√лава 9 —ќ÷≤јЋ№Ќј ѕ–ј¬ќ¬ј ƒ≈–∆ј¬ј

І 1. ≤стор≥¤ ≥дењ про правову ≥ соц≥альну державу

ѕон¤тт¤ Ђсоц≥альна державаї Ї плодом XX стол≥тт¤, тод≥ ¤к пон¤тт¤ Ђправова державаї виникло ран≥ше Ч у XIX стол≥тт≥, хоча витоки обох сл≥д шукати в давнин≥. ¬же в≥дом≥ мислител≥ антич-

>>>135>>>

ност≥ (ѕлатон, јристотель та ≥н.) зверталис¤ до пошук≥в принцип≥в, форм ≥ конструкц≥й узгодженоњ взаЇмод≥њ влади ≥ права.

јнтичними авторами було вироблено низку положень про правову державу:

Ч про владу закону ¤к поЇднанн¤ сили ≥ права (јристотель, —олон);

Ч  про в≥др≥зненн¤ правильних ≥ неправильних форм правл≥нн¤ (—ократ, ѕлатон);

Ч про в≥др≥зненн¤ природного ≥ позитивного права та њх сп≥вв≥дношенн¤ (јристотель, ƒемокрит);

Ч  про р≥вн≥сть людей за природним правом (римськ≥ юристи, стоњки);

Ч  про право ¤к м≥рило справедливост≥, що регулюЇ норми сп≥лкуванн¤ (соф≥сти, ÷ицерон та ≥н.);

Ч  про державу ¤к правове об'Їднанн¤ людей (÷ицерон[1]);

Ч  про сфери приватного ≥ публ≥чного права, про юридичну особу, суб'Їкт права (римськ≥ юристи).

—имвол≥чним вираженн¤м у¤влень про державну владу, що визнаЇ право, тобто про справедливу державну владу, став образ богин≥ правосудд¤ ≥з зав'¤зкою на очах, ≥з мечем ≥ терезами правосудд¤. ¬≥н уособлюЇ Їднанн¤ сили ≥ права: охоронюваний богинею правопор¤док р≥вною м≥рою Ї обов'¤зковим дл¤ ус≥х. ќбраз правосудц¤ виражаЇ зм≥ст ≥ ≥дею не лише справедливого суду ¤к спец≥ального органу, а й ≥дею справедливоњ, правовоњ, державноњ влади.

ѕрот¤гом ≥стор≥њ рац≥¤ ≥ зм≥ст ≥дењ про правову державу в р≥зних мислител≥в, пол≥тичних ≥ сусп≥льних д≥¤ч≥в значно р≥знилис¤. ѕоза¤к у одних ≥де¤ такоњ держави пов'¤зувалас¤ з приватною власн≥стю, експлуатац≥Їю чужоњ прац≥ та прив≥лейованим становищем у сусп≥льств≥ певних клас≥в ≥ верств, ≥нш≥ розум≥ли њњ зовс≥м ≥накше. “. ћор, наприклад, ще у XVI ст. констатував, що в умовах приватноњ власност≥ не можна говорити н≥ про справедлив≥сть, н≥ про громадський добробут, н≥ про Ђзд≥йснене державне управл≥нн¤ї.

¬ епоху переходу в≥д феодал≥зму до кап≥тал≥зму вир≥шального значенн¤ у прац¤х досл≥дник≥в набувають проблеми под≥лу

>>>136>>>

функц≥й влади, правовоњ орган≥зац≥њ владних в≥дносин, сп≥вв≥дношенн¤ пол≥тичних сил, що виключають монопол≥зац≥ю влади в руках одного органу, особи або сп≥льноти. «атверджуютьс¤ ≥дењ свободи особи, пануванн¤ права в приватних ≥ публ≥чних в≥дносинах. ƒж. Ћокк в јнгл≥њ (XVII ст.) виступив з обірунтуванн¤м доктрини Ђзаконност≥ опору вс≥л¤ким незаконним ви¤вам владиї. Ў. ћонтеск'Ї у ‘ранц≥њ (XVIII ст.) за¤вл¤в, що дл¤ запоб≥ганн¤ зловживанню владою Ї необх≥дним такий пор¤док, де власт≥ могли б взаЇмно себе стримувати.

‘≥лософську основу сучасноњ теор≥њ правовоњ держави заклав н≥мецький ф≥лософ ≤ммануњл  ант, у вченн≥ ¤кого центральне м≥сце пос≥даЇ людина ¤к член сусп≥льства ≥ ¤к особист≥сть. ’оча словосполученн¤ Ђправова державаї в його прац¤х не вживалос¤ (воно звучить у нього ¤к Ђправовий державний устр≥йї),  ант напол¤гав на узгодженн≥ д≥й держави з правом, п≥дкоренн≥ њњ правовим законам.

”перше терм≥н Ђправова державаї було вжито н≥мецькими вченими  .“. ¬елькером (1813), ≤.’. ‘райхер фон јретином (1824). —творенн¤ юридичне завершеного пон¤тт¤ Ђправова державаї пов'¤зують з ≥м'¤м –. ћол¤, ¤кий вв≥в його до загального державно-правового ≥ пол≥тичного вжитку. ” 1829 р. в≥н нав≥в визначенн¤ правовоњ держави ¤к конституц≥йноњ держави, що маЇ ірунтуватис¤ на закр≥пленн≥ в конституц≥њ прав ≥ свобод громад¤н, на забезпеченн≥ судового захисту особи.

ќтже, ≥сторично правова держава Ч це конституц≥йна держава. ¬она виникаЇ ¤к реакц≥¤ на абсолютну монарх≥ю, ¤к вимога обмеженн¤ д≥¤льност≥ центральних державних орган≥в в≥дпов≥дними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

“еор≥¤ правовоњ держави поширилас¤ на крањни «ах≥дноњ ™вропи, ѕ≥вн≥чноњ јмерики, розвиваючись ≥ збагачуючись прот¤гом дес¤тил≥ть. Ќа дом≥нуючу перетворюЇтьс¤ ≥де¤ про те, що в правов≥й держав≥ в≥дносини м≥ж людьми ≥ державою регулюютьс¤ нормами, ¤к≥ встановлюють пор¤док ≥ виключають безвладд¤ ≥ застосуванн¤ насильства. ÷е означаЇ, що п≥ддан≥, ¤к≥ ран≥ш мали лише обов'¤зки, перетворюютьс¤ на громад¤н, над≥лених, кр≥м обов'¤зк≥в, певними, встановленими законом, правами. ќсновною метою правовоњ держави вважаЇтьс¤ забезпеченн¤ свободи громад¤н, свободи ≥н≥ц≥ативи, п≥дприЇмництва ≥ розвитку

>>>137>>>

особи в≥дпов≥дно до принципу Ђдозволено все, що не заборонено закономї.

” XX ст., особливо п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, теор≥¤ правовоњ держави набула нових рис. ¬она пройшла через пер≥од пануванн¤ нацистського вар≥анту теор≥њ Ђправовоњ державиї у фашистськ≥й Ќ≥меччин≥, через етап неприйн¤тт¤ в —–—– ≥дењ правовоњ держави з њњ (≥дењ) напрацьованими за дореволюц≥йних час≥в ц≥нн≥сними елементами-ознаками: верховенство права, под≥л влади, недоторканн≥сть особи, гарант≥њ прав ≥ свобод людини та ≥н.

ѕоказово, що в конституц≥¤х де¤ких крањн (—Ўј, ‘ранц≥њ, Ўвейцар≥њ та ≥нш≥) в≥дсутн≥ статт≥, ¤к≥ зазначають, що дана крањна Ї правовою. ѕроте правова сутн≥сть держави розкриваЇтьс¤ через закр≥плен≥ в статт¤х ќсновного закону ознаки правовоњ держави: охорона ≥ захист прав людини, п≥дкоренн¤ влади закону, под≥л влади та ≥н.

” 80-х роках XX ст. ≥де¤ створенн¤ правовоњ держави актуал≥зувалас¤ у крањнах колишнього Ђсоц≥ал≥стичного таборуї ¤к реакц≥¤ на тотал≥тарний режим, адм≥н≥стративно-командн≥ методи владарюванн¤, порушенн¤ прав людини. ¬≥тчизн¤на наука прийн¤ла формулу Ђправова державаї у результат≥ Ђперебудовиї, проголошеноњ в 1985 р. ”крањна, перетворившись на самост≥йну незалежну державу, визначила ор≥Їнтац≥ю свого розвитку Ч побудова демократичноњ, соц≥альноњ, правовоњ держави.

—оц≥альна держава (держава соц≥альноњ демократ≥њ) Ч це сучасна пол≥тико-правова теор≥¤, де слово Ђсоц≥альнаї несе велике значеннЇве навантаженн¤: воно пов'¤зано ≥з соц≥альним житт¤м людей, п≥дкреслюЇ, що держава бере на себе турботу про матер≥альний добробут громад¤н, зд≥йснюЇ функц≥ю регулюванн¤ економ≥ки з обов'¤зковим урахуванн¤м еколог≥чних вимог, забезпечуЇ захист економ≥чних ≥ соц≥альних прав людини.

«давалос¤ б, Ђправова державаї ≥ Ђсоц≥альна державаї Ї несум≥сними. ѕерша передбачаЇ певну свободу особи в≥д держави, в≥д њњ оп≥ки. ƒруга, навпаки, спираЇтьс¤ на активн≥сть держави в соц≥альному захист≥ особи, особливо соц≥альне ранимоњ (пенс≥онер, ≥нвал≥д, безроб≥тний не з≥ своЇњ вини).

ѕроте друга половина XX ст. поЇднала ц≥ пон¤тт¤, збагативши кожне з них.  оли говор¤ть про побудову соц≥альноњ правовоњ держави, мають на уваз≥ насамперед вт≥ленн¤ в н≥й:

>>>138>>>

- принципу верховенства права (пануванн¤ правового закону) ¤к головного в правов≥й держав≥;

-  принципу соц≥альноњ справедливост≥ (забезпеченн¤ державою соц≥альноњ безпеки особи) ¤к головного в соц≥альн≥й держав≥.

ѕон¤тт¤ Ђсоц≥альноњ державиї було висунуто у 1929 р. н≥мецьким державознавцем X. ’еллером ≥ згодом поширилос¤ в ™вроп≥. ” —Ўј ≥де¤ соц≥альноњ держави була сприйн¤та п≥зн≥ше, н≥ж у крањнах ™вропи, оск≥льки тип св≥домост≥ американського сусп≥льства був ор≥Їнтований на принцип ≥ндив≥дуал≥зму.

ѕ≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни концепц≥¤ соц≥альноњ держави одержала закр≥пленн¤ в конституц≥¤х р¤ду крањн «ах≥дноњ ™вропи (‘–Ќ, ≤спан≥¤ та ≥н.). —татт¤ 1  онституц≥њ ≤спан≥њ 1978 р. зазначаЇ, що ≤спан≥¤ Ї соц≥альною, правовою та демократичною державою, вищими ц≥нност¤ми ¤коњ Ї свобода, справедлив≥сть, р≥вн≥сть ≥ пол≥тичний плюрал≥зм. —татт¤ 20  онституц≥њ ‘–Ќ 1949 р. говорить про те, що ‘–Ќ Ї демократичною ≥ соц≥альною федеративною державою. ”  онституц≥њ ‘ранц≥њ записано, що вона Ї демократичною ≥ соц≥альною республ≥кою.

” наш≥ дн≥ соц≥альна держава означаЇ насамперед обов'¤зок законодавц¤ бути соц≥альне активним в ≥м'¤ згладжуванн¤ суперечних ≥нтерес≥в член≥в сусп≥льства ≥ забезпеченн¤ г≥дних умов житт¤ дл¤ ус≥х за на¤вност≥ р≥вност≥ форм власност≥ на засоби виробництва. ƒержава стаЇ органом подоланн¤ соц≥альних протир≥ч, урахуванн¤ ≥ координац≥њ ≥нтерес≥в р≥зних груп населенн¤, проведенн¤ до житт¤ таких р≥шень, ¤к≥ б позитивно сприймалис¤ р≥зними верствами сусп≥льства, њњ мета Ч за допомогою соц≥альноњ пол≥тики, забезпеченн¤ р≥вност≥ та умов пол≥тичноњ сп≥вучаст≥ об'Їднати населенн¤, стаб≥л≥зувати соц≥альну (утому числ≥ правову) ≥ економ≥чну системи, забезпечити њх прогресивну еволюц≥ю.

ѕон¤тт¤ правовоњ держави усе б≥льш поЇднуЇтьс¤ з концепц≥Їю так званоњ Ђдержави загального благоденстваї (Ђмаксимальноњї держави)[2], або, ≥накше, Ђсоц≥альноњ державиї. ÷е сум≥щенн¤ в≥дбуваЇтьс¤ насамперед на основ≥ гарант≥й системи економ≥чних, соц≥альних ≥ культурних прав.

>>>139>>>

¬чен≥ (“.ј. –≥ттер, –оулз та ≥н.) вид≥л¤ють три модел≥ сучасноњ соц≥альноњ держави.

1.  Ђѕозитивна державаї (—Ўј), у ¤к≥й Ї найменший ступ≥нь невтручанн¤ держави в економ≥ку ≥ соц≥альне забезпеченн¤, ор≥Їнтоване на дотриманн¤ ≥ндив≥дуал≥зму та захист корпоративних ≥нтерес≥в (соц≥альна пол≥тика держави виступаЇ ¤к зас≥б контролю).

2.  ¬ласне соц≥альна держава (¬елика Ѕритан≥¤), у ¤к≥й забезпечуютьс¤ гарантований м≥н≥мальний р≥вень житт¤ ≥ р≥вн≥сть стартових можливостей (соц≥альна пол≥тика держави ¤к зас≥б забезпеченн¤ повноњ зайн¤тост≥).

3.  Ђƒержава добробутуї (Ќ≥дерланди), у ¤к≥й забезпечуЇтьс¤ м≥н≥мальний р≥вень житт¤ та встановлюЇтьс¤ максимальний р≥вень доход≥в, зменшуЇтьс¤ р≥зниц¤ в зарплат≥, гарантуЇтьс¤ повна зайн¤т≥сть (соц≥альна пол≥тика держави ¤к зас≥б забезпеченн¤ Ђр≥вност≥, кооперац≥њ та сол≥дарност≥ї).

÷≥ модел≥ мають тенденц≥ю переходу в≥д одн≥Їњ до ≥ншоњ. ¬они н≥де ц≥лком не були реал≥зован≥, що св≥дчить про м≥нлив≥сть соц≥альноњ пол≥тики держав у ход≥ розвитку.

≤де¤ про ор≥Їнтац≥ю ”крањни на соц≥альну державу м≥ститьс¤ у  онституц≥йному договор≥ м≥ж ¬ерховною –адою ≥ ѕрезидентом ”крањни (в≥д 8 липн¤ 1995 р.) Ђѕро основн≥ засади орган≥зац≥њ ≥ функц≥онуванн¤ державноњ влади ≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ на пер≥од до прийн¤тт¤  онституц≥њ ”крањниї. “ут, зокрема, п≥дкреслюЇтьс¤, що ƒогов≥р гарантуЇ соц≥альну спр¤мован≥сть ринковоњ економ≥ки. „≥тке текстуальне вираженн¤ ≥де¤ соц≥альноњ правовоњ держави знайшла у ст. 1  онституц≥њ ”крањни.

Ѕуло б помилковим вважати, що правова держава ≥ соц≥альна держава добре поЇднуютьс¤ ≥ в змоз≥ ц≥лком злитис¤ в один тип держави. ѕринцип соц≥альноњ безпеки населенн¤ ≥ вимога не лише юридичноњ, а й матер≥альноњ р≥вност≥ (властивост≥ соц≥альноњ держави) суперечать ≥дењ свободи особи, взаЇмноњ в≥дпов≥дальност≥ держави ≥ громад¤нина (властивост≥ правовоњ держави).

ќднак було б неслушним протиставл¤ти правову державу ≥ соц≥альну державу, њх зближенн¤ Ч найспри¤тлив≥ший результат дл¤ громад¤нського сусп≥льства, оптимальний вар≥ант його розвитку без класове ворожих конфл≥кт≥в ≥ соц≥альних потр¤с≥нь.

—оц≥альна ≥ правова держави сум≥сн≥ м≥ж собою доти, доки функц≥онуванн¤ державноњ влади буде обмежуватис¤, вр≥вноважуватис¤, контролюватис¤ ≥ поширюватис¤ в межах додержанн¤

>>>140>>>

основних прав людини. ≤ навпаки соц≥альна держава суперечу-ватиме з правов≥й держав≥ завжди, коли Ђлюдський добробутї, Ђсоц≥альна безпекаї, Ђсоц≥альна справедлив≥стьї вважатимутьс¤ вищими ц≥нност¤ми. –озвиток держави ¤к соц≥альноњ маЇ ірунтуватис¤ на такому фундамент≥, ¤к Ђправоваї держава.

«розум≥ло, що до фактичного вт≥ленн¤ в житт¤ ≥дењ соц≥альноњ правовоњ держави украњнському сусп≥льству треба ще багато чого зробити.

ѕрогнозувати перспективу усп≥шного розвитку ”крањни можна т≥льки на шл¤хах оптимального поЇднанн¤ принцип≥в правовоњ, державност≥, демократизму, соц≥альноњ державност≥. ≤де¤ соц≥альноњ правовоњ держави Ї надбанн¤м усього людства. ÷¤ рац≥ональна ≥де¤ у раз≥ усп≥шн≥й реал≥зац≥њ в змоз≥ вивести ”крањну до числа цив≥л≥зованих держав св≥ту.

І 2. ѕон¤тт¤ ≥ ознаки соц≥альноњ правовоњ держави

—оц≥альна правова держава Ч це пол≥тична орган≥зац≥¤ сусп≥льства, у ¤кому право пов'¤зуЇ ≥ п≥дкор¤Ї соб≥ державну владу, а основн≥ права особи та њњ соц≥альна безпека складають зм≥ст свободи, заснованоњ на законах, ¤к≥ приймаютьс¤ ≥ п≥ддаютьс¤ зм≥н≥ законним шл¤хом.

 р≥м звичайних ознак, характерних дл¤ будь-¤коњ держави, соц≥альна правова держава, ¤к вища форма пол≥тичного бутт¤, ¤ку виробило людство, маЇ низку специф≥чних ознак (рис).

1. ѕов'¤зан≥сть державноњ влади правом ≥ його пануванн¤ у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤: свобода може бути дос¤гнута лише у тому раз≥, ¤кщо державна влада обмежуЇтьс¤ (переборюЇтьс¤) правом, ставитьс¤ п≥д контроль права, функц≥онуЇ у поЇднанн≥ та у взаЇмод≥њ з громад¤нським сусп≥льством у рамках права; у  онституц≥њ ”крањни (ст. 8) записано: Ђ¬ ”крањн≥ визнаЇтьс¤ ≥ д≥Ї принцип верховенства праваї.

2. ¬≥дпов≥дн≥сть закону праву (правовий закон) ≥ його верховенство, тобто право ¤к м≥ра свободи ≥ справедливост≥ набуваЇ в≥дпрацьований в закон≥ зм≥ст; конституц≥йний закон маЇ пр¤му д≥ю.

3. ѕов'¤зан≥сть законом р≥вною м≥рою ¤к громад¤н та њх об'Їднань (комерц≥йних ≥ некомерц≥йних), так ≥ державних орган≥в, посадових ос≥б. —тосовно громад¤н та њх об'Їднань д≥Ї загальнодо-зв≥льний принцип: Ђдозволено все, кр≥м пр¤мо забороненого закономї.

>>>141>>>

—тосовно владних державних орган≥в ≥ посадових ос≥б д≥Ї спец≥ально-дозв≥льний принцип: Ђƒозволено лише те, що пр¤мо передбачено закономї. ўе давньогрецький мислитель ѕла-тон зазначав: Ђя бачу близьку загибель т≥Їњ держави, де закон не маЇ сили ≥ перебуваЇ п≥д ч≥Їюсь владою. ј там, де закон Ч владика над правител¤ми, а вони його раби, ¤ вбачаю пор¤тунок держави...ї

4. «аконодавче закр≥пленн¤ ≥ реальне забезпеченн¤ основних прав людини Ч на¤вн≥сть налагодженого правового механ≥зму њх охорони ≥ захисту (включаючи р≥вень пр¤мого конституц≥йного захисту).

5.  ѕобудова в≥дносин особи та держави на основ≥ взаЇмноњ в≥дпов≥дальност≥, ¤к особа Ї в≥дпов≥дальною перед державою, так ≥ держава в≥дпов≥даЇ перед особою за невиконанн¤ обов'¤зк≥в.

6.  ѕод≥л державноњ влади м≥ж законодавчими, виконавчими ≥ судовими органами: њх незалежн≥сть ≥ Їдн≥сть; недопустим≥сть п≥дм≥ни функц≥й один одного; д≥йов≥сть механ≥зму Ђстримувань ≥ противагї.

7.  «аконний (легальний) шл¤х прийн¤тт¤ закон≥в та њх зм≥н Ч шл¤х ви¤вленн¤ вол≥ народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). ”с¤ повнота законодавчоњ влади в представницькому орган≥ зд≥йснюЇтьс¤ представниками народу, обраними з його осередку.

8.  Ќа¤вн≥сть ефективних форм контролю ≥ нагл¤ду за зд≥йсненн¤м закон≥в та ≥нших нормативно-правових акт≥в Ч налагоджена робота прокуратури, м≥л≥ц≥њ, служби безпеки, податковоњ адм≥н≥страц≥њ та ≥нших правоохоронних ≥ контрольно-нагл¤дових орган≥в.

9.  ћожлив≥сть особи домагатис¤ конкретного^ м≥н≥муму соц≥альних благ завд¤ки гарантуванню державою њњ соц≥альноњ безпеки Ч м≥н≥мальний (достатн≥й) р≥вень житт¤ кожному громад¤нину та його п≥двищенн¤.

10.  ћожлив≥сть громад¤н домагатис¤ забезпеченн¤ державою њх соц≥ального захисту, п≥дн¤тт¤ р≥вн¤ соц≥ально-економ≥чних прав громад¤н до р≥вн¤ основних прав Ч формуванн¤ соц≥ального середовища, ¤ке створюЇ умови дл¤ спри¤тливого ≥ндив≥дуального розвитку особи, р≥вност≥ стартових можливостей (а не матер≥альноњ р≥вност≥) за допомогою державноњ системи просв≥тництва та осв≥ти, податковоњ пол≥тики, регулюванн¤ ринку прац≥ та контролю за умовами прац≥ та ≥н.

>>>142>>>

11.  «д≥йсненн¤ державою соц≥альноњ допомоги громад¤нам, не спроможним (не з≥ своЇњ вини) в≥дпов≥дати за св≥й добробут Ч йдетьс¤ про забезпеченн¤ гарантованого життЇвого р≥вн¤ соц≥альне ранимих верств населенн¤ Ч старих, непрацездатних (хворих), безроб≥тних з не залежних в≥д них причин. ÷е право гарантуЇтьс¤ загальнообов'¤зковим державним соц≥альним страхуванн¤м.

12.   «абезпеченн¤ державою соц≥альноњ функц≥њ власност≥ Ч власн≥сть не повинна використовуватис¤ на шкоду людин≥ ≥ сусп≥льству: завдавати шкоди правам, свободам ≥ г≥дност≥ громад¤н, ≥нтересам сусп≥льства, пог≥ршувати еколог≥чну ситуац≥ю ≥ природн≥ ¤кост≥ земл≥ (ст.ст. 13, 41  онституц≥њ ”крањни).

13.  ѕроведенн¤ державою пол≥тики соц≥альноњ поступки Ч вир≥шенн¤ вс≥х питань на шл¤хах згоди ≥ порозум≥нн¤ р≥зноман≥тних соц≥альних груп, глибокоњ поваги до особи незалежно в≥д њњ соц≥ального стану, захисту в≥д ус¤кого пос¤ганн¤ на њњ житт¤, здоров'¤ ≥ особисту г≥дн≥сть.

“аким чином, будучи обмеженою правом, соц≥альна держава ви¤вл¤Ї активн≥сть у регулюванн≥ соц≥ально-економ≥чних процес≥в, соц≥ального аспекту основних прав громад¤н, њх соц≥альноњ захищеност≥ в≥дпов≥дно до закону.

ƒержава Ї соц≥альною, правовою ост≥льки, оск≥льки вона гарантуЇ людин≥ свободу ви¤ву.

- ¤к ≥ндив≥ду, ¤кий в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших ф≥зичними ≥ псих≥чними ¤кост¤ми, тобто маЇ ≥ндив≥дуальн≥сть;

- ¤к члену соц≥ального орган≥зму, ¤ким Ї громад¤нське сусп≥льство, тобто ≥ндив≥ду, ¤кий входить до складу громадських ≥ профес≥йних груп ≥ орган≥зац≥й;

-  ¤к громад¤нину, ¤кий Ї п≥дданим держави.

І 3. ќсоба ≥ держава

¬≥дносини особи ≥ держави будуютьс¤ на встановленн≥ такого балансу, при ¤кому:

-  особа мала б можлив≥сть безперешкодно розвивати зд≥бност≥, задовольн¤ти права, свободи ≥ законн≥ ≥нтереси;

-  держава одержувала б визнанн¤ ≥ п≥дтримку своЇњ д≥¤льност≥ з боку особи, ¤ка виконуЇ своњ обов'¤зки ≥ несе в≥дпов≥дальн≥сть за њх невиконанн¤.

>>>143>>>

¬с¤ величезна к≥льк≥сть теор≥й ≥ погл¤д≥в, що ≥снували в ≥сто-^р≥њ пол≥тико-правовоњ думки ≥ стосуютьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ Ђдержава Ч особаї, можна звести до двох п≥дход≥в:

1) ≥ндив≥дуал≥стичний, особистий, гуман≥стичний (природно-правовий п≥дх≥д). ÷ей п≥дх≥д випливаЇ ≥з розум≥нн¤ особи ¤к ц≥л≥, держави Ч ¤к засобу дл¤ дос¤гненн¤ мети. …ого зм≥ст Ч права належать людин≥ в≥д природи. ¬она маЇ њх незалежно в≥д держави. ÷≥ права Ї нев≥д'Їмними. «авданн¤ держави ≥ сусп≥льства пол¤гаЇ в тому, щоб додержуватис¤ цих прав, не допускати њх порушенн¤; створювати умови дл¤ њхньоњ реал≥зац≥њ.  онкретн≥ зм≥ст ≥ обс¤г прав зм≥нюютьс¤ ≥ розширюютьс¤ в м≥ру розвитку сусп≥льства, сам≥ ж фундаментальн≥ права залишаютьс¤ незм≥нними;

2) державний, статичний (юридико-позитив≥стський). ÷ей п≥дх≥д випливаЇ ≥з розум≥нн¤ держави ¤к мети, а особи Ч ¤к засобу дл¤ дос¤гненн¤ мети. …ого зм≥ст Ч своњ права людина одержуЇ в≥д сусп≥льства ≥ держави, природа цих прав патернал≥с-тична; держава Ч джерело ≥ гарант прав людини завд¤ки закр≥пленню њх у закон≥; право ≥ закон не мають ≥стотних в≥дм≥нностей; права особи зм≥нюютьс¤ залежно в≥д державноњ доц≥льност≥ ≥ можливост≥.

« юридико-позитив≥стським п≥дходом багато в чому схожа марксистська теор≥¤, ¤ка схильна п≥дкор¤ти права людини державн≥й доц≥льност≥. ¬≥дм≥нн≥сть м≥ж ними пол¤гаЇ у тому, що марксизм ор≥Їнтований на соц≥ально-економ≥чну, класову детерм≥нац≥ю права (право Ч зведена в закон вол¤ пануючого класу), а не на його рац≥ональну самоц≥нн≥сть. ѕри марксистському п≥дход≥ ставленн¤ питанн¤ про права особи стаЇ зайвим внасл≥док розум≥нн¤ особи ¤к виразника сукупност≥ сусп≥льних в≥дносин.

якщо перший п≥дх≥д Ї характерним дл¤ демократичних держав, то другий Ч дл¤ антидемократичних, тотал≥тарних. ¬ —–—– (до середини 80-х рок≥в XX ст.) переважав статичний п≥дх≥д до прав людини; дл¤ демократичного камуфл¤жу до законодавства ( онституц≥њ) було введено розд≥ли про права, свободи та обов'¤зки особи. Ћише в наш≥ дн≥ в≥дбуваЇтьс¤ набутт¤ справд≥ демократичного у¤вленн¤ про права людини. ” в≥дносинах Ђлюдина Ч державаї пр≥оритет належить людин≥, а держава та њњ структури (г≥лки державноњ влади Ч законодавство, управл≥нн¤

>>>144>>>

та правосудд¤) покликан≥ п≥дкорити свою д≥¤льн≥сть охорон≥ й захисту прав людини. ” ст. «  онституц≥њ ”крањни записано: Ђѕрава ≥ свободи людини та њх гарант≥њ визначають зм≥ст ≥ спр¤мован≥сть д≥¤льност≥ державиї.

ќдну з основних ознак соц≥альноњ правовоњ держави Ч пов'¤зан≥сть держави правом Ч сл≥д розум≥ти так, що права громад¤н не Ї дарованими державою, а мають власне обгрунтуванн¤. ¬они об'Їктивно ≥снують в≥д народженн¤ людини ≥ Ї нев≥дчужу-ваними в≥д нењ. “ому в≥дносини особи та держави мають будуватис¤ на основ≥ њх зв'¤заност≥ взаЇмними правами, обов'¤зками ≥ в≥дпов≥дальн≥стю. як громад¤нин Ї в≥дпов≥дальним перед державою, так ≥ держава в≥дпов≥дальна перед громад¤нином.

ƒержава:

1.  √арантуЇ кожному ≥нформац≥ю про його права ≥ свободи.

2.  Ѕере на себе обов'¤зок забезпечити права своњх громад¤н ≥ забезпечуЇ њх реальне зд≥йсненн¤.

3.  ѕредставл¤Ї громад¤нину свободу ви¤вити себе в ус≥х галуз¤х соц≥ально-пол≥тичного житт¤, за вин¤тком сфер, пр¤мо застережених у закон≥.

4.  Ќе маЇ права обмежувати права ≥ свободи громад¤нина, кр≥м випадк≥в, пр¤мо передбачених законом.

5.  Ќе маЇ права прит¤гати до в≥дпов≥дальност≥ громад¤н за в≥дмову давати показанн¤ або по¤сненн¤ щодо себе, член≥в с≥м'њ чи близьких родич≥в, коло ¤ких визначаЇтьс¤ законом.

6.  Ќе маЇ права дв≥ч≥ прит¤гати громад¤нина до юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ одного виду за одне й те саме правопорушенн¤.

7.  √арантуЇ захист судом прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина.

8. ƒ≥Ї виключно в рамках закону, маЇ встановлен≥ конституц≥Їю ч≥тк≥ меж≥ своњх повноважень.

9.  ¬≥дпов≥дальна за неправом≥рн≥ д≥њ посадових ос≥б: перевищенн¤ влади, зловживанн¤ службовим становищем.

ѕравовий ≥нститут в≥дпов≥дальност≥ держави дозвол¤Ї створити додатков≥ стримуванн¤ та противаги влад≥, зм'¤кшити њњ автократичн≥ про¤ви, обмежити можлив≥ зловживанн¤ за допомогою п≥дкоренн¤ њњ закону. —творюван≥ цим ≥нститутом умови перетворюють владарюванн¤ на сусп≥льне служ≥нн¤, а не на прив≥лей. ƒотриманн¤ ≥нституту в≥дпов≥дальност≥ держави, њњ орган≥в ≥ посадових ос≥б перед людиною ≥ громад¤нином Ї одним з основних показник≥в правовоњ спр¤мованост≥ д≥¤льност≥ держа-

>>>145>>>

ви. ¬≥н виражаЇ морально-юридичн≥ засади у в≥дносинах м≥ж державою ¤к нос≥Їм влади ≥ громад¤нином ¤к учасником њњ зд≥йсненн¤.

10.  «обов'¤зана в≥дшкодовувати за св≥й рахунок чи за рахунок орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤ матер≥альну ≥ моральну шкоду, завдану незаконними р≥шенн¤ми, д≥¤ми чи безд≥¤льн≥стю орган≥в державноњ влади, орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, њх посадових ≥ службових ос≥б при зд≥йсненн≥ ними своњх повноважень.

«окрема, в≥дпов≥дно до ст. 55  онституц≥њ ”крањни суду надане повноваженн¤ перегл¤нути р≥шенн¤, д≥њ або безд≥¤льн≥сть орган≥в державноњ влади, орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, посадових ≥ службових ос≥б у раз≥ њх оскарженн¤. “им самим створено механ≥зм в≥дпов≥дальност≥ держави перед людиною за свою д≥¤льн≥сть.

11. √арантуЇ право громад¤нина звертатис¤ за захистом своњх прав ≥ свобод до в≥дпов≥дних м≥жнародних судових установ або до в≥дпов≥дних орган≥в м≥жнародних орган≥зац≥й, членом або учасником ¤ких Ї ”крањна, та ≥н.

Ќин≥ став на звичним зм≥ст ст. 2 ћ≥жнародного пакту про громад¤нськ≥ ≥ пол≥тичн≥ права, в≥дпов≥дно до ¤коњ держава у виконанн¤ зобов'¤зань щодо захисту прав людини ≥ громад¤нина:

а) забезпечуЇ права вс≥х ос≥б, що знаход¤тьс¤ п≥д њњ юрисдикц≥Їю, без будь-¤коњ дискрим≥нац≥њ;

б) в≥дпов≥дно до конституц≥йноњ процедури законодавчого або ≤ншого характеру вживаЇ заход≥в, що дозвол¤ють зд≥йснювати ц≥ права;

в)  надаЇ кожному, чињ права порушен≥, процесуальн≥ правов≥ засоби дл¤ њх захисту;

г)  розвиваЇ можливост≥ використанн¤ зазначених правових засоб≥в, а також в≥дпов≥даЇ за д≥йов≥сть њх застосуванн¤.

ќсоба, ¤ка Ї громад¤нином держави, у свою чергу, не лише реал≥зуЇ права, але й маЇ обов'¤зки перед державою та своњми сп≥вгромад¤нами, в≥дпов≥даЇ за њх невиконанн¤:

Х  користуЇтьс¤ наданими њй правами у певних рамках, встановлених законом;

Х  кожн≥й з њњ свобод в≥дпов≥даЇ обов'¤зок, тому що користуванн¤ свободою домислюЇ утриманн¤ ≥нших ос≥б в≥д перешко-

>>>146>>>

джаючих цьому д≥й. « метою захисту ≥нтерес≥в ≥нших громад¤н ≥ сусп≥льства де¤к≥ њњ д≥њ обмежуютьс¤ законом;

Х зд≥йснюЇтьс¤ в≥дпов≥дальн≥сть будь-¤кого громад¤нина, незалежно в≥д його посади ≥ сусп≥льного стану, за порушенн¤ конституц≥њ ≥ закон≥в тощо.

як писав украњнський правознавець Ѕ.  ≥ст¤к≥вський, Ђу правов≥й держав≥ влада маЇ бути орган≥зована так, щоб вона не придушувала особу; у н≥й ¤к окрема особа, так ≥ сукупн≥сть ос≥б Ч народ Ч мають бути не лише об'Їктом влади, але й суб'Їктом њњї.

(ƒокладн≥ше про стан особи, њњ права, свободи ≥ обов'¤зки див. у главах 10 та 11).

>>>147>>>