√лава 16 ѕ–ј¬ќ“¬ќ–„≤—“№

І 1. ѕон¤тт¤ правотворчост≥, њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д законотворчост≥

ѕравотворч≥сть Ч це правова форма д≥¤льност≥ держави за участю громад¤нського сусп≥льства (у передбачених законом випадках), пов'¤зана ≥з встановленн¤м (санкц≥онуванн¤м), зм≥ною, скасуванн¤м юридичних норм. ѕравотворч≥сть виражаЇтьс¤ у формуванн≥, систематизац≥њ, прийн¤тт≥ та оприлюдненн≥ нормативно-правових акт≥в.

√оловне призначенн¤ правотворчост≥ Ч встановленн¤ нових правових норм. «м≥на ≥ скасуванн¤ застар≥лих правових норм спри¤Ї затвердженню нових ≥, в≥дтак, вони вход¤ть до його складу ¤к допом≥жн≥ про¤ви правотворчост≥.

ќзнаки правотворчост≥:

1) зд≥йснюЇтьс¤ державою безпосередньо або з њњ попереднього дозволу, а також громад¤нським сусп≥льством (народом) ≥ його суб'Їктами;

2)  пол¤гаЇ у створенн≥ нових норм права або в зм≥н≥ чи скасуванн≥ чинних норм;

3)  набуваЇ завершенн¤ в письмовому акт≥-документ≥, ¤кий називаЇтьс¤ нормативно-правовим актом;

4)  в≥дбуваЇтьс¤ в≥дпов≥дно до правового регламенту, тобто процедури, ¤ка встановлюЇтьс¤ правовими нормами;

5)  маЇ конкретно-ц≥льову ≥ орган≥зац≥йну спр¤мован≥сть. ѕравотворч≥сть не можна зводити до законотворчост≥. «аконотворч≥сть Ї виключною монопол≥Їю представницьких

вищих орган≥в держави (в ”крањн≥ Ч ¬ерховноњ –ади) або народу (громад¤нського сусп≥льства) у передбачених законом випадках.

>>>294>>>

«аконотворч≥сть Ч важлива складова частина правотворчост≥, ¤ка зак≥нчуЇтьс¤ прийн¤тт¤м закон≥в. –езультат правотворчост≥ Ч вс≥ нормативно-правов≥ акти: закони, укази, розпор¤дженн¤, р≥шенн¤ та ≥н. ¬они з'¤вл¤ютьс¤ внасл≥док складноњ д≥¤льност≥ вищих державних орган≥в, орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, м≥сцевоњ державноњ адм≥н≥страц≥њ, комерц≥йних ≥ некомерц≥йних орган≥зац≥й, трудових колектив≥в.

ѕравотворч≥сть Ч один з важливих напр¤мк≥в функц≥онуванн¤ громад¤нського сусп≥льства ≥ держави, одна з правових форм (Ђоболонокї) њх д≥¤льност≥, њњ сл≥д в≥др≥зн¤ти в≥д право-творенн¤.

ѕравотворенн¤ Ч вс≥ форми ≥ засоби виникненн¤, розвитку та зм≥ни права, у тому числ≥ ≥ правотворч≥сть.

ѕравотворч≥сть Ч пон¤тт¤ вужче, н≥ж правотворенн¤, вона -частина правоутворенн¤, його самост≥йна ≥ вир≥шальна стад≥¤ (вищий р≥вень). ≤н≥ц≥ативу, пропозиц≥ю про необх≥дн≥сть прийн¤тт¤ того чи ≥ншого закону не можна вважати правотворч≥с-тю, хоча з ≥н≥ц≥ативи може початис¤ правотворч≥сть. ќбговоренн¤ проекту конституц≥њ населенн¤м Ч це не правотворч≥сть, але може призвести до нењ.

ѕравотворч≥сть починаЇтьс¤ тод≥, коли прийн¤то державне р≥шенн¤ про п≥дготовку проекту нормативно-правового акта, скаж≥мо, закону. √оловною в≥дм≥нн≥стю правотворчост≥ в≥д правотворенн¤ Ї те, що творч≥сть права зд≥йснюЇтьс¤ державними органами або з њх санкц≥њ, дозволу.

ѕравотворч≥сть --це насамперед форма владноњ-вольовоњ д≥¤льност≥ держави, формального нормативного закр≥пленн¤ м≥ри свободи ≥ справедливост≥, ¤ка включаЇ досл≥дженн¤, узагальненн¤ ≥ систематизац≥ю типових конкретних правов≥дносин, котр≥ виникають у громад¤нському сусп≥льств≥, ≥ спр¤мована на створенн¤ нормативно-правового акта.

ѕравотворенн¤ Ч форма виникненн¤ ≥ бутт¤ права в широкому правовому пол≥: до правотворчост≥, поруч ≥з ним, у вигл¤д≥ правотворчост≥, п≥сл¤ правотворчост≥, у процес≥ реал≥зац≥њ права. ѕравотворенн¤ в≥дбуваЇтьс¤ ≥ поза правотворчост≥ державою, у рамках громад¤нського сусп≥льства Ч у правосв≥домост≥, конкретних правов≥дносинах, правом≥рн≥й повед≥нц≥, правових теор≥¤х, судових прецедентах ≥ т. ≥н. ѕравотворенн¤ живить правотворч≥сть новими правовими ≥де¤ми, правилами повед≥нки, конкретними р≥шенн¤ми, угодами, котр≥ досл≥джуютьс¤, узагальнюютьс¤, си-

>>>295>>>

стематизуютьс¤ державою, а по тому формулюютьс¤ в нормах права, зовн≥шньо виражених у нормативно-правових актах. ћожна вид≥лити так≥ р≥вн≥ правотворенн¤:

1)  гносеолог≥чний Ч в≥дбиваЇ процес виникненн¤ ≥ розвитку права у форм≥ правосв≥домост≥;

2) матер≥альний Ч виражаЇ формуванн¤ права у вигл¤д≥ конкретних правов≥дносин, правом≥рноњ повед≥нки;

3) ≥нституц≥йний Ч в≥дбиваЇ ≥снуванн¤ права ¤к системи правових норм.

ќстанн≥й р≥вень правотворенн¤ Ї р≥внем правотворчост≥.

І 2. ѕринципи ≥ функц≥њ правотворчост≥

¬ид≥л¤ють дв≥ групи принцип≥в правотворчост≥: загальн≥ ≥ спец≥альн≥. «агальн≥ принципи правотворчост≥ Ч незаперечн≥ основн≥ вимоги, що виражають њњ сутн≥сть:

/. √уман≥зм, тобто формуванн¤ нормативно-правових акт≥в на засадах загальнолюдських ц≥нностей, м≥жнародних стандарт≥в прав людини, створенн¤ умов ≥ механ≥зм≥в њхнього вт≥ленн¤ в житт¤ сусп≥льства ≥ держави;

2. ƒемократизм, тобто вираженн¤ в ньому вол≥ народу, безпосередн¤ або через представник≥в участь народу в розробц≥ та прийн¤тт≥ нормативно-правових акт≥в;

3.  √ласн≥сть Ч в≥дкрите дл¤ громадськост≥, в≥льне ≥ д≥лове обговоренн¤ проект≥в нормативно-правових акт≥в, ≥нформуванн¤ про них населенн¤;

4.  «аконн≥сть Ч прийн¤тт¤ нормативно-правових акт≥в законним шл¤хом, в≥дпов≥дно до конституц≥йне закр≥пленого процесу правотворчост≥;

5.  Ќауков≥сть Ч ефективне використанн¤ дос¤гнень юридичноњ та ≥нших наук при упор¤дкуванн≥ проект≥в нормативних акт≥в; проведенн¤ њхньоњ незалежноњ науковоњ експертизи;

6.  —истемн≥сть Ч суворий обл≥к системи права, системи законодавства, узгодженн¤ з ≥ншими нормативно-правовими актами.

ƒо спец≥альних принцип≥в правотворчост≥ можна в≥днести:

Х  оперативн≥сть Ч незвол≥канн¤ з п≥дготовкою проект≥в нормативних акт≥в;

Х  поЇднанн¤ динам≥зму ≥ стаб≥льност≥ Ч створенн¤ стаб≥льного нормативного акта ≥ одночасно можлив≥сть вносити до нього доповненн¤ ≥ зм≥ни;

>>>296>>>

Х  планов≥сть Ч за функц≥ональним призначенн¤м акт≥в ≥ строками њх прийн¤тт¤;

Х  старанн≥сть ≥ скрупульозн≥сть п≥дготовки нормативних акт≥в

- в≥дсутн≥сть скоростиглих ≥ непродуманих проект≥в;

Х  профес≥онал≥зм - залученн¤ до розробки нормативних акт≥в квал≥ф≥кованих спец≥ал≥ст≥в ≥з в≥дпов≥дних галузей науки, вчених-юрист≥в ≥ юрист≥в-практик≥в, ¤к≥ мають необх≥дн≥ знанн¤ ≥ досв≥д;

Х  техн≥ко-юридична досконал≥сть Ч упор¤дкуванн¤ нормативно-правових акт≥в з урахуванн¤м правил, способ≥в, прийом≥в юридичноњ техн≥ки, ¤к≥ Ї обов'¤зковими дл¤ правотвор-чих орган≥в;

Х  урахуванн¤ м≥сцевого досв≥ду Ч особливо в процес≥ прийн¤тт¤ нормативних акт≥в м≥сцевого значенн¤.

‘ункц≥њ правотворчост≥ Ч напр¤мки д≥¤льност≥, пов'¤заноњ з≥ встановленн¤м, зм≥ною або скасуванн¤м правових норм, створенн¤м ≥ розвитком законодавства.

ќсновн≥ функц≥њ правотворчост≥:

1.  ‘ункц≥¤ первинного регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин (розробка ≥ прийн¤тт¤ нових правових норм) д≥Ї в тих випадках, коли сусп≥льн≥ в≥дносини ран≥ше не регулювалис¤ ≥ вперше виникла необх≥дн≥сть у 'њх регулюванн≥. Ќаприклад, лише з розвитком косм≥чних досл≥джень з'¤вл¤Їтьс¤ косм≥чне право; ≥з переходом ”крањни на шл¤х розвитку ринкових в≥дносин виникла необх≥дн≥сть у створенн≥ нових закон≥в: про б≥ржу, приватизац≥ю та ≥н.;

2.  ‘ункц≥¤ в≥дновленн¤ правового матер≥алу (скасуванн¤, зм≥на або доповненн¤ до чинних норм) припускаЇ зам≥ну тих закон≥в, що застар≥ли, не в≥дпов≥дають потребам сусп≥льного розвитку. ѕри цьому важливо не займатис¤ в≥дновленн¤м заради в≥дновленн¤, оск≥льки стаб≥льн≥сть Ї кращою, н≥ж зм≥ни, тим б≥льше зм≥ни без особливоњ необх≥дност≥.  оли ж сусп≥льн≥ потреби зм≥нюютьс¤, сусп≥льство потребуЇ такого законодавства, ¤ке адекватно в≥дбивало б ц≥ потреби. “од≥ настаЇ необх≥дн≥сть у створенн≥ нових кодекс≥в, закон≥в, внос¤тьс¤ зм≥ни ≥ доповненн¤ до в≥дпов≥дних законодавчих акт≥в;

3.  ‘ункц≥¤ заповненн¤ прогалин у прав≥, тобто усуненн¤ повноњ або частковоњ в≥дсутност≥ в чинних нормативних актах необх≥дних юридичних норм.

«розум≥ло, можна використовувати аналог≥ю закону, тобто вир≥шенн¤ справи або окремого питанн¤ на п≥дстав≥ закону, ¤кий

>>>297>>>

регулюЇ под≥бн≥ в≥дносини; або аналог≥ю права, тобто вир≥шенн¤ справи або окремого юридичного питанн¤ на п≥дстав≥ загальних начал ≥ значенн¤ законодавства (див. І Ђѕрогалини у прав≥ї).

ѕроте аналог≥¤ не заповнюЇ прогалину. «аповнити прогалину можна лише шл¤хом правотворчост≥.

як в≥дшукуЇтьс¤ прогалина? ѕ≥д час застосуванн¤ норм права Ч у суд≥ тощо. ƒл¤ знаходженн¤ прогалин узагальнюЇтьс¤ судова ≥ адм≥н≥стративна практика. ¬ироблене за допомогою аналог≥њ вир≥шенн¤ юридичноњ справи не повинно суперечити розпор¤дженн¤м чинного законодавства. ¬оно може стати п≥дставою дл¤ удосконаленн¤ законодавства;

4. ‘ункц≥¤ упор¤дкуванн¤ нормативно-правового матер≥алу (кодиф≥кац≥йна або систематизац≥йна правотворч≥сть). ќрган≥зац≥йною формою ц≥Їњ функц≥њ Ї кодификац≥¤ законодавства, що припускаЇ обірунтоване його в≥дновленн¤. Ѕ≥льш докладно про ко-дификац≥ю, а також про ≥нш≥ засоби систематизац≥њ законодавства див. у І Ђ—истематизац≥¤ нормативно-правових акт≥вї.

І 3. —тад≥њ правотворчого процесу

Ќе сл≥д ототожнювати правотворчий ≥ законодавчий процеси. «аконодавчий процес Ч важлива складова частина право-творчого процесу, ¤ка маЇ складний характер (див. І Ђ«аконодавчий процесї).

ѕравотворчий процес -- система взаЇмозалежних процедур (стад≥й) при ухваленн≥, зм≥н≥ ¤к закон≥в, так ≥ п≥дзаконних акт≥в. —тад≥њ правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбит≥ на р¤д етап≥в.

 ожний вид нормативно-правових акт≥в пов'¤заний ≥з компетенц≥Їю державних орган≥в певного р≥вн¤, а тому п≥дготовка, розгл¤д ≥ ухваленн¤ кожного виду акт≥в в ≥Їрарх≥њ акт≥в мають специф≥чн≥ ознаки. —туп≥нь складност≥ правотворчого процесу визначаЇтьс¤ тим, ¤к≥ нормативно-правов≥ акти ухвалюютьс¤ Ч закони ¬ерховноњ –ади, укази ѕрезидента ”крањни, постанови  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в, р≥шенн¤ орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ та ≥н.

¬ юридичн≥й л≥тератур≥ Ї к≥лька п≥дход≥в до розум≥нн¤ системи стад≥й, на ¤к≥ под≥л¤Їтьс¤ правотворчий процес. ”с≥ вони заслуговують на увагу, оск≥льки автори використовують р≥зн≥ критер≥њ њх вид≥ленн¤.

>>>298>>>

ѕропонуЇмо класиф≥кац≥ю стад≥й правотворчост≥ в узагальненому вигл¤д≥ (включаючи законодавчий процес ≥ процес ухваленн¤ п≥дзаконних акт≥в).

 ласиф≥кац≥¤ стад≥й правотворчост≥ подаЇтьс¤ на тл≥ процесу правотворенн¤. —початку зауважимо, що стад≥њ правотворчост≥ можуть зб≥гатис¤ з≥ стад≥¤ми правотворенн¤, однак процес правотворенн¤ не вичерпуЇтьс¤ процесом правотворчост≥.

—тад≥њ правотворенн¤ ≥ правотворчого процесу:

1.  ѕередпроектна стад≥¤

- формуванн¤ юридичного мотиву про необх≥дн≥сть внесенн¤ зм≥н до чинноњ системи норм права Ч в≥дбуваЇтьс¤ на р≥вн≥ правосв≥домост≥ в результат≥ ви¤вленн¤ вол≥ народу (колективу), об'Їктивно зумовленоњ потребами його соц≥ального житт¤;

-  правотворча ≥н≥ц≥атива (фр. initiative Ч почин) Ч обірунтуванн¤ юридичноњ значущост≥ правовоњ регламентац≥њ Ч виданн¤ нормативно-правового акта.

÷ей етап правотворенн¤ характеризуЇтьс¤ д≥Їю об'Їктивних чинник≥в ≥ становить п≥дготовчу стад≥ю правотворчост≥;

2.  ѕроектна стад≥¤

- ухваленн¤ р≥шенн¤ про п≥дготовку проекту нормативно-правового акта;

-  розробка концепц≥њ проекту нормативно-правового акта ≥ п≥дготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в пор¤дку правотворчоњ ≥н≥ц≥ативи), тобто юридичне формулюванн¤ вол≥ народу (колективу) у вигл¤д≥ норм права.

ѕроекти указ≥в ѕрезидента, постанов ур¤ду зазвичай готуютьс¤ в≥дпов≥дними м≥н≥стерствами ≥ в≥домствами або на п≥дстав≥ плану попередн≥х роб≥т, або за разовим дорученн¤м ѕрезидента, кер≥вництва ур¤ду. “ак≥ проекти можуть бути п≥дготовлен≥ в апарат≥ ѕрезидента ≥ ур¤ду.

ўоб забезпечити квал≥ф≥коване складанн¤ проекту, передбачаЇтьс¤ участь спец≥ал≥ст≥в у в≥дпов≥дно до в≥домчого (галузевого) принципу, зг≥дно з ¤ким складанн¤ початкових проект≥в зд≥йснюЇтьс¤ тими органами ≥ орган≥зац≥¤ми, проф≥лю д≥¤льност≥ ¤ких вони в≥дпов≥дають.

ƒо п≥дготовки проект≥в нормативно-правових акт≥в (головним чином, закон≥в) залучаютьс¤ парт≥њ, профсп≥лки та ≥нш≥ громадськ≥ об'Їднанн¤;

-  попередн≥й розгл¤д проекту нормативно-правового акта правотворчим органом. ƒо розгл¤ду проекту зазвичай залуча-

>>>299>>>

ютьс¤ зац≥кавлен≥ державн≥ органи, орган≥зац≥њ, громадськ≥сть. ‘орми обговоренн¤ р≥зн≥: парламентськ≥ читанн¤, наради за участю науковоњ громадськост≥ ≥ зац≥кавлених м≥н≥стерств, ре-зензуванн¤ науково-досл≥дними ≥нститутами та ≥н. ѕ≥сл¤ урахуванн¤ пропозиц≥й ≥ зауважень проект остаточно в≥дпрацьовуЇтьс¤ ≥ редагуЇтьс¤;

Ч обговоренн¤ проекту нормативно-правового акта ≥ узгодженн¤ його тексту з зац≥кавленими особами. Ќайважлив≥ш≥ законопроекти можуть бути винесен≥ на всенародне обговоренн¤.

÷ей етап правотворенн¤ становить початкову стад≥ю право-творчост≥;

3. —тад≥¤ прийн¤тт¤ проекту нормативно-правового акта властива колег≥альному правотворчому органу Ч оф≥ц≥йне прийн¤тт¤ проекту п≥сл¤ його обговоренн¤.  олег≥альн≥ правотворч≥ органи (ур¤д, державн≥ ком≥тети та ≥н.) приймають нормативн≥ акти простою б≥льш≥стю голос≥в. ѕрезидент держави, м≥н≥стри та ≥нш≥ органи одноособового кер≥вництва затверджують своњ акти (укази, накази, ≥нструкц≥њ тощо) у персональному пор¤дку. ¬ ”крањн≥ низка указ≥в ѕрезидента потребуЇ контрасигнац≥њ (див. І Ђѕон¤тт¤ п≥дзаконного нормативно-правового актаї);

÷ей етап правотворенн¤ характеризуЇтьс¤ активн≥стю: вступаЇ в д≥ю суб'Їктивний чинник ≥ зд≥йснюЇтьс¤ власне Ђтворч≥сть праваї.

4.  «асв≥дчувальна стад≥¤

Ч п≥дписанн¤ нормативно-правового документа;

Ч наданн¤ йому реЇстрац≥йного коду п≥сл¤ включенн¤ до ™диного реЇстру нормативних акт≥в ”крањни;

5.  ≤нформац≥йна стад≥¤

Ч оф≥ц≥йне опубл≥куванн¤ прийн¤того нормативно-правового акта в засобах масовоњ ≥нформац≥њ, доведенн¤ його до в≥дома виконавц≥в.

÷ей завершальний етап правотворенн¤, ¤кий також маЇ активний характер, Ї заключною стад≥Їю правотворчост≥.

І 4. ¬иди ≥ форми правотворчост≥ держави

ѕравотворч≥сть зд≥йснюЇтьс¤ двома соц≥альними ≥нститутами:

Х  державою в особ≥ державних орган≥в та њх посадових ос≥б;

Х  громад¤нським сусп≥льством ≥ його окремими суб'Їктами.

>>>300>>>

¬иди правотворчост≥ ¤к громад¤нського сусп≥льства, так ≥ держави можна класиф≥кувати за р≥зними критер≥¤ми. ќсновний вид правотворчост≥ Ч правотворч≥сть державних орган≥в ≥ посадових ос≥б.

¬иди правотворчост≥ держави за юридичною чинн≥стю акт≥в:

1. «аконодавча д≥¤льн≥сть, тобто д≥¤льн≥сть, пов'¤зана з п≥дготовкою ≥ прийн¤тт¤м законодавчих акт≥в (законотворч≥сть).

” правотворчост≥ ”крањни головну роль в≥д≥граЇ законодавчий орган держави Ч ¬ерховна –ада. ¬она маЇ монопольну законотворчу компетенц≥ю, тобто виключне право на прийн¤тт¤ закон≥в ≥ коло повноважень щодо њх прийн¤тт¤, передбачен≥  онституц≥Їю та ≥ншими законами, њњ законотворч≥сть Ч пров≥дна частина правотворчост≥ ≥ основноњ конституц≥йно-правовоњ форми прийн¤тт¤ закон≥в державою;

2.  ѕ≥дзаконна правотворча д≥¤льн≥сть, тобто д≥¤льн≥сть, пов'¤зана з п≥дготовкою ≥ прийн¤тт¤м п≥дзаконних акт≥в (п≥дзаконна правотворч≥сть).

ѕравотворч≥сть ≥нших державних орган≥в ”крањни (правотвор-ч≥стю займаютьс¤ практично вс≥ державн≥ органи) зд≥йснюЇтьс¤ на п≥дстав≥ ≥ в≥дпов≥дно до чинних закон≥в, прийн¤тих ¬ерховною –адою.

ЌагадаЇмо, що юридична чинн≥сть прийн¤тих державними органами нормативно-правових акт≥в залежить в≥д р≥вн¤ ≥ обс¤гу њх повноважень, ¤к≥ визначаютьс¤ м≥сцем, ¤ке пос≥даЇтьс¤ в систем≥ орган≥в держави (ѕрезидент,  аб≥нет ћ≥н≥стр≥в, м≥н≥стерства, в≥домства, голови державних адм≥н≥страц≥й на м≥сц¤х та ≥н.).

>>>301>>>

Ѕезпосередн¤ правотворч≥сть держави Ч основна, ¤ка пол¤гаЇ у виробленн≥ та прийн¤тт≥ нових правових акт≥в. ≤нш≥ про¤ви правотворчост≥ держави (зм≥на або доповненн¤, скасуванн¤, систематизац≥¤) мають допом≥жне значенн¤ дл¤ формуванн¤ системи права.

—анкц≥онована правотворч≥сть пол¤гаЇ у затвердженн≥ акт≥в, прийн¤тих орган≥зац≥¤ми громад¤нського сусп≥льства Ч недержавними об'Їднанн¤ми: сусп≥льними (парт≥¤ми, профсп≥лками та ≥н.) ≥ комерц≥йними (акц≥онерними товариствами та ≥н.), або в попередньому дозвол≥ щодо њх виданн¤.

—п≥льна правотворч≥сть (нормативн≥ угоди) Ч акти укладаютьс¤ на галузевих, профес≥йних ≥ м≥сцевому, територ≥альному р≥вн¤х. Ќаприклад, сп≥льн≥ акти орган≥в держави ≥ недержавних об'Їднань; нормативн≥ угоди м≥ж р≥зними суб'Їктами права: профсп≥лками, уповноваженими прац≥вниками, представницькими органами, органами виконавчоњ влади та ≥н. Ќормативн≥ угоди усе ширше використовуютьс¤ у правотворч≥й практиц≥ ”крањни.

ƒелегована правотворч≥сть Ч виданн¤ нормативно-правового акта за уповноваженн¤м, ¤ке виходить ≥з закону, або за пр¤мим дорученн¤м одного (вищого) органу держави ≥ншому (нижчому) з≥ збереженн¤м певноњ системи контролю з боку вищого органу за реал≥зац≥Їю делегованих повноважень.

ƒержавн≥ органи можуть делегувати правотворч≥ повноваженн¤ громадським об'Їднанн¤м (наприклад, передати профсп≥лкам функц≥њ соц≥ального страхуванн¤). ѕри цьому норми, що створюютьс¤ громад¤нськими об'Їднанн¤ми, набувають ¤костей ≥ властивостей правових норм, ¤к≥ охорон¤ютьс¤ державою.

ќзнаки делегованоњ правотворчост≥:

1. ƒелегована правотворч≥сть пол¤гаЇ у попередньому дозвол≥ органу держави ≥ншому органу (або орган≥зац≥њ) видавати нормативно-правов≥ акти з регулюванн¤ в≥дносин, що вход¤ть до предмета в≥данн¤ першого.

2.  ƒелегуютьс¤ лише окрем≥ повноваженн¤, у результат≥ чого в≥дбуваЇтьс¤ тимчасове розширенн¤ повноважень органу, ¤кому вони делегуютьс¤.

3. ƒелегуванн¤ повноважень можливо на визначений час або без зазначенн¤ строк≥в. ѕри делегуванн≥ повноважень на певний строк не потр≥бно виданн¤ правового акта, що в≥дкликаЇ повноваженн¤: вони припин¤ютьс¤ автоматично. ѕри делегуванн≥ без за-

>>>302>>>

значенн¤ строк≥в повноваженн¤ можуть бути в≥дкликан≥ в будь-¤кий час за р≥шенн¤м органу, ¤кий делегуЇ.

4. ƒелегувати повноваженн¤ може лише вищий орган нижчому,

5. ƒелегуватис¤ повноваженн¤ можуть органом у межах його компетенц≥њ (не може передати б≥льше повноважень, н≥ж маЇ сам, ≥ не може передати т≥ повноваженн¤, ¤ких не маЇ).

6.  ƒелегуванн¤ повноважень в≥дбуваЇтьс¤ у форм≥ письмового компетенц≥йного акта.

7.  ќрган, що делегуЇ, обов'¤зково збер≥гаЇ контроль за зд≥йсненн¤м делегованих повноважень.

ƒелегуванн¤ парламентом законодавчих повноважень ≥ншим г≥лкам влади  онституц≥Їю ”крањни не передбачено. ” де¤ких крањнах романо-германського ≥ англо-американського права маЇ м≥сце делегуванн¤ законодавчих повноважень парламентом ур¤ду (таке делегуванн¤ Ї конституц≥йно закр≥пленим). ” цьому раз≥ законодавчий акт, п≥дготовлений органом, ¤кому делегован≥ так≥ повноваженн¤, п≥дл¤гаЇ затвердженню органом, що делегуЇ, -парламентом (наприклад, ордонанси у ‘ранц≥њ).

ѕриклади делегованоњ правотворчост≥ в ”крањн≥:

1.  18.11.1992 р. ¬ерховною –адою ”крањни був прийн¤тий «акон Ђѕро тимчасове делегуванн¤  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни повноважень видавати декрети в сфер≥ законодавчого регулюванн¤ї ≥з Ђметою оперативного вир≥шенн¤ питань, пов'¤заних ≥з проведенн¤м ринковоњ реформиї.

2.  ¬≥дпов≥дно до  онституц≥њ ”крањни ¬ерховна –ада делегуЇ ѕрезиденту до 28.07.1999 р. право на виданн¤ схвалених  аб≥нетом ћ≥н≥стр≥в ≥ скр≥плених п≥дписом ѕрем'Їр-м≥н≥стра нормативних указ≥в з економ≥чних питань, неурегульованих законами, з одночасним поданн¤м в≥дпов≥дного законопроекту до ¬ерховноњ –ади (див. про це розд≥л XV  онституц≥њ ”крањни);

3.  ¬≥дпов≥дно до  онституц≥њ ”крањни ≥  онституц≥њ јвтономноњ –еспубл≥ки  рим ¬ерховна –ада ј–  ≥ –ада ћ≥н≥стр≥в ј–  можуть виконувати делегован≥ в≥дпов≥дно до  онституц≥њ ”крањни виконавч≥ державн≥ функц≥њ та повноваженн¤ на територ≥њ ј– . Ќормативно-правов≥ акти з питань виконанн¤ делегованих повноважень повинн≥ прийматис¤ в≥дпов≥дно до  онституц≥њ ”крањни, закон≥в ”крањни, акт≥в ѕрезидента ”крањни,  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни та на њх виконанн¤ (ст. 28  онституц≥њ ј–  та ≥н.).

>>>303>>>

«а функц≥ональним призначенн¤м розр≥зн¤ють:

Ч поточну правотворч≥сть Ч пов'¤зану з первинним регулюванн¤м сусп≥льних в≥дносин, в≥дновленн¤м правових норм ≥ заповненн¤м прогалин;

- правотворч≥сть дл¤ систематизац≥њ нормативних акт≥в -систематизовану, головним чином кодиф≥кац≥йну правотворч≥сть.

І 5. ¬иди правотворчост≥ громад¤нського сусп≥льства

¬иди правотворчост≥ громад¤нського сусп≥льства за суб'Їктами:

1.  «аконотворч≥сть громад¤нського сусп≥льства (народу) Ч референдум. ÷е засадна конституц≥йно-правова форма прийн¤тт¤ закон≥в громад¤нським сусп≥льством;

2.  ѕ≥дзаконна правотворч≥сть:

а)  орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (представницьких орган≥в Ч рад народних депутат≥в, виконавчих орган≥в ≥ виборних посадових ос≥б);

б) громадських орган≥зац≥й (парт≥й, профсп≥лок та ≥ њх посадових ос≥б);

в) комерц≥йних орган≥зац≥й (акц≥онерних товариств в≥дкритого ≥ закритого типу та ≥н., њх посадових ос≥б);

г) трудових колектив≥в (колективн≥ договори й угоди).

¬изнанн¤ безпосередньоњ правотворчост≥ громад¤нського сусп≥льства (народу) ¤к самост≥йного виду правотворчост≥ Ї умовним, оск≥льки референдум (народне голосуванн¤) Ч лише заключний етап правотворчост≥, на ¤кому в≥дбуваЇтьс¤ затвердженн¤ нормативно-правового акта. ѕроцес його прийн¤тт¤ (обговоренн¤, доробки тощо) зд≥йснюЇтьс¤, ¤к правило, у представницькому державному орган≥. √ромад¤нам на референдум≥ пропонуЇтьс¤ лише сказати: Ђтакї чи Ђн≥ї. ¬одночас завд¤ки референдуму громад¤нське сусп≥льство виступаЇ самост≥йним суб'Їктом правотворчост≥, надаЇ законопроекту сили закону, ¤кий за своЇю юридичною чинн≥стю не поступаЇтьс¤ законам держави. “аким чином, у правотворчост≥ виражаЇтьс¤ державна вол¤ народу. ‘акт участ≥ громад¤н у референдум≥ Ї п≥дставою дл¤ розгл¤ду останнього ¤к особливого демократичного виду правотворчост≥ громад¤нського сусп≥льства.

–≥шенн¤, ухвален≥ всеукрањнським референдумом (конституц≥йним ≥ законодавчим), мають найвищу юридичну чинн≥сть ≥ не

>>>304>>>

потребують будь-¤кого затвердженн¤. ¬они служать правовою п≥дставою правотворчоњ та правозастосовноњ д≥¤льност≥ державних орган≥в (про референдуми див. главу Ђ«агальне вченн¤ про демократ≥юї).

ѕравотворч≥сть орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ примикаЇ до правотворчост≥ державних орган≥в ≥ водночас утворюЇ особливий, в≥докремлений в≥д держави вид правотворчоњ д≥¤льност≥. ѕраво створювати ≥ приймати нормативно-правов≥ акти (р≥шенн¤) надаЇтьс¤ представницьким органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤ ≥ посадовим особам мун≥ципальних утворень м≥ста, селища, села. ќргани м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (наприклад, –ади народних депутат≥в район≥в у м≥стах) утворюютьс¤ населенн¤м дл¤ вир≥шенн¤ завдань м≥сцевого значенн¤, њх р≥шенн¤ д≥ють у суворо визначених територ≥альних рамках (див. І Ђ”правл≥нн¤ в адм≥н≥стративно-територ≥альних одиниц¤х. ћ≥сцеве самовр¤дуванн¤ї).

Ќормотворч≥сть громадських об'Їднань (орган≥зац≥й) виражаЇтьс¤ у розробц≥ та прийн¤тт≥ статут≥в, у ¤ких визначаютьс¤ права ≥ обов'¤зки об'Їднанн¤ або орган≥зац≥њ, пор¤док њхньоњ д≥¤льност≥, реорган≥зац≥њ та л≥кв≥дац≥њ. Ќормативн≥ акти видаютьс¤ також њх кер≥вниками. “ак≥ нормативн≥ р≥шенн¤ мають силу ост≥льки, оск≥льки в≥дпов≥дають чинним нормативно-правовим актам, виданим державою, ≥ приймаютьс¤ в межах повноважень фундатор≥в ≥ кер≥вництва об'Їднанн¤. Ќа в≥дм≥ну в≥д правотвор-чих функц≥й державних орган≥в, нормотворча д≥¤льн≥сть громадських орган≥зац≥й, ¤к правило, виключаЇ самост≥йне прийн¤тт¤ ними норм права.

Ќормотворч≥сть комерц≥йних корпорац≥й пол¤гаЇ у виданн≥ корпоративних норм, спр¤мованих на регулюванн¤ питань житт¤ колективу (¤к використовувати отриманий п≥дприЇмством прибуток, у ¤кому пор¤дку провадити розрахунки з контрагентами та ≥н.) ≥ на детал≥зац≥ю, конкретизац≥ю законодавчих розпор¤джень (наприклад, ≥нструкц≥¤ про пор¤док провадженн¤ претенз≥йноњ та позовноњ роботи Ч корпоративний акт, ¤кий регулюЇ пор¤док пред'¤вленн¤ претенз≥й на конкретному п≥дприЇмств≥ та ¤кий детал≥зуЇ ≥ конкретизуЇ законодавч≥ положенн¤). Ќормотворч≥сть корпорац≥й виражаЇтьс¤ в статутах п≥дприЇмств, ¤к≥ Ї актами фундаторського характеру, а також у положенн¤х, правилах, посадових ≥нструкц≥¤х та ≥н.

>>>305>>>

Ќормотворч≥сть трудових колектив≥в (державних ≥ комерц≥йних п≥дприЇмств, установ, орган≥зац≥й) спр¤мована на розвиток норм трудового права, ¤к≥ поширюють свою д≥ю лише на в≥дносини одного п≥дприЇмства, установи або орган≥зац≥њ, де њх прийн¤то. ѕравотворч≥сть трудових колектив≥в виступаЇ, ¤к правило, у вигл¤д≥ нормативних угод, що м≥ст¤ть обов'¤зков≥ до виконанн¤ правов≥ розпор¤дженн¤. “акою нормативною угодою Ї колективний догов≥р Ч консол≥дований акт у галуз≥ прац≥.

 олективний догов≥р Ч правовий акт, що регулюЇ трудов≥, соц≥ально-економ≥чн≥ та виробнич≥ в≥дносини м≥ж роботодавцем ≥ трудовим колективом на п≥дприЇмств≥, в установ≥, орган≥зац≥њ. ¬≥н укладаЇтьс¤ Ч

з одного боку Ч трудовим колективом в особ≥ одн≥Їњ або к≥лькох профсп≥лок, ≥нших уповноважених трудовим колективом представницьких орган≥в;

з ≥ншого боку Ч роботодавцем безпосередньо або уповноваженими ним представниками.

 олективний догов≥р укладаЇтьс¤ на п≥дприЇмствах, в њх структурних одиниц¤х, над≥лених правами юридичноњ особи, незалежно в≥д форми власност≥, в≥домчоњ приналежност≥ та к≥лькост≥ роб≥тник≥в[1]; поширюЇтьс¤ на вс≥х роб≥тник≥в незалежно в≥д того, чи Ї вони членами профсп≥лки, ≥ Ї обов'¤зковим ¤к дл¤ кер≥вництва (власника), так ≥ дл¤ роб≥тник≥в. ¬≥н п≥дл¤гаЇ обов'¤зковому обговоренню ≥ схваленню трудовим колективом на загальних зборах (конференц≥¤х) роб≥тник≥в даного п≥дприЇмства, установи, орган≥зац≥њ[2].

” колективному договор≥ можна передбачити додатков≥ пор≥вн¤но з чинним законодавством ≥ угодами гарант≥њ, соц≥ально-побутов≥ п≥льги, ¤к-от: форма, система ≥ розм≥р зароб≥тноњ плати, умови ≥ охорона прац≥ роб≥тник≥в, добров≥льне й обов'¤зкове медичне ≥ соц≥альне страхуванн¤, робочий час ≥ час в≥дпочинку та ≥н.[3]

>>>306>>>

«авд¤ки колективним договорам ≥ угодам членам громад¤нського сусп≥льства, роботодавц¤м ≥ роб≥тникам надаЇтьс¤ можлив≥сть самост≥йно встановлювати права ≥ обов'¤зки, обмежувати втручанн¤ держави у сферу, що становить приватний ≥нтерес. ѕроте держава не усуваЇтьс¤ повнюстю ≥з ц≥Їњ сфери ≥ маЇ право застосовувати примусов≥ заходи до ос≥б, що не виконують своњх зобов'¤зань за колективними договорами ≥ угодами.

І 6. —удова правотворч≥сть -особливий вид правотворчост≥

Ќе можна обминути мовчанкою точку зору де¤ких учених про те, що особливим видом правотворчост≥ Ї судова правотворч≥сть. ” романо-германськ≥й с≥м'њ правових систем д≥¤льн≥сть верховних суд≥в маЇ конкретизуючий, а не правотворчий характер: вони винос¤ть пров≥дн≥ роз'¤сненн¤ щодо правильного застосуванн¤ вже чинних правових норм ≥ не м≥ст¤ть нових норм права. ¬≥дпов≥дно до ст. 40 «акону ”крањни Ђѕро судоустр≥йї пров≥дн≥ роз'¤сненн¤ ѕленуму ¬ерховного —уду Ї обов'¤зковими дл¤ суд≥в, ≥нших орган≥в ≥ посадових ос≥б, ¤к≥ застосовують закон. ќф≥ц≥йно так≥ роз'¤сненн¤ не мають нормативно-правового характеру ≥ не визнаютьс¤ джерелом права. —уд Ч правоза-стосовний, а не правотворчий орган.

¬одночас сл≥д визнати, що у певних ситуац≥¤х у крањнах ро-мано-германськоњ правовоњ системи судц≥ Ђчерпалиї право безпосередньо з житт¤, ≥ нав≥ть конкурували в цьому ≥з законодавцем. Ќе вид≥л¤ючи судовоњ правотворчост≥ ¤к особливий вид правотворчост≥ в крањнах континентального права, в≥дзначимо, що в них (у тому числ≥ в ”крањн≥) Ї тенденц≥њ до розвитку, хоча ≥ скромному, елемент≥в судовоњ правотворчост≥.

Ѕудь-¤ке судове р≥шенн¤, що ірунтуЇтьс¤, наприклад, на аналог≥њ закону або на загальних принципах права, може сприйматис¤ судами п≥сл¤ проходженн¤ р≥шенн¤ через касац≥йну ≥нстанц≥ю ¤к фактичний прецедент.

>>>307>>>

‘ранцузький досл≥дник P. ƒавид говорить про так зван≥ Ђвторинн≥ правов≥ нормиї, утворюван≥ судд¤ми в процес≥ конкретизац≥њ норм права, сформульованих законодавцем. ¬≥н п≥дкреслюЇ, що зм≥ст положень закону тлумачитьс¤ судд¤ми у тому значенн≥, ¤ке найб≥льшою м≥рою в≥дпов≥даЇ вимогам справедливост≥ в момент застосуванн¤ ними закону.

Ўл¤х до творчого застосуванн¤ закону судд¤ми в ”крањн≥ в≥дкриваЇ новий ÷ив≥льний кодекс («агальна частина), що включаЇ норму про обов'¤зок суд≥в п≥д час вир≥шенн¤ цив≥льних справ застосовувати закони з урахуванн¤м звичањв д≥лового обороту, засад сумл≥нност≥, розумност≥, справедливост≥. “аким шл¤хом в≥н допускаЇ елементи правотворчост≥ в д≥¤льност≥ суд≥в при в≥дправленн≥ ними правосудд¤, але лише в рамках права, забезпечуючи тим самим принцип верховенства права.

ќстанн≥м часом у наукових колах ”крањни актив≥зувалос¤ в≥дстоюванн¤ ≥дењ про судову нормотворч≥сть. Ќа думку його прихильник≥в, судова правотворч≥сть маЇ стати найефективн≥шим засобом дл¤ того, щоб, по-перше, заповнювати прогалини в законодавств≥; по-друге, покласти край знец≥ненню п≥дзаконних акт≥в; по-третЇ, усунути суперечност≥ в чинному законодавств≥.

« одного боку, визнанн¤ законодавчих повноважень у суду призводить до ≥гноруванн¤ принципу под≥лу влади, з ≥ншого -принцип под≥лу влади не може виключати внесок суду до правотворчост≥, на¤вн≥сть у нього специф≥чних нормотворчих функц≥й, зумовлених необх≥дн≥стю пост≥йно враховувати поступ соц≥ального житт¤.

ћожна сказати, що судова практика набуваЇ все б≥льшого значенн¤ в ”крањн≥, а суди закладають основи правових норм, насамперед у вигл¤д≥ юридичних акт≥в судових орган≥в. ƒо них передус≥м належать р≥шенн¤  онституц≥йного —уду, ¤к≥ здатн≥ набувати нормативно-правового характеру ≥ спричин¤ти юридичн≥ насл≥дки загального значенн¤.  онституц≥йний —уд зд≥йснюЇ оф≥ц≥йне тлумаченн¤ закону, у результат≥ ¤кого не лише скасовуютьс¤ окрем≥ його положенн¤, але й встановлюютьс¤ нов≥ нормативн≥ розпор¤дженн¤. ¬насл≥док цього  онституц≥йний —уд перетворюЇтьс¤ на суб'Їкта законодавчоњ д≥¤льност≥[4].

” д≥¤льност≥ ѕленуму ¬ерховного —уду також убачаютьс¤ своЇр≥дн≥ Ђзаконодавч≥ повноваженн¤ї. …ого постанови квал≥-

>>>308>>>

ф≥куютьс¤ не лише ¤к коментар≥ (≥нтерпретац≥њ) закону, але й ¤к нормативн≥ акти[5]. ћожна погодитис¤ з тим, що детал≥зац≥¤ правових норм, ¤ка м≥ститьс¤ в кер≥вних роз'¤сненн¤х ѕленуму ¬ерховного —уду ”крањни, спри¤Ї створенню нових правоположень не лише правозастосовного, але й нормативного характеру. ѕравда, форма вираженн¤ у кер≥вних роз'¤сненн¤х ѕленуму ¬ерховного —уду ”крањни дещо ≥нша, н≥ж у норм права. ѕроте в структурному в≥дношенн≥ вони складаютьс¤ з тих самих елемент≥в: г≥потеза, диспозиц≥¤, санкц≥¤, ≥ њх д≥¤ поширюЇтьс¤ на невиз-начену к≥льк≥сть випадк≥в, на персонально необмежене коло суб'Їкт≥в. ѕостанови ѕленуму ¬ерховного —уду ≥ судових колег≥й (в њх принципов≥й частин≥ Ч мотивувальн≥й, ¤ка в≥дбиваЇ юридичну позиц≥ю суду в конкретн≥й справ≥) Ї своЇр≥дними прецедентами тлумаченн¤ норм права.

«ауважимо, що в англ≥йському прав≥ прецедент розгл¤даЇтьс¤ не лише ¤к народженн¤ новоњ правовоњ норми, але й ¤к своЇр≥дна конкретизац≥¤ в≥дпов≥дноњ правовоњ норми, застосовуваноњ судом (так звана деклараторна теор≥¤ судового прецеденту).

“аким чином, в ”крањн≥ де-факто ≥снуЇ судовий прецедент, проте в≥н не маЇ оф≥ц≥йного законодавчого визнанн¤.

” перспектив≥ конкретн≥ судов≥ р≥шенн¤ в ”крањн≥ можуть одержати владн≥ функц≥њ ≥ бути поширеними на широке коло аналог≥чних ситуац≥й, тобто набути сили ≥ авторитету норми права.

І 7. ёридичн≥ джерела (форми) права

ёридичн≥ джерела (форми) права Ч вих≥дн≥ в≥д держави або визнан≥ нею оф≥ц≥йно-документальн≥ форми вираженн¤ ≥ закр≥пленн¤ норм права, ¤к≥ надають њм юридичного, загальнообов'¤зкового значенн¤.

>>>309>>>

«агальносоц≥альн≥ джерела права -- економ≥чн≥, соц≥альн≥, пол≥тичн≥, морально-культурн≥ та ≥нш≥ Ч породжують або об'Їктивно зумовлюють виникненн¤ правових норм. ёридичн≥ (спец≥ально-соц≥альн≥) джерела права (нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий догов≥р, правовий звичай, правова доктрина, рел≥г≥йно-правова норма, м≥жнародний-право-вий акт) виступають ¤к оф≥ц≥йна форма вираженн¤ ≥ закр≥пленн¤ правових норм.

–озгл¤немо кожне з юридичних джерел (форм) права.

Ќормативно-правовий jucr:

Ч оф≥ц≥йний акт-документ компетентних орган≥в, що м≥стить норми права, забезпечуван≥ державою (конституц≥њ, закони, укази президента, постанови та ≥н.). ™ основним юридичним джерелом права б≥льшост≥ крањн, особливо романо-герман-ського типу (с≥м'њ) правових систем Ч ‘ранц≥¤, ‘–Ќ, ≤тал≥¤, ≤спан≥¤ та ≥н.

ѕравовий прецедент:

- акт-документ, що м≥стить нов≥ норми права в результат≥ вир≥шенн¤ конкретноњ юридичноњ справи судовим або адм≥н≥стративним органом, ¤к≥й надаЇтьс¤ загальнообов'¤зкове значенн¤ при вир≥шенн≥ под≥бних справ у майбутньому. ™ одним ≥з пров≥дних джерел права англо-американського типу правових систем Ч јнгл≥¤, —Ўј, ≤нд≥¤ та ≥н.

Ќормативно-правовий догов≥р:

- сп≥льний акт-документ, що м≥стить нов≥ норми права, ¤к≥ встановлюютьс¤ за взаЇмною домовлен≥стю м≥ж правотворчими суб'Їктами (результат двосторонньоњ або багатосторонньоњ угоди) ≥з метою врегулюванн¤ певноњ життЇвоњ ситуац≥њ, ≥ забезпечуЇтьс¤ державою. Ќа в≥дм≥ну в≥д договор≥в-операц≥й, ¤к≥ мають ≥ндив≥дуально-разовий характер, нормативно-правовий догов≥р розрахований на к≥лькаразове застосуванн¤: його зм≥ст складають норми Ч правила повед≥нки загального характеру (колективний, трудовий догов≥р, типовий догов≥р та ≥н.). ¬≥н маЇ суттЇве значенн¤ у сфер≥ комерц≥йних в≥дносин ≥ майнового обороту. ћоже мати м≥сце м≥ж суб'Їктами федерац≥њ (наприклад, ‘едеративний догов≥р –ос≥йськоњ ‘едерац≥њ 1992 p.).

>>>310>>>

ќсобливим видом нормативно-правового договору Ї м≥жна-родний-правовий акт, що (на в≥дм≥ну в≥д внутр≥шньодержавного нормативно-правового договору) можна розгл¤дати ¤к самост≥йне джерело права.

ѕравовий звичай:

- акт-документ, що м≥стить норми-звичањ (правила повед≥нки, ¤к≥ склалис¤ в результат≥ багаторазового повторенн¤ людьми певних д≥й), ¤к≥ санкц≥онован≥ державою ≥ забезпечуютьс¤ нею. ƒержава визнаЇ не вс≥ звичањ, що склалис¤ в сусп≥льств≥, а лише т≥, що мають найб≥льше значенн¤ дл¤ сусп≥льства, в≥дпов≥дають його ≥нтересам ≥ в≥дпов≥дають ≥сторичному етапу його розвитки. ѕравовий звичай Ч найстародавн≥ше джерело права, в≥н ≥сторично ≥ фактично передував закону. «бер≥гав значенн¤ в середньов≥чч¤, не втратив попул¤рност≥ в сучасних правових системах традиц≥йно-общинного типу.

” цив≥льному прав≥ сучасних держав континентальноњ правовоњ системи визнаютьс¤ Ђзвичањ д≥лового оборотуї, сфера застосуванн¤ ¤ких в основному обмежена зовн≥шньоторговельними операц≥¤ми.

ѕравова доктрина:

Ч акт-документ, що м≥стить концептуально оформлен≥ правов≥ ≥дењ, принципи, розроблен≥ вченими з метою удосконаленн¤ законодавства, усв≥домлен≥ сусп≥льством ≥ визнан≥ державою ¤к обов'¤зков≥.

ѕравова доктрина не у вс≥х крањнах Ї джерелом права, хоча значенн¤ наукових праць юрист≥в дл¤ формуванн¤ модел≥ правового регулюванн¤ визнаЇтьс¤ законодавц¤ми багатьох крањн. ” наш≥ дн≥ роль доктрини Ї важливою дл¤ правотворчост≥: вона спри¤Ї удосконаленню нормативно-правових акт≥в, створенню нових правових пон¤ть ≥ категор≥й, розвитку методолог≥њ тлумаченн¤ закон≥в.

ѕравова доктрина служила безпосередн≥м джерелом права в англо-американськ≥й правов≥й систем≥: при вир≥шенн≥ справи судд≥ посилалис¤ на прац≥ вчених; а також у рел≥г≥йно-ф≥лософськ≥й правов≥й систем≥: ≥слам, ≥ндуњзм, ≥удањзм мають у своњй основ≥ правила загальнообов'¤зковоњ повед≥нки, почерпнут≥ з праць видатних юрист≥в.

>>>311>>>

–ел≥г≥йно-правова норма:

- акт-документ, що м≥стить церковний канон або ≥ншу рел≥г≥йну норму, ¤ка санкц≥онуЇтьс¤ державою дл¤ наданн¤ њй загальнообов'¤зкового значенн¤ ≥ забезпечуЇтьс¤ нею. –ел≥г≥йно-правова норма поширена в традиц≥йно-рел≥г≥йних правових системах (наприклад, у мусульманських крањнах). ” де¤ких крањнах рел≥г≥йно-правова норма т≥сно переплелас¤ ≥з правовим звичаЇм, традиц≥¤ми общинного побуту (держави јфрики, Ћатинськоњ јмерики).

ћ≥жнародний-правовий акт:

Ч сп≥льний акт-документ двох або к≥лькох держав, що м≥стить норми права про встановленн¤, зм≥ну або припиненн¤ прав ≥ обов'¤зк≥в у р≥зних в≥дносинах м≥ж ними. « санкц≥њ держави такий акт поширюЇтьс¤ на њњ територ≥ю, стаЇ частиною внутр≥ш-ньонац≥онального законодавства. Ќа внутр≥шньодержавне право впливають джерела м≥жнародного права: загальновизнан≥ принципи м≥жнародного права, м≥жнародн≥ договори (пакти, конвенц≥њ) (див. І Ђћ≥жнародний догов≥рї).