ѕошуком кращого державного ладу займалис¤ мислител≥ р≥зних народ≥в св≥ту, ¤к≥ за два з половиною тис¤чол≥тт¤ створили чимало теор≥й демократ≥њ. ожна епоха, кожна держава вносили новизну та своЇр≥дн≥сть у трактуванн¤ демократ≥њ. ≤ сьогодн≥ спостер≥гаЇтьс¤ нове баченн¤ зм≥сту демократ≥њ.
–озгл¤немо стисло сучасн≥ основн≥ теор≥њ демократ≥њ: пролетарську (соц≥ал≥стичну), плюрал≥стичну, партисипаторну (демократ≥ю участ≥), корпоративну, ел≥тарну, Ђкомп'ютернуї.
ѕролетарська (соц≥ал≥стична) теор≥¤ ірунтувалас¤ на марксистському класовому п≥дход≥. ¬она виникла в XIX ст. ¤к антитеза буржуазн≥й (л≥беральн≥й) демократ≥њ, ¤ка на перший план висувала громад¤нську свободу, тобто повну незалежн≥сть особистого житт¤ ≥ндив≥да в≥д пол≥тичноњ влади, в≥д держави, покликаноњ лише гарантувати, забезпечувати свободу особи.
¬≥дпов≥дно до пролетарськоњ теор≥њ ( . ћаркс, ‘. ≈нгельс, ¬. Ћен≥н) демократ≥¤ ≥ свобода передбачаютьс¤ лише дл¤ Ђтруд¤щих масї, насамперед дл¤ пролетар≥ату. ” центр уваги поставлена пол≥тична свобода, а про громад¤нську й не йдетьс¤. ѕроголошувалас¤ диктатура одного класу Ч пролетар≥ату в≥дносно ≥ншого Ч буржуаз≥њ, союз роб≥тничого класу ≥ сел¤нства, спр¤мований проти скинутих експлуататорських клас≥в. ”вага акцентувалас¤ на кер≥вн≥й рол≥ роб≥тничого класу. ѕролетарська теор≥¤ ≥гнорувала загальногромад¤нський консенсус ≥ розвивала класову конфронтац≥ю.
>>>199>>>
ѕовне в≥дкиданн¤ приватноњ власност≥, а в≥дтак, ус¤коњ автоном≥њ особи, п≥дм≥на народу роб≥тничим класом у пролетарськ≥й теор≥њ була розвинута в програмних документах ѕ–—. ” них акцентувалас¤ увага на головн≥й рол≥ комун≥стичноњ парт≥њ ¤к авангарду роб≥тничого класу, ¤кий керуЇ процесом переходу до повноњ демократ≥њ Ч комун≥стичного самовр¤дуванн¤. ¬≥дкидавс¤ фундаментальний принцип под≥лу влади, без ¤кого неможливе народовладд¤. Ѕув в≥дкинутий принцип економ≥чного, ≥деолог≥чного ≥ пол≥тичного плюрал≥зму.Ђћарксистсько-лен≥нськаї парт≥¤ розгл¤далас¤ ¤к державна структура, а не ¤к громадська орган≥зац≥¤. ” д≥йсност≥ рекламоване Ђсоц≥ал≥стичне народовладд¤ї допускало демократ≥ю лише у вузьких рамках, ¤к≥ визначалис¤ вищим парт≥йно-державним управл≥нн¤м, котре зосереджуЇ у своњх руках усю реальну владу.
“еор≥¤ Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї була найвпливов≥шою у 60Ч70 роках XX ст. (–. јллен, –. ƒаль, ћ. ƒюверже, –. ƒарен-дорф, ƒ. –исмен), хоча терм≥н Ђплюрал≥змї введено у пол≥тичний об≥г у 1915 р. англ≥йським соц≥ал≥стом √. Ћаск≥. ¬≥дпов≥дно до ц≥Їњ теор≥њ класи у сучасному буржуазному сусп≥льств≥ зникли. —учасне буржуазне сусп≥льство складаЇтьс¤ з р≥зних взаЇмод≥ючих Ђстратї Ч прошарк≥в. ¬они виникають у результат≥ сп≥льност≥ тих або ≥нших ≥нтерес≥в (профес≥йних, в≥кових, матер≥альних, духовних, рел≥г≥йних та ≥н.). ќск≥льки ц≥ ≥нтереси не антагон≥стичн≥, то й в≥дносини м≥ж стратами позбавлен≥ антагон≥зму.
ƒл¤ в≥дображенн¤ спец≥альних ≥нтерес≥в створюютьс¤ в≥дпов≥дн≥ зац≥кавлен≥ групи Ч Ђгрупи тискуї. ÷е профес≥йн≥ сп≥лки, асоц≥ац≥њ п≥дприЇмц≥в, пациф≥стськ≥ та патр≥отичн≥ орган≥зац≥њ, рел≥г≥йн≥, спортивн≥ та культурн≥ об'Їднанн¤. ожна Ђгрупа тискуї д≥Ї у власних ≥нтересах, а не керуЇтьс¤ загальною метою. ƒл¤ задоволенн¤ ≥нтерес≥в соц≥альних страт, ¤ких вони представл¤ють, Ђгрупи тискуї беруть участь у пол≥тичному житт≥, використовують загальне виборче право, право на об'Їднанн¤ в пол≥тичн≥ парт≥њ та сусп≥льно-пол≥тичн≥ орган≥зац≥њ, прагнуть одержати доступ до засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ з метою формуванн¤ громадськоњ думки.
ћехан≥зм пол≥тичноњ влади, прийн¤тт¤ ур¤дом тих чи ≥нших пол≥тичних р≥шень у таких умовах Ї результат взаЇмод≥њ р≥зних
>>>200>>>
пол≥тичних сил, њх конкуренц≥њ, Ђв≥льноњ гриї, що спри¤Ї ви¤вленню Ђзагального ≥нтересуї, встановленню класового миру. ” зв'¤зку з цим пол≥тична система розгл¤даЇтьс¤ ¤к певний баланс сил м≥ж конфл≥ктуючими економ≥чними, профес≥йними, рел≥г≥йними, етн≥чними та ≥ншими групами й асоц≥ац≥¤ми. ожна з них впливаЇ на формуванн¤ пол≥тики, проте жодна з них не маЇ монопол≥њ на владу. ¬≥дбуваЇтьс¤ Ђдифуз≥¤ї пол≥тичноњ влади м≥ж ур¤довими ≥ неур¤довими ≥нститутами. –≥зн≥ сусп≥льн≥ ≥нтереси, у тому числ≥ ≥нтереси труд¤щих, у такий спос≥б максимально враховуютьс¤. ¬важаЇтьс¤, що завд¤ки такому плюрал≥зму зд≥йснюЇтьс¤ народовладд¤.
«в≥дси випливаЇ положенн¤ про роль держави при Ђплюрал≥стичн≥й демократ≥њї: держава Ї лише знар¤дд¤ узгодженн¤ ≥нтерес≥в р≥зних груп, нейтральний арб≥тр м≥ж конкуруючими пол≥тичними групами, покликаний не допустити переваги одних над ≥ншими, тобто охорон¤ти умови в≥льноњ пол≥тичноњ конкуренц≥њ. ѕри цьому д≥¤льн≥сть Ђзац≥кавлених групї зображуЇтьс¤ ¤к не пов'¤зана з державою: переговори з ≥ншими групами, укладенн¤ угод Ч колективних договор≥в профсп≥лок ≥з п≥дприЇмц¤ми Ч це р≥зн≥ форми тиску на ≥нш≥ групи.
ѕри вс≥й стрункост≥ теор≥¤ Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї маЇ внутр≥шн≥ протир≥чч¤ ≥ слабк≥ м≥сц¤. Ќасамперед, нереальною Ї настанова на об'Їднанн¤ всього населенн¤ в Ђгрупи тискуї, на њх р≥вн≥сть у вплив≥. ’оча бажаним проголошуЇтьс¤ залученн¤ ¤к можна б≥льшоњ к≥лькост≥ громад¤н до Ђгруп тискуї, б≥льш≥сть ≥з них приречена на пасивн≥сть у пол≥тичному процес≥.
Ќаприк≥нц≥ 70-х Ч 80-≥ роках XX ст., у зв'¤зку ≥з занепадом попул¤рност≥ теор≥њ Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї, де¤к≥ њњ давн≥ прихильники (√.ѕарсонс, –.ƒаль) перейшли на позиц≥њ теор≥њ ел≥тарноњ демократ≥њ.
“еор≥¤ ел≥тарноњ демократ≥њ виникла у 70Ч80-х роках XX ст. на основ≥ поЇднанн¤ елемент≥в теор≥њ ел≥т ≥ теор≥њ Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї (—. еллер, ќ.Ўтаммер, ƒ.–≥смен). ≤
–анн¤ теор≥¤ ел≥т (Ђел≥таї Ч краще, доб≥рне, обране) розробл¤лас¤ ¬.ѕарето, √.ћоска, –.ћ≥хельсом (к≥нець XIX Ч початок XX ст.). њњ основне положенн¤ Ч у влади перебувають два класи: пануюч≥ (ел≥та) ≥ п≥двладн≥ (народ, труд¤щ≥). Ќе маючи
>>>201>>>
н≥чого сп≥льного з демократичними теор≥¤ми, ранн¤ теор≥¤ ел≥т в≥дкидала спроможн≥сть мас до управл≥нн¤. ¬ин¤тком Ї припущенн¤ √.ћоска про в≥дновленн¤ ел≥ти за рахунок найзд≥бн≥ших до управл≥нн¤ з числа активних нижчих верств сусп≥льства. јле це аж н≥¤к не св≥дчить про демократичну позиц≥ю теор≥њ раннього ел≥таризму, њњ ≥деологи були переконан≥ в тому, що правл¤чий клас концентруЇ управл≥нн¤ пол≥тичним житт¤м крањни у своњх руках, а втручанн¤ неосв≥ченого народу в пол≥тику може лише дестаб≥л≥зувати або зруйнувати сформован≥ громадсько-пол≥тичн≥ структури.
¬≥дпов≥дно до теор≥њ ел≥т кожне сусп≥льство не схоже на ≥нше внасл≥док розб≥жностей у природ≥ своњх ел≥т. ¬оно обумовлено, кр≥м ≥нших чинник≥в, нер≥вном≥рним под≥лом престижу, влади або почестей, пов'¤заних ≥з пол≥тичним суперництвом. ¬изнавалис¤ два види прийом≥в ≥ засоб≥в правл≥нн¤ б≥льш≥стю з боку ел≥ти Ч сила ≥ хитр≥сть. ≈л≥ту, ¤ка в≥ддаЇ перевагу насильству, ѕарето називав ел≥тою лев≥в, а ел≥ту, що т¤ж≥Ї до хитрост≥ -ел≥тою лис. Ќа думку –. ѕарето, ≥стор≥¤ сусп≥льств Ч це головним чином циркул¤ц≥¤ ел≥т. …ого п≥дтримав –. ћ≥хельс у робот≥ Ђ—оц≥олог≥¤ парт≥йних орган≥зац≥й у сучасн≥й демократ≥њї. ¬≥н стверджував, що в≥дбуваЇтьс¤ зм≥на ел≥т за законом ол≥гарх≥њ, зг≥дно з ¤ким у вс≥х парт≥¤х, орган≥зац≥¤х, незалежно в≥д њхнього типу, Ђдемократ≥¤ веде до ол≥гарх≥њї. –¤дов≥ члени орган≥зац≥й, нездатн≥ до управл≥нн¤, висувають кер≥вник≥в, котр≥ Ђантидемо-кратизуютьс¤ї, перетворюютьс¤ на Ђпарт≥йну ел≥туї. “обто на певному етап≥ демократ≥¤ перетворюЇтьс¤ на ол≥гарх≥ю. ѕо сут≥, демократ≥¤ перетворюЇтьс¤ на арену Ђциркул¤ц≥њ парт≥йних ел≥тї. ѕершочерговим завданн¤м –. ћ≥хельс вважав формуванн¤ Ђг≥дноњї парт≥йноњ ел≥ти.
ƒо ƒругоњ св≥товоњ в≥йни центр пропаганди ел≥таризму знаходивс¤ в ™вроп≥, —Ўј були ѓѓ Ђперифер≥Їюї (прац≥ ћоска, ѕарето, ћ≥хельса почали перекладати там лише у 30-х роках XX ст.). ѕ≥сл¤ в≥йни цей центр перем≥стивс¤ до —Ўј. ”творилос¤ к≥лька ел≥тарних шк≥л. якщо пор≥вн¤ти американську ≥ зах≥дноЇвропейську теор≥њ ел≥т, можна побачити, шо перша Ї емп≥ричн≥-шою, у н≥й переважають ≥нтерпретац≥њ ел≥ти з погл¤ду структури влади ≥ громадсько-пол≥тичних вплив≥в. ƒруг≥й Ї притаманною Ђц≥нн≥снаї ≥нтерпретац≥¤ ел≥ти.
÷≥нн≥сн≥ у¤вленн¤ про ел≥ти пол¤гають в основ≥ концепц≥й ел≥тарного плюрал≥зму (≥накше Ч ел≥тарноњ демократ≥њ). “еор≥њ
>>>202>>>
ел≥таризму та плюрал≥стичноњ демократ≥њ, ¤к≥ ран≥ше вважалис¤ антиподами, знаход¤ть у н≥й т≥сн≥ш≥ точки з≥ткненн¤.
“еор≥¤ ел≥тарного плюрал≥зму (або ел≥тарноњ демократ≥њ) заперечуЇ розум≥нн¤ демократ≥њ ¤к правл≥нн¤ народу й обірунтовуЇ демократичне правл≥нн¤ ел≥т. ¬она стверджуЇ, що ≥снуЇ чимало ел≥т ≥ жодна з них не дом≥нуЇ в ус≥х сферах житт¤. ћ≥ж ел≥тами, що пересл≥дують р≥зноман≥тн≥ пол≥тичн≥ ц≥л≥, але й мають загальну згоду щодо Ђправил гриї, точитьс¤ конкуренц≥¤. „исленн≥сть протиборчих ел≥т створюЇ в сусп≥льств≥ певний Ђбаланс сил, ¤кий забезпечуЇ демократичне вир≥шенн¤ питань владиї.
Ќаприклад, —. еллер стверджуЇ, що в зах≥дному сусп≥льств≥ л≥дерство належить не одн≥й ел≥т≥, Ђа скор≥ше комплексн≥й систем≥ спец≥ал≥зованих ел≥тї. ƒов≥льно розширюЇтьс¤ коло ел≥т: до них в≥днос¤ть будь-¤ке б≥льш-менш оформлене об'Їднанн¤ людей. ¬важаЇтьс¤, що маси можуть суттЇво впливати на ел≥ти через вибори, Ђгрупи тискуї, вимагати њхньоњ зв≥тност≥. ” цьому аспект≥ теор≥¤ ел≥тарного плюрал≥зму практично змикаЇтьс¤ з теор≥Їю Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї. ћ≥сце соц≥альних груп ¤к учасник≥в (суб'Їкт≥в) пол≥тичного процесу прийн¤тт¤ владних р≥шень пос≥ли ел≥ти груп (плюрал≥зм ел≥т). —аме њхн¤ численн≥сть ≥ конкуренц≥¤, њхн≥й консенсус щодо основних ц≥нностей ≥ Ђправил гриї гарантуЇ стаб≥льн≥сть, високу ц≥нн≥сть функц≥ональност≥ й ефективност≥ демократичноњ системи.
“аким чином, теор≥¤ ел≥тарноњ демократ≥њ виходить ≥з розум≥нн¤ демократ≥њ ¤к в≥льного суперництва претендент≥в за голоси виборц≥в, ¤к форми правл≥нн¤ ел≥т, б≥льш-менш п≥дконтрольних народу особливо п≥д час вибор≥в. —уть концепц≥њ ел≥тарноњ демократ≥њ пол¤гаЇ в ≥дењ плюрал≥зму ел≥т, Ђщо виростаютьї на основ≥ взаЇмод≥њ сусп≥льних груп. ≤де¤ плюрал≥зму ел≥т протиставл¤Їтьс¤ ≥дењ влади в руках одн≥Їњ ел≥ти.
“еор≥¤ партисипаторноњ демократ≥њ (демократ≥њ участ≥) (ƒж. ¬ольф, . ћакферсон, ƒж. ћенсбридж) спираЇтьс¤ на реформ≥стськ≥ концепц≥њ неол≥берал≥в ≥ соц≥ал-демократ≥в. ” ц≥лому, залишаючись на позиц≥¤х схильност≥ до ≥нститут≥в ≥ ц≥нностей л≥берально-демократичноњ модел≥ сусп≥льства, прихильники теор≥њ демократ≥њ участ≥ негативно ставл¤тьс¤ до теор≥й плюрал≥стичноњ ≥ ел≥тарноњ демократ≥њ. ¬они ставл¤ть своњм завданн¤м
>>>203>>>
дос¤гти д≥йов≥шоњ свободи ≥ р≥вност≥, н≥ж це Ї в д≥йсност≥ та н≥ж це записано в ≥нших л≥берально-демократичних концепц≥¤х. ¬≥д-кидаючи погл¤ди про нездатн≥сть мас до конструктивних пол≥тичних д≥й, прихильники демократ≥њ участ≥ ведуть активний пошук канал≥в ефективного залученн¤ громад¤н до процесу прийн¤тт¤ пол≥тичних р≥шень. як стимулюванн¤ пол≥тичноњ активност≥ нижчих верств сусп≥льства пропонуЇтьс¤ п≥дн¤тт¤ њх загального осв≥тнього р≥вн¤, прилучанн¤ до основ пол≥тичноњ культури.
ѕрихильники теор≥њ партисипаторноњ демократ≥њ вважають, що можна уникнути обранн¤ легальним шл¤хом тиран≥чного правл≥нн¤ внасл≥док некомпетентност≥ б≥льшост≥ народу. ƒл¤ цього не обов'¤зково виключати з пол≥тичного процесу народн≥ маси. ƒ≥йов≥шим засобом Ї встановленн¤ ≥нституц≥ональних перепон дл¤ по¤ви тиран≥њ. ћаЇтьс¤ на уваз≥ добра ≥нформован≥сть громадськост≥, здатн≥сть зд≥йснювати демократичний контроль за допомогою загальних вибор≥в ≥ представницького ур¤ду.
Ўироке залученн¤ осв≥чених громад¤н до пол≥тичного процесу, децентрал≥зац≥¤ ≥ контроль за прийн¤тт¤м найважлив≥ших р≥шень в змоз≥, на думку автор≥в ц≥Їњ теор≥њ, пол≥пшити перспективу дос¤гненн¤ д≥йсноњ свободи ≥ р≥вност≥ або хоча б примирити розб≥жност≥ в зм≥ст≥ цих пон¤ть у теор≥њ ≥ практиц≥. “ут мова йде про здатн≥сть простих людей управл¤ти сусп≥льством, що Ї пр¤мо протилежним ел≥тарним теор≥¤м, ¤к≥ в≥ддають пр≥оритет ел≥т≥. ≤стотною Ї вимога, запропонована прихильниками даноњ теор≥њ, до обранц≥в народу в представницьких органах: вони повинн≥ виражати не лише власну думку з тих чи ≥нших питань державноњ пол≥тики, але й керуватис¤ думкою своњх виборц≥в.
ƒемократ≥¤ участ≥ Ї зм≥шаною формою Ч поЇднанн¤м пр¤моњ ≥ представницькоњ демократ≥њ Ч орган≥зованою ¤к Ђп≥рам≥дальна системаї ≥з пр¤мою демократ≥Їю в основ≥ ≥ демократ≥Їю делегат≥в на кожному наступному р≥вн≥, починаючи з основи. ѕередбачаЇтьс¤, що ¤кщо на р≥вн≥ робочого м≥сц¤, комуни, сусп≥льства можна виробити загальну владу, то на вищому р≥вн≥ об'Їднанн¤ делегати повинн≥ виступати в рол≥ посередник≥в при формуванн≥ загальноњ вол≥. Ћ≥дер Ї покликаним обслуговувати ≥нтереси член≥в орган≥зац≥њ, ¤ка його висунула, ≥ знаходитис¤ п≥д жорстким контролем ≥з боку громадськост≥. ќц≥нка л≥дера залежить в≥д дос¤гненн¤ сусп≥льством к≥нцевого результату за його допомогою.
>>>204>>>
“аким чином, теор≥¤ партисипаторноњ демократ≥њ обірунтовуЇ необх≥дн≥сть широкоњ безпосередньоњ участ≥ громад¤н ¤к у прийн¤тт≥ життЇво важливих р≥шень, так ≥ в њхн≥й п≥дготовц≥ та зд≥йсненн≥, тобто в усьому пол≥тичному процес≥.
“еор≥¤ корпоративноњ демократ≥њ Ї одн≥Їю з поширених. ¬она виникла одночасно з по¤вою орган≥зац≥й б≥знесу ≥ роб≥тничого класу, ¤к≥ захищали ≥нтереси не окремих п≥дприЇмц≥в або роб≥тник≥в, а корпоративн≥ ≥нтереси вс≥х член≥в в≥дпов≥дних орган≥зац≥й. ƒемократ≥¤ представл¤Їтьс¤ ¤к ≥нституцюнальний механ≥зм дл¤ вироб≥тки пол≥тики, державних р≥шень за допомогою представник≥в пол≥тичноњ ел≥ти крањни та л≥дер≥в обмеженого числа роб≥тничих орган≥зац≥й, тобто ел≥ти б≥знесу ≤ профсп≥лок. ѕередбачаЇтьс¤, що така взаЇмод≥¤ надаЇ можлив≥сть корпоративним орган≥зац≥¤м набувати монопольного права представл¤ти ≥нтереси вс≥х член≥в в≥дпов≥дних корпорац≥й в обм≥н на прийн¤тт¤ на себе де¤ких обмежень, визначених державою.
÷¤ теор≥¤ розгл¤даЇ демократ≥ю ¤к погоджувальне, неконку-рентне правл≥нн¤ кер≥вник≥в корпорац≥й, найманих роб≥тник≥в ≥ п≥дприЇмц≥в, а також парт≥й. ѕри цьому корпорац≥њ мають право представл¤ти вс≥х роб≥тник≥в т≥Їњ чи ≥ншоњ галуз≥. ƒержава, у њх трактуванн≥, виступаЇ в рол≥ арб≥тра.
“еор≥¤ корпоративноњ демократ≥њ маЇ точки з≥ткненн¤ з теор≥Їю Ђплюрал≥стичноњ демократ≥њї. ¬они визнають на¤вн≥сть центру сили поза органами державноњ влади. ќднак, поза¤к перша стверджуЇ, що конкуруюч≥ Ђгрупи тискуї впливають на вироб≥тку державноњ пол≥тики, корпоратив≥сти виход¤ть ≥з того, що лише обмежена к≥льк≥сть груп Ч не конкуруючих, ≥Їрарх≥чно орган≥зованих, що перебувають п≥д контролем держави, здатн≥ впливати на формуванн¤ ≥ проведенн¤ пол≥тики. ѕрихильники даноњ теор≥њ ставл¤ть на м≥сце конкуренц≥њ ел≥т консенсусн≥ методи прийн¤тт¤ р≥шень.
“еор≥¤ корпоративноњ демократ≥њ знайшла практичне застосуванн¤ в регулюванн≥ соц≥альних в≥дносин (оплата та охїрона прац≥, соц≥альне забезпеченн¤ та ≥н.). ѕроте њњ положенн¤ не можуть бути поширен≥ на всю д≥¤льн≥сть держави, тому що обмежують права ≥ндив≥да на користь крупних корпорац≥й, бюрократ≥њ.
¬важаЇтьс¤, що корпоративна теор≥¤ ближче до теор≥њ ел≥тарноњ демократ≥њ ≥ може розгл¤датис¤ ¤к њњ р≥зновид.
>>>205>>>
“еор≥¤ Ђкомп'ютерноњ демократ≥њї (родоначальник Ч √. раух, ‘–Ќ) виникла у результат≥ розвитку нових техн≥чних розробок у галуз≥ засоб≥в зв'¤зку й електронно-обчислювальноњ техн≥ки, ¤к≥ призвели до оформленн¤ нового напр¤мку Ч телекомп'юн≥-кац≥њ (попарне об'Їднанн¤ ≈ќћ ≥ телебаченн¤, ≈ќћ ≥ телефону, телебаченн¤ ≥ супутникового зв'¤зку). √енетичне пов'¤зана з попередн≥ми теор≥¤ми демократ≥њ, теор≥¤ комп'ютерноњ демократ≥њ ірунтуЇтьс¤ на досл≥дженн≥ сутност≥ зм≥н у систем≥ демократичних ≥нститут≥в, ¤к≥ в≥дбулис¤ унасл≥док Ђкомун≥кац≥йно-комп'ютерноњ революц≥њї. Ќа думку √. рауха, ц¤ теор≥¤ Ђдозвол¤Ї вир≥шити проблеми демократ≥њ за допомогою електрон≥киї на вищому р≥вн≥, н≥ж ≥нш≥ теор≥њ. ќднакове ставленн¤ людей до машин створюЇ необмежен≥ можливост≥ дл¤ розвитку демократ≥њ за допомогою к≥бернетики.
ѕереваги комп'ютерноњ демократ≥њ в пор≥вн¤нн≥ з ≥ншими демократ≥¤ми вбачаютьс¤ њњ ≥деологами (–.√арод≥, ƒж.ћарт≥н та ≥н.) у такому.
1. омп'ютерна техн≥ка в≥дкриваЇ широк≥ можливост≥ дл¤ громад¤н щодо волод≥нн¤ приватною власн≥стю. ѕеретворюючись на доступну дл¤ придбанн¤ ≥ використанн¤ в побут≥, вона слугуЇ св≥дченн¤м Ђр≥вногої залученн¤ вс≥х громад¤н до дос¤гнень науково-техн≥чного прогресу. ” силу того, що електронна техн≥ка використовуЇтьс¤ на автоматизованих п≥дприЇмствах, наука проголошуЇтьс¤ Ђколективною власн≥стюї, а труд¤щ≥ Ч њњ сп≥ввласниками. …детьс¤ про Ђдемократизац≥юї економ≥ки.
2. Ђ“елекомп'юн≥кац≥¤ї призводить до зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ профес≥й, зростанн¤ рол≥ сфери обслуговуванн¤. ÷е трактуЇтьс¤ ¤к Ђдемократизац≥¤ї сусп≥льства, поповненн¤ р¤д≥в опозиц≥њ правл¤чоњ парт≥њ новими соц≥альними групами Ч Ђгрупами за ≥нтересамиї.
3. ≥бернетика дозвол¤Ї встановити Ђбезпосередн≥й зв'¤зок м≥ж державою та особоюї. ÷ей ≥ндив≥дуальний зв'¤зок через комп'ютер квал≥ф≥куЇтьс¤ ¤к Ђпр¤ма демократ≥¤ї, ¤ка дозвол¤Ї провести ЂмиттЇвий референдумї з будь-¤кого питанн¤. –.√арод≥ зазначаЇ: комп'ютер ≥ телебаченн¤ створ¤ть можлив≥сть Ђперманентних збор≥в ц≥лого народу, де кожна ≥ндив≥дуальна думка реЇструватиметьс¤ ≥ п≥драховуватиметьс¤ї. ƒж. ћарт≥н спод≥ваЇтьс¤, що за допомогою комп'ютерноњ техн≥ки проблема Ђдемо-
>>>206>>>
крат≥њ участ≥ї буде вир≥шена ¤к у м≥сцевому ≥ нац≥ональному масштаб≥, так ≥ у св≥товому; супутники зв'¤зку зробл¤ть телебаченн¤ Ђзагальносв≥товим екраномї. ” цьому в≥н убачаЇ Їдиний шл¤х, що призведе до Ђпорозум≥нн¤ м≥ж народамиї ≥ створенн¤ Ђдуху комунї.
ѕлюрал≥стична сутн≥сть теор≥њ Ђкомп'ютерноњ демократ≥њї дозвол¤Ї њњ авторам в≥дстоювати демократичн≥ принципи р≥вност≥ вс≥х член≥в сусп≥льства на т≥й п≥дстав≥, що вони знаходитимутьс¤ в Ђоднаковому в≥дношенн≥ до машинї ≥ матимуть можлив≥сть Ђдавати порадиї пол≥тичним ≥ державним д≥¤чам, ¤к≥ њх враховуватимуть. ѕо сут≥, вищим дос¤гненн¤м демократ≥њ ≥деологи ц≥Їњ теор≥њ вважають пропускну спроможн≥сть ≥нформац≥њ в сусп≥льств≥. —усп≥льство та пам'¤ть ≈ќћ ¤к Ђсистеми, що саморегулюютьс¤ї, Ї дл¤ них Ђ≥нформац≥йним просторомї, в змоз≥ д≥¤ти аналог≥чно завд¤ки схожост≥ принцип≥в роботи.
≥бернетичний п≥дх≥д в≥дбиваЇ процес переробки ≥нформац≥њ, ≥ зводити демократ≥ю до цього процесу, щонайменше, неправильно. ѕроте сучасна к≥бернетика спроможна справл¤ти величезний вплив на розробку системноњ методолог≥њ.
>>>207>>>