–озд≥л 10
—”“Ќ≤—“№ ≤ √≈Ќ≈«»— “ќ¬ј–Ќќ√ќ ¬»–ќЅЌ»÷“¬ј. “ќ¬ј– ≤ …ќ√ќ ¬Ћј—“»¬ќ—“≤
І 1. ’арактеристика товарного виробництва
ќсмисленн¤ сучасних економ≥чних проблем через призму св≥то-вого досв≥ду становленн¤, розвитку товарного виробництва ≥ рин-кових в≥дносин маЇ суттЇве значенн¤ дл¤ теор≥њ ≥ практики ринко-воњ трансформац≥њ економ≥ки ”крањни.
—усп≥льство знаЇ два основних типи орган≥зац≥њ економ≥ки: на-туральне господарство ≥ товарне господарство. ѓм в≥дпов≥дають дв≥ основн≥ форми господарюванн¤: натуральна ≥ товарна.
≤сторично першим типом економ≥чноњ орган≥зац≥њ сусп≥льного виробництва, ¤кий панував прот¤гом тривалого часу, було нату-ральне господарство, за ¤кого продукти прац≥ ¤к результат вироб-ництва використовувались дл¤ задоволенн¤ особистих потреб без-посередн≥х виробник≥в ≥ член≥в њх родин, тобто дл¤ використанн¤ в межах господарськоњ одиниц≥ - роду, племен≥, патр≥архальноњ с≥м'њ, общини тощо ¤к р≥зновид≥в. ¬ основному натуральну форму госпо-дарюванн¤ мали й велик≥ маЇтки традиц≥йного типу.
Ќатуральне господарство характеризувалос¤ сусп≥льним под≥лом прац≥ в зародковому стан≥, замкнут≥стю орган≥зац≥йно-економ≥чних зв'¤зк≥в, роз'Їднан≥стю, в≥д≥рван≥стю господарюючих суб'Їкт≥в один в≥д одного, прим≥тивною техн≥кою та технолог≥Їю виробництва, малопродуктивною ручною працею. “ому прогрес у розвитку продуктивних сил ≥ сусп≥льства був дуже пов≥льним. ”с≥ зв'¤зки натурального господарства обумовлен≥ лише особливост¤ми процесу прац≥ та виконанн¤ тих чи ≥нших операц≥й у т≥сних межах окремих господарських одиниць. ѕри цьому робоча сила позбав-лена моб≥льност≥, вона виробниче та територ≥альне закр≥плена. ¬ натуральному господарств≥ виробнич≥ в≥дносини ви¤вл¤ютьс¤ в нематер≥ал≥зованому вигл¤д≥ ¤к пр¤м≥ в≥дносини м≥ж учасника-ми створенн¤ благ. ѕродукти прац≥ розпод≥л¤ютьс¤ безпосередньо. ¬они без участ≥ ринку надход¤ть в особисте й виробниче спожи-ванн¤.
« розвитком продуктивних сил натуральне господарство стаЇ перешкодою соц≥ально-економ≥чному прогресу. ¬ластив≥ йому гос-подарська замкнут≥сть, прим≥тивн≥сть, в≥дособлен≥сть, патр≥архаль-н≥сть, слабк≥сть внутр≥шн≥х стимул≥в розвитку не в≥дпов≥дають по-требам обм≥ну продукц≥Їю м≥ж виробниками, ¤кий все б≥льше поши-рюЇтьс¤ у зв'¤зку з зростанн¤м продуктивност≥ прац≥. ¬сезростаю-чий вплив на сусп≥льне виробництво товарних зв'¤зк≥в в епоху п≥з-нього —ередньов≥чч¤ вже можна назвати революц≥йним. Ќатураль-не господарство перестало бути пануючим типом сусп≥льного ви-робництва, в≥дбувс¤ перех≥д до загального товарного господарства.
ќднак це ще не означало повного зникненн¤ натурального гос-подарства. ¬оно ще й сьогодн≥ розповсюджене в крањнах, що роз-виваютьс¤. ¬ середин≥ XX ст. в њх натуральному ≥ нап≥внатурально-му виробництв≥ було зайн¤то 50-60 в≥дсотк≥в населенн¤. ƒе¤к≥ його про¤ви мають м≥сце ≥ в умовах розвинутоњ економ≥ки (наприклад, натуральне .п≥дсобне господарство). ¬ неспри¤тливих дл¤ сусп≥ль-ства умовах (наприклад, в≥йна, пол≥тика автарк≥њ тощо) може з'¤ви-тис¤ тенденц≥¤ до натурал≥зац≥њ виробництва.
Ќа зм≥ну натуральному господарству прийшли товарне вироб-ництво ≥ заснована на ньому товарна форма господарюванн¤. ѕроте тривалий час вони функц≥онували разом. “оварне виробництво - це такий тип орган≥зац≥њ економ≥ки, при ¤кому продукти прац≥ ви-робл¤ютьс¤ дл¤ продажу на ринок. “овари виробл¤ютьс¤ з метою задоволенн¤ потреб споживач≥в ≥ надход¤ть до них через викорис-танн¤ ринкових в≥дносин. «вичайно, що при цьому господарюючий суб'Їкт нац≥лений на отриманн¤ вигоди. “ака ор≥Їнтац≥¤ виробниц-тва зумовлюЇ необх≥дн≥сть пост≥йних економ≥чних зв'¤зк≥в м≥ж ви-робниками та споживачами, економ≥чну взаЇмозалежн≥сть њх, ¤ка розпочинаЇтьс¤ з придбанн¤ засоб≥в ≥ предмет≥в прац≥ ≥ зак≥нчуЇть-с¤ реал≥зац≥Їю продукц≥њ чи послуг, та ≥н.
«агальною умовою виникненн¤, розвитку ≥ функц≥онуванн¤ товар-ного виробництва Ї сусп≥льний под≥л прац≥. Ќа його основ≥ виникають виробнич≥ в≥дносини м≥ж людьми у форм≥ обм≥ну продуктами прац≥.
Ѕезпосередньою причиною виникненн¤ товарного виробництва Ї економ≥чна в≥дособлен≥сть товаровиробник≥в. ¬она нерозд≥льно пов'¤зана з розвитком приватноњ власност≥ на засоби виробництва та економ≥чною ≥ юридичною свободою виробника.
≈коном≥чна в≥дособлен≥сть товаровиробник≥в - це таке стано-вище, за ¤кого вони самост≥йно вир≥шують питанн¤ господарськоњ д≥¤льност≥: що виробл¤ти, ¤кими засобами, ¤к≥ ресурси використо-вувати тощо. ¬она передбачаЇ самост≥йне розпор¤дженн¤ вироб-леною продукц≥Їю, волод≥нн¤ нею, њњ в≥дчуженн¤ ≥ використанн¤ в≥дпов≥дно до власних ≥нтерес≥в. “ому економ≥чне в≥дособленн¤ не-в≥дд≥льне в≥д власност≥ на засоби виробництва ≥ вироблювану продукц≥ю. Ќа певному ступен≥ сусп≥льного под≥лу прац≥ економ≥чний зв'¤зок р≥зних власник≥в неминуче виступаЇ у товарн≥й форм≥.
« економ≥чною в≥дособлен≥стю товаровиробник≥в нерозривно пов'¤зан≥ екв≥валентн≥сть ≥ в≥дплатн≥сть њх в≥дносин. ÷е Ї одн≥Їю ≥з загальних кор≥нних ознак товарного виробництва ≥ обм≥ну.
“оварне господарство виникаЇ також через на¤вн≥сть супереч-ност≥ м≥ж виробництвом ≥ споживанн¤м, нев≥дпов≥дн≥сть споживноњ вартост≥ вироблених благ потребам сусп≥льства та його член≥в. ÷е вимагаЇ обов'¤зкового визнанн¤ споживачами виробленоњ продукц≥њ апостер≥ор≥, тобто грунтуючись на певному досв≥д≥. ¬≥дсутн≥сть саме такого визнанн¤ фактично означаЇ в≥дсутн≥сть товарного господар-ства ≥ товарноњ форми господарюванн¤. ¬ натуральному господарств≥ споживач≥ також користуютьс¤ продуктами не лише особистоњ прац≥, а й прац≥ своњх одноплем≥нник≥в. ќднак вони отримують свою час-тину без права в≥дкинути њњ або в≥льно обирати ≥ншого виробника.
як конкретно-≥сторичний тип орган≥зац≥њ сусп≥льного виробниц-тва, товарне господарство характеризуЇтьс¤ пост≥йним рухом упе-ред. “оварне виробництво й об≥г у своЇму розвитку проход¤ть дв≥ стад≥њ: нижчу - бартерне господарство, вищу - грошове госпо-дарство. ¬ бартерному будь-¤кий товар можна безпосередньо обм≥-н¤ти на будь-¤кий ≥нший без використанн¤ грошей. ” грошовому ≥снуЇ особливий товар - грош≥, ¤кий можна обм≥н¤ти на будь-¤кий ≥нший товар, а останн≥й - на грош≥. ¬ господарств≥, засновано-му на грошовому обм≥н≥, сусп≥льн≥ витрати нижч≥, н≥ж там, де обм≥н зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою бартеру.
ќсновн≥ загальн≥ ознаки товарного виробництва не залежать в≥д специф≥ки економ≥чноњ системи. ƒо них належать: сусп≥льний под≥л прац≥; економ≥чна в≥дособлен≥сть виробник≥в; екв≥валентн≥сть в≥дносин; ринковий зв'¤зок м≥ж виробниками ≥ споживачами; виз-нанн¤ сусп≥льного характеру прац≥ через ринок; зд≥йсненн¤ еконо-м≥чних процес≥в у товарно-грошових формах шл¤хом куп≥вл≥-про-дажу; виробництво дл¤ обм≥ну ≥ в розрахунку на вигоду; конкурен-ц≥¤. —еред них також в≥дкрит≥сть системи в≥дносин, ≥снуванн¤ та-ких категор≥й, ¤к товар, варт≥сть, м≥нова варт≥сть тощо, ≥ закон≥в товарного виробництва та об≥гу. ÷≥ ознаки мають такий самий об'Їк-тивний характер, ¤к ≥ товарне виробництво та об≥г.
—пециф≥ка товарного виробництва насамперед пов'¤зана з ≥сну-ванн¤м р≥зних його тип≥в. ѕо-перше, товарне виробництво под≥л¤-Їтьс¤ на просте ≥ п≥дприЇмницьке (тобто розвинуте, розширене). ѕросте товарне виробництво грунтуЇтьс¤ на особист≥й прац≥ влас-ник≥в засоб≥в виробництва ≥ Ї вих≥дною формою товарного вироб-ництва) ¬оно невелике за своњм обс¤гом, характеризуЇтьс¤ безпо-середн≥м ≥ добров≥льним поЇднанн¤м виробника з засобами вироб-ництва, в≥дсутн≥стю куп≥вл≥-продажу робочоњ сили ¤к товару. ¬ то-
варн≥й форм≥ виступають лише речов≥ фактори виробництва та го-това продукц≥¤.
ѕросте й п≥дприЇмницьке товарне виробництво маЇ ¤к сп≥льн≥ риси, так ≥ суттЇв≥ в≥дм≥нност≥. —п≥льним Ї те, що вони ≥снують за умови пануванн¤ приватноњ власност≥ на засоби виробництва, рин-ковоњ форми зв'¤зку м≥ж виробниками ≥ споживачами, конкуренц≥њ м≥ж товаровиробниками тощо. ¬≥дм≥нност≥ пол¤гають у тому, що при простому товарному виробництв≥ виробник ≥ власник засоб≥в виробництва ≥ продукт≥в прац≥ - це одна особа, тод≥ ¤к при п≥дпри-Їмницькому виробництв≥ виробник в≥докремлений в≥д засоб≥в ви-робництва ≥ продукт≥в прац≥. ¬ умовах простого товарного вироб-ництва процес виробництва зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ ≥ндив≥дуальноњ прац≥. ¬≥н спр¤мований на задоволенн¤ особистих потреб вироб-ника та член≥в його с≥м'њ. ѕ≥дприЇмницьке виробництво передбачаЇ сп≥льну працю найманих роб≥тник≥в заради прибутку власника гос-подарства. ѕросте товарне виробництво засноване, ¤к правило, на нескладн≥й техн≥ц≥, а п≥дприЇмницьке - на велик≥й машинн≥й ≥нду-стр≥њ, автоматизованих системах тощо.
—ьогодн≥ просте товарне виробництво Ї характерним дл¤ крањн, що розвиваютьс¤. ¬ розвинутих крањнах воно маЇ залишковий ха-рактер ≥ виступаЇ у вигл¤д≥ др≥бного товарного господарства рем≥с-ник≥в, фермер≥в, роздр≥бних торговц≥в та ≥н. ќстаннЇ набуваЇ все б≥льше п≥дприЇмницькоњ спр¤мованост≥ ¤к др≥бний б≥знес, поро-джений вже ≥снуючою економ≥чною системою.
–озр≥зн¤ють ще два типи товарного виробництва: перший - ≥з стаб≥льною, другий - з безперервно оновлюваною номенклатурою товар≥в. ≤стор≥¤ першого охоплюЇ пер≥од в≥д глибокоњ давнини до дру-гоњ половини XX ст. ≤стор≥¤ другого типу розпочалась у друг≥й поло-вин≥ XX ст. “ак, машинобуд≥вна промислов≥сть ¬еликобритан≥њ прот¤гом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матер≥али - чавун ≥ сталь, а текстильна виробл¤ла лише чотири види тканин - бавовн¤н≥, вовн¤н≥, лл¤н≥, шовков≥. ” друг≥й половин≥ XX ст. спостер≥-гаЇтьс¤ безперервне поновленн¤ номенклатури товар≥в. Ќаприклад, в електронн≥й промисловост≥ япон≥њ це в≥дбуваЇтьс¤ кожн≥ 5-6 рок≥в. ™ п≥дстави вважати, що на рубеж≥ XX-XXI ст. процес безперервного поновленн¤ номенклатури товар≥в буде дом≥нуючим в економ≥ц≥.
І 2. “овар ≥ його властивост≥
“овар - це продукт прац≥, ¤кий маЇ дв≥ властивост≥: по-перше, задовольн¤Ї певну потребу людини; по-друге, здатний обм≥нюва-тись на ≥нш≥ блага в певних пропорц≥¤х. ќтже, йому властив≥ спо-живна варт≥сть ≥ варт≥сть. “оваром може бути ¤к матер≥альне, так ≥ нематер≥альне благо, в тому числ≥ й послуга.
—поживна варт≥сть товару - це його здатн≥сть задовольн¤ти потреби людини. Ќаприклад, хл≥б, м'¤со, молоко та ≥нш≥ продукти споживанн¤ задовольн¤ють потребу в њж≥; костюм, платт¤ - по-требу в од¤з≥; верстат, нафто-, газопров≥д, виробнич≥ споруди то-що - потребу в засобах виробництва. ќтже, матер≥альн≥ блага ≥ послуги задовольн¤ють т≥ чи ≥нш≥ потреби ¤к предмети особистого споживанн¤ або ¤к засоби виробництва.
 ≥нцевою метою будь-¤кого виробництва Ї створенн¤ спожив-них вартостей. якщо не брати до уваги т≥ конкретн≥ економ≥чн≥ форми, в ¤ких за певних умов виступають продукти прац≥, то ба-гатство сусп≥льства завжди складаЇтьс¤ ≥з споживних вартостей. —поживна варт≥сть продукту прац≥ безпосередньо не виражаЇ сус-п≥льних в≥дносин, але маЇ ≥сторичний характер, оск≥льки њњ роль та значенн¤ зм≥нюютьс¤ залежно в≥д зм≥н у сусп≥льств≥. якщо благо створюЇтьс¤ виробником дл¤ особистого споживанн¤, то воно маЇ споживну варт≥сть дл¤ самого виробника. якщо ж внасл≥док сус-п≥льного под≥лу прац≥ продукт (послуга) призначаЇтьс¤ дл¤ когось ≥ншого, то в≥н Ї сусп≥льною споживною варт≥стю. ¬ умовах товар-ного виробництва споживна варт≥сть - це здатн≥сть товару задо-вольн¤ти потреби не самого виробника, а покупц≥в.
—пециф≥чно ≥сторичний характер споживноњ вартост≥ про¤вл¤-Їтьс¤ не лише в тому, що вона Ї матер≥альною основою обм≥ну, а й у тому, що вона в≥дбиваЇ ступ≥нь сусп≥льного под≥лу прац≥, його ≥сторичну зр≥л≥сть.
—поживна варт≥сть речей, њх корисн≥сть дл¤ людей т≥сно пов'¤зан≥ з прогресом науки ≥ техн≥ки, розвитком продуктивних сил у ц≥ло-му. “ак, корисн≥сть зал≥за стала в≥домою лише тод≥, коли люди на-вчилис¤ виплавл¤ти його з руди ≥ виготовл¤ти з нього знар¤дд¤ ≥ предмети прац≥. Ќауково-техн≥чний прогрес, запровадженн¤ у виробництво дос¤гнень науки ≥ техн≥ки розкривають все нов≥ мож-ливост≥ та способи використанн¤ природних ≥ штучних матер≥ал≥в, њх нов≥ корисн≥ властивост≥. ѕроте загальна економ≥чна теор≥¤ вив-чаЇ лише роль споживноњ вартост≥ в систем≥ сусп≥льних в≥дносин, ¤к≥ складаютьс¤ в процес≥ виробництва, розпод≥лу, обм≥ну ≥ спожи-ванн¤.
—учасний св≥т споживних вартостей надзвичайно р≥зноман≥тний. …ого основу становл¤ть товари особистого ≥ виробничого спожи-ванн¤.  р≥м того, ≥снуЇ ринок рем≥сничих товар≥в. ѕереважну њх частину становл¤ть вироби ручноњ чи частково ≥ндустр≥альноњ прац≥. ќсобливим Ї ринок раритет≥в (р≥дкостей). ÷е, з одного боку, ун≥-кальн≥ науков≥ в≥дкритт¤ та конструкторськ≥ розробки, а з друго-го - шедеври мистецтва. “овари такого ринку збагачують вироб-ництво культурними ≥ естетичними ц≥нност¤ми та традиц≥¤ми. ¬се б≥льшого значенн¤ серед сукупност≥ споживних вартостей набува-
ють р≥зн≥ види сучасного транспорту, енерг≥њ, ≥нформац≥њ, комп'ютер-ного забезпеченн¤, доставки енергонос≥њв тощо.
¬арт≥сть, на в≥дм≥ну в≥д споживноњ вартост≥, не лежить на по-верхн≥ ¤вищ, тому з'¤суванн¤ њњ природи ¤к другоњ властивост≥ това-ру Ї б≥льш складним. ‘ормою њњ про¤ву Ї м≥нова варт≥сть, тобто к≥льк≥сне сп≥вв≥дношенн¤ (пропорц≥¤), в ¤кому одн≥ споживн≥ вар-тост≥ обм≥нюютьс¤ на ≥нш≥. ÷е сп≥вв≥дношенн¤ пост≥йно зм≥нюЇть-с¤ залежно в≥д м≥сц¤ й часу, що створюЇ враженн¤ випадковост≥, в≥дсутност≥ внутр≥шньоњ ст≥йкоњ основи м≥новоњ вартост≥. Ќасправд≥ ж, ¤к би не в≥др≥зн¤лись м≥нов≥ вартост≥ одного й того самого това-ру, вони завжди мають щось загальне. ¬ найр≥знор≥дн≥ших товарах сп≥льною Ї одна властив≥сть: вони - продукти прац≥. ѕрир≥вню-ванн¤ р≥знор≥дних товар≥в один до одного передбачаЇ, очевидно, њх об'Їктивну р≥вн≥сть ще до обм≥ну. ¬нутр≥шн≥м зм≥стом товару Ї вар-т≥сть ¤к вкладена в товар прац¤ - те сп≥льне, що знаходить вира-женн¤ у м≥новому сп≥вв≥дношенн≥ товар≥в. —аме варт≥сть робить њх пор≥вн¤нними. як споживн≥ вартост≥ товари ¤к≥сно розр≥зн¤ютьс¤, ¤к вартост≥ - мають сп≥льну м≥ру.
¬арт≥сть виражаЇ в≥дносини м≥ж товаровиробниками з приводу пор≥вн¤нн¤ витрат њх прац≥ на виробництво благ ≥ послуг, ¤кими вони обм≥нюютьс¤.
 ≥льк≥сн≥ характеристики прац≥, витраченоњ на виготовленн¤ то-вару, вт≥люютьс¤ у величин≥ вартост≥ товару.
–озр≥зн¤ють ≥ндив≥дуальну ≥ сусп≥льне необх≥дну працю й в≥дпо-в≥дно ≥ндив≥дуальну ≥ сусп≥льну варт≥сть товару.
“оваровиробники д≥ють у р≥зних ≥ндив≥дуальних ≥ природно-кл≥-матичних умовах. “ому на виробництво товар≥в одного й того са-мого виду, однаковоњ маси ≥ однаковоњ ¤кост≥ витрачаЇтьс¤ р≥зна к≥льк≥сть прац≥, що знаходить своЇ вт≥ленн¤ в витратах робочого часу. «г≥дно з цим у товарах вт≥люЇтьс¤ р≥зна ≥ндив≥дуальна вар-т≥сть. –обочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (п≥дприЇмством), називаЇтьс¤ ≥ндив≥дуальним робочим часом, а варт≥сть, створена ним, - ≥ндив≥дуальною варт≥стю.
ѕроте на ринку товари однаковоњ споживноњ вартост≥ оц≥нюють-с¤ покупц¤ми (споживачами) одн≥Їю м≥рою, ¤ка не зб≥гаЇтьс¤ з ≥нди-в≥дуальним робочим часом. ÷е означаЇ, що ринок у процес≥ обм≥ну враховуЇ лише сусп≥льну варт≥сть. ¬еличина ѓњ визначаЇтьс¤ не ≥нди-в≥дуальними витратами прац≥, а сусп≥льна необх≥дним робочим ча-сом, тобто тим робочим часом, ¤кий визначаЇтьс¤ на¤вними сус-п≥льне нормальними умовами виробництва при середньому в кон-кретному пер≥од≥ ≥ в даному сусп≥льств≥ р≥вн≥ ум≥нн¤ й ≥нтен-сивност≥ прац≥ товаровиробник≥в. —усп≥льне нормальн≥ умови виробництва - це типов≥, пануюч≥ в конкретному сусп≥льств≥ в певний час.
ќтже, величина вартост≥ товару значною м≥рою визначаЇтьс¤ сус-п≥льне необх≥дними витратами прац≥ й вим≥рюЇтьс¤ сусп≥льне необ-х≥дним робочим часом. ¬еличина останнього, ¤к правило, зб≥гаЇтьс¤ з ≥ндив≥дуальними витратами прац≥ тих товаровиробник≥в, ¤к≥ достав-л¤ють на ринок переважну б≥льш≥сть товар≥в одного виду, ≥ встанов-люЇтьс¤ стих≥йно в процес≥ конкурентноњ боротьби. “ак≥ товарови-робники знаход¤тьс¤ в кращому становищ≥, н≥ж њх конкуренти, ос-к≥льки останн≥ зазнають втрат на суму реал≥зованоњ продукц≥њ, пом-ножену на р≥зницю сусп≥льноњ та ≥ндив≥дуальноњ вартост≥ продукц≥њ.
—усп≥льне необх≥дний робочий час ≥ зумовлена ним величина сусп≥льноњ вартост≥ не залишаютьс¤ незм≥нними ≥ залежать в≥д про-дуктивноњ сили прац≥ та њњ ≥нтенсивност≥. ѕродуктивна сила прац≥ визначаЇтьс¤, в свою чергу, р≥внем розвитку науки, природними зд≥бност¤ми, досв≥дом, культурою ≥ квал≥ф≥кац≥Їю роб≥тника, а та-кож сусп≥льною комб≥нац≥Їю виробничого процесу та природними умовами, в ¤ких в≥н в≥дбуваЇтьс¤. ¬еличина вартост≥ товару зм≥ню-Їтьс¤ пр¤мо пропорц≥йно к≥лькост≥ ≥ обернено пропорц≥йно про-дуктивн≥й сил≥ прац≥.
ѕ≥д час ≥нтенсивн≥шоњ прац≥ одиниц¤ часу виражаЇ б≥льшу масу прац≥. ÷е св≥дчить про те, що сам по соб≥ робочий час не може дати повне у¤вленн¤ про фактичн≥ витрати прац≥. “ому при р≥зн≥й ≥нтен-сивност≥ прац≥ в≥н не може бути безумовним м≥рилом вартост≥. —усп≥льне необх≥дн≥ витрати прац≥ вим≥рюютьс¤ робочим часом лише при њњ середн≥й ≥нтенсивност≥.
Ѕазовою величиною дл¤ вим≥рюванн¤ вартост≥ товару Ї витрати простоњ прац≥ (тобто без спец≥альноњ квал≥ф≥кац≥њ), посильноњ кож-ному здоровому члену сусп≥льства на даному етап≥ розвитку. —кладна прац¤ - квал≥ф≥кована, вона вимагаЇ попередньоњ п≥дготовки ви-робника. «а одиницю складноњ прац≥ створюЇтьс¤ б≥льша варт≥сть, н≥ж за одиницю простоњ. —кладна прац¤ зводитьс¤ до простоњ (ре-дукц≥¤ прац≥) через ринков≥ в≥дносини.
” ц≥лому величина вартост≥ товару значною м≥рою визначаЇтьс¤ сусп≥льне необх≥дними витратами прац≥, а також його корисн≥стю.
” процес≥ прац≥ людина створюЇ споживну варт≥сть ≥ варт≥сть товару. ÷е випливаЇ з подв≥йноњ природи прац≥, ¤ка створюЇ товар. « одного боку, вона маЇ корисний зм≥ст ≥ створюЇ блага та послуги, що задовольн¤ють т≥ чи ≥нш≥ потреби людей. ѕевна корисна прац¤ Ї природною необх≥дн≥стю ≥снуванн¤ людей незалежно в≥д сусп≥ль-них умов. « другого боку, прац¤ кожного товаровиробника Ї час-тиною вс≥Їњ сусп≥льноњ прац≥ ¤к витрати людськоњ робочоњ сили вза-гал≥ безв≥дносно до њњ конкретних форм. ѕерший вид - це .кон-кретна прац¤, другий - абстрактна прац¤.
 онкретн≥й прац≥ властив≥ мета, певний характер операц≥й, пред-мет, засоби ≥, нарешт≥, результати. ¬она витрачаЇтьс¤ в доц≥льн≥й,
корисн≥й форм≥, що характеризуЇ њњ з одного ¤к≥сного боку.  он-кретна прац¤ створюЇ певну споживну варт≥сть (хл≥б, вуг≥лл¤, ме-тал, будинки, обслуговуванн¤ тощо). –озр≥зненн¤ споживних варто-стей зумовлюЇтьс¤ тим, що вони Ї результатами ¤к≥сно р≥зних ви-д≥в корисноњ прац≥ (трудових зусиль хл≥бороба, шахтар¤, металурга, буд≥вельника, л≥кар¤, вчител¤ та ≥н.). —аме специф≥чний характер конкретноњ прац≥ кожного товаровиробника ≥ породжуЇ њњ в≥дм≥н-н≥сть в≥д прац≥ ≥ншого товаровиробника.
ƒругий б≥к прац≥ - прац¤ взагал≥ ¤к продуктивна витрата розу-мових зд≥бностей, сили мускул≥в тощо безв≥дносно до њњ корисноњ доц≥льноњ форми. ¬она характеризуЇ працю насамперед к≥льк≥сно, ¤к джерело вартост≥ в товарному виробництв≥.
Ќа вс≥х ≥сторичних етапах сусп≥льного розвитку прац¤ виступаЇ, з одного боку, ¤к корисна, доц≥льна, а з другого - ¤к витрата ф≥-зичних ≥ розумових сил, ¤к "прац¤ взагал≥". ќднак лише за умов товарного виробництва ц¤ подв≥йн≥сть набуваЇ особливих ≥сторич-них форм ¤к прац¤ конкретна ≥ абстрактна. якщо немаЇ товарного виробництва, то немаЇ й товару з його двома властивост¤ми ≥ в≥д-пов≥дно немаЇ абстрактноњ прац≥ й породжуваноњ нею вартост≥. јбстрактна прац¤, ¤ка значною м≥рою створюЇ варт≥сть, Ї специ-ф≥чною формою прац≥, що властива лише товарному господарству ≥ в≥дбиваЇ в≥дносини товаровиробник≥в.
ѕроцеси конкретноњ прац≥ - це сукупн≥сть економ≥чних ¤вищ, безпосередньо пов'¤заних з функц≥онуванн¤м конкретноњ прац≥; про-цеси абстрактноњ прац≥ - це вс≥ безпосередньо пов'¤зан≥ з нею ¤вища. ƒо перших належать: процес створенн¤ споживноњ вартост≥ товару, в ¤кому вир≥шальну роль в≥д≥граЇ корисна форма прац≥;
споживноњ вартост≥ товару ¤к результат функц≥онуванн¤ конкрет-ноњ прац≥; перенесенн¤ староњ вартост≥ з засоб≥в виробництва, зд≥й-снюване конкретною працею, на заново створюваний товар. ƒо других - створенн¤ вартост≥ товару ¤к результат функц≥онуванн¤ абстрактноњ прац≥; додаткового продукту незалежно в≥д його кон-кретних форм" ¬ ус≥х цих випадках йдетьс¤ лише про нерозривно пов'¤зан≥ м≥ж собою сторони економ≥чних ¤вищ товарного вироб-ництва, оск≥льки процеси конкретноњ прац≥ не ≥снують окремо в≥д в≥дпов≥дних процес≥в абстрактноњ прац≥, а останн≥ перебувають в орган≥чному зв'¤зку з першими.  р≥м того, конкретна прац¤, ство-рюючи споживну варт≥сть, впливаЇ й на варт≥сть товару. ¬ свою чергу, абстрактна прац¤, значною м≥рою створюючи варт≥сть, впли-ваЇ й на споживну варт≥сть товару.
ѕ≥д впливом науково-техн≥чного прогресу в≥дбуваютьс¤ важлив≥ зм≥ни ¤к у конкретн≥й, так ≥ в абстрактн≥й прац≥. ¬ зв'¤зку з роз-витком нових вид≥в виробництва ≥ технолог≥й, використанн¤м у них немехан≥чних форм руху матер≥њ (наприклад, лазерноњ тощо) з'¤вл¤Їтьс¤ багато нових профес≥й (вид≥в конкретноњ прац≥), чимало старих - в≥дмираЇ. –азом з тим суттЇво п≥двищуЇтьс¤ р≥вень квал≥-ф≥кац≥њ робочоњ сили. —тосовно абстрактноњ прац≥ найважлив≥ш≥ зм≥-ни пол¤гають у значному зб≥льшенн≥ ≥нтенсивност≥ витрат, насам-перед розумових, псих≥чних, нервових сил труд≥вник≥в, а також у зростанн≥ складност≥ виконуваноњ ними прац≥.
як бачимо з викладеного, обидв≥ властивост≥ товару- спожив-на варт≥сть ≥ варт≥сть - т≥сно взаЇмопов'¤зан≥ й впливають одна на ≥ншу. ÷¤ взаЇмопов'¤зан≥сть знаходить св≥й ви¤в в так≥й ознац≥ товару, ¤к ц≥нн≥сть. ¬она визначаЇтьс¤, з одного боку, сусп≥льне необх≥дними витратами на виробництво товару, а з ≥ншого - ≥ндив≥-дуальним сприйн¤тт¤м кожним покупцем споживноњ його вартост≥. «в≥дси категор≥¤ ц≥нност≥ поЇднуЇ в соб≥ ¤к об'Їктивне, так ≥ суб'Їк-тивне сприйн¤тт¤ товару покупцем. „ерез цю категор≥ю в≥дбува-Їтьс¤ поЇднанн¤ р≥зноман≥тних теоретичних п≥дход≥в до визначен-н¤ ц≥ни товару ¤к грошового вираженн¤, насамперед його вартост≥, а також, споживноњ вартост≥.
¬иготовленн¤ тих чи ≥нших товар≥в - особиста справа кожного товаровиробника. …ого конкретна прац¤ виступаЇ безпосередньо ¤к приватна прац¤. ¬одночас сусп≥льний под≥л прац≥ пов'¤зуЇ м≥ж собою окремих товаровиробник≥в - власник≥в знар¤дь, предмет≥в ≥ продукт≥в прац≥, ¤к≥ фактично працюють один на одного. “ому њх прац¤ виступаЇ й ¤к сусп≥льна прац¤. ¬ результат≥ виникаЇ ≥ розви-ваЇтьс¤ суперечн≥сть м≥ж приватною ≥ сусп≥льною працею. —уть њњ пол¤гаЇ в тому, що лише на ринку, в процес≥ обм≥ну товар≥в ≥ рин-ковоњ конкуренц≥њ, ви¤вл¤Їтьс¤ сусп≥льний характер вт≥леноњ в них прац≥, залежн≥сть учасник≥в обм≥ну один в≥д одного. Ќа ринку в≥д-буваЇтьс¤ процес сусп≥льного обл≥ку прац≥.
І 3. “еор≥њ вартост≥
–озробку теор≥њ трудовоњ вартост≥ було почато представниками класичноњ пол≥тичноњ економ≥њ ”. ѕетт≥, ј. —м≥том, ƒ. –≥кардо та ≥н. —в≥й дальший розвиток вона отримала в прац¤х  . ћаркса, ¤кий розробив ученн¤ про двоњстий характер прац≥, вт≥леноњ в товар≥, розкрив суперечн≥сть м≥ж приватною ≥ сусп≥льною, конкретною ≥ абстрактною працею, споживною варт≥стю ≥ варт≥стю товару, до-сл≥див ≥сторичний процес розвитку обм≥ну ≥ форм вартост≥, роз-крив природу ≥ суть грошей ¤к загального екв≥валента. ¬ його еко-ном≥чн≥й концепц≥њ трудова теор≥¤ вартост≥ та заснована на н≥й тео-р≥¤ додатковоњ вартост≥ займають центральне м≥сце.
—в≥тов≥й економ≥чн≥й науц≥ в≥дом≥ й ≥нш≥ теор≥њ вартост≥: т≥, що в центр уваги ставили витрати, ≥ т≥, що перем≥стили його на к≥нцев≥ результати виробництва.
 р≥м трудовоњ вартост≥ до "витратних" концепц≥й належать та-кож теор≥¤ витрат виробництва ≥ теор≥¤ трьох фактор≥в виробни-цтва. ѕрихильники теор≥њ витрат виробництва (–. “орренс, Ќ. —е-н≥ор, ƒж. ћ≥лль, ƒж. ћак- уллох та ≥н.) розгл¤дають витрати ви-робництва ¤к основу м≥новоњ вартост≥ ≥ ц≥н, вважаючи, що нова варт≥сть створюЇтьс¤ не лише живою, а й минулою, уречевленою працею. ¬они виход¤ть з того, що оск≥льки величина витрат вироб-ництва залежить в≥д ц≥н на окрем≥ њх елементи (предмети ≥ засоби прац≥, робочу силу), то використанн¤ витрат ¤к основи ц≥ноутво-ренн¤ означаЇ, по сут≥, по¤сненн¤ ц≥н на товари ц≥нами на елемен-ти витрат.
–одоначальники теор≥њ трьох фактор≥в виробництва французьк≥ економ≥сти першоњ половини XIX ст. ∆. Ѕ. —ей ≥ ‘. Ѕаст≥а трактува-ли формуванн¤ вартост≥ в процес≥ виробництва ¤к результат ви-трат трьох його основних фактор≥в: прац≥, кап≥талу ≥ земл≥. ¬с≥ вони беруть р≥вноправну участь (¤ка визначаЇтьс¤ дл¤ кожного з них ринком) у створенн≥ вартост≥.  ожний з цих фактор≥в "створюЇ" в≥дпов≥дну частину вартост≥: прац¤ - зароб≥тну плату, кап≥тал - в≥дсоток, а земл¤ - ренту. ¬иведенн¤ доход≥в з продуктивност≥ фактор≥в означало, що власники кап≥талу ≥ земл≥ привласнюють в≥дсоток ≥ ренту. ѕри на¤вност≥ усусп≥льненоњ власност≥ на ц≥ фак-тори виробництва так≥ доходи належать широким верствам сусп≥ль-ства.  . ћаркс у першому том≥ " ап≥талу", широко абстрагуючись при розгл¤д≥ теор≥њ вартост≥, припускав участь вс≥х фактор≥в вироб-ництва у створенн≥ лише споживноњ вартост≥. ” третьому том≥, в ¤кому йдетьс¤ про конкретн≥ економ≥чн≥ ¤вища, щодо теор≥њ ц≥ни виробництва (а також ренти) в≥н визнавав вплив фактор≥в вироб-ництва на м≥нову варт≥сть ≥ ц≥ну. «а  . ћарксом, величина кап≥талу впливаЇ на ц≥ну через перерозпод≥л прибутку ≥ перетворену форму вартост≥ - ц≥ну виробництва. ќстанн¤ утворюЇтьс¤ за допомогою вир≥внюванн¤ норми прибутку в р≥зних галуз¤х у процес≥ перели-ванн¤ кап≥талу в результат≥ м≥жгалузевоњ конкуренц≥њ.
¬ останн≥й третин≥ XIX ст. набув поширенн¤ принципово новий п≥дх≥д до анал≥зу вартост≥ - з позиц≥њ теор≥њ граничноњ корисност≥. ѓњ прихильники (”. —. ƒжевонс,  . ћенгер, ‘. ¬≥зер, ≈. Ѕем-Ѕаверк, Ћ. ¬альрас, ƒж. Ѕ.  ларк та ≥н.) вважали неприйн¤тним зведенн¤ вартост≥ до витрат прац≥ або трьох фактор≥в виробництва. Ќа њх думку, варт≥сть (ц≥нн≥сть)" визначаЇтьс¤ м≥рою корисност≥ резуль-тату. ¬они розмежували сукупну корисн≥сть блага (тобто корисн≥сть усього запасу або вс≥Їњ доступноњ даному ≥ндив≥ду к≥лькост≥ благ) ≥ граничну корисн≥сть блага (тобто корисн≥сть останньоњ оди-ниц≥ цього запасу або доступноњ к≥лькост≥ благ). ÷≥нн≥сть розгл¤да-лась ними ¤к суб'Їктивна за своЇю природою категор≥¤, ¤к суджен-н¤ так званоњ економ≥чноњ людини про важлив≥сть благ, на¤вних в њњ розпор¤дженн≥, дл¤ п≥дтриманн¤ житт¤ ≥ добробуту.
«начний вплив на сучасн≥ теор≥њ вартост≥ ≥ ц≥ни справл¤Ї нео-класична теор≥¤ англ≥йського економ≥ста к≥нц¤ XIX - початку XX ст. ј. ћаршалла. ¬≥дкинувши принцип мон≥зму у з'¤суванн≥ джерела вартост≥, в≥н поЇднав теор≥ю класик≥в пол≥теконом≥њ про визначаль-ну роль витрат виробництва з теор≥¤ми граничноњ корисност≥, по-питу ≥ пропозиц≥њ у формуванн≥ ≥ рус≥ ц≥н. ј. ћаршалл виходив з того, що формуванн¤ ринкових ц≥н в≥дбуваЇтьс¤ в результат≥ взаЇ-мод≥њ попиту ≥ пропозиц≥њ та пов'¤зував зм≥ну попиту з категор≥Їю граничноњ корисност≥, а пропозиц≥њ - з вир≥шальним впливом ви-трат виробництва. ¬≥н вважав, що витрати виробництва, ≥нтенсив-н≥сть попиту, межа виробництва ≥ ц≥на продукту взаЇмно регулю-ють одна одну, ≥ тут не виникаЇ н≥¤кого порочного кола при твер-дженн≥, що кожна з них частково регулюЇтьс¤ ≥ншими.
” XX ст. в≥дбулась еволюц≥¤ теор≥њ вартост≥. ѕо-перше, в крањнах ринковоњ економ≥ки розробц≥ теор≥й вартост≥ перестали надавати т≥Їњ вир≥шальноњ рол≥, ¤ку вона мала в XVIII-XIX ст. ÷е пов'¤зано з утвердженн¤м п≥дприЇмницькоњ ринковоњ системи ≥ поворотом представник≥в економ≥чноњ думки крањн; розвинутоњ ринковоњ еко-ном≥ки до розробки переважно теор≥њ ц≥ни ¤к категор≥њ, ¤ка знахо-дитьс¤ на поверхн≥ економ≥чного житт¤ ≥ найт≥сн≥ше пов'¤зана з господарським механ≥змом. ¬ результат≥ такого повороту розроб-ка теор≥њ вартост≥ в≥д≥йшла на другий план, а на перший вийшла розробка саме теор≥њ ц≥ни. —початку таке досл≥дженн¤ велось на м≥крор≥вн≥, а з 30-х рок≥в XX ст. п≥д впливом економ≥чноњ теор≥њ ƒж. ћ.  ейнса та у в≥дпов≥дь на об'Їктивн≥ реал≥њ економ≥чних по-тр¤с≥нь в ринков≥й економ≥ц≥ поширилось ≥ на макрор≥вень.
ѕо-друге, на м≥крор≥вн≥ економ≥ки отримали розвиток теор≥њ не лише досконалоњ (в≥льноњ) конкуренц≥њ, а й теор≥њ недосконалоњ (об-меженоњ) конкуренц≥њ (≈. „емберл≥н, ƒж. –об≥нсон), ¤к≥ досл≥джува-ли ц≥ноутворенн¤ в умовах обмеженоњ конкуренц≥њ.
ѕо-третЇ, на в≥дм≥ну в≥д класичноњ ≥ марксистськоњ теор≥њ вар-тост≥ функц≥ональна теор≥¤ висунула на перше м≥сце внесок кож-ного елемента в≥дтворювального процесу (живоњ ≥ вт≥леноњ в засо-бах виробництва прац≥, природних ресурс≥в) у виробництво ≥ до-бробут людини.
Ќин≥ на противагу традиц≥йним у¤вленн¤м про альтернативн≥сть ≥ взаЇмовиключн≥сть теор≥й трудовоњ вартост≥ ≥ граничноњ корис-ност≥ висунута г≥потеза про зд≥йсненн¤ саме автентичним марк-
сизмом орган≥чного синтезу теор≥њ витрат виробництва ≥ сусп≥льноњ корисност≥ ≥ ви¤вленн¤ ним головного зм≥сту вартост≥ з загально≥с-торичноњ точки зору*. ” "Ќачерках до критики пол≥тичноњ економ≥њ" щодо визначенн¤ вартост≥ витратам виробництва (школа ƒ. –≥кар-до) чи корисн≥стю речей (школа ∆. Ѕ. —е¤) ‘. ≈нгельс писав: "—про-буЇмо внести ¤сн≥сть у цю плутанину. ¬арт≥сть реч≥ включаЇ в себе обидва фактори, насильно ≥, ¤к ми бачили, марно роз'Їднуван≥ сто-ронами, що сперечаютьс¤. ¬арт≥сть Ї в≥дношенн¤ витрат вироб-ництва до корисност≥. Ќайближче застосуванн¤ вартост≥ маЇ м≥сце при роз'¤сненн≥ питанн¤ про те, чи сл≥д взагал≥ виробл¤ти дану р≥ч, тобто чи покриваЇ њњ корисн≥сть витрати виробництва. “≥льки п≥сл¤ цього може йти мова про застосуванн¤ вартост≥ дл¤ обм≥ну. якщо витрати виробництва двох речей однаков≥, то корисн≥сть буде вир≥-шальним моментом у визначенн≥ њх пор≥вн¤льноњ вартост≥"*". ¬изна-ченн¤ вартост≥ ¤к в≥дношенн¤ витрат виробництва до корисност≥ вважаЇтьс¤ вираженн¤м сут≥ позиц≥њ марксизму з питанн¤ про еко-ном≥чний зм≥ст вартост≥ з загально≥сторичноњ точки зору. ѕри цьому йдетьс¤ про загально≥сторичний елемент, ¤кий визначаЇтьс¤ внут-р≥шньою метою, властивою виробництву, ≥ пол¤гаЇ "в створенн≥ достатку, ¤кий м≥стить в соб≥ ¤к к≥льк≥сть споживних вартостей, так ≥ багатоман≥тн≥сть њх, що, в свою чергу, зумовлюЇ високий роз-виток людини ¤к виробника, всеб≥чний розвиток њњ продуктивних зд≥бностей"*".
ќдин з напр¤м≥в (перший) загального перегл¤ду трудовоњ теор≥њ вартост≥ сп≥взвучний з т≥Їю економ≥чною думкою, ¤ка стол≥тт¤ тому запропонувала синтезувати "витратну" ≥ "результатну" сторони Їдиноњ теор≥њ економ≥чноњ ц≥нност≥ (вартост≥). ѕочаток цьому поклав видат-ний украњнський економ≥ст ћ. ≤. “уган-Ѕарановський, ¤кий ще в 1890 р. зазначав, що теор≥¤ граничноњ корисност≥ не спростовуЇ погл¤-д≥в ƒ. –≥кардо чи  . ћаркса, а навпаки, ¤кщо правильно њњ розум≥ти, то неспод≥вано п≥дтверджуютьс¤ вченн¤ названих економ≥ст≥в. “ака позиц≥¤ суперечила погл¤дам б≥льшост≥ соц≥ал-демократ≥в ( .  аутсь-кого, –. √≥льферд≥нга, √. ¬. ѕлеханова, ћ. ≤. Ѕухар≥на та ≥н.), ¤к≥ вбачали в теор≥њ граничноњ корисност≥ пр¤мий виклик марксизму. ÷ьому чимало спри¤ли й твердженн¤ самих творц≥в теор≥њ граничноњ корисност≥  . ћенгера, ‘. ¬≥зера, ≈. Ѕем-Ѕаверка про принципову в≥дм≥нн≥сть њњ ¤к ву\ вченн¤ класик≥в пол≥теконом≥њ, так ≥ в≥д еконо-м≥чноњ теор≥њ марк-сизму. Ќа думку ћ. ≤. “уган-Ѕарановського, теор≥¤ граничноњ корисност≥ висв≥тлюЇ ц≥нн≥сть (варт≥сть) з ≥ншого боку, а тому не спростовуЇ, а доповнюЇ трудову теор≥ю вартост≥, утворю-ючи з нею орган≥чну Їдн≥сть. ћ. ≤. “уган-Ѕарановський зауважував, що можна було думати про нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж оц≥нкою блага за його господарською корисн≥стю ≥ його ж оц≥нкою за трудовою вар-т≥стю, але теор≥¤ граничноњ корисност≥ доводить, що обидва принци-пи оц≥нки узгоджен≥. —туп≥нь узгодженост≥ тим б≥льший, чим б≥льше розпод≥л прац≥ п≥дкор¤Їтьс¤ господарському принципу.
„имало рос≥йських ≥ украњнських економ≥ст≥в (¬.  . ƒмитр≥Їв, –. ћ. ќрженцький, ј. ƒ. Ѕ≥л≥мович та ≥н.) також виступали за орга-н≥чний синтез трудовоњ теор≥њ вартост≥ ≥ теор≥њ граничноњ корис-ност≥ виход¤чи з "господарського принципу". ќстанн≥й вони виво-дили з досв≥ду внутр≥шн≥х переживань господарюючого суб'Їкта, що ви¤вл¤ютьс¤ в його вчинках. ѕриб≥чники пропонованого син-тезу виходили з принципу рел¤тив≥зму (в≥дносност≥). ¬они вважа-ли, що жодна з в≥домих економ≥чн≥й думц≥ теор≥й вартост≥, ц≥нност≥ не Ї абсолютною. ¬ кожн≥й з цих теор≥й м≥ст¤тьс¤ рац≥ональн≥ за-сади, елементи.
ƒругий напр¤м загального перегл¤ду трудовоњ теор≥њ вартост≥ виходить з того, що в питанн≥ про вим≥рюванн¤ корисност≥ осново-положники марксизму не п≥шли дал≥ загального визнанн¤ його необх≥дност≥ й практично не пом≥тили теор≥њ граничноњ корисност≥. ÷е по¤снюЇтьс¤ тим, що абстрагуванн¤, до ¤кого вони вдавалис¤ п≥д час анал≥зу п≥дприЇмницькоњ експлуатац≥њ, не могло бути засто-соване п≥д час анал≥зу функц≥ональноњ сторони в≥дтворювального процесу.  атегор≥њ, ¤к≥ потр≥бн≥ дл¤ розум≥нн¤ останньоњ, могли б поставити п≥д сумн≥в абсолютизац≥ю додатковоњ вартост≥ ¤к Їдино-го джерела прибутку кап≥талу.
ѕрихильники другого напр¤му вважають догматичним визна-ченн¤ вартост≥ виключно вт≥леною в товар≥ сусп≥льною працею ≥ усуненн¤ в≥д розгл¤ду корисност≥. Ќа њх думку, варт≥сть (ц≥нн≥сть) Ї синтезом результат≥в ≥ витрат виробництва, де перш≥ Ї Їдн≥стю кон-кретноњ та абстрактноњ корисност≥, а друг≥ - Їдн≥стю конкретноњ та абстрактноњ прац≥ (ширше - вс≥х в≥дтворюваних ≥ нев≥дтворюва-них ресурс≥в, ¤к≥ мають альтернативн≥ можливост≥ застосуванн¤). ѕри цьому в пон¤тт¤ "конкретна корисн≥сть" вкладавс¤ той самий зм≥ст, що й у сучасне пон¤тт¤ "споживна варт≥сть".
” 80-х роках XX ст. у зах≥дн≥й економ≥чн≥й л≥тератур≥ набула поширенн¤ теор≥¤ пост≥ндустр≥ального, ≥нформац≥йного сусп≥ль-ства. ¬она виходить з того, що у високорозвинених крањнах св≥ту ≥нформац≥йний сектор за темпами зростанн¤ почав пом≥тно випе-реджати традиц≥йн≥ галуз≥, ≥ за прогнозами, ц¤ тенденц≥¤ посилюва-тиметьс¤ в майбутньому. ¬ —Ўј, наприклад, у середин≥ 80-х рок≥в в ≥нформац≥йному сектор≥ було зайн¤то 46,6 в≥дсотка економ≥чно
активного населенн¤, тод≥ ¤к у сфер≥ послуг - 28,8 в≥дсотка, у промисловост≥ (без виробництва комп'ютерного ≥ комун≥кац≥йного устаткуванн¤) -'22,5; с≥льському господарств≥ - 2,1 в≥дсотка. ÷е св≥дчить про виникненн¤ в сучасних умовах нового основного дже-рела вартост≥, ¤ке пов'¤зане насамперед з ≥нтелектуальним потен-ц≥алом, знанн¤ми прац≥вника, а не з його психоф≥зичними зусилл¤-ми, ¤к у минулому. ¬ зв'¤зку з цим у межах теор≥њ пост≥ндустр≥-ального, ≥нформац≥йного сусп≥льства з'¤вилас¤ принципово нова концепц≥¤ вартост≥ - ≥нформац≥йна, зг≥дно з ¤кою дом≥нуючим типом у структур≥ сусп≥льноњ прац≥ Ї не структурно розчленована, а ц≥л≥сна, переважно ≥нтелектуальна, озброЇна науковими знанн¤-ми прац¤. "якщо знанн¤ у своњй системн≥й форм≥, - пише один ≥з засновник≥в ц≥Їњ концепц≥њ ƒ. Ѕелл, - застосовуютьс¤ у практичн≥й переробц≥ ≥снуючих виробничих ресурс≥в... то можна сказати, що саме вони, а не прац¤ виступають ¤к джерело вартост≥".