≥ граничних витрат. якщо показник граничного продукту зростаЇ, то показник гранич-ного продукту знижуЇтьс¤, ¤кщо показник граничного продукту дос¤гаЇ максимального р≥вн¤, граничн≥ витрати м≥н≥мальн≥. якщо показник граничного продукту зменшуЇтьс¤, то граничн≥ витрати зростають. «ростанн¤ граничних витрат завжди призводить до

т.9
зменшенн¤ випуску продукц≥њ ≥ ¤к насл≥док (за даних умов попиту) - до п≥двищенн¤ ц≥н.
ѕ≥дприЇмство може розпочинати виробництво певного продук-. ту, ¤кщо ц≥на одиниц≥ його дор≥внюЇ зм≥нним витратам. ћожлив≥ на початковому етап≥ втрати за рахунок в≥дсутност≥ в ц≥н≥ в≥дпов≥д-них пост≥йних витрат покриваютьс¤ в наступний пер≥од нарощу-ванн¤м обс¤г≥в виробництва. ќбс¤г виробництва сл≥д розширюва-ти доти, доки граничн≥ витрати не перевищать граничний доход. ћаксимальний прибуток буде отримано, ¤кщо граничний доход дор≥внюватиме граничним витратам. ¬ умовах чистоњ конкуренц≥њ прибуток Ї максимальним, ¤кщо граничн≥ витрати та ц≥на продук-ту однаков≥.
¬итрати виробництва на п≥дприЇмств≥ та витрати сусп≥льства. об'Їктивно мають варт≥сну форму. –озр≥зн¤ють витрати виробницт-ва загальн≥ та так≥, ¤к≥ належать до виробленоњ продукц≥њ. ¬итрати виробництва в грошов≥й форм≥ на одиницю продукц≥њ - це њњ соб≥-варт≥сть (тобто варт≥сть дл¤ себе). —об≥варт≥сть можна розгл¤да-ти ¤к сукупн≥ витрати, под≥лен≥ на к≥льк≥сть створеноњ продукц≥њ, тобто, за терм≥нолог≥Їю зах≥дноњ економ≥чноњ науки, ¤к середн≥ ви-трати.
ƒл¤ п≥дприЇмства соб≥варт≥сть - це м≥рило витрат ≥ доход≥в. ѕри певному р≥вц≥ ц≥ни зменшенн¤ витрат забезпечуЇ зб≥льшенн¤ дохо-д≥в. —об≥варт≥сть в≥дображаЇ реальн≥, пр¤м≥ витрати п≥дприЇмства на виробництво продукц≥њ, що даЇ можлив≥сть визначити ефективн≥сть його роботи. —об≥варт≥сть в≥дбиваЇ також р¤д економ≥чних в≥дносин (ц≥ни на засоби виробництва, швидк≥сть обороту фонд≥в (кап≥талу), р≥вень зароб≥тноњ плати прац≥вник≥в тощо).
¬арт≥сть ≥ соб≥варт≥сть - це категор≥њ р≥зних р≥вн≥в виробничих в≥дносин. ¬арт≥сть - категор≥¤ власне виробництва. ѓњ складовими частинами Ї: матер≥альн≥ витрати, необх≥дний продукт, додатковий продукт. —об≥варт≥сть виражаЇ виробнич≥ в≥дносини, пов'¤зан≥ з розпод≥лом продукту.  атегор≥Їю розпод≥лу ¤к частини нац≥ональ-ного доходу Ї зароб≥тна плата. ¬одночас вона Ї частиною соб≥вар-тост≥ (елементом витрат). «ароб≥тна плата характеризуЇ також вар-т≥сть необх≥дного продукту, а останн≥й Ї категор≥Їю виробництва. ќтже, соб≥варт≥сть ¤к економ≥чна категор≥¤ в≥дбиваЇ в≥дносини, що складаютьс¤ м≥ж сусп≥льством у ц≥лому ≥ окремим виробником з приводу в≥докремленн¤ витрат п≥дприЇмства.
ƒл¤ того щоб визначити шл¤хи зниженн¤ соб≥вартост≥ продук-ту, необх≥дно знати структуру витрат. ” трудом≥стких галуз¤х ви-робництва, наприклад у деревообробн≥й, переважають витрати на зароб≥тну плату, в матер≥алом≥стких (харчова промислов≥сть) вели-ка частка матер≥альних витрат, у фондом≥стких (чорна металург≥¤) висока частка амортизац≥йних в≥драхувань тощо.
™ група чинник≥в, ¤к≥ впливають на зниженн¤ соб≥вартост≥ про-дукц≥њ, але не залежать в≥д конкретного виробника. ÷е буд≥вництво за рахунок держави шл¤х≥в, мост≥в, що веде до зниженн¤ транс-портних витрат, зменшенн¤ витрат на перевезенн¤ с≥льськогоспо-дарськоњ продукц≥њ тощо. “аким чинником Ї також пол≥тика держа-ви в галуз≥ ц≥н, тариф≥в та зароб≥тноњ плати. ѕрискорен≥ норми амортизац≥њ зумовлюють зростанн¤ соб≥вартост≥. ћожна вид≥лити також чинники, пов'¤зан≥ з природними умовами. ¬они пом≥тно впливають на соб≥варт≥сть продукц≥њ галузей добувноњ промисло-вост≥ та с≥льського господарства.
„инники зниженн¤ соб≥вартост≥, що залежать в≥д п≥дприЇмст-ва, - це розгл¤нут≥ ран≥ше пост≥йн≥ та зм≥нн≥ витрати. ƒо них на-лежать, по-перше, економ≥¤ сировини та матер≥ал≥в завд¤ки впро-вадженню ефективних технолог≥й, по-друге, зниженн¤ амортиза-ц≥йних в≥драхувань за рахунок ≥нтенсивного використанн¤ техн≥-ки, п≥двищенн¤ коеф≥ц≥Їнта зм≥нност≥ роботи устаткуванн¤, скоро-ченн¤ витрат на управл≥нн¤.
√осподарюванн¤ в умовах адм≥н≥стративно-командноњ системи було неефективним з р¤ду причин. Ќасамперед через в≥дсутн≥сть ор≥Їнтац≥њ на ресурсозбереженн¤. якщо робота оц≥нювалась за ва-ловими показниками, п≥дприЇмству було невиг≥дно застосовувати економну технолог≥ю, дешеву сировину ≥ матер≥али. ƒо того ж до-ход п≥дприЇмства через розпод≥л кошт≥в, державн≥ дотац≥њ не був т≥сно пов'¤заний з витратами на виробництво. ≈нергетична ≥ сиро-винна криза, ¤ка охопила св≥тове господарство в 70-х роках XX ст., була причиною переходу економ≥ки багатьох крањн до ресурсо- та енергозбер≥гаючого типу в≥дтворенн¤. ¬ колишньому —–—– завдан-н¤ прискоренн¤ техн≥чного прогресу було виведено на р≥вень дер-жавноњ пол≥тики лише в середин≥ 80-х рок≥в.
¬исок≥ витрати виробництва гальмують розширенн¤ випуску товар≥в, оск≥льки зумовлен≥ ними висок≥ ц≥ни обмежують куп≥вель-ну спроможн≥сть споживач≥в ≥ стримують розвиток виробництва.
‘ормуванн¤ ринкового середовища, зокрема умов дл¤ конкуренц≥њ виробник≥в, спри¤тиме зниженню витрат, зростанню випуску то-вар≥в, зниженню ц≥н на них. ќднак досв≥д показуЇ, що процес зни-женн¤ витрат маЇ свою природну швидк≥сть ≥ Ї тривалим. ƒещо прискорити його можна за рахунок зб≥льшенн¤ тривалост≥ робочо-го дн¤ (¤к це було, наприклад, у ѕ≥вденн≥й  орењ), а також п≥дви-щенн¤ ≥нтенсивност≥ прац≥ (в розвинених крањнах).
І 2. ѕрибуток ¤к економ≥чна категор≥¤
«воротним боком витрат виробництва Ї прибуток. ¬≥н тим б≥ль-ший, чим менш≥ витрати виробництва, ≥ навпаки.  ≥льк≥сно прибу-ток - це р≥зниц¤ м≥ж доходом в≥д реал≥зац≥њ продукц≥њ та сукупни-ми витратами на њњ виробництво.
«а економ≥чною природою прибуток Ї перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризуЇ чистий доход у тому вигл¤д≥, в ¤кому той виступаЇ на поверхн≥ економ≥чних ¤вищ в умовах еко-ном≥чноњ в≥докремленост≥ виробника. „истий доход - виражена у варт≥сн≥й форм≥ варт≥сть додаткового продукту, ¤кий ¤вл¤Ї собою основну складову доходу. ƒжерело чистого доходу - додаткова ≥ певною м≥рою необх≥дна прац¤. ќск≥льки чистий доход Ї катего-р≥Їю розпод≥лу, то його можна також визначити ¤к реал≥зований надлишок вартост≥ товару понад виробнич≥ витрати. ¬насл≥док в≥д-хиленн¤ ц≥ни товару в≥д його вартост≥ чистий доход к≥льк≥сно не зб≥гаЇтьс¤ з варт≥стю додаткового продукту. ¬≥докремлен≥сть витрат виробника, ¤к≥ набувають форми соб≥вартост≥, зумовлюЇ в≥докрем-лен≥сть доходу, ¤кий набуваЇ форми прибутку.
¬ умовах ринковоњ економ≥ки прибуток на р≥вн≥ п≥дприЇмства виступаЇ ¤к безпосередн¤ мета виробництва, що зумовлено ≥ма-нентно притаманною кап≥талу тенденц≥Їю до самозростанн¤.
ј. —м≥т розгл¤дав прибуток, по-перше, ¤к результат прац≥ роб≥т-ника, оск≥льки варт≥сть, ¤ку в≥н додаЇ до вартост≥ матер≥ал≥в, роз-кладаЇтьс¤ на дв≥ частини: оплату його прац≥ та прибуток п≥дпри-Їмц¤; по-друге - ¤к результат функц≥онуванн¤ кап≥талу.
ƒ. –≥кардо вважав, що величина прибутку залежить в≥д зароб≥т-ноњ плати: прибуток зростаЇ, ¤кщо знижуЇтьс¤ зароб≥тна плата. ќдним з головних чинник≥в п≥двищенн¤ прибутку Ї сусп≥льна про-дуктивн≥сть прац≥, ¤ка, зростаючи, зумовлюЇ зниженн¤ вартост≥ робочоњ сили.
«а  . ћарксом, прибуток - це перетворена форма додатковоњ вартост≥. ƒодаткова варт≥сть m - це функц≥¤ зм≥нного кап≥талу F(V), ¤кий авансуЇтьс¤ на робочу силу (тобто V) : л≥ = ≥[у}. ѕрибуток – - це функц≥¤ авансованого кап≥талу: – = f(с + V), де с - кап≥-тал, авансований на куп≥влю засоб≥в виробництва.
Ѕагато зах≥дних економ≥ст≥в при по¤сненн≥ прибутку використо-вують теор≥ю трьох фактор≥в виробництва ∆. Ѕ. —е¤, за ¤кою участь у створенн≥ вартост≥ беруть прац¤, земл¤ ≥ кап≥тал. Ќаприклад, при-буток вони розгл¤дають ¤к доход в≥д використанн¤ засоб≥в вироб-ництва (кап≥талу) та ¤к плату за працю п≥дприЇмц¤ з управл≥нн¤ та орган≥зац≥њ виробництва ≥, отже, доход на кап≥тал в≥др≥зн¤ють в≥д
п≥дприЇмницького доходу.
 ритикуючи теор≥ю фактор≥в виробництва,  . ћаркс обгрунту-вав положенн¤, що нову, зб≥льшену варт≥сть створюЇ жива прац¤. ќднак при цьому в≥н показав, що продуктивн≥сть прац≥ залежить в≥д технолог≥чноњ оснащеност≥ прац≥, родючост≥, розташуванн¤ зе-мельних уг≥дь тощо. –азом з оснащен≥стю прац≥ та родюч≥стю земл≥, зростаЇ ¤к≥сть прац≥, отже, за одиницю часу створюЇтьс¤ б≥льша варт≥сть. “ак кап≥тал ≥ земл¤ спри¤ють створенню б≥льшоњ вартост≥.
¬еличина прибутку, за ћарксом, залежить в≥д середньоњ сусп≥ль-ноњ норми прибутку. ÷е означаЇ, що до певноњ меж≥ прибуток мож-на розгл¤дати ¤к функц≥ю кап≥талу, оск≥льки фактором зростанн¤ маси прибутку Ї розм≥р кап≥талу.

ф.12
де ћp - маса прибутку; р - норма прибутку;  a - розм≥р авансо-ваного кап≥талу.
ўодо прибутковост≥, доходност≥ п≥дприЇмства, сл≥д в≥др≥зн¤ти, по-перще, прибутков≥сть усього п≥дприЇмства ¤к отриманн¤ доходу на весь авансований кап≥тал (в≥дсоткове в≥дношенн¤ прибутку до авансованого кап≥талу), по-друге, прибутков≥сть вироб≥в конкрет-ноњ парт≥њ, тобто отриманн¤ доходу на витрати виробництва (соб≥-варт≥сть) дл¤ виготовленн¤ ц≥Їњ к≥лькост≥ продукц≥њ (в≥дсоткове в≥д-ношенн¤ прибутку до соб≥вартост≥).
«агальна прибутков≥сть п≥дприЇмства визначаЇ норму прибутку ¤к в≥дсоткове в≥дношенн¤ прибутку до авансованого кап≥талу. якщо прибуток – - це р≥зниц¤ м≥ж ц≥ною ≥ соб≥варт≥стю,  a - авансова-ний кап≥тал, то формула норми прибутку буде такою:

ф.13
ќск≥льки в колишньому —–—– не ≥снувало ринкових в≥дносин, то в≥дпов≥дним було й ставленн¤ до прибутку. ¬важалос¤, що його можна дос¤гати коригуванн¤м ц≥н ≥ тариф≥в. ќск≥льки ц≥на фак-тично розгл¤далась ¤к адм≥н≥стративний норматив, то прибуток був продуктом нормуванн¤. ƒо початку 60-х рок≥в панувала думка, що в ц≥ну достатньо закласти рентабельн≥сть ¤к в≥дношенн¤ прибутку до соб≥вартост≥ на р≥вн≥ 4-5 в≥дсотк≥в. «г≥дно з цим зд≥йснювалось ц≥ноутворенн¤ на практиц≥. ” 60-≥ роки в централ≥зовану ц≥ну поча-ли закладати рентабельн≥сть до 15 в≥дсотк≥в.
¬ умовах сучасноњ св≥товоњ ринковоњ економ≥ки прибуток ≥ нор-ма прибутку Ї головними ор≥Їнтирами ≥ водночас показником ста-ну виробництва, критер≥Їм його ефективност≥. Ќорма прибутку показуЇ ефективн≥сть використанн¤ всього кап≥талу, ступ≥нь його зростанн¤.
” такому випадку прибуток виступаЇ не т≥льки ¤к надлишок над витратами, а ≥ ¤к прир≥ст авансованоњ вартост≥, тобто в≥дображаЇ процес створенн¤ новоњ вартост≥.
ѕрибуток - це результат д≥њ багатьох фактор≥в сфери вироб-ництва, розпод≥лу ≥ об≥гу. ¬ умовах в≥льноњ конкуренц≥њ при незм≥н-н≥й норм≥ додатковоњ вартост≥ норма прибутку може знижуватись або п≥двищуватись залежно в≥д будови кап≥талу (сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж пост≥йною та зм≥нною його частинами - див. розд. 19, І 1), швидкост≥ його обороту та економ≥њ на пост≥йному кап≥тал≥. ‘акто-ри, що впливають на норму прибутку (з позиц≥њ трудовоњ теор≥њ вартост≥), розгл¤нуто в ≤ в≥дд≥л≥ III " ап≥талу"  . ћаркса. ќднак треба звернути увагу на де¤к≥ нов≥ аспекти фактор≥в, що вплива-ють на величину прибутку.
ѕ≥дприЇмницьку д≥¤льн≥сть сл≥д розгл¤дати ¤к фактор зростан-н¤ норми прибутку. «а визначенн¤м …. Ўумпетера, п≥дприЇмц≥ - це новатори, ¤к≥ розробл¤ють нов≥ технолог≥њ. —аме завд¤ки њхньому внеску в орган≥зац≥ю виробництва зб≥льшуЇтьс¤ прибуток. ” сучас-них умовах щор≥чна норма прибутку промислових корпорац≥й у —Ўј становить 11-13 в≥дсотк≥в, у «ах≥дн≥й ™вроп≥ - 8-10 в≥дсот-к≥в. ѕри цьому прибуток зростаЇ за рахунок зб≥льшенн¤ не його норми, а розвитку, розширенн¤ масштаб≥в виробництва.
ќск≥льки прибуток Ї практично р≥зницею м≥ж загальною вируч-кою в≥д реал≥зац≥њ продукц≥њ та њњ повною соб≥варт≥стю, абсолютна величина прибутку пр¤мо пропорц≥йна к≥лькост≥ виготовленоњ та реал≥зованоњ продукц≥њ й обернено пропорц≥йна њњ повн≥й соб≥вар-тост≥.
«ростанн¤ прибутку забезпечуЇтьс¤ насамперед через знижен-н¤ соб≥вартост≥ продукц≥њ. Ќа соб≥варт≥сть продукц≥њ впливають про-дуктивн≥сть прац≥, економ≥¤ матер≥ал≥в ≥ сировини, р≥вень наклад-них (пост≥йних) витрат. —об≥варт≥сть залежить також в≥д обс¤гу реал≥зованоњ продукц≥њ. —аме тут ви¤вл¤ютьс¤ результати марке-тинговоњ д≥¤льност≥ п≥дприЇмства.
«ах≥дн≥ вчен≥-економ≥сти, виход¤чи з концепц≥њ граничних вит-рат, вивчають можливост≥ отриманн¤ максимального прибутку з найменшими витратами в умовах досконалоњ конкуренц≥њ, моно-пол≥њ, ол≥гопол≥њ тощо. “ак, в умовах досконалоњ конкуренц≥њ макси-мальний р≥вень прибутку дос¤гаЇтьс¤ при виробництв≥ такоњ к≥ль-кост≥ продукту, ¤ка забезпечуЇ однаковий граничний доход ≥ гра-ничн≥ витрати.
¬ економ≥ц≥ ”крањни Ї специф≥чн≥ фактори, що впливають на р≥вень прибутку. ѕередус≥м це високий ступ≥нь монопол≥зму: близько 96 в≥дсотк≥в засоб≥в виробництва в промисловост≥ на початок 90-х рок≥в належали держав≥. ‘ормуванн¤ ринкового середовища та в≥дпов≥дне антимонопольне законодавство мають подолати зумов-лен≥ цим негативн≥ ¤вища. „инником п≥двищенн¤ норми прибутку все б≥льше маЇ виступати продуктивн≥сть прац≥.
І 3. ≈фективн≥сть використанн¤ фактор≥в виробництва
” широкому розум≥нн≥ ефективн≥сть виробництва Ї сп≥вв≥дно-шенн¤м результат≥в виробництва ≥ витрат.
Ќайб≥льш узагальнюючим оц≥ночним показником роботи п≥дпри-Їмства, що характеризуЇ р≥вень господарюванн¤, використанн¤ живоњ та уречевленоњ прац≥, Ї прибуток. ¬≥н зростаЇ або зменшу-Їтьс¤ залежно в≥д ефективност≥ виробництва.  онкуренц≥¤ спону-каЇ п≥дприЇмц≥в до вдосконаленн¤ виробництва та комерц≥йноњ д≥¤льност≥. ќтже, њхн≥ суб'Їктивн≥ нам≥ри зб≥гаютьс¤ з об'Їктивною потребою сусп≥льства. якщо п≥дприЇмець не' може задовольнити цю потребу, в≥н зв≥льн¤Ї м≥сце щасливому конкуренту.
≈фективн≥сть використанн¤ окремих фактор≥в виробництва виз-начають так≥ показники, ¤к продуктивн≥сть прац≥, фондов≥ддача та матер≥алоЇмн≥сть продукц≥њ, про що у ракурс≥ ефективност≥ витрат прац≥ докладно йшлос¤ в розд. «, І 6. ѕродуктивн≥сть прац≥ показуЇ ефективн≥сть використанн¤ робочоњ сили. Ќа р≥вн≥ галуз≥ чи окре-мого п≥дприЇмства продуктивн≥сть прац≥ визначаЇтьс¤ ¤к к≥льк≥сть виробленоњ продукц≥њ на одного роб≥тника за одиницю часу. Ќа макрор≥вн≥ б≥льш адекватно в≥дображаЇ продуктивн≥сть прац≥ категор≥¤ "валовий нац≥ональний продукт". ѕри цьому до числа працюючих включають також зайн¤тих у нематер≥альному вироб-ництв≥,
≈фективн≥сть використанн¤ засоб≥в виробництва (засоб≥в прац≥)
характеризуЇ фондов≥ддача - випуск продукц≥њ на 1 грн. викорис-таних основних виробничих фонд≥в. « 60-х рок≥в в економ≥ц≥ ”крањ-ни ви¤вилас¤ тенденц≥¤ до зниженн¤ фондов≥ддач≥. √оловна причи-на цього - стар≥нн¤ виробничих фонд≥в, а також њхн¤ нерац≥ональ-на структура. ¬ умовах сучасноњ загальноњ економ≥чноњ кризи ц¤
тенденц≥¤ не зм≥нилас¤.
¬итрати палива, сировини, енерг≥њ, метал≥в, тобто предмет≥в прац≥,
на 1 грн. продукту виражаютьс¤ показником матер≥алоЇмност≥ про-дукц≥њ. ¬≥н показуЇ реальну величину витрат предмет≥в прац≥. якщо п≥дприЇмство змогло придбати виробнич≥ елементи за ц≥нами, ниж-чими в≥д ринкових, то це дл¤ п≥дприЇмства буде економ≥Їю кошт≥в, а не самих елемент≥в ≥ не позначитьс¤ на масштабах виробництва.
–≥зне сп≥вв≥дношенн¤ к≥льк≥сних значень розгл¤нутих показ-ник≥в в≥дображаЇ можлив≥ вар≥анти динам≥ки ефективност≥ вироб-ництва.
« точки зору п≥дприЇмства немаЇ потреби наперед визначати показник ефективност≥ виробництва. ‘орма показника ефектив-ност≥ залежить в≥д конкретних завдань п≥дприЇмства. якщо воно працюЇ стаб≥льно ≥ маЇ ст≥йк≥ позиц≥њ на ринку, показником ефек-тивност≥ Ї зниженн¤ витрат на одиницю продукц≥њ; ¤кщо розпочи-наЇ свою д≥¤льн≥сть - зб≥льшенн¤ продажу продукц≥њ. ‘орма по-казника ефективност≥ дл¤ прац≥вника випливаЇ з того, ¤ку роботу в≥н виконуЇ у ф≥рм≥.
Ќаприклад, у —Ўј показник продуктивност≥ прац≥ використо-вуЇтьс¤ ¤к один з анал≥тичних ≥нструмент≥в на р≥вн≥ окремоњ ф≥рми. ѕри вир≥шенн≥ глобальних економ≥чних проблем головну увагу прид≥л¤ють вдосконаленню не розрахункових показник≥в, а ринку.