–озд≥л 30
≈ ќЌќћ≤„Ќ»… ”—“–≤… ¬ ”ћќ¬ј’ ѕ≈–≈’ќƒ” ¬≤ƒ  ќћјЌƒЌќ-јƒћ≤Ќ≤—“–ј“»¬Ќќѓ —»—“≈ћ» √ќ—ѕќƒј–ё¬јЌЌя ƒќ –»Ќ ќ¬»’ ¬≤ƒЌќ—»Ќ
І 1. ќб'Їктивна необх≥дн≥сть ≥ реальн≥ можливост≥ переходу
 омандно-адм≥н≥стративна система господарюванн¤ функц≥онуЇ ¤к Їдине ц≥ле на основ≥ загального одержавленн¤ економ≥ки та на ц≥й баз≥ централ≥зованого плануванн¤ усього соц≥ально-економ≥чного житт¤. ќбм≥н м≥ж в≥домствами зд≥йснюЇтьс¤ через розпор¤дженн¤ про матер≥альний баланс, а особи, в≥дпов≥дальн≥ за прийн¤тт¤ р≥-шень у центр≥, примушують кожну галузь або державне п≥дприЇм-ство функц≥онувати ¤к складову частину Їдиного ц≥лого. ѕ≥дприЇм-ства поставл¤ють обумовлену к≥льк≥сть продукц≥њ, але њм дозвол¤Їтьс¤ залучати ресурси, особливо трудов≥, без вимоги зведенн¤ до м≥н≥-муму витрат або проведенн¤ стратег≥њ ефективност≥ витрат у ви-робництв≥. Ќе керуючись ц≥новими сигналами ринковоњ економ≥ки, директори п≥дприЇмств д≥стають ст≥льки трудових ресурс≥в, ск≥льки можуть. ќдним з результат≥в цього Ї оптове утриманн¤ робочоњ сили, ¤ке забезпечуЇ необх≥дн≥ њњ запаси дл¤ задоволенн¤ Їдиноњ мети центральних плануючих орган≥в: виробництва ф≥рмою запла-нованоњ к≥лькост≥ продукц≥њ незалежно в≥д використаних ресурс≥в. «а таких умов на так званому ринку при кваз≥товарному вироб-ництв≥ пануЇ диктат виробника, а споживач≥ через в≥дсутн≥сть ви-бору змушен≥ купувати несучасну, не¤к≥сну продукц≥ю. ¬ умовах ринковоњ економ≥ки под≥бна ф≥рма зазнала б краху через висок≥ витрати на ресурси, що не забезпечують ефективност≥, а також п≥д натиском конкурент≥в, здатних продавати продукц≥ю за ц≥нами, ниж-чими, н≥ж у ц≥й завелик≥й ф≥рм≥. ќднак будучи захищена в≥д конку-ренц≥њ, ц¤ ф≥рма з њњ ф≥л≥¤ми та п≥дприЇмствами продовжуЇ функц≥онувати.
“ому в пер≥од розбудови незалежноњ ”крањнськоњ держави гост-ро постало питанн¤ про економ≥чн≥ реформи. ѕерех≥д до ринку - одна з ключових проблем, вир≥шенн¤ ¤коњ визначить перспективи розвитку економ≥ки ”крањни, подальшу долю украњнськоњ нац≥њ.
Ќав≥що потр≥бна економ≥чна реформа?  омандно-адм≥н≥стратив-на система господарюванн¤, ¤ка ≥снувала у недалекому минулому, не в≥дпов≥дала новим вимогам розвитку економ≥ки, стала гальмом реал≥зац≥њ об'Їктивних вимог св≥товоњ економ≥ки. ¬она не може бути пол≥пшена або удосконалена зм≥ною окремих елемент≥в, а потре-буЇ перетворень у своњй основ≥ в≥дпов≥дно до вимог нового господарського механ≥зму. ј щоб сформувати новий економ≥чний меха-н≥зм, потр≥бна радикальна реформа.  омандно-адм≥н≥стративна система господарюванн¤ сформувалась за час≥в, коли економ≥чне зростанн¤ йшло за рахунок використанн¤ додаткових ресурс≥в. “и-повими умовами тод≥ були так≥, наприклад, коли за п'¤ть рок≥в при-р≥ст чисельност≥ прац≥вник≥в у народному господарств≥ становив 10-11 млн чол., на 25-30 в≥дсотк≥в зб≥льшувавс¤ видобуток палива ≥ сировини, на 40-50 в≥дсотк≥в зростали кап≥таловкладенн¤ ≥ на 50-60 в≥дсотк≥в зб≥льшувавс¤ обс¤г основних виробничих фонд≥в. ѕроте до початку 90-х рок≥в економ≥чна ситуац≥¤ в ”крањн≥ доко-р≥нно зм≥нилась. Ќа одиницю нац≥онального доходу витрачалось в «-4 рази б≥льше ресурс≥в, н≥ж у крањнах ринковоњ економ≥ки, част-ка наукоЇмноњ продукц≥њ в експорт≥ впала до 1 в≥дсотка. „астка ек-стенсивних фактор≥в в економ≥чному зростанн≥ р≥зко скоротилась, а це зумовило об'Їктивну необх≥дн≥сть переведенн¤ економ≥ки пе-реважно на ≥нтенсивний шл¤х розвитку. ¬ той же час у св≥товому господарств≥ розгортаЇтьс¤ новий етап науково-техн≥чноњ революц≥њ:
ор≥Їнтац≥¤ на ¤к≥сть, нововведенн¤ ≥ високу квал≥ф≥кац≥ю кадр≥в.
як≥ ж основн≥ критер≥њ оц≥нки реальних можливостей економ≥ч-ного устрою в умовах переходу в≥д командно-адм≥н≥стративноњ сис-теми господарюванн¤ до ринкових в≥дносин? ѕершим критер≥Їм Ї визначенн¤ ступен¤ можливост≥ забезпеченн¤ п≥двищенн¤ прибут-ку п≥дприЇмств за рахунок повн≥шого використанн¤ вс≥х на¤вних ресурс≥в ≥ п≥двищенн¤ конкурентоспроможност≥ продукц≥њ, роб≥т, послуг. ƒругий критер≥й - це ступ≥нь спроможност≥ економ≥чного устрою створити умови дл¤ п≥двищенн¤ норми прибутку за раху-нок удосконаленн¤ техн≥чного розвитку сусп≥льного виробництва на основ≥ актив≥зац≥њ творчоњ д≥¤льност≥ з розвитку елемент≥в, ¤к≥ ор≥Їнтують на реал≥зац≥ю у виробництв≥ ви¤влених можливостей нових наукових розробок, удосконаленн¤ технолог≥њ виробництва, переходу до використанн¤ продуктивн≥ших засоб≥в виробництва ≥ кардинального п≥двищенн¤ ¤кост≥ продукц≥њ. “рет≥й критер≥й - ступ≥нь спроможност≥ устрою швидко реагувати на зм≥ни попиту ≥ в≥дпов≥дно до цього зд≥йснювати д≥њ, спр¤мован≥ на реструктуриза-ц≥ю економ≥ки. „етвертий критер≥й - ступ≥нь спроможност≥ за-безпечити зростанн¤ продуктивност≥ прац≥ за рахунок розвитку подетальноњ спец≥ал≥зац≥њ прац≥ та виробництва на основ≥ переходу до широкого використанн¤ нов≥тн≥х, б≥льш продуктивних засоб≥в виробництва, обчислювальноњ техн≥ки, ≥нтегральних схем, широкоњ комп'ютеризац≥њ .та автоматизац≥њ, принципово нових ресурсозбе-р≥гаючих технолог≥й. ѕ'¤тий критер≥й - ступ≥нь ефективност≥ сис-теми виробничого обл≥ку ≥ контролю, направленого на п≥двищенн¤ продуктивност≥ прац≥ за рахунок б≥льш повного використанн¤ на¤в-них ресурс≥в, своЇчасного прийн¤тт¤ в≥дпов≥дних коригуючих д≥й.
÷≥ основн≥ критер≥њ дають можлив≥сть оц≥нити ступ≥нь спромож-ност≥ економ≥чного устрою забезпечити п≥двищенн¤ ефективност≥ виробництва за рахунок зростанн¤ продуктивност≥ прац≥, пол≥п-шенн¤ ¤кост≥ продукц≥њ, роб≥т, послуг у розрахунку на максималь-ний попит конкретних споживач≥в при одночасному зниженн≥ со-б≥вартост≥. ѕри цьому загальним критер≥Їм оц≥нки економ≥чного устрою Ї спроможн≥сть п≥двищувати соц≥альну захищен≥сть, добро-бут сусп≥льства в ц≥лому та кожного його члена.
—еред крањн, що переход¤ть в≥д командно-адм≥н≥стративноњ сис-теми господарства до ринкових в≥дносин, визначилос¤ к≥лька груп за специф≥кою шл¤х≥в переходу.
ѕерш≥й груп≥ властиве створенн¤ в надрах староњ командно-ад-м≥н≥стративноњ системи нових соц≥альне ор≥Їнтованих ринкових в≥дносин. Ќайхарактерн≥шим Ї приклад  итаю, де цей процес в≥д-значавс¤ тривалою боротьбою серед правл¤чих к≥л за шл¤хи роз-витку, що зак≥нчилас¤ перемогою проринкових сил у кер≥вництв≥ крањною. ѕо-перше, у  итањ процес переходу був ретельно теоре-тично осмислений ≥ розроблений та визначений ¤к тривалий ≥ по-етапний, з в≥дпрацюванн¤м його через соц≥ально-економ≥чн≥ екс-перименти (щодо форм приватизац≥њ, пристосуванн¤ староњ бюро-крат≥њ до нових умов господарюванн¤, розв'¤занн¤ проблем зайн¤-тост≥, залученн¤ ≥ноземного кап≥талу, розвитку п≥дприЇмництва тощо). ѕо-друге, перех≥д провадитьс¤ через саму командно-адм≥н≥-стративну систему з урахуванн¤м конкретно-≥сторичного досв≥ду розвитку крањни. ÷¤ система не руйнуЇтьс¤, а реформуЇтьс¤ в≥дпо-в≥дно до завдань, ¤к≥ ставл¤тьс¤ перед нею дл¤ зд≥йсненн¤ перехо-ду до ринку. ѕо-третЇ, перех≥д до ринкових в≥дносин було розпоча-то з пров≥дноњ галуз≥ економ≥ки крањни - с≥льського господарства, у ¤к≥й зайн¤та основна частина населенн¤. ѕерел≥чен≥ заходи дали позитивн≥ результати, варт≥ ретельного вивченн¤ ≥ншими крањна-ми. ѕод≥бний шл¤х розвитку обрали ¬'Їтнам, ћонгол≥¤ та де¤к≥ ≥нш≥ крањни.
ƒругу групу крањн в≥дзначаЇ поступовий, еволюц≥йний початок переходу до ринкових в≥дносин через р≥зн≥ експерименти та пере-творенн¤, ¤к≥ також розпочинаютьс¤ в надрах командно-адм≥н≥с-тративноњ системи. Ќа основ≥ п≥дготовленого соц≥ально-економ≥ч-ного середовища, розпочатого розвитку ринкового господарства в≥дбуваютьс¤ руйнуванн¤ командно-адм≥н≥стративноњ системи ≥ по-дальший перех≥д до ринкових в≥дносин. Ќайхарактерн≥шим Ї при-клад ”горщини, ¤ка розпочала так≥ перетворенн¤ з другоњ полови-ни 50-х рок≥в. ѕоступове накопиченн¤ ринкових елемент≥в даЇ змогу крањн≥ переходити до сучасних форм господарюванн¤ без великих соц≥альних потр¤с≥нь ≥ масового зубож≥нн¤ населенн¤, минаючи ≥сторичний пер≥од дикого, розб≥йницького перв≥сного нагромадженн¤ кап≥талу. ÷ей пер≥од у нин≥шн≥х крањнах розвиненоњ ринковоњ економ≥ки тривав у минулому к≥лька стол≥ть. …ого головним ≥сто-ричним завданн¤м, з одного боку, було в≥докремити безпосереднього прац≥вника в≥д засоб≥в виробництва ≥ перетворити його на юридич-не в≥льного продавц¤ своЇњ робочоњ сили, а з ≥ншого - зосередити засоби виробництва ≥ кошти у незначного прошарку великих п≥д-приЇмц≥в. —ьогодн≥ такий спос≥б нагромадженн¤ загрожуЇ гострою соц≥альною конфронтац≥Їю з ус≥ма можливими в епоху ¤дерноњ зброњ насл≥дками.
“рет¤ група крањн обрала шл¤х "шоковоњ терап≥њ", що пол¤гав у застосуванн≥ метод≥в короткострокового струсу сусп≥льства. “акий шл¤х обрала, наприклад, ѕольща, де були певн≥ передумови дл¤ такого безжал≥сного експерименту; а саме: у крањн≥ була поширена ринкова психолог≥¤, значною була приватна власн≥сть (понад 4/5 орноњ земл≥ належало одноос≥бним господарствам), на чол≥ держа-ви опинилис¤ сили, ¤ким дов≥р¤ла ≥ ¤к≥ п≥дтримувала б≥льш≥сть на-селенн¤. ѕроте, незважаючи на все це, п≥сл¤ короткого шоку крањ-на мусила в≥дмовитись в≥д нього. “≥, хто вдавс¤ до цього методу, п≥шли у в≥дставку, поступившись м≥сцем тим, хто зважаЇ на довго-строковий час творенн¤ економ≥чних процес≥в.
—в≥й шл¤х переходу обрала колишн¤ „ехословаччина, де напри-к≥нц≥ 80-х рок≥в в≥дбулас¤ так звана "оксамитова революц≥¤". —пи-раючись на традиц≥њ ринкового розвитку, нов≥ й стар≥ методи дер-жавного регулюванн¤ економ≥кою, кооперуванн¤ тощо, крањна по-вертаЇтьс¤ до ринкових в≥дносин цив≥л≥зовано. ѕод≥л њњ з 1993 р. на дв≥ незалежн≥ крањни - „ех≥ю ≥ —ловаччину - в≥дбувс¤ так само цив≥л≥зовано, ¤к ≥ розпод≥л серед населенн¤ державноњ власност≥. ќсновна маса середн≥х та великих п≥дприЇмств через акц≥онуванн¤ њх перетворена на корпорац≥њ. ƒр≥бн≥ п≥дприЇмства можуть перехо-дити в ≥ндив≥дуальну власн≥сть.  ожний громад¤нин одержав пра-во на свою р≥вну частку загальнодержавноњ власност≥ у форм≥ спе-ц≥альних купон≥в, на ¤к≥ в≥н придбаЇ акц≥њ п≥дприЇмств, що прива-тизуютьс¤. ƒл¤ того, щоб купони не могли стати предметом ку-п≥вл≥-продажу, спекул¤ц≥й, мах≥нац≥й тощо, розроблено соц≥альний механ≥зм захисту. ƒо „ех≥њ та —ловаччини залучаЇтьс¤ ≥ноземний кап≥тал на розроблен≥й взаЇмовиг≥дн≥й правов≥й основ≥, створюютьс¤ сп≥льн≥ з ним ф≥рми й у трет≥х крањнах.
ќсоблив≥стю переходу до ринку —х≥дноњ Ќ≥меччини Ї те, що вона ув≥йшла до складу ‘едеративноњ –еспубл≥ки Ќ≥меччини, одн≥Їњ з найб≥льш розвинених у сучасному св≥т≥ крањн. ѕроте, виход¤чи з практики, на нього в≥дводитьс¤ багато рок≥в при величезн≥й допо-моз≥ в сотн≥ м≥ль¤рд≥в марок щор≥чно.
Ћог≥ка переходу ”крањни до соц≥альне ор≥Їнтованого ринкового господарства потребуЇ зд≥йсненн¤ державотворенн¤ через розбудову пол≥тичноњ незалежност≥ крањни та њњ нац≥ональноњ економ≥ки. ѕроте розробка механ≥зму цього процесу надзвичайно складна, оск≥льки жодний з перел≥чених шл¤х≥в переходу до ринку не може бути повн≥стю використаний у незалежн≥й ”крањн≥.  омандно-ад-м≥н≥стративна система тут ви¤вилас¤ неспроможною зд≥йснювати глибинн≥ ринков≥ реформи. ƒл¤ застосуванн¤ "шоковоњ терап≥њ" не було в≥дпов≥дних передумов: психолог≥чноњ готовност≥ населенн¤, належноњ п≥дтримки ним владних структур, соц≥ально-економ≥чноњ бази тощо.
¬ ”крањн≥ к≥лькаразово спробували провести шокову так звану л≥берал≥зац≥ю ц≥н без створенн¤ в≥дпов≥дного ринкового середови-ща. ÷е спричинилос¤ до розвалу системи державного управл≥нн¤, розриву господарських зв'¤зк≥в ¤к усередин≥ крањни, так ≥ в крањнах близького заруб≥жж¤, глибокоњ плат≥жноњ кризи, ≥нфл¤ц≥њ, розба-лансованост≥ ф≥нансово-кредитних в≥дносин, р≥зкого пад≥нн¤ ¤к ви-робництва, так ≥ споживанн¤, зубож≥нн¤ основноњ маси населенн¤.
¬их≥д з такого становища пол¤гаЇ т≥льки у виробленн≥ довгостро-ковоњ економ≥чноњ пол≥тики переходу до соц≥альне ор≥Їнтованих рин-кових в≥дносин, спр¤муванн≥ економ≥чних реформ на т≥сний зв'¤зок з соц≥альними гарант≥¤ми. ќсобливого значенн¤ дл¤ створенн¤ бага-тоукладноњ економ≥ки набуваЇ посиленн¤ економ≥чноњ рол≥ держави, утворенн¤ сучасного механ≥зму державного регулюванн¤. ”крањна маЇ ставати на б≥льш реал≥стичний, цив≥л≥зований шл¤х переходу до ринкових в≥дносин з урахуванн¤м на¤вних можливостей.
¬≥дпрацьованими теоретично й на практиц≥ засобами переходу в≥д командно-адм≥н≥стративноњ системи господарюванн¤ до соц≥альне ор≥Їнтованого ринкового господарства Ї роздержавленн¤ ≥ прива-тизац≥¤, спр¤мован≥ на розвиток багатоукладноњ економ≥ки та п≥д-приЇмництва. ѕершочергового розв'¤занн¤ потребують проблеми оптимальних меж ≥ можливостей державного сектора економ≥ки на сучасному етап≥; створенн¤ механ≥зму спри¤нн¤ п≥дприЇмни-цтву, що виробл¤Ї продукц≥ю, розвитку ринкових ≥нфраструктур тощо. Ќадзвичайно важливою Ї проблема активного включенн¤ у проведенн¤ ринкових реформ людей прац≥ ¤к одн≥Їњ з стор≥н три-кутника: держава - прац¤ - п≥дприЇмництво.
–оздержавленн¤ ≥ приватизац≥¤, розвиток п≥дприЇмництва ма-ють вплинути на зм≥ну структури виробництва; спри¤ти розвитку ринковоњ конкуренц≥њ й нового, не волюнтаристського, ц≥ноутво-ренн¤; зумовити жорстку ф≥нансову пол≥тику держави.
”с≥ ц≥ заходи, пор¤д ≥з створенн¤м державноњ системи регулю-ванн¤ економ≥ки, забезпеченн¤м соц≥ального захисту населенн¤, в умовах становленн¤ ринкових в≥дносин мають створити не т≥льки правов≥, а й соц≥ально-економ≥чн≥ засади обмеженн¤ м≥жнародного ф≥нансово-спекул¤тивного кап≥талу, торгово-маф≥озних структур,
зупинити руйн≥вн≥ процеси в економ≥ц≥ держави. ѕроцес трансфор-мац≥њ в≥д командно-адм≥н≥стративних метод≥в регулюванн¤ до рин-кових складний ≥ тривалий, вимагаЇ докор≥нноњ зм≥ни власност≥, створенн¤ ринковоњ ≥нфраструктури, зм≥ни психолог≥њ людей.
І 2. —тановленн¤ р≥зних форм власност≥
ѕерех≥дний стан до ринковоњ економ≥ки означаЇ на¤вн≥сть до-статньоњ дл¤ створенн¤ конкурентного середовища к≥лькост≥ п≥дпри-Їмств р≥зноман≥тних форм власност≥: державних, колективних, зм≥-шаних, сп≥льних, ≥ндив≥дуальних. ѕропорц≥йн≥сть м≥ж цими вс≥ма формами власност≥ маЇ бути такою, щоб забезпечити функц≥ону-ванн¤ ринку. ¬≥дносини власност≥ Ї економ≥чним грунтом системи господарюванн¤. ¬они становл¤ть соц≥альну форму привласненн¤ насамперед засоб≥в виробництва певними суб'Їктами економ≥чних в≥дносин.
≈коном≥чний лад сусп≥льства засновуЇтьс¤ на в≥дносинах влас-ност≥. ¬они Ї соц≥альною формою привласненн¤ насамперед засо-б≥в виробництва певними суб'Їктами економ≥чних в≥дносин. ¬лас-ники засоб≥в виробництва не т≥льки самост≥йн≥ в своњй д≥¤льност≥, а й економ≥чно в≥дпов≥дальн≥ за њњ результати, причому ¤к поточними прибутками, так ≥ своњм майном.
Ќаск≥льки важливим Ї питанн¤ про власн≥сть, ¤скраво видно з того, до чого призвели помилков≥, догматичн≥ у¤вленн¤ про сут-н≥сть сусп≥льноњ власност≥, на ¤ких грунтувалис¤ в минулому со-ц≥альн≥ перетворенн¤ в ”крањн≥. Ќаприклад, вважалос¤, що сусп≥ль-на власн≥сть виступаЇ у двох основних формах: державн≥й ≥ колгосп-но-кооперативн≥й, причому останн¤ мала поступово вливатись у державну. ÷е означало, що держава з часом мала стати Їдиним реальним суб'Їктом привласненн¤. «осередивши у своњх руках ре-сурси ≥ продукц≥ю, держава перерозпод≥л¤ла њх м≥ж учасниками сусп≥льного виробництва так, ¤к вважала за потр≥бне.
¬важалос¤, що встановленн¤ сусп≥льноњ власност≥ на засоби ви-робництва, ¤ка на практиц≥ була зведена до державноњ, в≥дкриваЇ прост≥р дл¤ розвитку продуктивних сил. ƒосить висок≥ темпи зрос-танн¤ промислового виробництва в 30-≥ роки, повоЇнна в≥дбудова народного господарства в пор≥вн¤но коротк≥ строки немовби п≥д-тверджували справедлив≥сть такого у¤вленн¤ про власн≥сть. ѕри цьому намагалис¤ не звертати уваги на те, що засоби забезпеченн¤ високих темп≥в ≥ндустр≥ального розвитку не в≥дпов≥дають цив≥л≥зо-ваному сусп≥льству. ќднак 70-≥ роки розв≥¤ли ≥люз≥њ благополучч¤ з темпами ≥ ¤к≥стю економ≥чного зростанн¤.
ќдержавленн¤ власност≥ не могло не призвести до в≥дчуженн¤ труд¤щих та њхн≥х колектив≥в в≥д сусп≥льного надбанн¤ ≥ управл≥нн¤ ним, до розширенн¤ масштаб≥в перерозпод≥льчих процес≥в в еко-ном≥ц≥, абсолютизац≥њ адм≥н≥стративних метод≥в господарюванн¤.
Ќа перший погл¤д, держава виражаЇ ≥нтереси народу, тому ≥ свою власн≥сть використовуЇ дл¤ задоволенн¤ загальнонародних потреб. ѕроте при нерозвинен≥й демократ≥њ (≥ пол≥тичн≥й, ≥ еконо-м≥чн≥й) державна форма власност≥ приховуЇ в соб≥ можлив≥сть по-¤ви п≥д вив≥скою загальнонародноњ власност≥ елемент≥в корпора-тивного та ≥ндив≥дуально-егоњстичного привласненн¤. ¬≥д ≥мен≥ самоњ держави на практиц≥ виступають м≥н≥стерства, в≥домства та њхн≥ численн≥ органи, що мають своњ власн≥ ≥нтереси, ¤к≥ й прагнуть задовольн¤ти в першу чергу.
ќтже, у¤вленн¤ про те, що сусп≥льна власн≥сть маЇ лише одну повнокровну форму реал≥зац≥њ (державну), суперечить загальним законам економ≥чного розвитку. —аме так сл≥д розц≥нювати зд≥й-снюваний в ”крањн≥ прот¤гом багатьох дес¤тил≥ть курс на одержав-ленн¤ власност≥. Ќеобх≥дн≥сть ≥снуванн¤ р≥зноман≥тних форм гос-подарюванн¤, а отже, ≥ форм привласненн¤ зумовлена вимогами об'Їктивноњ д≥йсност≥.
ѕо-перше, на сьогодн≥ р≥вень розвитку продуктивних сил ≥ усус-п≥льненн¤ виробництва в р≥зних секторах народного господарства залишаЇтьс¤ неоднаковим. «бер≥гаютьс¤ ст≥йк≥ й значн≥ розриви в техн≥чному р≥вн≥ в р≥зних п≥дприЇмствах, галуз¤х, рег≥онах, в умо-вах прац≥, що даЇ п≥дстави говорити про технолог≥чну багатоуклад-н≥сть сучасноњ економ≥ки. ¬се це не може не зумовити р≥зноман≥т-н≥сть форм господарськоњ д≥¤льност≥, не ускладнювати структуру в≥дносин власност≥.
ѕо-друге, науково-техн≥чний прогрес супроводжуЇтьс¤ взаЇ-мозв'¤заними процесами концентрац≥њ та диференц≥ац≥њ. ”сусп≥ль-ненн¤ виробництва в≥тчизн¤н≥ економ≥сти пов'¤зували переважно з концентрац≥Їю виробництва, а отже, ≥ з усусп≥льненн¤м привлас-ненн¤. ¬одночас вони не враховували, що науково-техн≥чний про-грес посилюЇ диференц≥ац≥ю, а також прискорюЇ виникненн¤ но-вих п≥дприЇмств ≥ виробництв. ÷е зумовлюЇ перебудову структури виробництва, њњ ускладненн¤, по¤ву нових, в≥дносно самост≥йних ланок; в≥дкриваЇ можливост≥ дл¤ др≥бного виробництва та ≥ндив≥ду-альноњ трудовоњ д≥¤льност≥, що не може не ур≥зноман≥тнювати ¤к суб'Їкт≥в, так ≥ форми власност≥. ƒосв≥д розвинених крањн п≥дтвер-джуЇ, що науково-техн≥чний прогрес не лише не виключаЇ р≥зно-ман≥тност≥ форм господарюванн¤, а, навпаки, залежить в≥д такоњ р≥зноман≥тност≥. ќтже, р≥зноман≥тн≥сть форм привласненн¤ ≥ гос-подарюванн¤ - властив≥сть не лише сьогодн≥шнього, а й завтраш-нього дн¤.
”се це св≥дчить про те, що в≥дносини власност≥ в ”крањн≥ мають трансформуватись.
–еальн≥ процеси такоњ трансформац≥њ, ¤к напр¤ми, сутн≥сть та механ≥зми визначаютьс¤ в ход≥ гостроњ пол≥тичноњ боротьби. –е-зультативн≥сть останньоњ знаходить вираженн¤ в нормативно-за-конодавчих актах, на основ≥ ¤ких ≥ розгортаютьс¤ ц≥ процеси.
ћетодолог≥чна спр¤мован≥сть трансформац≥њ в≥дносин власно-ст≥ визначаЇтьс¤ насамперед ќсновним «аконом ”крањни -  он-ституц≥Їю, прийн¤тт¤ ¤коњ в червн≥ 1996 р. стало результатом пев-ного громад¤нського компром≥су р≥зних пол≥тичних сил. ” н≥й за-значено: " ожен маЇ право волод≥ти, користуватис¤ ≥ розпор¤джа-тис¤ своЇю власн≥стю, результатами своЇњ ≥нтелектуальноњ, творчоњ прац≥.
ѕраво приватноњ власност≥ набуваЇтьс¤ в пор¤дку, визначеному законом.
√ромад¤ни дл¤ задоволенн¤ своњх потреб можуть користуватис¤ об'Їктами права державноњ та комунальноњ власност≥ в≥дпов≥дно до закону".
¬ умовах формуванн¤ ринку вже почалис¤ ≥стотн≥ зрушенн¤ у в≥дносинах власност≥. ¬они в≥дбуваютьс¤ на основ≥ «акону ”крањни "ѕро власн≥сть" та ≥нших в≥дпов≥дних законодавчих акт≥в. ” цих документах передбачено перех≥д в≥д монопол≥њ держави на привлас-ненн¤ засоб≥в, результат≥в виробництва та управл≥нн¤ ним до р≥з-номан≥тних форм власност≥. ÷ей перех≥д грунтуЇтьс¤ на самост≥й-ност≥ господарюванн¤ п≥дприЇмств ≥ широкому роздержавленн≥ власност≥ та приватизац≥њ.
–оздержавленн¤ власност≥ означаЇ перетворенн¤ державних п≥д-приЇмств у так≥, що заснован≥ на ≥нших, недержавних формах влас-ност≥. ѕриватизац≥¤ - це процес придбанн¤ громад¤нами у влас-н≥сть ус≥х або частини акц≥й (пањв) акц≥онерних, ≥нших господар-ських товариств, а також п≥дприЇмц≥в, заснованих на зм≥шан≥й або колективн≥й власност≥.
–оздержавленн¤ ≥ приватизац≥¤ в≥дбуваютьс¤ у таких формах: перетворенн¤ державного п≥дприЇмства на акц≥онерне чи ≥нше гос-подарське товариство; викуп майна державного п≥дприЇмства, зда-ного в оренду, орендним п≥дприЇмством або ≥ншим орендарем; ви-куп майна державного п≥дприЇмства членами трудового колективу;
продаж державних п≥дприЇмств за конкурсом або на аукц≥он≥ юри-дичним особам ≥ громад¤нам.
ѕри цьому не сл≥д прагнути повного роздержавленн¤ ≥ привати-зац≥њ власност≥. —в≥това практика доводить, що сучасне розвинене виробництво неможливе без на¤вност≥ в б≥льших чи менших розм≥-рах державноњ власност≥ та державного регулюванн¤. «агальна при-ватизац≥¤ нин≥ стала б таким самим насильством над економ≥кою, ¤ким свого часу була загальна нац≥онал≥зац≥¤. —л≥д пам'¤тати, що широкомасштабна приватизац≥¤ в р¤д≥ крањн «аходу розпочалас¤ ще в 70-х роках XX ст. у зв'¤зку з недостатньою конкурентоспро-можн≥стю п≥дприЇмств, що належали держав≥.
¬иход¤чи з цього, оптимальна пол≥тика роздержавленн¤ пол¤гаЇ, по-перше, у р≥зкому скороченн≥ сфери державноњ власност≥ та роз-ширенн≥ сфери ≥нших форм власност≥, по-друге, у зд≥йсненн≥ ¤к≥с-них зм≥н у сам≥й державн≥й власност≥ шл¤хом перетворенн¤ тру-дових колектив≥в державних п≥дприЇмств на реальних суб'Їкт≥в власност≥ та господарюванн¤. ѕотр≥бн≥ обов'¤зкове дотриманн¤ оп-тимального сп≥вв≥дношенн¤ державноњ форми з ≥ншими формами власност≥ та роздержавленн¤ на основ≥ науково обгрунтованоњ еко-ном≥чноњ пол≥тики.
” ринков≥й економ≥ц≥ приватна, колективна ≥ державна форми власност≥ взаЇмод≥ють ≥ виконують своњ власн≥ функц≥њ. ѕри пере-ход≥ до ринку приватний ≥ колективний сектори можуть розвива-тис¤ двома напр¤мами. ѕерший - це пор≥вн¤но швидкий розви-ток приватних ≥ колективних форм з њхн≥х залишк≥в, ¤к≥ ¤кимось чином збереглис¤. ƒругий - поступове розмежуванн¤ приватних ≥ колективних економ≥чних в≥дносин в≥д державного сектора еконо-м≥ки ≥ њх поЇднанн¤. √оловною проблемою економ≥чноњ пол≥тики перех≥дного пер≥оду Ї сп≥вв≥дношенн¤ та взаЇмод≥¤ м≥ж приватною, колективною та державною формами розвитку економ≥ки. ќб'Їк-тивною реальн≥стю перех≥дного пер≥оду в≥д командноњ до ринковоњ економ≥ки Ї протир≥чч¤ м≥ж державним ≥ приватним секторами економ≥ки. –озв'¤зати це протир≥чч¤ можна т≥льки шл¤хом п≥дтримки ≥ достатнього розвитку колективноњ ≥ приватноњ форми власност≥. √оловною умовою економ≥чноњ пол≥тики в поЇднанн≥ державноњ, колективноњ ≥ приватноњ форм власност≥ Ї забезпеченн¤ пр≥оритету нац≥ональних економ≥чних ≥нтерес≥в, формуванн¤ духу украњнсько-го п≥дприЇмництва.
«акони ”крањни "ѕро власн≥сть", "ѕро форми власност≥ на зем-лю" та ≥нш≥ законодавч≥ акти дають так≥ визначенн¤ форм влас-ност≥.
ѕриватна власн≥сть громад¤н:
а) особиста власн≥сть, що формуЇтьс¤ за рахунок трудових дохо-д≥в в≥д веденн¤ власного господарства, в≥д кошт≥в, вкладених у кре-дитн≥ заклади, акц≥њ та ≥нш≥ ц≥нн≥ папери;
б) власн≥сть трудового господарства - це власн≥сть член≥в с≥м'њ та ≥нших ос≥б, ¤к≥ сп≥льно ведуть трудове господарство (майстерн≥, ≥нш≥ мал≥ п≥дприЇмства у сфер≥ побутового обслуговуванн¤, торг≥вл≥, громадського харчуванн¤, житлов≥ будинки ≥ господарськ≥ буд≥вл≥, машини, обладнанн¤, транспортн≥ засоби, сировина, матер≥али та ≥нше майно, потр≥бне дл¤ самост≥йного веденн¤ господарства);
в) власн≥сть сел¤нського й особистого п≥дсобного господарства. —ел¤нське господарство може мати у власност≥ землю, житлов≥ будинки, господарськ≥ буд≥вл≥, насадженн¤ на земельн≥й д≥л¤нц≥, про-дуктивну ≥ робочу худобу, с≥льськогосподарську техн≥ку, транспортн≥ засоби, ≥нше майно, потр≥бне дл¤ самост≥йного веденн¤ с≥ль-ськогосподарського виробництва, переробки ≥ реал≥зац≥њ продукц≥њ. ¬ироблена продукц≥¤ ≥ отриман≥ доходи Ї власн≥стю сел¤нського господарства ≥ використовуютьс¤ ним на св≥й розсуд.
—уб'Їктами права приватноњ власност≥ Ї громад¤ни ”крањни, ≥но-земн≥ громад¤ни та особи без громад¤нства.
 олективна власн≥сть:
а) власн≥сть орендного п≥дприЇмства - це вироблена продукц≥¤, отриман≥ доходи ≥ придбане за рахунок кошт≥в цього п≥дприЇмства
майно;
б) власн≥сть колективного п≥дприЇмства. ÷¤ форма власност≥
виникаЇ в тому випадку, ¤кщо все майно державного п≥дприЇмства переходить у власн≥сть трудового колективу шл¤хом викупу оренд-ного майна або придбанн¤ майна ≥ншими законними способами. ћайно колективного п≥дприЇмства, включаючи вироблену продук-ц≥ю ≥ одержан≥ доходи, Ї загальним надбанн¤м його колективу;
в) власн≥сть кооперативу - це майно, що створюЇтьс¤ за раху-нок грошових та ≥нших майнових внеск≥в член≥в кооперативу, ви-робленоњ продукц≥њ, доход≥в, отриманих в≥д реал≥зац≥њ, та ≥ншоњ д≥-¤льност≥, передбаченоњ статутом кооперативу;
г) власн≥сть акц≥онерного товариства становить майно, придба-не за рахунок продажу акц≥й, а також отримане в результат≥ його господарськоњ д≥¤льност≥ чи придбане ним ≥ншими законними шл¤-хами;
д) власн≥сть господарських асоц≥ац≥й (об'Їднань) становить май-но, добров≥льно передане њм п≥дприЇмствами та орган≥зац≥¤ми, а також одержане в результат≥ њхньоњ господарськоњ д≥¤льност≥. ¬одно-час господарська асоц≥ац≥¤ не маЇ права власност≥ на майно тих п≥дприЇмств, що вход¤ть до њњ складу;
е) власн≥сть громадських орган≥зац≥й - будови, споруди, житло-вий фонд, обладнанн¤, майно культурно-осв≥тнього та оздоровчого призначенн¤, грошов≥ засоби, акц≥њ, ≥нш≥ ц≥нн≥ папери. ” власност≥ громадських орган≥зац≥й можуть бути п≥дприЇмства, створюван≥ зг≥дно з ц≥л¤ми, визначеними њхн≥ми статутами ≥ за рахунок кошт≥в цих орган≥зац≥й;
Ї) власн≥сть рел≥г≥йних орган≥зац≥й становл¤ть будови, предмети культу, об'Їкти виробничого, соц≥ального ≥ благод≥йного призна-ченн¤, грошов≥ кошти ≥ майно, потр≥бне дл¤ д≥¤льност≥ цих орган≥зац≥й.
—уб'Їктами права колективноњ власност≥ Ї трудов≥ колективи
державних п≥дприЇмств, колективи орендар≥в, колективн≥ п≥дприЇм-ства, кооперативи, акц≥онерн≥ та господарськ≥ товариства, господарськ≥ об'Їднанн¤, профес≥йн≥ сп≥лки, пол≥тичн≥ парт≥њ та ≥нш≥ гро-мадськ≥ об'Їднанн¤, рел≥г≥йн≥ та ≥нш≥ орган≥зац≥њ, що Ї юридичними особами.
ƒержавна власн≥сть:
а) загальнодержавна власн≥сть - це майно орган≥в влади й уп-равл≥нн¤; оборонн≥ об'Їкти; енергетична система; система транспор-ту загального користуванн¤, зв'¤зку та ≥нформац≥њ, що мають за-гальнодержавне значенн¤; кошти державного бюджету, державн≥ банки; п≥дприЇмства ≥ народногосподарськ≥ комплекси; страхов≥, ре-зервн≥ та ≥нш≥ фонди; культурн≥ та ≥сторичн≥ ц≥нност≥, що належать усьому народу; навчальн≥ заклади та ≥нше майно, що становить матер≥альну основу суверен≥тету ”крањни ≥ забезпечуЇ њњ економ≥ч-ний та соц≥альний розвиток;
б) комунальна власн≥сть - це власн≥сть адм≥н≥стративно-терито-р≥альних утворень (краю, област≥, району), тобто власн≥сть орган≥в влади й управл≥нн¤, кошти м≥сцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. ” в≥данн≥ м≥сцевих орган≥в можуть бути п≥дприЇмства с≥льського господарства, торг≥вл≥, побутового обслу-говуванн¤, транспорт, промислов≥ буд≥вельн≥ та ≥нш≥ п≥дприЇмства ≥ комплекси, заклади народноњ осв≥ти, культури, охорони здоров'¤ тощо;
в) власн≥сть державних п≥дприЇмств - це майно ≥ кошти, ¤к≥ закр≥плен≥ за державними п≥дприЇмствами ≥ ¤кими вони можуть розпор¤джатис¤. ƒо них належать виробнич≥ фонди, доход, акц≥њ тощо, необх≥дн≥ дл¤ д≥¤льност≥ п≥дприЇмств.
¬ласн≥сть сп≥льних п≥дприЇмств, ≥ноземних громад¤н, орган≥за-ц≥й ≥ держав. —п≥льн≥ п≥дприЇмства, що створюютьс¤ на територ≥њ ”крањни в форм≥ акц≥онерних та ≥нших господарських товариств, мають власне майно, потр≥бне дл¤ зд≥йсненн¤ д≥¤льност≥, передба-ченоњ засновницькими документами.
≤ноземн≥ юридичн≥ особи мають право волод≥ти на територ≥њ ”крањни промисловими та ≥ншими п≥дприЇмствами, буд≥вл¤ми, спо-рудами та ≥ншим майном, потр≥бним дл¤ зд≥йсненн¤ ними госпо-дарськоњ та ≥ншоњ д≥¤льност≥ зг≥дно з законодавчими актами ”крањни.
≤ноземн≥ держави ≥ м≥жнародн≥ орган≥зац≥њ вправ≥ мати на тери-тор≥њ ”крањни майно, потр≥бне дл¤ зд≥йсненн¤ дипломатичних, кон-сульських та ≥нших м≥жнародних в≥дносин в≥дпов≥дно до м≥жнарод-них договор≥в ≥ законодавства ”крањни.
” законодавств≥ ”крањни, зокрема, зазначаЇтьс¤, що у власност≥ громад¤н можуть бути житлов≥ будинки, квартири, дач≥, гараж≥, предмети домашнього господарства та особистого споживанн¤; гро-шов≥ кошти; акц≥њ, обл≥гац≥њ, ≥нш≥ ц≥нн≥ папери; засоби масовоњ ≥нфор-мац≥њ; п≥дприЇмства, майнов≥ комплекси у сфер≥ виробництва това-р≥в, побутового обслуговуванн¤, торг≥вл≥, ≥нших сферах п≥дприЇм-
ницькоњ д≥¤льност≥, а також будови, споруди, обладнанн¤, транс-портн≥ засоби тощо; земельн≥ д≥л¤нки; будь-¤ке ≥нше майно виробни-чого, споживчого, соц≥ального, культурного призначенн¤, за вин¤т-ком окремих вид≥в майна, ¤ке виход¤чи з державноњ та громадськоњ безпеки не може належати громад¤нину.
ѕриватна власн≥сть повинна мати в основному трудовий харак-тер. « цього приводу у «акон≥ ”крањни "ѕро власн≥сть" зазначаЇ-тьс¤, що власн≥сть громад¤нина створюЇтьс¤ ≥ примножуЇтьс¤ за рахунок його доход≥в в≥д участ≥ у виробництв≥ та ≥ншого розпор¤-дженн¤ своњми зд≥бност¤ми до прац≥, в≥д п≥дприЇмницькоњ д≥¤ль-ност≥, в≥д веденн¤ власного господарства ≥ доход≥в в≥д кошт≥в, вкла-дених у кредитн≥ заклади, акц≥њ, ≥нш≥ ц≥нн≥ папери, придбанн¤ май-на законними шл¤хами.
¬ир≥шальне значенн¤ дл¤ формуванн¤ р≥зних форм власност≥ маЇ приватизац≥¤ п≥дприЇмств ≥ демонопол≥зац≥¤ економ≥ки. «ако-нодавча основа дл¤ цього в ”крањн≥ ≥нтенсивно розробл¤Їтьс¤. “ак, у «акон≥ ”крањни "ѕро приватизац≥ю майна державних п≥дприЇмств" сформульован≥ правов≥, економ≥чн≥ та орган≥зац≥йн≥ засади прива-тизац≥њ п≥дприЇмств загальнодержавноњ, јвтономноњ –еспубл≥ки  рим та комунальноњ власност≥ з метою створенн¤ багатоукладноњ соц≥-альне ор≥Їнтованоњ ринковоњ економ≥ки ”крањни. ¬ ньому визначе-но принципи та об'Їкти приватизац≥њ, наведено розгорнуту харак-теристику пор¤дку ≥ способ≥в приватизац≥њ, висв≥тлено ф≥нансов≥ в≥дносини приватизац≥њ та соц≥альн≥ питанн¤. ” заключн≥й частин≥ визначено догов≥рн≥ в≥дносини приватизац≥њ та установлено в≥дпо-в≥дальн≥сть за порушенн¤ законодавства про приватизац≥ю,
«акон ”крањни "ѕро приватизац≥ю невеликих державних п≥д-приЇмств (малу приватизац≥ю)" та «акон ”крањни "ѕро внесенн¤ зм≥н ≥ доповнень до «акону ”крањни "ѕро приватизац≥ю невеликих державних п≥дприЇмств (малу приватизац≥ю)" встановили право-вий механ≥зм приватизац≥њ ц≥л≥сних майнових комплекс≥в невели-ких державних п≥дприЇмств шл¤хом њх в≥дчуженн¤ на користь од-ного покупц¤ одним актом куп≥вл≥-продажу. —ферою його застосу-ванн¤ стали галуз≥, що п≥дл¤гали першочергов≥й приватизац≥њ: пе-реробна ≥ м≥сцева промислов≥сть, виробництво буд≥вельних матер≥а-л≥в, легка ≥ харчова промислов≥сть, буд≥вництво, окрем≥ види транс-порту, торг≥вл¤ ≥ громадське харчуванн¤, побутове обслуговуванн¤ населенн¤, житлово-експлуатац≥йне та ремонтне господарство.  р≥м того, в «акон≥ сформульовано способи приватизац≥њ шл¤хом вику-пу об'Їкт≥в, що п≥дл¤гають приватизац≥њ, прац≥вниками цих об'Їкт≥в та продажу на аукц≥он≥ за конкурсом.
«акон ”крањни "ѕро приватизац≥йн≥ папери" визначив види при-ватизац≥йних папер≥в, умови ≥ пор¤док викупу њх, розм≥щенн¤ се-ред громад¤н ”крањни, обл≥ку, використанн¤ та погашенн¤. ѕриватизац≥йн≥ папери стали особливим видом державних ц≥нних папе-р≥в, що формально засв≥дчило право њхнього власника на безоплат-не одержанн¤ у процес≥ приватизац≥њ частини майна державних п≥дприЇмств, державного житлового та земельного фонд≥в. «а фор-мою приватизац≥йн≥ папери можуть бути лише ≥менн≥. ѕроте прак-тично вони широко скуповувались у населенн¤ п≥д вигл¤дом утво-ренн¤ холд≥нгових компан≥й тощо.
ѕраво на одержанн¤ у власн≥сть приватизац≥йних папер≥в ма-ють лише громад¤ни ”крањни, ¤к≥ проживають на њњ територ≥њ, про-живають або тимчасово перебувають за њњ межами у службових справах в пер≥од, ¤кий визначаЇ ƒержавна програма приватизац≥њ майна державних п≥дприЇмств. ÷¤ програма визначаЇ також пр≥о-ритети та умови проведенн¤ приватизац≥њ, завданн¤ та прогноз щодо зм≥ни структури власност≥.
„астка майна державних п≥дприЇмств, ¤к≥ п≥дпали п≥д приватиза-ц≥ю, що припадаЇ на один приватизац≥йний майновий сертиф≥кат, котрий був призначений дл¤ кожного громад¤нина ”крањни, оф≥-ц≥йно визначалас¤ д≥ленн¤м вартост≥ основних виробничих фонд≥в цих п≥дприЇмств на к≥льк≥сть населенн¤, що отримуЇ ц≥нн≥ папери (останн≥й розрахунок станом на 01.11.1993 р. становив 1 050 000 укра-њнських карбованц≥в). Ќаселенн¤ не дуже посп≥шало з њх отриман-н¤м, оск≥льки реальна ринкова ц≥на цих сертиф≥кат≥в була надто низька - 7-10 гривень. —ертиф≥ката приватизац≥¤ стала першим етапом приватизац≥њ, к≥лька раз≥в пролонгувалась ≥ триваЇ багато рок≥в. ƒругий етап визначено ¤к виключно аукц≥онну приватизац≥ю за грош≥.
І 3. —тановленн¤ п≥дприЇмництва
ѕ≥дприЇмництво безпосередньо пов'¤зане з д≥¤льн≥стю п≥дпри-Їмц¤, тому дл¤ з'¤суванн¤ сутност≥ та визначенн¤ пон¤тт¤ п≥дпри-Їмництва треба спочатку визначити сутн≥сть ≥ пон¤тт¤ п≥дприЇмц¤. ѕон¤тт¤ "п≥дприЇмець" виникло ще у XVIII ст. ≥ маЇ неоднозначн≥ тлумаченн¤. ≈коном≥сти характеризують п≥дприЇмц¤ ¤к власника, що йде на економ≥чний ризик заради реал≥зац≥њ комерц≥йноњ ≥дењ та отриманн¤ прибутку. ѕ≥дприЇмець сам орган≥зовуЇ господарську д≥¤льн≥сть, плануЇ њњ ≥ розпор¤джаЇтьс¤ результатами ц≥Їњ д≥¤льност≥.
ƒл¤ соц≥олога п≥дприЇмець - особливий соц≥ально-психолог≥ч-ний тип господарника, характерними рисами ¤кого Ї здатн≥сть до анал≥зу р≥зноман≥тних ринкових ситуац≥й, до виробленн¤ найприй-н¤тн≥ших р≥шень ≥ швидкого вт≥ленн¤ новаторських ≥дей.
ѕол≥тик дивитьс¤ на п≥дприЇмц¤ або ¤к на союзника ≥снуючоњ державноњ системи або ¤к на ворожий елемент, що протистоњть њй ≥ перебуваЇ поза законом.
«а сучасним визначенн¤м, п≥дприЇмець Ї суб'Їктом пошуку ≥ реал≥зац≥њ нових можливостей у генеруванн≥ та освоЇнн≥ новатор-ських ≥дей, розробц≥ ¤к≥сних продукт≥в ≥ технолог≥й, зд≥йсненн≥ но-вовведень ≥ опануванн≥ перспективних фактор≥в розвитку.
«в≥дси п≥дприЇмництво - це вм≥нн¤ заснувати ≥ вести справу, генерувати ≥ використовувати ≥н≥ц≥ативу, зважуватис¤ на ризик, долати протид≥ю середовища тощо. ѕ≥дприЇмництво Ї переважно ви¤вом економ≥чноњ орган≥зац≥йноњ творчост≥ та новаторства. ”  он-ституц≥њ ”крањни визначено, що "кожен маЇ право на п≥дприЇм-ницьку д≥¤льн≥сть, ¤ка не заборонена законом".
” «акон≥ ”крањни "ѕро п≥дприЇмництво" зазначено, що це са-мост≥йна ≥н≥ц≥атива, систематична, на власний ризик д≥¤льн≥сть, спр¤мована на виробництво продукц≥њ, виконанн¤ роб≥т, наданн¤ послуг та зд≥йсненн¤ торг≥вл≥ з метою отриманн¤ прибутку. «алеж-но в≥д форми власност≥ вид≥л¤ють: приватне, колективне ≥ держав-не п≥дприЇмництво.
ѕ≥дприЇмницьке господарюванн¤ передбачаЇ на¤вн≥сть у суб'Їк-та певноњ сукупност≥ свобод ≥ прав щодо вибору виду та плануван-н¤ господарськоњ д≥¤льност≥, джерел ф≥нансуванн¤, доступу до ресурс≥в, орган≥зац≥њ й управл≥нн¤, збуту продукц≥њ, тобто еконо-м≥чну автоном≥ю п≥дприЇмства. ƒержава через систему законодав-ства, ф≥нансово-кредитн≥ важел≥ може зд≥йснювати лише еконо-м≥чне регулюванн¤, а не втручатис¤ в повс¤кденну д≥¤льн≥сть п≥д-приЇмств.
ѕ≥дприЇмництво означаЇ на¤вн≥сть у господарника прав влас-ност≥ на засоби виробництва, продукт ≥ доход. ќтриманн¤ прибут-ку дл¤ п≥дприЇмц¤ Ї важливою метою, але не самоц≥ллю. Ќайваж-лив≥ше дл¤ п≥дприЇмц¤ - це мотивац≥¤ використанн¤ прибутку (розширенн¤, модерн≥зац≥¤, структурна перебудова виробництва). ¬ умовах п≥дприЇмництва зм≥нюЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж мате-р≥альною зац≥кавлен≥стю ≥ мотивац≥Їю трудовоњ д≥¤льност≥: дл¤ п≥д-приЇмц¤ на перший план висуваЇтьс¤ мотивац≥¤ д≥¤льност≥, оск≥ль-ки все, що виробл¤Їтьс¤, - це його власн≥сть.
ќбов'¤зковою умовою розвитку п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ Ї певне економ≥чне середовище ≥ кл≥мат, ¤к≥ б реально забезпечува-ли, а не просто декларували самоуправл≥нн¤, свободу господарського вибору, можлив≥сть ≥нвестиц≥юванн¤ доходу. ≤ншими словами, по-тр≥бний ринково-конкурентний режим господарюванн¤.  онсти-туц≥¤ ”крањни констатуЇ, що "держава забезпечуЇ захист конку-ренц≥њ у п≥дприЇмницьк≥й д≥¤льност≥".
ѕерел≥чен≥ умови п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ передбачен≥ «ако-ном ”крањни "ѕро п≥дприЇмництво". ” ньому, зокрема, зазначаЇть-с¤, що п≥дприЇмц≥ мають право без обмежень приймати р≥шенн¤ ≥ зд≥йснювати самост≥йно будь-¤ку д≥¤льн≥сть, що не суперечить чинному законодавству. “ут же сформульован≥ принципи п≥дприЇм-ництва:
в≥льний виб≥р вид≥в д≥¤льност≥;
залученн¤ на добров≥льних засадах до зд≥йсненн¤ п≥дприЇмниць-коњ д≥¤льност≥ майна та кошт≥в юридичних ос≥б ≥ громад¤н;
самост≥йне формуванн¤ програм д≥¤льност≥ та виб≥р постачаль-ник≥в ≥ споживач≥в виробленоњ продукц≥њ, встановленн¤ ц≥н в≥дпо-в≥дно до законодавства;
в≥льне найманн¤ прац≥вник≥в;
залученн¤ ≥ використанн¤ матер≥ально-техн≥чних, ф≥нансових, трудових, природних та ≥нших вид≥в ресурс≥в, використанн¤ ¤ких не заборонене або не обмежене законодавством;
в≥льне розпор¤дженн¤ прибутком, що залишаЇтьс¤ п≥сл¤ вне-сенн¤ платеж≥в, установлених законодавством;
самост≥йне зд≥йсненн¤ п≥дприЇмцем - юридичною особою зов-н≥шньоеконом≥чноњ д≥¤льност≥, використанн¤ будь-¤ким п≥дприЇм-цем належноњ йому частини валютноњ виручки на св≥й розсуд.
ƒосв≥д розвинених крањн переконливо доводить, що сьогодн≥ п≥д-приЇмництво Ї найпрогресивн≥шою системою веденн¤ господар-ства незалежно в≥д соц≥ально-економ≥чного устрою сусп≥льства.
–озгл¤немо функц≥њ п≥дприЇмництва в соц≥альне ор≥Їнтован≥й ринков≥й економ≥ц≥.
ѕо-перше, ¤к найгнучк≥ша форма орган≥зац≥њ виробництва п≥д-приЇмництво оперативно реагуЇ на потреби ринку, на найнов≥ш≥ дос¤гненн¤ науки ≥ техн≥ки, спри¤Ї своЇчасним структурним зру-шенн¤м в економ≥ц≥. Ќаприклад, вважалос¤, що науково-техн≥чн≥ дос¤гненн¤ найповн≥ше реал≥зуютьс¤ у великих ф≥рмах. ÷е в ос-новному було характерним дл¤ першоњ половини XX ст. —учасна практика передових крањн переконливо доводить, що сам науково-техн≥чний прогрес та ефективна реал≥зац≥¤ його дос¤гнень немож-лив≥ без широкоњ п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥, без використанн¤ найр≥зноман≥тн≥ших форм орган≥зац≥њ виробництва.
ѕо-друге, п≥дприЇмництво ¤к д≥лова орган≥зац≥йно-господарська творч≥сть, ¤к ум≥нн¤ вести справу спри¤Ї в≥льному розвитку пра-ц≥вник≥в, вихованню у них чесност≥, пор¤дност≥, сумл≥нност≥, впро-вадженню демократичних засад сусп≥льного ≥ економ≥чного житт¤, самоуправл≥нн¤ тощо.
ѕ≥дприЇмництво - це така форма господарюванн¤, за ¤коњ кож-ний учасник сусп≥льного виробництва реально в≥дчуваЇ себе госпо-дарем; причому пон¤тт¤ "господар" стосуЇтьс¤ не лише великого власника, а й др≥бного (в тому числ≥ сел¤нина), кер≥вника п≥дпри-Їмства, кооператора, орендар¤, квал≥ф≥кованого спец≥ал≥ста, роб≥т-ника, що Ї сп≥ввласником п≥дприЇмства, коли воно належить тру-довому колективу, власне, кожноњ д≥ловоњ людини.
ѕо-третЇ, широкий розвиток п≥дприЇмництва застер≥гаЇ в≥д ви¤-в≥в суб'Їктив≥зму ≥ волюнтаризму, найповн≥ше в≥дпов≥даЇ вимогам природно-≥сторичного процесу сусп≥льного розвитку. ¬≥н зумовле-ний р≥внем продуктивних сил ≥ в≥дпов≥дним характером в≥дносин власност≥. ÷е ви¤вл¤Їтьс¤, зокрема, в неоднаковому р≥вн≥ усусп≥ль-ненн¤ виробництва в р≥зних галуз¤х, що неминуче передбачаЇ на¤в-н≥сть р≥зних форм власност≥ та необх≥дн≥сть р≥зноман≥тних метод≥в п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥.
ќтже, розвиток п≥дприЇмництва збагачуЇ економ≥чну д≥¤льн≥сть сусп≥льства, ур≥зноман≥тнюЇ њњ форми, п≥двищуЇ економ≥чну ≥ со-ц≥альну ефективн≥сть сусп≥льного виробництва.
 омандно-адм≥н≥стративна система управл≥нн¤ в ”крањн≥ стави-ла непереборн≥ перепони дл¤ п≥дприЇмництва. ƒл¤ в≥дпов≥д≥ на за-питанн¤, чому ц¤ система сто¤ла на шл¤ху розвитку ≥стинноњ д≥ло-витост≥, в≥дродженн¤ ¤к почутт¤, так ≥ прав господар¤, розгл¤немо найхарактерн≥ш≥ особливост≥ адм≥н≥стративно-командноњ економ≥чноњ системи, ¤к≥ зумовлюють блокуванн¤ п≥дприЇмництва,
¬ умовах командноњ економ≥ки держава монопол≥зувала фактич-но всю господарську д≥¤льн≥сть. «аходи щодо централ≥зац≥њ госпо-дарських р≥шень обірунтовувались ор≥Їнтац≥Їю на буд≥вництво но-вого сусп≥льства, у ¤кому державна власн≥сть вважалас¤ найб≥льш зр≥лою формою, та лог≥кою розвитку великого машинного ви-робництва. ” певних межах останнЇ об'Їктивно потребуЇ посилен-н¤ одержавленн¤, регламентац≥њ господарського житт¤, що т≥Їю чи ≥ншою м≥рою ≥ ви¤вилос¤ фактично в ус≥х нин≥ ≥ндустр≥альне роз-винених крањнах: аж до "неоконсервативноњ хвил≥" на меж≥ 70-80-х рок≥в вони йшли таким шл¤хом, державна централ≥зац≥¤ не дос¤гала г≥гантських, абсурдних розм≥р≥в ≥ тривала недовго.
 онцентрац≥¤ державноњ влади у верхн≥х ешелонах орган≥зац≥й-но-управл≥нськоњ п≥рам≥ди гальмувала розвиток в≥льного господа-рюванн¤, пошук, ≥н≥ц≥ативу. ѕочинанн¤ були, але вони мали пере-важно ≥деолог≥чний характер ≥ виступали у форм≥ специф≥чного змаганн¤. ѕ≥дприЇмницьке господарюванн¤, в ¤к≥й би форм≥ воно не мислилось: чи то с≥мейна ферма, чи кооператив, чи акц≥онерна компан≥¤ або оренда засоб≥в виробництва, не говор¤чи вже про повний перех≥д останн≥х у власн≥сть трудового колективу, -- запе-речувалось.
Ѕезумовний пр≥оритет загальнодержавного ≥нтересу, низький престиж ≥нновац≥йноњ профес≥йност≥ та орган≥зац≥йно-економ≥чно-го новаторства, негативне ставленн¤ до конкуренц≥њ, ринку, товар-но-грошових регул¤тор≥в, жорстка залежн≥сть в≥д пол≥тичноњ та ≥део-лог≥чноњ стратег≥њ та кон'юнктури - все це породило не лише анти -п≥дприЇмницьку, а й анти≥нновац≥йну, бюрократичну, консервативну господарську культуру.
јдм≥н≥стративно-командна система зумовила неефективну гос-подарську структуру: в≥домчий монопол≥зм ≥ фондову систему роз-под≥лу ресурс≥в, що не давало змоги нав≥ть великим господарствам повн≥стю ви¤вити свою п≥дприЇмлив≥сть; неефективну кредитно-ф≥нансову систему, в≥дсутн≥сть комерц≥йних банк≥в, ринку кап≥та-лу; недорозвинену д≥лову ≥нфраструктуру (п≥дготовка кадр≥в, ≥нфор-мац≥йн≥ банки, система консультуванн¤ тощо).
–озгл¤нут≥ особливост≥ командно-адм≥н≥стративноњ економ≥чноњ системи становл¤ть сутн≥сть проблем, ¤к≥ мають бути вир≥шен≥ в умовах переходу до соц≥альне ор≥Їнтованого ринкового господар-ства. ѕершочерговим завданн¤м Ї формуванн¤ корпусу п≥дприЇм-ц≥в (≥з складу спец≥ал≥ст≥в, кооператор≥в, орендар≥в, сел¤н), а також необх≥дних компонент≥в п≥дприЇмницькоњ ≥нфраструктури за умо-ви подальшоњ демократизац≥њ, ур≥зноман≥тненн¤ економ≥чного жит-т¤ та форм власност≥. “реба подолати недоторкан≥сть принципу обов'¤зкового п≥дпор¤дкуванн¤ нижчих економ≥чних структур ви-щим. Ќе менш важливими Ї формуванн¤ повноц≥нного конкурент-ного ринку, забезпеченн¤ законних прав господарств.
ћожливост≥ розвитку п≥дприЇмництва в≥дкриваютьс¤ на основ≥  онституц≥њ ”крањни, «акон≥в ”крањни "ѕро власн≥сть", "ѕро п≥д-приЇмства в ”крањн≥", "ѕро п≥дприЇмництво ”крањни", "ѕро форми власност≥ на землю" тощо. «аконодавчими актами в ”крањн≥ пере-дбачен≥ так≥ форми п≥дприЇмництва: ≥ндив≥дуальне др≥бне п≥дприЇм-ництво; система колективних п≥дприЇмств (колективне, акц≥онерне товариство, кооператив тощо); державн≥ п≥дприЇмства.
—творенн¤ ≥ндив≥дуального др≥бного п≥дприЇмства зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥ права кожноњ людини займатись будь-¤кою економ≥чною д≥¤льн≥стю у межах закон≥в. Ќин≥ це право забезпечуЇтьс¤ законо-давче установленою приватною власн≥стю громад¤н на певн≥ засо-би виробництва.
¬ажливим елементом др≥бноњ п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ Ї ви-значенн¤ њњ сфери, ¤ка маЇ щонайповн≥ше в≥дпов≥дати зд≥бност¤м, знанн¤м особи. ƒл¤ цього потр≥бн≥ над≥йна ≥нформац≥¤ про май-бутн≥й предмет д≥¤льност≥, ч≥тке знанн¤ в≥дпов≥дних закон≥в, що регламентують п≥дприЇмницьку д≥¤льн≥сть.
ƒл¤ того щоб запоб≥гти банкрутству, п≥дприЇмець повинен на-в≥ть за нормального стану справ пост≥йно пол≥пшувати економ≥чну д≥¤льн≥сть. ј дл¤ цього треба бути не лише квал≥ф≥кованим спец≥а-л≥стом у певн≥й галуз≥ виробництва, а й економ≥стом, щоб ум≥ти розпод≥л¤ти прибуток, враховуючи ¤к поточн≥, так ≥ перспективн≥ потреби, оск≥льки дл¤ п≥дприЇмц¤ будь-¤кого рангу головною ме-тою маЇ бути прибуток не сам по соб≥, а його примноженн¤. ƒл¤ ч≥ткого визначенн¤ перспективи потр≥бн≥ в≥дпов≥дн≥ попередн≥ роз-рахунки, маркетингов≥ досл≥дженн¤ тощо.
” «акон≥ ”крањни "ѕро п≥дприЇмства в ”крањн≥" визначено, що до категор≥њ малих може бути в≥днесене п≥дприЇмство у промисло-вост≥ й буд≥вництв≥ з чисельн≥стю працюючих до 200 чол.; в ≥нших галуз¤х виробничоњ сфери - до 50; у науц≥ й науковому обслугову-ванн≥ - до 100; у галуз¤х невиробничоњ сфери - до 25; у роздр≥б-н≥й торг≥вл≥ - до 15 чол.
«г≥дно з чинним законодавством дл¤ малих п≥дприЇмств визна-чен≥ окрем≥ п≥льги, наприклад щодо оподаткуванн¤ залежно в≥д напр¤м≥в використанн¤ прибутку, в≥д числа працюючих пенс≥оне-р≥в та ≥нвал≥д≥в. ћал≥ п≥дприЇмства з виробництва ≥ переробки с≥льсь-когосподарськоњ продукц≥њ, випуску товар≥в народного споживан-н¤, буд≥вельних матер≥ал≥в у перш≥ два роки зв≥льн¤ютьс¤ в≥д подат-ку. ћалим державним п≥дприЇмствам дозвол¤Їтьс¤ зд≥йснювати при-скорену амортизац≥ю активноњ частини виробничих фонд≥в.
¬ажливою формою п≥дприЇмництва Ї розвиток кооперативного господарюванн¤. ћайно кооперативу формуЇтьс¤ за рахунок гро-шових або матер≥альних внеск≥в його член≥в, за рахунок доход≥в в≥д виробничоњ д≥¤льност≥, продажу акц≥й.
ќрган≥зац≥¤ кооперативу зд≥йснюЇтьс¤ виключно на добров≥ль-них засадах з чисельн≥стю працюючих не менше н≥ж. « чол. «а за-коном членом кооперативу може бути кожний громад¤нин без будь-¤ких обмежень. ƒо кооперативу приймаютьс¤ особи на умовах ¤к первинноњ, так ≥ вторинноњ зайн¤тост≥ (у в≥льний в≥д основноњ робо-ти час).
¬ступ до кооперативу ≥ робота в ньому за трудовою угодою зд≥й-снюютьс¤ без погодженн¤ з адм≥н≥страц≥Їю за м≥сцем основноњ ро-боти, але прац≥вники державних або громадських п≥дприЇмств мо-жуть бути членами лише одного виробничого кооперативу.
≤снують кооперативи двох тип≥в: виробнич≥ та споживч≥. ѕерш≥ виробл¤ють продукц≥ю, виконують певн≥ роботи, а також надають платн≥ послуги п≥дприЇмствам, орган≥зац≥¤м ≥ громад¤нам; друг≥ за-довольн¤ють потреби своњх член≥в та ≥нших громад¤н у торговому ≥ побутовому обслуговуванн≥, а також член≥в кооперативу у житл≥, дачах ≥ городн≥х д≥л¤нках, гаражах, соц≥ально-культурних та ≥нших послугах.
 р≥м виконанн¤ розгл¤нутих функц≥й кооперативи мають спри¤-ти пол≥пшенню використанн¤ трудових ресурс≥в, оск≥льки вони залучають до громадського господарства т≥ соц≥ально-демограф≥чн≥ групи населенн¤, прац¤ ¤ких використовуЇтьс¤ недостатньо.  р≥м того, вони, ¤к ≥ мал≥ п≥дприЇмства, здатн≥ забезпечити роботою знач-ну частину трудових ресурс≥в, що вив≥льн¤ютьс¤ з державних та ≥нших п≥дприЇмств.
¬ажливою формою розвитку п≥дприЇмництва Ї орган≥зац≥¤ ак-ц≥онерних п≥дприЇмств. ѓхньою головною метою Ї залученн¤ до господарського обороту в≥льних кошт≥в, матер≥альних ≥ трудових ресурс≥в дл¤ виконанн¤ певних господарських завдань.
јкц≥онерна форма господарюванн¤ посилюЇ демократизац≥ю управл≥нн¤ виробництвом шл¤хом залученн¤ член≥в товариства до безпосередньоњ участ≥ в управл≥нн≥.
јкц≥онерн≥ товариства випускають ≥ реал≥зують акц≥њ, ¤к≥ п≥д-тверджують право акц≥онера брати участь в управл≥нн≥ цим п≥д-приЇмством, у розпод≥л≥ його прибутк≥в, а також залишк≥в майна у раз≥ його л≥кв≥дац≥њ.  ожний власник акц≥њ отримуЇ доход, ¤кий називаЇтьс¤ див≥дендом ≥ виплачуЇтьс¤ з прибутку за п≥дсумками господарськоњ д≥¤льност≥ за р≥к п≥сл¤ виплати в≥дпов≥дних податк≥в на п≥дстав≥ р≥шенн¤ загальних збор≥в акц≥онер≥в.
«агальн≥ збори акц≥онер≥в Ї найвищим органом управл≥нн¤ акц≥о-нерного товариства. –ада акц≥онерного товариства зд≥йснюЇ кон-троль за д≥¤льн≥стю виконавчого органу. ¬иконавчим органом акц≥-онерного товариства Ї його правл≥нн¤, ¤ке орган≥зовуЇ поточну д≥¤льн≥сть.  онтроль за ф≥нансовою д≥¤льн≥стю акц≥онерного това-риства зд≥йснюЇ рев≥з≥йна ком≥с≥¤, ¤ку обирають з числа акц≥оне-р≥в ≥ представник≥в трудового колективу п≥дприЇмства.
ќсобливе м≥сце в п≥дприЇмницьк≥й д≥¤льност≥ належить держав-ним п≥дприЇмствам. ƒержавне п≥дприЇмство - це самост≥йна гос-подарська одиниц¤ з правами юридичноњ особи, ¤ка на основ≥ дер-жавноњ форми власност≥ зд≥йснюЇ свою д≥¤льн≥сть у промисловост≥, с≥льському господарств≥, буд≥вництв≥, комунальному господарств≥", на транспорт≥, у зв'¤зку, науц≥ та науковому обслуговуванн≥, тор-г≥вл≥, матер≥ально-техн≥чному постачанн≥, сфер≥ послуг.
ƒ≥¤льн≥сть державного п≥дприЇмства грунтуЇтьс¤ на контроль-них цифрах, державних замовленн¤х, замовленн¤х споживач≥в, довгострокових економ≥чних нормативах та л≥м≥тах. ¬оно самост≥йно розробл¤Ї ≥ затверджуЇ своњ плани, укладаЇ угоди.
¬ умовах переходу до ринкових в≥дносин мають створюватис¤ можливост≥ дл¤ розвитку вс≥х форм п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ та свободи у вибор≥ метод≥в господарюванн¤, напр¤м≥в використанн¤ доходу ≥ зд≥йсненн¤ ≥нвестиц≥й. “ак≥ можливост≥ мають заохочува-ти конкуренц≥ю та усувати монопол≥зм державних п≥дприЇмств у виробництв≥ товар≥в ≥ наданн≥ послуг. ƒержава не в≥дпов≥даЇ за зо-бов'¤занн¤ п≥дприЇмства. ѕ≥дприЇмство не в≥дпов≥даЇ за зобов'¤занн¤ держави, а також ≥нших п≥дприЇмств, орган≥зац≥й, установ.
–обота державних п≥дприЇмств в умовах ринку передбачаЇ реа-л≥зац≥ю таких основних принцип≥в життЇд≥¤льност≥: 1) право влас-ност≥ або повного господарського веденн¤; продавати, передавати, надавати в позику, безплатно, обм≥нювати, здавати в оренду засо-би виробництва ≥ матер≥альн≥ ц≥нност≥ ≥ншим п≥дприЇмствам, уста-новам, орган≥зац≥¤м, громад¤нам (у тому числ≥ ≥ноземним), випускати ≥ реал≥зовувати ц≥нн≥ папери: акц≥њ, обл≥гац≥њ та ≥н.; 2) само-окупн≥сть витрат (беззбитков≥сть) ≥ доходн≥сть. ÷ей принцип вима-гаЇ точного обл≥ку ≥ з≥ставленн¤ витрат ≥ результат≥в, повного в≥дшко-дуванн¤ соб≥вартост≥ продукц≥њ; 3) самоф≥нансуванн¤. …ого сутн≥сть пол¤гаЇ у закр≥пленн≥ частини отриманого прибутку за п≥дприЇм-ством у його повне розпор¤дженн¤. ƒжерелами ф≥нансуванн¤ п≥д-приЇмства Ї прибуток, амортизац≥йн≥ в≥драхуванн¤, кошти, отри-ман≥ в≥д продажу ц≥нних папер≥в, пайових та ≥нших внеск≥в грома-д¤н, трудового колективу; 4) матер≥альна за≥нтересован≥сть у к≥нце-вих результатах прац≥. ÷ей принцип забезпечуЇ подоланн¤ все ще не здоланоњ зр≥вн¤л≥вки в оплат≥ прац≥, створенн¤ умов дл¤ заохо-ченн¤ ≥н≥ц≥ативи, п≥дприЇмництва, дос¤гненн¤ найкращих резуль-тат≥в; 5) ф≥нансовий контроль за д≥¤льн≥стю п≥дприЇмства. Ѕанк зд≥йснюЇ вс≥ види розрахунк≥в п≥дприЇмства, кредитн≥ та касов≥ операц≥њ. ѕ≥дприЇмство застосовуЇ у господарському оборот≥ век-сел≥. якщо п≥дприЇмство систематично не виконуЇ своњ зобов'¤зан-н¤ за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспро-можним, тобто банкрутом; 6) повна економ≥чна в≥дпов≥дальн≥сть за к≥нцев≥ результати, виконанн¤ договор≥в. √оловною формою реал≥-зац≥њ принципу Ї економ≥чн≥ санкц≥њ - вилученн¤ незаконно отрима-них доход≥в, в≥дшкодуванн¤ збитк≥в, штрафи, неустойки, пен≥, змен-шенн¤ або позбавленн¤ прем≥й; 7) м≥жнародне сп≥вроб≥тництво, право виходу на св≥товий економ≥чний прост≥р; 8) законн≥сть д≥¤ль-ност≥, не входженн¤ н≥¤кими сегментами в "т≥ньову економ≥ку".
¬с≥ ц≥ принципи застосовуютьс¤ з метою забезпеченн¤ орган≥за-ц≥йних засад ≥нтенсивного характеру ≥ндив≥дуального в≥дтворенн¤. √оловне ≥ найб≥льш складне завданн¤ пол¤гаЇ в тому, щоб забезпе-чити њх взаЇмод≥ю. –еал≥зац≥¤ цих принцип≥в в умовах ринкових в≥д-носин зумовлюЇ необх≥дн≥сть розробки новоњ концепц≥њ державного (казенного) п≥дприЇмства. «окрема, йдетьс¤ про ор≥Їнтац≥ю д≥¤ль-ност≥ п≥дприЇмства на покупц¤, на задоволенн¤ його потреб. Ќа пер-ший план висуваЇтьс¤ проблема пол≥пшенн¤ ¤кост≥ продукц≥њ та по-слуг з урахуванн¤м запит≥в, що забезпечуЇ конкурентоспроможн≥сть. ѕроте дл¤ того щоб у системах "виробництво - споживанн¤", "про-позиц≥¤ - попит" перейти в≥д пр≥оритету першоњ складовоњ до дру-гоњ, треба мати в≥дпов≥дний р≥вень виробництва та орган≥зац≥њ всього економ≥чного житт¤. ¬се це, ¤к св≥дчить св≥товий досв≥д, потребуЇ значного часу ≥ над≥йного державного регулюванн¤.